Соціальна педагогіка

Комунальний заклад « Запорізький обласний інститут  післядипломної педагогічної освіти

Кафедра Соціальної педагогіки

 

 

Випускна робота

на тему: «Соціально – педагогічна реабілітація дітей з девіантною поведінкою»

вид випускної роботи -

                                                              

                                                                Виконав:

                                                                слухач курсів підвищення кваліфікації

                                                                 соціальних педагогів

                                                                (09.09.2020 – 25.09.2020)

                                                                Соціальний педагог

                                                                КЗ « Балківська ЗОШ 1- 3 ст.» ВРРЗО

                                                                Жогло А.П.

                                                                Науковий керівник:  к. психол. наук., доцент

                                                                Афанасьєва Т.О.

 

 

 

 

 

2020

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………………………………………….

1. Соціальна робота з групами девіантної поведінки……………………………….

1.1.Прояви девіантної поведінки……………………………………………………………

1.2.Види девіантної поведінки……………………………………………………………….

1.3.Коріння девіантної поведінки………………………………………………………….

1.4.Робота соціальних педагогів з дітьми такої поведінки…………………….

 2.   Мета та завдання роботи з дітьми девіантної поведінки…………………………..

          2.1. Соціальна робота………………………………………………………………………………..

         2.2. Соціально – педагогічна реабілітація………………………………………………….

         2.3.Технологічну схему соціальної реабілітації підлітка,схильного             до              девіантної поведінки………………………………………………………………………….

      Висновки…………………………………………………………………………………………………………….

Список використаної літератури…………………………………………………………………………

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

     Вести мову про соціальну реабілітацію дітей і молоді з девіантною поведінкою можна лише тоді, коли людина добре уявляє ,з яким контингентом їй необхідно працювати. Адже відомо, що внаслідок несприятливих обставин з’являються різноманітні відхилення у соціалізації ,що відображаються у прояві неадекватної поведінки і ставлення дітей та молоді до норм і вимог всієї системи суспільних відносин, в які включається людина на кожному етапі її розвитку і становлення. При цьому необхідно розмежовувати відхилення у соціалізації , за наявності яких соціальна дезадаптація , неадекватність поведінки індивіда не в собі соціальної чи противопоправної  ознаки, та відхилення у соціалізації ,за яких дезадаптація носить анти суспільний характер,що суперечить нормам моралі і права. За таких умов можна говорити про явище де соціалізації.

    Соціальна робота з групами девіантної поведінки  - це особлива галузь соціальної роботи. І не лише тому, що представники цих груп не завжди усвідомлюють необхідність соціальної допомоги і готові до співпраці з соціальними агенціями.

    Порушення соціальних норм є реакцією індивіда за умов соціальної дезадаптації , коли він не бачить або не вважає доцільним використовувати інші можливості для задоволення власних потреб. Девіантна поведінка , особливо такі її прояви як правопорушення , зловживання алкоголем, вживання наркотиків , складають значну проблему для суспільства: девіантні дії наносять шкоду інтересам окремих людей , організацій ,держави , суспільства взагалі і вимушують витрачати значні ресурси на її подолання.  З іншої сторони, девіантна поведінка поглиблює стан соціальної дезадаптації людини. Суспільство створює бар’єр між собою і тими, хто порушує встановлені ними норми і цим загострює проблеми,що викликали девіантну поведінку.

   Девіантна поведінка  - система вчинків або вчинки ,що суперечать прийнятим у суспільстві правовим чи моральним нормам. Основними видами девіантної поведінки є злочин : аморальна поведінка, а також поведінка, спрямована на саморуйнування  особистості особистості ( алкоголізм ,наркоманія, суїцид тощо).

   

1

      Коріння девіантної поведінки як соціального явища дослідники вбачали в кризі суспільних цінностей, механізмів моральної регуляції, аномії суспільства.

      Найбільш вдалу типологію девіантної поведінки запропонував Р. Мартон у 1949 р. У її основу він поклав розрив між культурними цілями  та соціально схваленими засобами їхнього досягнення.

