Соціокультурна компетенція в процесі навчання німецької мови

Тема: «Формування соціокультурної компетенції учнів в процесі навчання німецької мови у середній школі»

     Вхід України до Європейської спільноти став поштовхом для розвитку та пожвавлення міжнародних зв’язків з країнами близького і далекого зарубіжжя. В результаті, у суспільства виникла потреба в людях, які практично володіють іноземною мовою, зокрема й німецькою мовою як однією з мов міжнародного спілкування. Реалізація такого соціального замовлення обумовлено необхідністю спеціальної підготовки учнів, які в майбутньому зможуть спілкуватися з представниками німецькомовних країн. Отже, в освітній галузі стоїть питання формування комунікативної компетенції учні в нерозривному зв’язку з формуванням соціокультурної компетенції учнів, що знаходить відображення у сучасній програмі для загальноосвітніх навчальних закладів.

    Отже, вміння адекватно поводиться і представляти свою країну на належному рівні має велике значення в іншомовному міжкультурному спілкуванні. Усвідомлення особливостей культури, віри, світогляду співрозмовника-носія виучуваної мови, а отже подібності чи відмінності порівнюваних явищ рідної та іншомовної культур може значно полегшити чи спростити спілкування, допомогти уникнути «гострих кутів». Таким чином формування соціокультурної компетенції має виступати необхідним складником навчального процесу з іноземної мови вже у школі, бо без цього неможлива підготовка «досвідчених, підкованих» учасників міжкультурної комунікації.

     Кожна національна культура складається з національних та інтернаціональних елементів і не може цілком збігатися з іншою культурою. Тому під час вивчення іноземної мови варто приділяти значну увагу   формуванню у свідомості учнів поняття про нові предмети та явища, аналогії яким не  існує ні в рідній мові, ні в рідній культурі.

     Підготовка учнів до життя, трудової та творчої діяльності закладається у загальноосвітній школі. У зв’язку з розвитком та зміною освітньої системи , розробкою нових методик виникає необхідність пошуку нових шляхів у навчанні іноземних мов.

    Вчитель має прагнути розвивати в учнів мотивацію, інтерес до навчання та володіння іноземною мовою. І з цією метою доцільно використовувати цікаві країнознавчі матеріали, спонукаю учнів до самостійного пошуку таких матеріалів навіть раніше, ніж передбачено програмою, організовуючи на уроках роботу з газетою, піклуючись про створення сприятливого психологічного клімату на уроках.

     Пісні, вірші, театралізація все більше проникають на урок, стають обов’язковими його елементами. Все це з метою зробити урок більш інформативним, змістовним, щоб підсилити вплив на особистість школяра, розвивати не лише його світогляд, а й світовідчуття. Спираючись на свідомість в оволодінні іноземною мовою, вчитель розвиває мислення, пам'ять, формувати загальні і специфічні навчальні уміння, наприклад, уміння користуватися словником, підручником. В Україні постійно зростає інтерес до вивчення іноземної мови і у зв’язку з цим з’явилась об’єктивна необхідність розширити наявні шляхи підготовки з цього предмета.

     Як вітчизняні так і зарубіжні методисти (Миролюбов А,А., Бім І.Л., Огієнко І., Карпухіна Г.К., Heinz-Helmut Lüger, Hermann Ehmann та ін.) говорять про необхідність соціокультурного компоненту у формуванні комунікативної компетенції як основи навчання іноземних мов. «Як фундамент шкільного курсу з іноземної мови навчання цього предмета повинно відбивати суттєві стратегічні лінії базового курсу, передусім його орієнтацію на взаємопов’язане навчання мови і культури народу – носія цієї мови, на здійснення освіти, виховання і розвитку особистості» (С.Ю. Ніколаєва).

     В Державному стандарті пояснюється, що комунікативна компетенція складається з трьох основних видів – мовленнєвої, мовної та соціокультурної. Соціокультурна  охоплює два види – країнознавчу та лінгвокраїнознавчу  компетенції.

      Соціокультурні знання – це загальна культура, знання про суспільство та культуру народу, мова якого вивчається.

