Соціально - психологічний супровід дітей з особливими освітніми потребами умовах загальноосвітнього навчального закладу

 Тема статті : Соціально - психологічний супровід дітей з особливими освітніми потребами умовах загальноосвітнього навчального закладу

Актуальність теми. Важливим показником розвитку суспільства є гуманне, турботливе й милосердне ставлення до дітей із особливими потребами, які не мають змоги вести повноцінне життя. Усі країни світу постали перед проблемою удосконалення системи навчання, виховання та соціальної адаптації дітей із порушенням психофізичного розвитку, бо саме їх, аби уникнути словесної дискримінації, стали називати такими, що мають особливі освітні потреби. Виходячи з практики роботи, діти із затримкою психічного розвитку та легкою розумовою відсталістю становлять найчисельнішу групу серед тих, які потребують спеціальної допомоги у процесі навчання та соціальної адаптації. Вони значною мірою визначають контингент учнів, особливо початкової школи, які стійко не встигають. Для початку необхідно визначити саме поняття, зміст, типологію, причини, залежність цих вад психофізичного розвитку від соціальних умов [1, 3 ].                                                                                                                Сьогодні педагогічна громадськість чи не найбільше обговорює проблему інтеграції дітей із порушенням психофізичного розвитку в єдину освітню систему загальноосвітньої школи.                                                                                                                Процес інтеграції буде вважатися повноцінним, якщо забезпечуватиме три умови:                                                                                                                                                                                                    - навчання кожної дитини відповідно до її особливих освітніх потреб і потенціального розвитку;                                                                                                                                                          - можливість дитини відвідувати навчальний заклад, живучи в сім’ї, а батькам – виховувати власну дитину;                                                                                                                               - розширення кола спілкування дитини з особливостями психофізичного розвитку та підвищення якості її соціальної адаптації.                                                        Реалізація цих умов потребує зламу стереотипів та оволодіння новими формами роботи всіма учасниками педагогічного процесу. Інтеграція дітей названої категорії у загальноосвітньому навчальному закладі потребує від працівників психологічної служби реалізації багатьох завдань.                                                        Актуальним залишається питання застосування психодіагностичного інструментарію і корекційних програм у роботі з вказаною категорією дітей.                             Практичний психолог або соціальний педагог:                                                                                                  - сприяє рішенню батьків, за допомогою переконливих аргументів, відвідати психолого-медико-педагогічну консультацію;                                                                                                  - при необхідності допомагає у підготовці відповідних документів.                            Після обстеження дитини у консультації та визначення програми її навчання психолог на діагностичному етапі вивчає:                                                                                                                - домінуючий емоційний стан;                                                                                                                              - встановлення неадекватних емоційних виявів, мотивацій до навчальної та трудової діяльності, ставлення до успіхів, невдач, труднощів;                                                        - виявлення рівня емпатії, ступеня самостійності, працездатності, типу комунікативності;                                                                                                                                                                        - простеження динаміки психічного розвитку [4, 5, 6, 7, 8, 9 ].                                                        За результатами діагностики, відповідно до виявлених проблем у розвитку пізнавальної діяльності, спілкуванні та розвитку особистості будується корекційна робота з дитиною. Етап корекції передбачає:

• розвиток та корекцію пізнавальних процесів, формування їх довільності;корекцію самооцінки як важливої рушійної сили формування особистості;
• корекцію емоційних порушень та патологічних рис характеру;запобігання психічним перевантаженням;профілактика шкільної дезадаптації;
• розвиток емоційної лабільності;корекція міжособистісних взаємин у дитячому колективі;
• корекція взаємин «учитель — учень»;розвиток комунікативних якостей, позитивної соціальної комунікації;стимуляцію особистісного зростання.              В ході корекційної роботи обов’язковим є:
• діагностика динаміки розвитку дитини під впливом відповідного корекційного навчання;
• обговорення з педагогом та батьками труднощів, що виникають у процесі навчання, накреслення шляхів їх вирішення.                                         

Залежно від змісту і поставлених завдань корекційно - розвивальна робота може бути груповою чи індивідуальною, проте це завжди психологічна робота, і вона не може зводитися до виконання функцій педагога.                                          Важливу роль у роботі з дітьми відіграє і соціальний педагог, який сприяє соціальній адаптації дитини в загальній системі соціальних відносин та взаємодій виконуючи такі завдання:

• формування позитивного ставлення до себе;
• оптимізацію спілкування з однолітками, педагогами;заохочення до виявлення особистих пізнавальних інтересів дитини, її самостійності;
• допомога у професійному самовизначенні.

Реалізувати ці завдання можна шляхом розширення сфери соціальних контактів дітей із особливими освітніми потребами а саме:

• сприяти відвідуванню та посильній участі цих дітей у шкільних святах, концертах, виставках, конкурсах дитячої творчості та інші;
• залучення волонтерів до роботи з особливими дітьми.