    Конформізм – єдиний тип не девіантної поведінки. Він підтримує і мету діяльності , і засоби її досягнення.

    Ретризм ( тікання від дійсності )спостерігають у випадку, коли людина одночасно відкидає й мету, і соціально схвалені засоби їх досягнення ( наприклад , волоцюги, наркомани).

   Бунт – на відміну від ре тризму бунтар не лише заперечує й те ,й інше, але й прагне змінити старі цілі й засоби на нові,  розкриває « нову ідеологію».

      Концепцію Р. Мертона важлива перш за все тому, що вона розглядає конформізм і девіацію як дві сторони однієї проблеми. Учений наголошує на тому, що девіація не є продуктом абсолютно негативним, запереченням загальноприйнятих стандартів.

    У кінці XIX ст. італійський лікар Ч. Ломброзо знайшов зв’язок між  кримінальною поведінкою й певними фізичними рисами. Він вважав, що люди мають схильність до певних типів поведінки за своїм біологічним складом. Кримінальний тип можна визначити за такими характерними рисами: висунута нижня щелепа, занижена чутливість до болю. Х. Шелдон ,відомий  американський психолог і лікар , підкреслював важливість будови тіла. Найбільше схильний до девіації ,на його думку, мезоморфний тип: « важкі», « м’язисті” , « атлетичні»

    Біологічні концепції ,популярні на початку XX ст., зараз поступово витісняються іншими.

   Психологічні й психіатричні концепції  роблять акцент на особистісних факторах ,особливо неправильні соціалізації дитинстві. У наш час більшість психологів і соціологів визнають ,що за допомогою аналізу у якоїсь однієї психологічної риси,конфлікту або « комплексу» не можна пояснювати суть будь – якого типу девіації . Більш вірогідним є те,що девіація виникає в результаті поєднання багатьох психологічних і соціальних факторів.

    Соціологічне трактування девіації враховує соціальні й культурні фактори , що впливають на неї. Уперше соціологічне пояснення девіації запропоновано Е. Дюргеймом у 1897 році ,  який вважав ,що причиною девіантної поведінки є соціальна дезорганізація.

    У новітніх теоріях з девіації звертають увагу на характер суспільства й прагнуть виявити , якою мірою воно зацікавлене у створенні й збереженні девіації , доводять необхідність виправлення не окремих людей, а всього суспільства.

    Історично першою реакцією суспільства було – заборонити. Пізніше суспільство прийшло до думки про пріоритет попередження анти суспільних явищ ( Ч. Беккарія, Ш. Монтескье та ін.)

    У сучасному світі « кризу покарання» визнають у всіх розвинутих країнах світу.

    Динамізм соціальних процесів ,що відбуваються в сучасній Україні , кризова ситуація в багатьох сферах суспільного життя неминуче призводять до збільшення девіації .

   Девіантна поведінка є засобом задоволення потреб індивіда у тих випадках ,коли він не усвідомлює суспільних норм, не бачить суперечностей між ними і своєю поведінкою, не знаходить можливостей задовільнити свої проблеми відповідно до суспільних норм або свідомо не бажає їх наслідувати.

    У походженні девіантної поведінки окремого індивіда значну роль відіграють дефекти правової й моральної свідомості ,зміст потреб особистості , особливостей її характеру , емоційно – вольової сфери.

    Перші прояви девіантної поведінки спостерігаються в дитинстві і часто мають особливо гострий характер.

     Це викликано як соціальним статусом дитини( залежність, невизначеність, соціального становища), так і особливостями її вікового розвитку, особливо у підлітковому віці ( фізіологічні змінив організмі, висока емоційність , невитриманість,опозиції, імітації, групування,брак життєвого досвіду). Схильність до девіантної поведінки може закріпитися в особистості дитини і визначитися все її подальше життя. Це робить соціальну адаптацію дітей та підлітків з девіантною поведінкою актуальним завданням соціально – педагогічної роботи.

      Загальна соціально -  педагогічна робота з дітьми , схильними до девіантної  поведінки, здійснюється в установах народної освіти, позашкільних навчально – виховних установах.

