Сьогодення і слово, Слово Боже

Бишківський заклад середньої загальної освіти І-ІІІ ст.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Уклала:

Вчитель: Леся Григорівна Шевчук

 

 

 

Бишків-2023

Мета :

• ознайомити учнів з сучасною поезією і прозою Ліни Костенко, Наталії Сиротич, о. Петра Половка, також Тараса Шевченка. Доторкнутись до сучасної авторки Наталії Сиротич : декламувати вірші, ознайомити з її книгами;
• вдосконалювати навички виразного читання поетичних творів , відкрити учням красу поетичного слова;
• розвивати творче мислення, уміння аналізувати прочитане, акторські здібності учнів;
• виховувати любов до Слова Божого, рідного краю, духовних скарбниць української культури, « почуття часу», точність та влучність слова.

 

Обладнання:  вірші про сьогодення, вислови, презентація, мультимедійна дошка, книги.

 

 

Епіграф до уроку:   «Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було - Бог» (Йоана 1:1,)

 

Хід заходу

 

 

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється — ожива,

Як їх почує!..

 Знать, од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди! . .

Т. Г. Шевченко

Слава Ісусу Христу!  Вітаю вас діти і гості на нашому виховному заході, який має назву: « Сьогодення і слово, Слово Боже». Цей бурхливий воєнний час, коли наша держава захищає на своїй території і своїми воїнами право на свою державу, демократичні цінності, свободу і незалежність усього світу. Існує Мегапотік ІНФОРМАЦІЇ, який переважно є емоційно – негативний, що впливає на нас. Тому ми маємо шукати для себе джерело позитиву, джерело з якого можна черпати емоційний позитив,  СЛОВО що дає нам надію, слово, що будує, слово що є ЖИТТЯМ.

А що  це?

 І є ще одна причина чому ми сьогодні зібралися.

 Але про це ми дізнаємся коли складем пазли.

Так слово що є життям-це Святе Письмо! Це СЛОВО Бога до людини, де знайдемо пораду, дороговказ, надію.

Сьогодні ми також зібралися, щоб вшанувати її величність ПОЕЗІЮ.

Всесвітній день поезії - це  свято, яке відзначається щороку 21 березня (в день весняного рівнодення). Всесвітній день поезії відзначається в Україні з  2004 року.

Страшні слова, коли вони мовчать, 
коли вони зненацька причаїлись, 
коли не знаєш, з чого їх почать, 
бо всі слова були уже чиїмись. 

Хтось ними плакав, мучивсь, болів, 
із них почав і ними ж і завершив. 
Людей мільярди і мільярди слів, 

а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність. 
Усе було: асфальти й спориші. 
Поезія - це завжди неповторність, 
якийсь безсмертний дотик до душі. 

Ліна Костенко

 

Дорогі десятикласники я хочу з вами доторкнутись до сучасної поезії, яку в майбутньому назвуть і уже ми можем її назвати поезією Українсько-російської війни.

За допомогою слів ми можемо зробити комусь приємність (похвалити, побажати добра), а можемо – завдати болю, який на свій лад буде не меншим, ніж біль від фізичної агресії. За слово також можуть убити, як це відбулось нещодавно з військовим, якого на відео росіяни розстрілюють за гасло "Слава Україні" – це Олександр Мацієвський, снайпер 163 батальйону 119 окремої бригади ТРО Чернігівської області. Дуже влучно про нього сказав отець Петро Половко на сторінках соцмережі Фейзбук.

1. Де ти народився? У якій родині?

Скільки тобі років? Як твоє ім'я?

Ти сказав востаннє: "Слава Україні!"

І злетів назавжди в сині Небеса.

2. Що ти думав, друже, в цій останній хвилі?

Погляд твій і серце з мамою були.

Ти сказав востаннє: "Слава Україні!"

І злетів назавжди до Небес - весни.

3. Ці слова, Герою, які вони рідні,

Які вони цінні - дар твого життя.

Ти сказав востаннє: "Слава Україні!"

І злетів назавжди, де Небес краса.

4. Зацвітуть вже скоро квіти на руїні,

Білим птахом, друже, ти до нас прийдеш.

Ти сказав востаннє: "Слава Україні!",

Хоч тебе і вбили, але ти живеш.     Автор о. Петро Половко

 

Також хочу вас познайомити з авторкою поетичних рядків сьогодення, доктором філософії, психологинею, арттерапевтом, викладачем, автором багатьох праць Наталію Сиротич.Яка працює в асоціації дитячих і сімейних психологів України, членкиня української асоціації Християнської психології, автор посібників для дітей та педагогів.

Отже її поезія війни.

Можливо ті рядки  можуть бути призначені «Да Вінчі».

Герой України, доброволець, людина-символ, людина-хоробрість – Дмитро Коцюбайло. Боєць 67-ї окремої механізованої бригади, комбат. Загинув в бою під Бахмутом, у бою за Україну. Йому було 27 років. На фронт він пішов у 18 років.