У результаті цього діти долучаються до всіх соціальних систем, структур, соціальних зв’язків, беруть активну участь в основних сферах життя і діяльності суспільства, готуються до повноцінного дорослого життя, самореалізації та розкриття як особистості.                                                                      Найдосконаліша інтеграція дітей з особливими освітніми потребами в загальноосвітній школі не знімає проблеми психологічної роботи з батьками. Мета такої роботи насамперед полягає в тому, щоб допомогти їм прийняти реальні освітні потреби дитини і залучити їх до співпраці в її навчанні. Все це неможливо здійснити без вивчення психологічних особливостей батьків дітей з порушенням психофізичного розвитку для того, щоб зрозуміти мотиви їхньої поведінки, їхні тривоги, а часто й агресивність.

Практика показує, що батьки всіх категорій потребують допомоги як практичного психолога, так і соціального педагога у таких питаннях:

• вирішення конфліктних ситуацій, які виникають між батьками і педагогами;корекція ставлення всіх членів сім’ї до дитини з особливими потребами;
• підвищення психолого-педагогічної культури батьків;допомога у створенні громадських організацій сімей, які мають дітей із особливими потребами, активна участь у їхній діяльності;сприяння в наданні матеріальної та побутової допомоги сім’ї, яка має дитину з особливими потребами.

Отже, усі напрямки роботи з дитячим і педагогічним колективом, а також із батьками в умовах інтегрованого навчання дітей, із особливими освітніми потребами в загальноосвітній школі потребують розширення знань і практичних навичок соціальних педагогів, практичних психологів та педагогів.              Шлях дослідників даної теми широкомасштабний ( Ілляшенко Т, Максимова Н.Ю., Милютина Е.Л, Л. Виготський, Стадненко, Н. М., Матвєєва М. П., Обухівська А. Г. тощо).                                                                                                                Спеціаліст, який працює з дітьми з порушеннями інтелектуального розвитку насамперед повинен пам’ятати:

• У кожній дитині закладені можливості і здібності, які необхідно розкрити, підтримувати і розвивати.
• Кожна дитина є унікальною особистістю.
• Порушення інтелектуального розвитку - це порушення у сфері розуміння. Несприятливе оточення перетворює це на недолік, значить, це проблема оточення, а не хворого.
• Дитина з порушенням інтелекту зростає і дорослішає, її життєвий цикл такий самий, як у інших людей.
• Дитина з порушенням інтелектуального розвитку має можливість прожити хороше і різноманітне життя. Давайте надамо їй цю можливість!                            Мета статті: визначити та схарактеризувати основні напрямки психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими потребами в умовах загальноосвітнього закладу.                                                                                                                Виклад основного матеріалу. Метою психолого-педагогічного супроводу нашого навчального закладу є соціалізація дітей з особливими потребами, вивчення особистісного потенціалу, а саме: співвідношення рівня розумового розвитку дитини і вікової норми; рівня розвитку когнітивної сфери; особливості емоційно-вольової сфери; індивідуально-характерологічних особливостей; рівня сформованості мотивації до навчання; їх творчий та інтелектуальний розвиток через залучення всіх учасників навчально-виховного процесу (батьків, педагогів, дітей) до реалізації запланованих дій щодо особливостей розвитку, спілкування, навчання, професійної орієнтації, соціальної адаптації дитини.                                                        До вирішення проблемних питань залучена міська ПМПК, яка здійснює свою роботу на основі щорічних наказів міського відділу освіти, має на меті забезпечення конституційних прав дітей, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку, у тому числі дітей-інвалідів, визначення для них адекватних змісту форм і методів навчання з урахуванням особливостей навчально-пізнавальної діяльності дитини.                                                                      Зокрема, відповідно до потреб дитини можуть використовуватись такі види адаптації:                                                                                                                             
• адаптація середовища (збільшення інтенсивності освітлення в кімнатах, де є діти з порушеннями зору;
• зменшення рівня шуму в класі, де навчається дитина з порушенням слуху, забезпечення її слуховим апаратом;
•  створення відокремленого блоку в приміщенні школи для учнів початкових класів; забезпечення архітектурної доступності для дитини з порушенням опорно-рухового апарату);
• адаптація змісту, методів і форм навчальної діяльності (використання навчальних завдань різного рівня складності;
• збільшення часу на виконання, зміна темпу занять, чергування видів діяльності);
• адаптація методичних матеріалів (адаптація навчальних посібників, наочних та інших матеріалів; використання друкованих текстів з різним розміром шрифтів тощо) [7, 8, 9].                                                                                                                                            Ознайомившись із особливостями психофізичного розвитку дитини та готуючись до роботи з нею, психолог аналізує, перш за все, відповідність інструментарію (стимулів) та вибрані методики. Для дітей із сенсорними порушеннями очевидним є прилаштування інструментарію (стимулів) до можливостей дитини та критичного вибору методик, які дозволяють використати потенціал дитини. Наприклад, для дитини з порушенням зору малюнки (методика "Четвертий – зайвий") мають бути контрастнішими та більшими за розміром. Для дитини зі спастикою кінцівок є проблематичним використання малюнкових методик, при використанні яких необхідно домовитися з дитиною про сигнали, що відповідають певному вибору (стимульний матеріал до тесту тривожності Р. Теммпл, В. Амен, М. Дорки). Оскільки можуть виникнути труднощі зі сприйманням малюнків, вони не повинні бути надміру стилізованими та складними. Необхідно передбачати можливі труднощі, пов’язані з процесом сприймання самих зображень, та відрізняти їх від розуміння чи нерозуміння сюжету, логічних зв’язків у ньому. Для дітей з порушеннями мовлення будуть мало прийнятними вербальні методики. При цьому важливо розрізняти труднощі активного мовлення через порушення артикуляції та розуміння зверненого мовлення. Обмеження у використанні діагностичних методик також можуть бути пов’язані зі способом життя обстежуваних, обмеженістю їхніх соціальних зв’язків і відповідних знань та уявлень про навколишній світ. У зв’язку із цим, не можна беззастережно використовувати певні проективні методики, що в цілому за процедурою виконання могли б відповідати технічним можливостям обстежуваного. Наприклад, методика Рене Жіля, яка часто і успішно застосовується для виявлення проблем, пов’язаних зі спілкування та самовизначенням підлітків, не завжди може бути адекватною в роботі з підлітком, фізичні обмеження якого не дозволяють сприймати ситуації, наведені в методиці, як проективні на себе. Причиною є те, що спосіб життя виключає, наприклад, відвідання кінотеатру, прогулянки за місто разом із друзями тощо. Тому перш ніж застосовувати таку методику, потрібно переконатися, що у дитини є відповідний життєвий досвід, пов’язаний із зображеними ситуаціями.                                                                                                                Результати діагностичної роботи слугують орієнтирами для роботи психолога, педагогів, батьків і самої дитини. Водночас ступінь інтегрованості дитини в освітнє середовище є індикатором ефективності і адекватності психокорекційного впливу.                                                                                    Соціально-педагогічний супровід базується на створенні сприятливих умов для взаємодії учня з соціальним середовищем з метою попередження виникнення або усунення вже існуючих дестабілізуючих розвиток факторів та формування стійкості до ситуацій дезадаптації.                                                        Висновки. Таким чином забезпечення психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами є невід'ємної частини розвитку сучасної освіти. В її основі лежить індивідуальний підхід до кожного учасника навчально-виховного процесу. В закладах освіти нашого міста педагоги і психологи разом з батьками та дітьми плідно працюють в напрямку забезпечення соціальної адаптації та повноцінного розвитку дітей з особливими потребами через пропаганду толерантного відношення до дітей-інвалідів, інформування, через підвищення психолого-педагогічної компетентності всіх учасників навчально-виховного процесу та громадськості. Визначені та схарактеризовані базові прийоми використовуються нами при організації психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами, їх батьками та педагогами, залученими до виховання і навчання.

Список рекомендованої літератури:

1. Бітянова М. Р. Психолог у школі : зміст діяльності і технології / М. Р. Бітянова. – К. : Главник, 2007. – 160 с.

2. Ілляшенко Т. Затримка психічного розвитку дітей: причини виникнення та корекція. Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: Науково-методичний збірник / За ред. Н. Софій, І. Єрмакова та ін.. – К.: Контекст, 2000.

3. Інтеграція дітей з освітніми потребами у загальноосвітньому навчальному закладі / Т. Ілляшенко // Психолог, 2009. – №10. – с.14-18.

4. Максимова Н.Ю., Милютина Е.Л. Курс лекций по детской патопсихологии: Учебное пособие. – Ростов н/Д.: Феникс, 2000.

5. Нижник О. Допомога дітям з особливими потребами: Психолог. Бібліотека. – К.: Главник, 2004.

6. Петрова В. Г., Белякова И.В. Психология умственно отсталого школьника (олигофренопсихология). – М. РОУ, 1996. – 48с.

7. Свиредко С.І. Формування культури здоров’я дитини в сім’ї. Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: Науково-методичний збірник / За ред. Н. Софій, І. Єрмакова та ін.. – К.: Контекст, 2000.

8. Стадненко Н. М., Матвєєва М. П., Обухівська А. Г. Нариси з олігофренопсихології / За заг. ред. Н. М. Стадненко. – Кам’янець-Подільський: Кам’янець-Подільський держ. пед. університет, 2002. – 200с.

9. Стадненко Н.М. та ін.. Методика діагностики інтелектуального розвитку молодших школярів. – Кам’янець-Подільський: Зволейко Д.Г.,2006.