 У неспеціалізованих закладах народної  освіти й позашкільних навчально – виховних закладах ( центрах позашкільної роботи, клубах за місцем переживання тощо) соціально – педагогічну роботу з дітьми та підлітками з девіантною поведінкою координують і здійснюють психологічні служби, соціальні педагоги та педагоги – організатори. Відповідно до Положення « Про психологічну освіту в системі України» психологічні служби здійснюють психологічне обстеження дітей та підлітків, психолого – педагогічні заходи для усунення  відхилень в індивідуальному розвитку та поведінці, схильності до правопорушень , профілактику відхилень у становленні особистості й міжособистісних стосунках.

    Соціальні педагоги за законом « Про освіту» здійснюють соціально – педагогічний патронаж , який сприяє взаємодії закладів освіти, сім’ї й суспільства у вихованні дітей , їхньої адаптації до умов соціального середовища , забезпечує консультативну допомогу батькам і особам ,що їх замінюють . Виявляють особистісні , міжособистісні та внутрішньо сімейні конфлікти, факти поведінки, що відхилені від норми, займаються профілактикою правопорушень, виявляють дітей, які потребують опіки й опікунства, допомагають їм, захищають інтереси дітей, підлітків і молоді, сприяють попередженню негативних явищ у їхньому середовищі , забезпечують співпрацю вихователів, вчителів шкіл, працівників позашкільних закладів , сім’ї та громадськості у вихованні  дітей.

      До системи соціального захисту й профілактики правопорушень серед неповнолітніх належать органи й служби у справах неповнолітніх ,загальноосвітні школи й професійно – технічні училища соціальної реабілітації, виховно – трудові колонії Міністерства внутрішніх справ.

    У зв’язку з різноманітністю параметрів і характеристик поведінки, що має відхилення у дітей і підлітків, наявні різні підходи до вивчення даної проблеми в психології, педагогіці, криміналістиці, медицині. У сучасній науковій літературі існую не лише неоднозначне визначення цього явища , але й різна характеристика його виявів.

    Медичний аспект ( психобіологічний ) знайшов своє відображення у працях В. Кащенко, А. Личко, Н. Зелінської, які за основу диференціації показників цілого явища висовують нервово – психічні патології, акцентуації характеру, кризові явища підліткового віку, різні фізичні й психічні недоліки дітей, наявні психобіологічні потреби: психічна нестійкість , імпульсивність вчинків, песимізм і надмірна веселість , відсутність певної мети, безпредметна брехливість , негативність , бродяжництво ,замкненість і т. ін.

     Педагогічний аспект досліджень поведінки ,що відхиляється , можна знайти в працях А. Гройсмана , В. Матвєєва, де виділяються такі різновиди поведінки підлітків і школярів, що відхиляється : страх нав’язливості , рухова розторможеність, бродяжництво, патологічне фантазування , страх перед своєю фізичною неповноцінністю.

    Соціально – психологічний аспект у характеристиці поведінки підлітка , що відхиляється , знайшов втілення в роботах С. Бадмаєва, С. Белічевої, де дано глибокий науковий аналіз і обґрунтовано характеристику важко виховуваних як варіантну дезадаптації індивіда , тобто неадективності його поведінки нормам і вимогам тієї системи суспільних відносин , в яку входить людина в міру свого розвитку й становлення : психосоціальна дезадаптація, пов’язана із статевовіковими й індивідуально – психологічними особливостями, що обумовлюють певну нестандартність , важко вихованість , яка вимагає індивідуального педагогічного підходу або спеціальних корекційних програм; соціальна дезадаптація,що виявляється в порушенні норм моралі й права , в асоціальних формах поведінкий деформації системи внутрішньої регуляції , референтних і ціннісних орієнтаціях, соціальних установках.

   Психолого – педагогічний аспект має відображення в науковій психолого – педагогічній літературі ( М. Алемаскін, Л. Зюбін, Н. Верцинська, А. Кочетов та ін..)Дослідники розглядають проблему поведінки, що має відхилення , з точки зору вікового підходу і суспільної активності школярів. О. Бєлкін виділяє такі стадії взаємозв’язку віку і відхилення.