      Характерні риси суспільства та його культури, як правило пов’язані:

• з повсякденним життям (їжа, напої, особливості прийняття їжі та поведінки за столом, звички, традиції, спорт, засоби зв’язку тощо);
• з умовами життя (рівень життя, житлові умови, соціальне забезпечення,);
• з міжособистісними стосунками (ставлення до влади, взаємовідносини між соціальними класами, статеві стосунки, сімейна структура та взаємовідносини в сім’ї, професійні, офіційні стосунки тощо);
• з цінностями, ідеалами та поведінкою (суспільний клас, майно, національна культура, соціальна охорона, установки, традиції та зміни в них, історія, національна самобутність, політика, мистецтво, релігія, гумор тощо);
•  з мовою тіла – знання правил пристойної поведінки;
• з відвідуванням (візитами), тривалість візиту;
• з правилами хорошого тону  (пунктуальність, одяг, подарунки);
• правилами  і табу у бесіді й поведінці;
• з ритуальною поведінкою (релігійна практика й ритуали, поведінка в спектаклях, балах, дискотеках тощо).

     З огляду на  сучасні процеси, які відбувають в світі, важливість соціокультурної складової на нинішньому етапі визнається всіма без винятку фахівцями.. Основою соціокультурної компетенції на лінгвістичному рівні є соціокультурний компонент змісту навчання іноземної мови, до якого відносять:

1. фонові знання носіїв мови;

2. навички та вміння мовленнєвої та не мовленнєвої поведінки;

3. національну культуру країни, мова якої вивчається.

     Зміст соціокультурного компонента можна розділити на такі складові:

1. Засоби соціокомунікації ( сукупність прийомів і засобів усної та письмової передачі інформації представниками культури та субкультури).
2. Національна ментальність, або спосіб мислення представників певної культури та субкультури, який визначає їхню поведінку і очікування подібного від комуні кантів.
3. Національні здобутки, до яких відносять культуру та мистецтво, історію, релігію, а також національні парки, історичні заповідники тощо, але сприйняття цієї складової обмежується тим, що є гордістю кожного носія мови.

      Учня сучасної школи необхідно підготувати до толерантного сприйняття виявів чужої культури, емпатії, до розуміння умовностей національних стереотипів і забобонів, визнання рівноправності культур, існування загальнолюдських цінностей.  

       Виходячи з усього вищезазначеного, потрібно сказати, що викладаючи німецьку мову, необхідно усвідомлювати важливість  формування в учнів країнознавчої та лінгвокраїнознавчої компетенції. На відміну від  традиційного викладання країнознавства в школі, яке переважно здійснювалося за рахунок викладу фактичного матеріалу з географічним та історичним матеріалом з наступною перевіркою засвоєння знань учнями, що на сучасному етапі необхідно брати за основу  формування лінгвокраїнознавчої компетенції сучасну тематику, яка близька учням будь-якої країни, з тим, щоб створити сприятливі умови для знайомства з цінностями Німеччини у спеціально змодельованих ситуаціях спілкування.

     З цією метою буде доцільно використовувати культурологічні тексти різних стилів, автентичні аудіо- та відеоматеріали, інформаційні (комп’ютерні) програми, ресурси     Internet   тощо.

     Заняття з елементами країнознавства доцільно проводити в різноманітних формах: міні лекції, відеоурки, уроки дебати, телемости тощо, давати змогу учням самостійно знаходити інформацію, систематизувати її у вигляді колективного проекту, написання рефератів та презентувати її в класі перед всіма учнями для подальшого обговорення.   

       Дуже важливим компонентом навчання німецької мови є лінгвокраїнознавство, яке ставить своїм завданням вивчення мовних одиниць, що найбільш яскраво відображають національні особливості культури народу – носія мови та  середовища його існування. До цих лексичних одиниць входять назви реалій (позначення предметів, явищ, характерних для однієї культури та відсутніх а іншій), конототивна лексика (слова, що збігаються за основним значенням, але відрізняються за культурно-історичними асоціаціями) і фонова лексика (позначає предмети і явища, які не мають аналогів в культурі, з якою порівнюються, але розпізнаються  певними національними особливостями функціонування). Сюди належать і фразеологізми, в яких відображається національна своєрідність історії, культури, традиційного способу життя народу – носія мови.   Як зазначає О.О. Коломінова, під фоновими знаннями розуміють знання, які є характерними для жителів конкретної країни і здебільшого невідомі іноземцям, що звичайно ускладнює процес спілкування, оскільки процес взаєморозуміння неможливий без принципової тотожності в обізнаності комунікантів із дійсністю, що їх оточує .  Тому я теж вважаю, що в процесі навчання  німецької мови є абсолютно необхідним пояснювати  учням особливості перекладу, а іноді й походження таких фонових мовних одиниць.