А ймовірніше багатьом, багатьом відомим і невідомим нашим героям, кожній родині, дружині, батькам, дітям до кого війна дотягнула свої страшні холодні руки–пазурі…

Але він не вернувся живим!

Але він не вернувся живим!

Не вернувся живим саме він!

В тебе договір був із ним,

Що ну тільки не він! "Повір", -

Ти казала йому, "Той світ

Потребує тебе ще ого!

Тому лиш відвоюй як слід

І вертайся додому!"... Його

Не вернули живим тобі...

Не вернули в обійми, і ти

Просто виєш від болю і...

Вже не віриш в свої молитви!

Ти не можеш змиритися з тим,

Що не хтось, не якийсь, а він!

Саме він не вернувся живим

Й цим роздер твою душу до дір...

"Я не справлюсь!" - волаєш у вись. -

"Я заручниця болю навіки!

Боже, врешті униз подивись!

Ти дозволив убить чоловіка,

Сина, брата і друга комусь?!

Де ж ті ангели білі з крильми?

На руках не понесли чомусь?!

Нащо ці дев'яності псалми?!"

Ти волаєш до Неба, а Бог

На землі тихо поруч отут...

Без образ, без осуджень, вимог

Обіймає і плаче... "Побудь..." -

Каже пошепки. - "Просто кричи,

Плач, запитуй мільйони "чому",

А захочеш мовчати - мовчи...

Дай-но міцно тебе обійму...

Він живий, але вдома - он там.

Він із ангелом білим з псалма.

Страшно зморений поки від ран, -

Ти ж про бійню ту знаєш сама...

Але завтра відновиться, так!

Ще любитиме серцем твоїм.

Вже на землю йому ніяк...

Але знай, що потрапив у дім, -

В місце тихе, квітуче і те,

Що навіки тепер без війни...

Так, живим не вернувся... Проте,

Він благає тебе: "Живи..."

 

А як багато воїнів вернувшись з війни не знайшли себе в мирному житті,- повернулись до своїх побратимів.

МОЛИСЯ...

Він був на війні, повернувся додому,

Загоював рани душі місяцями,

А потім відважився їхати знову

Туди, де немає безпеки і мами...

...Я довго дивилася в очі безстрашні, —

Не гідною чулася поруч стояти,

Й зізналася: "Знаєш, а я би нізащо,

А я би злякалась піти воювати...

І так мені соромно, прикро та дивно

Від страху страшного й тривоги тієї..."

...А він усміхнувся й обіймами вкрив мене:

"Молися, будь ласка, слабкий я без неї..."

"Слабкий без молитви?" — спитала у нього.

"Страшенно! Безсилий, мізерний та кволий!

І кожне мале твоє слово до Бога —

Це те, чого зло не здолає ніколи!

Здається тобі, що, коли не на полі,

А вдома, де затишок, діти з тобою,

Що наче тоді не воюєш за волю...

Утім, пам'ятай, — що й у тебе є зброя!

Найбільша, між іншим, у нашому світі, —

Могутніша ядерних вибухів зброя!

Моліться, будь ласка, і ти, й твої діти...

Ніколи в молитві не будеш слабкою!"

...Я вдячно мовчала, і вкотре згадались

Тривожні новини й тривожні валізи...

"Усе так непевно...", — йому я зізналась, —

"Навіщо й куди ворожище той лізе?

Що далі? А діти? А їхнє майбутнє?

Хто відає, в кого просити-кричати?.."

Він вкотре всміхнувся: "Забула, мабуть ти

Про зброю, яку слід невтомно тримати!.."

...І усміх його випромінював спокій,

Господню любов, а ще — мир і надію...

"Молитимусь..." — Пообіцяла. — "Бо поки

Це все, що я можу і все, що я вмію..."

"Спасибі!" — рюкзак натягнувши на плечі

Сказав наостанок. — "Ти вмієш багато!..

Ще буде світанок й майбутнє в малечі...

Коли тільки, — поки не можемо знати..."

© Наталія Сиротич

 

БО НЕ МОЖНА ТЕБЕ НЕ ЛЮБИТИ – це  чудові вірші, що описують любов коханої до свого воїна – героя!

А зроби мені нині дарунок:

Обійми на світанку за плечі

І вручи превеликий пакунок

З тим, що дуже буде до речі...

Ну, наприклад, зі запахом чаю

Трав'яного, де повно м'яти,

Чи зі звуками зливи... Не знаю,

Що б ти мав туди спакувати,

Але точно таке щось хочу,

Що не купиш ніде на світі!

Те, від чого засяють очі,

І миттєво почну радіти...

Може, слово якесь туди ще,

Може слів твоїх навіть десяток...

Щось, що дух мій підійме вище

І замінить будні на свято!

Як спакуєш і вручиш тихо,

Обіймаючи трепетно-ніжно,

Не кажи нічогісінько, - дихай

І мовчи, як зима, - білосніжно...

Я розгорну й здивуюся мило,

Наче це був сюрприз, направду,

Наче я його й не просила