       Необхідності усвідомлення і вирішення проблем сприяє твердження В. П. Кащепка, який ще у 20 – ті роки XX ст. вивчав дану проблему і зазначав , що корекція недоліків особливості в процесі її становлення – це проблема великої значущості і вирішувати її продуктивно потрібно у контексті державної політик.

       Причому він привернув увагу до проблеми поєднання методико – терапевтичних , навчально – педагогічнихі виховних прийомів, спрямованих на корекцію характеру і відновлення особистості в цілому. До того ж наголошувалась на незаперечній залежності успіху реабілітаційного ,процесу від терміну його початку: чим раніше почати, тим білше надії на успіх. ( 1)

                                                            2

 

        Метою соціальної роботи з дітьми ( неповнолітніми) схильними до девіантної поведінки, є створення умов для повноцінного фізичного і психічного розвитку зазначеної категорії дітей, успішної їх соціалізації подолання особистісних проблем і конфліктів з оточенням.

       Соціальна робота здійснюється в таких напрямках:

1. Профілактика девіантної поведінки неповнолітніх – комплекс заходів, спрямованих на попередження ,подолання або нейтралізацію чинників,що спричиняють девіантну поведінку дітей.

Соціальна профілактика включає:

• психологічну і педагогічну допомогу родині ( надання педагогічних і психологічних консультацій ; лекції , бесіди, спрямовані на підвищення педагогічної культури батьків , поширення передового педагогічного досвіду; тренінги сімейного спілкування тощо);
• вияв дітей з групи ризику девіантної поведінки і проведення превентивних психологічних і педагогічних заходів ( встановлення індивідуального педагогічного підходу, психологічна корекція , корекційний вплив на родину, тощо);
• поширення передового педагогічного досвіду в навчально – виховному процесі навчальних закладів;
•  розвиток  альтернативних форм навчання і виховання ( спеціалізовані навчальні заклади , позашкільна гурткова та клубна робота);
• Розвиток сфери дозвілля дітей і молоді;
• Психолого – просвітницька робота та робота , спрямована на розвиток особистості дитини ( курси психології і валеології в навчальних закладах, психологічні тренінги, розвиваючи ігри);
• Правова основа дітей та підлітків

2. Соціальний контроль негативного впливу на дитину : виявлення фактів аморального і кримінального впливу на дитинув сім’ї і в неформальному оточенні , захист прав дитини, постановка питання про позбавлення батьків батьківських прав, опіку і патронаж дитини,тощо.

 

3. Соціальна підтримка та реабілітація дітей та підлітків з девіантною поведінкою :

 

• створення навколо дитини позитивного педагогічного оточення, координація педагогічних впливів;
• психологічна корекція та реабілітація ( надання психологічних консультацій , індивідуальна і групова психотерапія, індивідуальний патронаж, шефство;
• налагодження сприятливої атмосфери у формальній групі , до якої входить дитина з девіантною поведінкою, поступове включення такої дитини до життєдіяльності соціально – позитивної групи;
• корекція ( в разі необхідності) сімейних відносин ( сімейна психотерапія).

Важливими принципами у соціально – педагогічній реабілітації є :

1). Заміна домінуючого у виховній роботі педагога та самого вихованця, який визначає зміст і методи роботи педагога;

2).Орієнтація на потенційну соціальну психологічну повноцінність особистості, котра реабілітується, і повернення її у звичне соціальне середовище;

3).Постійне вивчення так званої « винятковості» індивіда у процесі корекційно – реабілітаційної роботи має здійснюватися у тісній взаємодії педагога і психолога.

 Не можна обминути при розгляді даного питання соціальну, корекційну і реабілітаційну діяльність А. С. Макаренка та С. Т. Шацького, які у30 ті роки XX ст. заклали основні принципи , зміст і методи соціальної роботи з важковиховуваними дітьми і підлітками. В основу своєї педагогічної теорії вони заклали ідею створення педагогом виховного соціального середовища.

