Соціалізація-стрижень соціального життя

Проект на тему: «Соціалізація-стрижень соціального життя»

Зміст1. Сутність соціалізації.2. Феномени соціалізації людини.3. Інститути соціалізації.4. Систематизація теорій соціології на групи. Сучасна модель соціалізації.5. Аспекти дослідження соціалізації.6. Етапи соціалізації.7. Висновок.8. Список використаних джерел.

Поняття "соціалізація " (від латинського sосіаlіs — суспільний) усе активніше використовується як наукова категорія представниками широкого спектра наук — філософії, соціології, психології, політології, педагогіки й інших. Виникнення цього поняття в американській і французькій соціології відносять до кінця XIX століття і пов'язують з іменами американського соціолога Ф. Гіддінгса  і французького соціолога Г. Тарда. Сутність соціалізації

Під соціалізацією в сучасній соціології зазвичай розуміють процес засвоєння індивідом зразків поведінки, психологічних механізмів, соціальних норм і цінностей, необхідних для успішного функціонування індивіда в даному суспільстві. Соціалізація охоплює всі процеси залучення до культури, комунікації і навчання, за допомогою яких людина набуває соціальну сутність і здатність брати участь у соціальному житті.  Соціалізація відбувається протягом усього життя людини – від дитинства до старості: змінюються умови життя, змінюється і людина.

первинну (засвоєння соціальних норм і цінностей дитиною, входження її до даної культури)Соціалізаціявторинну (послідовне засвоєння соціальних ролей, характерне для дорослої людини)

Поняття «десоціалізація» та «ресоціалізація»

Феномени соціалізації людини

Інститути соціалізації

В основу кожної моделі соціалізації покладена та чи інша теорія соціалізації. Сучасний американський соціолог Н. Смелзер систематизував їх у чотири основні групи:1. Теорія розвитку особистості (Ч. Кулі, Дж. Г. Мід).2. Психоаналітичні теорії (3. Фрейд, Е. Еріксон).3. Теорія розвитку пізнання (Ж. Піаже).4. Теорія морального розвитку (Л. Колберг). Систематизація теорій соціології

Основні аспекти дослідження соціалізації: - соціокультурний (соціалізація поколінь в конкретно-історичних умовах); - біосоціогенетичний (соціалізація індивідів у певних соціально-економічних умовах); - генетико-віковий (вікова соціалізація в умовах конкретного суспільства).

Перша фаза — немовля. Її головне завдання — сформувати у немовляти несвідоме почуття "базової довіри" до зовнішнього світу. Основним засобом для цього слугують батьківська турбота і любов. Якщо "базова довіра" не виникає, у немовляти з'являється відчуття тривоги, недовіри до світу, у дорослому віці воно може обернутися замкненістю, озлобленістю тощо. Друга фаза — раннє дитинство. У дитини формується почуття автономії й особистої самоцінності або навпаки, сорому. Зростання самостійності дитини на цій стадії стає основою таких майбутніх якостей особистості, як почуття відповідальності, поважання дисципліни та порядку. Етапи соціалізації

Третя фаза — вік гри (приблизно від 5 до 7 років) — формує почуття ініціативи. Якщо бажання щось зробити самостійно блокується, у дитини виникає почуття провини. У цьому віці вирішальним чинником є групова гра, яка дає дитині можливість приміряти до себе різні ролі. Цей етап відповідальний за утворення почуття справедливості, яку розуміють як відповідність правилу. Четверта фаза — шкільний вік, коли формуються почуття підприємливості та ефективності, здатність досягати поставленої мети. Саме в цьому віці закладається ставлення до праці. П'ята фаза — юність — характеризується виникненням почуття власної неповторності, індивідуальності, в негативному варіанті виникає протилежне — дифузне "я", рольова та особистісна невизначеність.

Шоста фаза — молодість — характеризується появою потреби і здатності до психологічної близькості з іншою людиною. Сьома фаза — дорослість — включає насамперед творчу діяльність та відчуття продуктивності; вони виявляються не лише у праці, а й у турботі про інших, включаючи нащадків, у потребі передати свій досвід. Восьма фаза — зрілий вік, або старість — характеризується почуттям задоволеності, виконаного обов'язку.

Висновок Отже, в основі механізму соціалізації лежить активно-перетворювальна діяльність людини, за допомогою якої відбувається її включення в життя і культуру суспільства, формування соціальних зв'язків, засвоєння загальних способів практичної діяльності, розвиток свідомості, систем соціальної орієнтації. Соціалізація особистості — не просто односпрямований процес її навчання соціальним ролям (така точка зору переважає в деяких концепціях західної соціології), але й процес взаємовпливу. Можливість такого впливу закладена в наявності визначеної волі для активності особистості, що реалізується у різноманітних варіантах інтеракції особистості в ході соціалізації.

Список використаної літератури:1. Сайт Вікіпедія.2. Гарасимів Т. З. Особистість та проблеми її соціалізації / Т. З. Гарасимів // Форум права. – 2009. – №3. – С. 156-1613. Городяненко В. Г. Соціологія: підручник / Віктор Георгійович Городяненко. – К. : Видавничий центр «Академія», 2002. – 560 с.4. Гримова А. Соціалізація – навчання жити в суспільстві [Текст] / А. Гримова, А. Гречишкіна // Дошкільне виховання: Науково-методичний журнал для педагогів і батьків. – К., 2008. – № 3. -. С. 10-135. Кравченко Т. В. Сучасні характеристики соціалізації [Текст] / Тамара Володимирівна. Кравченко // Педагогіка і психологія / Вісник АПН України /. – К., 2007. – № 3. – С. 11-19.6. Лукашевич М. П. Соціалізація. Виховні механізми і технології: Навч. – метод. посібник / Микола Павлович Лукашевич. – К. : ІЗМН, 2001. -112 с.7. Лукашевич М. П. Теорія і методи соціальної роботи. Навч. посіб. / М. П. Лукашевич, I. I. Мигович – 2-ге вид.,. – К. : МАУП, 2003. – 168 с.

Дякую за увагу!