     Природньо, що культурологічна насиченість вправ повинна  відповідати віковим особливостям та інтересам учнів, вправи або тексти повинні нести цікаву й одночасно доступну для учнів інформацію. Тоді вони стають засобом  підвищення мотивації, викликають зацікавленість в розумінні змісту почутого чи прочитаного, стимулюють до подальшої роботи. Так, вивчаючи тему «Шкільне життя», учням дуже цікаво дізнатися про те, що 1 «Eins» - це найкраща оцінка в німецькій школі, а «5» та «6» - це найгірші оцінки. Також зацікавлює дітей інформація про шкільні предмети, які вивчають німецькі школярі.

     Важливо навчати дітей толерантно ставитися й поважати відмінності іншїої культури. Адже завжди варто пам’ятати, що думка, яку висловила людина іншої культури завжди залишиться іншою думкою, як її не перекладай. Наприклад, фраза: «Komm doch mal vorbei!» («Заходь!») в німецькій культурі зовсім не означає, що можна приходити без домовленості про зустріч. Німець може бути дуже незадоволеним вашим несподіваним візитом і, швидше за все, відмовиться від спілкування з вами в зв’язку з іншими справами.  Це просто формальна фраза, яка означає лише, що співрозмовник виявляє бажання продовжувати з вами стосунки.  

         Окрему групу фонових знань становить мовленнєвий етикет, якому, вважаю за доцільне, потрібно й дуже доречно приділяти увагу вже на  початковому етапі. Саме тоді учні вчаться адекватно реалізувати мовленнєві наміри, наприклад, привітання з формальним питанням про справи і зразки відповіді на нього: Hallo! Guten Morgen! Guten Tag! Guten Abend! + Wie geht es dir? / Ihnen? / (Danke, gut. Und dir? / Und Ihnen? / Danke, es geht. Danke, nicht schlecht). Пояснюю учням, що на відміну від правил етикету в Україні, в Німеччині  прийнято, що першим запитує про справи молодший за віком і статусом, а не навпаки. Про здоров’я запитують  лише тоді, коли відомо, що інша людина погано себе почуває (відчула) або хворіє (хворіла). Як правило вживаються такі питання:

Wie fühlen sie sich? (Wie fühlst du dich?)

Was macht die Gesundheit?

Wie ist Ihr Befinden?

     Вітання німці обов’язково супроводжують потисканням рук один одному. Вітається першим молодший за віком і статусом, а простягає руку, навпаки, старший. Вітається першим чоловік, а руку першою простягає жінка.

     Крім того, звертаю увагу учнів-початківців і на форми прощання, побажання здоров’я, форми вдячності та вибачення. Звертаю увагу учнів на етикет розмови по телефону, оскільки в німецькому етикеті вважається неввічливим, коли людина, до якої телефонують, говорить лише: „Hallo!“ або „Ja, bitte“. Звичайно той, той хто підняв слухавку, називає свій номер телефону (кожна цифра називається окремо) або своє прізвище і привітання. Наприклад, Hier Menzel. Guten Tag. А після розмови  вживається спеціальна форма прощання  Auf Wiederhören, Auf Wiedersehen.

     Особливо цікавою для молодших школярів є інформація про звуконаслідування тварин. Переконалася, що із подивом та інтересом діти сприймають той факт, що носії німецької мови зовсім по іншому чують та наслідують голоси тварин:

• півні співають – kikeriki!
• собаки гавкають – wau-wau
• кішки мурликають – miau-miau
• синиця щебече – zwi-wzi
• ворона каркає – kräh-kräh
• вовк виє – hu-hu.

      При ознайомленні учнів із фоновими знаннями та фоновою лексикою  завжди вдаюся до лінгвокраїнознавчих коментарів, адекватних пояснень із наступним розвитком вмінь мовленнєвої та не мовленнєвої поведінки в ситуаціях, що моделюють діалог культур.

     Прикладами деяких національних реалій є імена дітей, дорослих та їх прізвиська. Учням цікаво дізнаватися, що Stefanie = Steffi; Theresa = Thesi; Gabriele = Gabi; Brigitta = Gitta; Heilgard = Heike; Judith = Jutta; Katharina = Karin; Gisela = Silke; Sophia = Sonja; Benjamin = Ben; Thomas = Tom; Bernard = Benno (Bernd); Dietrich = Dirk; Heinrich = Heinz; Dietmar = Tim; Ulrich = Udo; Georg = Jörg.