      Так, С.Т. Шацький вважав, що одним із таких виховних середовищ можуть стати клуби за інтересами, які дозволяють дітям і підліткам розкрити «свої інстинкти», особливо соціальні інстинкти, суть яких полягає у прагненні вчитися життю, пристосовуватися до життя, оволодівати соціальним досвідом, включатися в соціалізацію.

     А ось у 60 ті роки минулого сторіччя простежується тенденція до більш глибокого вивчення даної проблеми, зокрема, у психологічному , соціальн   - правовому і медичному аспектах. Причому причини девіантної поведінки вбачалися в особливостях вікового розвитку особистості, у відчуженні від « нормальних»  дітей, своєрідності прояву протесту проти « пригнічення» їхніх інтересів тощо.

      У цей період В.О. Сухомлинський запропонував різноманітні засоби стимулювання самовиховання особистості . Домінантною в його рекомендаціях була орієнтація на індивідуальний стиль побудови педагогічного процесу , на гуманізацію засобів виховання девіантних підлітків.

    Можна орієнтовно представити таку технологічну схему соціальної реабілітації підлітка, схильного до девіантної поведінки:

№ з/п	Етапи	Метод
1	Встановлення контакту з проблемною дитиною, виведення її з стресового стану	Бесіда( приблизити дитину до себе,показати ,що ви їй вірите)
2	Дослідження  особистісних рис дитини, особливостей її фізичного та психічного  розвитку, причини її девіантної поведінки і соціальної дезадаптації та чинники соціального середовища, що сприяють формуванню девіантної поведінки і заважають соціальній адаптпції	Бесіда,інтерв’ю, методи психодіагностики, спостереження, експертна оцінка
3	Спільне планування  реабілітаційних заходів	Бесіда
	Координація спільних дій  з навчально – виховними закладами, правоохоронними установами, громадськими організаціями
5.	Корекція особистісних рис, які обумовлюють девіантну поведінку і сприяють соціальній дезадаптації; набуття навичок подолання проблем, позитивної соціальної поведінки	Консультування, психотерапія, психологічний тренінг, робота груп взаємодопомоги
6	Організація індивідуального  педагогічного підходу до дитини	Консультування, індивідуальні навчальні програми, шефство, спеціалізовані навчальні заклади
7	Корекція негативного впливу соціального оточення ( сім’ї, неформальних груп однолітків, усунення таврування з боку оточуючих)	Втручання, робота з суспільною думкою, корекційна бесіда, консультування
8	Створення умов для повноцінного задоволення потреб дитини , розвитку її творчих здібностей , самореалізації в творчій діяльності, праці, змістовного відпочинку; включення до соціальних груп однолітків соціально – позитивної спрямованості	Працевлаштування, самокерована групова робота, організація громадських робіт, наукові та творчі гуртки, спортивні секції, організація конкурсів і змагань
9	Психологічна підтримка і зворотній зв’язок	Інтерв’ю, бесіда, консультування

   

Висновки:

         Безперечно процес перевиховання є довготривалим і складним, який передбачає : вивчення середовища , в якому ріс вихованець, аналіз позитивних і негативних рис характеру індивіда,  формування позитивної установки і усунення недоліків у його загальному розвитку, прискорення позитивних начал,наявних в особистості.

        Поступово термін « перевиховання» почав змінюватися на термін « реабілітація» , що означає «відновлення» ( Франція); паралельно вичувається термін « нормалізація» ( Данія, Швеція). Проте термін « реабілітація» набув міжнародного визнання, що привело до появи поняття : медична реабілітація, психологічна реабілітація, педагогічна реабілітація, соціальна реабілітація. Причому соціальна реабілітація передбачає відновлення соціальних відхилень, порушення зв’язків відносин із середовищем.

      Реабілітація -  має багатий і різноманітний зміст і є відображенням соціально – педагогічного оптимізму і гуманізму.

              Суть реабілітаційного підходу у соціальному середовищ визначається як комбіноване і координоване застосування медичних, соціальних , педагогічних, професійних заходів, спрямованих на компенсацію дефекта, соціального відхилення.

         Отже, соціальна реабілітація дітей девіантної поведінки – це повна система , яка забезпечує відновлення у них порушених соціальних зв’язків і відносин,ідентифікацію індивіда як суб’єкта власної життєдіяльності.