     До етнографічних реалій, які часто зустрічаються в тематичних розділах шкільного курсу, можна віднести наступні:

1. Назви іграшок: Teddy (bär) – іграшковий ведмедик із тканини; Hampelmann- маріонетка (лялька).
2. Назви тварин: Packan (Pack an! ) – Хапай! – кличка собаки в німецьких казках; Bartputzer (від Bart - борода, putzen - чистити) – кличка кицьки в казках; Rotkopf (roter Kopf) – червона голова – кличка півня в казках; Grauschimmel (grauer Schimmel – сивий кінь) – кличка віслюка в казках.
3. Назви одягу, взуття: Klamotten – «ганчірки», Pantoffel, Marken Klamotten, Schrottsachen, Chucks – модне спортивне взуття.
4. Назви їжі, напоїв: Hackepeter (сира свинина, перекручена через м’ясорубку з додаванням солі, перцю, цибулі та часнику), Tatar (аналогічна страва, але з яловичини), Semmel, Brötchen, Brezel, Plätzchen, Gummibärchen, Spätzle – Nudelspezialität aus Schwaben.
5. Назви свят: Advent, Silvester, Fasching, Kölner Karneval.

      Існують також реалії культури та освіти, географічні реалії. З особливим інтересом  учні ставляться до реалій шкільного життя, таких, як:

Streber -  чистолюбива, егоїстична особа; Pauker – вчитель; Spickzettel - шпаргалка ;  Klassenaugust – учень-блазень; Kumpel - друг; Memme - мямля; Depp – дурень.

     Існують також національно-специфічні реалії, які, вважаю, варто пояснювати учням:

Im zweiten Stock wohnen – жити на третьому поверсі ( в німецькомовних країнах поверхи рахують, починаючи з другого;

Ein Film mit vier Folgen – п’ятисерійний фільм;

Zweisitzer – автомобіль на чотири місця. Автомобілі в німецькомовних країнах розрізняються не за кількістю місць, а за кількістю сидінь.

Zwei Treppen hoch wohnen – жити на третьому поверсі.

Konfekt – у німців це цукерки найвищої якості з оригінальною начинкою, як правило, в коробках. У нас слово «цукерки» має загальне значення.

Die Marmelade – у німців – «повидло», «джем», а у нас – вид цукерок.

Der Keks – сухе печиво (до чаю), у нас – це кекс.

Das Kotelett –у німців це відбивна з кісточкою, у нас – котлета.

     Таким чином, пояснюючи учням різні реалії німецької культури й навчаючи їх використовувати ці явища в різних змодельованих навчальних ситуаціях,  з’являється підвищувати мотивацію дітей до вивчення німецької мови, розширювати їх кругозір та підвищувати рівень культури, а також розвивати аналітичне мислення через постійне порівняння з рідною мовою та з реаліями рідної культури. Таким чином, це сприяє  вихованню толерантної особистості, яка знає і вміє поважати чужу культуру, чужий менталітет, а не просто користується мовними засобами для вираження своєї думки іноземною мовою. А отже не можна недооцінювати значення соціокультурного компонента в процесі вивчення іноземної мови (зокрема, німецької) в середній школі. Наряду з іншими складовими навчального процесу він відіграє дуже важливу роль у формуванні  всебічно розвиненої, освіченої, духовно багатої особистості.

 ЛІТЕРАТУРА

1. Білич Л.В. Місце лінгвокраїнознавства у вивченні іноземної мови в середній школі // Німецька мова в школі, 2010, №9.
2. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. лингвострановедческая теория слова. М., 1980.
3. Кузьменко Ю.В. Вимоги до вправ для формування соціокультурної компетенції в учнів основної школи у процесі навчання англійського діалогічного мовлення // ІМ, 2006, №2.
4. Мальцева Д.Г. Страноведение через фразеологизмы. Пособие по немецкому языку. Учеб. Пособие. – М.: Высш. Шк., 1991.
5. Ніколаєва С.Ю. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник. Вид. 2-е, - К.: Ленвіт, 2002.
6. Новік Л.П. Мова як відображення культури // Німецька мова в школі, 2010, №4.
7. Новік Л.П., Іванова А.М., Шульгіна Н.І. Значення соціокультурного компонента в процесі викладання іноземної мови // Німецька мова в школі, 2010, №7.
8. Пассов Е.И. Программа-концепция коммуникативного иноязычного образования. Концепция развития индивидуальности в диалоге культур. 5-11 кл. – М.: «Просвещение», 2000.
9. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів та спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням іноземних мов. 2-12 класи (друга іноземна мова). – Ірпінь: ТФ «Перун», 2005.
10. Томахин Г.Д. Фоновые знания как основной предмет лингвострановедения // ИЯШ, 1980, №4.