           Вітчизняна превентивна практика , на відміну від Заходу , де панує корекційно – реабілітаційна робота, побудована на індивідуальних діагностично – корекційних психологічних програмах, досить тривалий час мала чітку спрямованість на створення педагогічно організованого середовища. Зокрема , за методикою А. С. Макаренка ресоціалізуючим фактором виступає колектив завдяки включенню підлітка в систему гуманізованих міжособистісних відносин. Соціальна реабілітація в такій ситуації відбувалася за рахунок « паралельно» впливу колективу, який виконував ресоціалізаційну функцію.

                  Як показує практика, означена методика досить успішною спрацьовує і в тимчасових колективах, і в різних дозвіллєвих соціально – педагогічних центрах і клубах.

          Аналіз наукових шкіл і сьогоднішньої практики дозволив виявити деякі принципи соціально – педагогічної реабілітації :

- опора на позитивні якості особистості;

- реабілітація потреби дитини чи підлітка у самоствердженні;

 - формування в них життєвих прагнень ;

 - розвиток корисних інтересіві вищих духовних цінностей вихованця

 - глибока повага і довіра у взаємовідносинах з дітьми і молоддю.

   Загальну систему соціальної реабілітації дітей і підлітків можна представити у вигляді від і до( «від девіантної поведінки через соціальну реабілітацію до соціальної адаптації особистості»).

   1й етап « Діагностичний» - від 4 до 10 тижнів.

   2й етап « Реабілітаційний» - 9 – 10 місяців, через 6 місяців перевірка досягнутих результатів,внесення коректив.

   3й етап « Узагальнюючий»  - через 1 рік від початку роботи здійснити аналіз застосованої схеми, методів і механізмів соціально педагогічного впливу.

     Спеціальні педагогічні технології соціальної реабілітації  - є своєрідним комплексом ,що включає:

• уявлення про заплановані результати;
• засоби діагностики стану вихованця;
• пакет методів педагогічного впливу;
• критерії відбору оптимальних методик виховання для конкретних умов.

Проектуючи і реалізуючи програму соціальної реабілітації , соціальний педагог повинен заздалегідь виявити підґрунтя результативності діяльності, мобілізувати досягнення науки і досвіду на інтенсивній основі, приділити увагу прогнозуванню і проектуванню ефективності діяльності, використовувати найновіші інформаційні технології.

   Це дозволяє моделювати особистісно – орієнтовані соціально – педагогічні технології реабілітації дітей і підлітків, схильними до девіантної поведінки. Використання цих технологій залежить від характеру девіантного індивідума. Визначення індивідуальності кожного вихованця, його самобутності і самоцінності, врахування суб’єктивного досвіду індивіда знаходиться в центрі особистісно – орієнтованих технологій соціальної реабілітації.

    Такий підхід дозволяє підводити індивіда з дезадаптивною поведінкою до спроможності самооцінки, самовиховання, самствердження. Тут можна використовувати різні методи,щоб усвідомити своє « Я».

     Соціально реабілітаційна робота з індивідами, схильними до дезадаптивної поведінки, має спрямуватись, перш за все , на усунення психотравмуючих комплексів , вироблення адекватних форм поведінки, подолання труднощів у спілкуванні. У цих процесах посіли своє місце і бесіди, інтеракційно – комунікативні , імітаційно- ігрові, невербальні методи з елементами музикотерапії, хореографії, пантоміміки, групової поведінкової психокорекції, навіювання, стимулювання.

    При цьому  одні можуть «діяти» ефективно самостійно, деякі лише у взаємозв’язку з іншими методами соціальної реабілітації, оскільки в основному все залежить від індивідуальних особливостей підопічних і від наявності професіоналізму фахівців.

    Впровадження вказаних заходів профілактики і організація роботи мережі реабілітаційних центрів дасть можливість уникнути кризової ситуації, а у разі психотравматизації отримати кваліфіковану психологічну допомогу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1.Пивоварова Г.Н. Влияние личностных особенностей детей и подростков // Медицинские проблеми формирования личности. — М.,1997. - С.ЗЗ- 47.

2. Шацкий С.Т. Избран. педагогические сочинения: В 2-х т. — М.: Педагогика, 1980.

3. Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу // Вибр. Пед. тв.: У 7-ми т.- Т.5.- К.: Рад. школа. - С. 9-96.

4. Сухомлииський В.О. Вправляння -- один із методів виховання свідо­мої дисципліни // Вибр. твори: В 5-ти т.- Т.5.- С. 16-28.

5. Ренкер М. Основы реабилитации // Научный обзор. — 1980. — № 3. - С.4-6.

6. Социальная профилактика отклоняющегося поведения несофер-шешюлетиих как комплекс охранно-защитных мер. — М.: Социальное здоровье России, 1993.

7. Пеньков Е.М. Социальные норми регуляторы поведения личнос-ти. - М.: Наука, 1982.

8. Арзуманян С.Д. Микросреда и отклонения социальпого иоведения детей и подростков.- Ереван: Луйс, 1989.

 9.Акофф, Р. Л. Идеализированное проектирование: как предотвратить завтрашний кризис сегодня. Создание будущего организации / Р. Л. Акофф, Д. Магидсон, Г. Д. Зддисон; пер. с англ. Ф. П. Тарасенко. – Днепропетровск : Баланс Бизнес Букс, 2007. – 265 с.

10. Бек Ульрих. Влада і контрвлада у добу глобалізації. Нова світова політична економія / Ульрих Бек. – К. : Ніка-Центр, 2011. – 408 с.

11. Білецька Л. В. Педагогічна теорія (Педагогіка): навч. посібник / Л. В. Білецька, О. В. Білецький, В. І. Савич.: навч. посібник. – Рек. МОН; 2-е вид. переробл. та доп. – К. : ЦУЛ, 2009. – 688 с.

12. Большой психологический словарь / под ред. Б. Г. Мещерякова, В. П. Зинченко. – 3-е изд. – СПб. : Прайм-ЕВРОЗНАК, 2006. – 672 с.

13. Господарський кодекс України [Електронний ресурс]: від 16.01.2003, № 436-IV із змінами та доповненнями. // Законопроекти. / Упр. комп’ютериз. систем апарату Верховної Ради України. – 2003. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=436-15. – Назва з екрана.

14. Діти державної опіки: проблеми, розвиток, підтримка: навч. посіб. / М. Й. Боришевський, Г. М. Бевз, І. П. Жерносек, А. Г. Обухівська, Т. Д. Ілляшенко; Центр. ін-т післядиплом. пед. освіти АПН України, Асоц. безперерв. освіти дорослих, Центр з усиновлення дітей при МОН України. – К. : Міленіум, 2005. – 283 с.

 15. Дискурс у сучасному науковому, соціокультурному та інформаційному просторі : зб. тез доп. Міжнар. наук.-практ. конф., 24–25 трав. 2013 р. / за заг. ред. проф. І. В. Соколової. – Маріуполь : МДУ, 2014. – 259 с.

 16. Педагогіка. Педагогічна теорія: підручник / за ред. В. Д. Базилевича. – Рек. МОН; 8-ме вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2015. – 702 с.

17. Карнегі Д. Як завойовувати друзів та впливати на людей. Як виробляти в собі впевненість і впливати на людей, виступаючи прилюдно. Як перестати хвилюватись і почати жити: [пер. з англ.] / Дейл Карнегі. — Х. : Харків. книжк.(кн.) ф-ка ім. М. В. Фрунзе, 2015. — 558 с.

18. Кириленко, С. В. Школа культури здоров’я: від сьогодення до майбутнього [Текст] : навч.-метод. посіб. / С. В. Кириленко, О. М. Михайлов, В. П. Сергієнко. – К.; Чернівці : Букрек, 2012. – 384 с. 11.

19. Крейґ Р. Інтернет-журналістика: робота журналіста і редактора у нових ЗМІ / Ричард Крейґ ; пер. з англ. А. Іщенка. — К. : Києво-Могилян. акад., 2007. — 323 с.