Спеціалізація, концентрація та інтеграційні процеси в сільсько-господарському виробництві

Про матеріал
Лекція з дисципліни "Економіка аграрного підприємства" для підготовки фахових молодших бакалаврів з спеціальності "Менеджмент"
Перегляд файлу

СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ, КОНЦЕНТРАЦІЯ ТА

ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОМУ ВИРОБНИЦТВІ

 

14.1. Спеціалізація як форма суспільного поділу праці та її особливості у сільському господарств

14.2. Типи спеціалізованих господарств

14.3. Суть концентрації виробництва

14.4. Інтеграційні процеси в сільськогосподарському виробництві

 

14.1. Спеціалізація як форма суспільного поділу праці та її особливості у сільському господарстві

Спеціалізація сільського господарства – переважний розвиток однієї або кількох галузей на виробництві товарної продукції в окремих господарських районах, областях і регіонах.

 

Описание: 2764_ROJfUBm5WO7v_w_687

 

Процес спеціалізації характеризується зосередженням засобів виробництва і робочої сили сільськогосподарських підприємств на виробництві окремих видів товарної продукції з урахуванням природних і економічних умов. Це об'єктивний і закономірний процес, який розвивається на основі впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу.

Спеціалізація підприємства визначається структурою його грошових надходжень від реалізації товарної продукції.

Структура товарної продукції

Види продукції

Виручка, тис. гри

Структура,%

Зернові

892,1

7.1

Соняшник

1225,6

9,8

Цукровий буряк

1537,2

12.3

Інша продукція рослинництва

117,8

1

Всього по рослинництву

3772,7

30.2

Приріст ВРХ

520,8

4,2

Приріст свиней

62,9

0,48

Молоко

4808,8

38,5

Інша продукція тваринництва

2,8

0,02

Всього по тваринництву

5395,3

43,2

Продукція переробки, роботи і послуги на сторону

3317,6

26,6

Всього по підприємству

12 485,6

100

 

Розрізняють такі форми спеціалізації:

 зональна,

 господарська,

 внутрішньогосподарська.

Зональна характеризується спеціалізацією сільськогосподарських певних територіальних одиниць – районів, областей, природно-економічних зон. Ця форма суспільного поділу праці зумовлюється особливостями природно-економічних умов, які сприяють ефективному розвитку тієї чи іншої галузі сільського господарства. Наприклад, господарства Лісостепу України спеціалізуються на виробництві цукрових буряків, степу – зерна, Криму – на виноградарстві і садівництві.

Господарська – це спеціалізація сільськогосподарського виробництва окремих сільськогосподарських підприємств, які ведуть товарне сільське господарство. Вона передбачає поділ праці між сільськогосподарськими підприємствами всередині адміністративного району. При цьому господарства можуть мати однорідну або різну спеціалізацію сільськогосподарського виробництва залежно від природних і економічних умов.

Внутрішньогосподарська  спеціалізація виробничих підрозділів сільськогосподарських підприємств. Останні спеціалізуються на виробництві окремих видів продукції рослинництва і тваринництва або виконують окремі технологічні процеси, що забезпечують виробництво певних кінцевих продуктів господарств.

Зональна, господарська і внутрішньогосподарська спеціалізація є складовою частиною організації ринкового високоінтенсивного сільськогосподарського виробництва, причому вона характерна як для великого, так і для дрібного виробництва.

Галузь – це частина сільськогосподарського виробництва, яка характеризується певними знаряддями і предметами праці, технологією виробництва, кваліфікацією кадрів та кінцевою продукцією.

За економічним значенням галузі поділяються на:

*   головні;

*   додаткові;

*   підсобні.

Головні галузі мають найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції господарства і характеризують його спеціалізацію. При цьому частка головної галузі в структурі грошових надходжень від реалізації товарної продукції має становити понад 20 %. Система ведення головної галузі відзначається вищим рівнем інтенсивності та концентрації виробництва, передовою технологією на основі використання сучасної техніки і прогресивними формами організації праці.

Додаткові галузі мають меншу питому вагу в товарній продукції господарства порівняно з головним. Вони забезпечують сприятливі умови для розвитку головних галузей і ефективного використання земельних угідь, засобів виробництва і трудових ресурсів. Раціональна виробнича структура господарства передбачає поєднання головних і додаткових сільськогосподарських галузей.

Підсобні – це галузі несільськогосподарського виробництва. Вони створюються для виробничого обслуговування головних і додаткових галузей або для задоволення споживчих потреб сільського населення. До підсобних галузей належать переробні підприємства, підприємства по виробництву будівельних матеріалів, столярні та ремонтні майстерні, різні промисли. Вони сприяють кращому і ефективнішому використанню виробничих ресурсів сільськогосподарських підприємств, а також дозволяють успішно вирішувати соціально-економічні проблеми села.

 

http://192.162.132.48:5000/MyWeb/manual/menedjment/ekonomika_agrarnogo_pidpruemstva/14/14.files/image006.png

 

 

Шокуючих фактів про сільське господарство України

 

 

14.2. Типи спеціалізованих господарств

Процес спеціалізації виробництва в сільськогосподарських підприємствах відбувається безперервно. Проте господарства істотно відрізняються за рівнем спеціалізації сільськогосподарського виробництва, який визначається коефіцієнтом спеціалізації Кс:

 

http://192.162.132.48:5000/MyWeb/manual/menedjment/ekonomika_agrarnogo_pidpruemstva/14/14.files/image008.png

 

де Σпв – сума питомої ваги товарної продукції окремих галузей;

і – порядковий номер товарної продукції по питомій вазі.

 

Наприклад, структура товарної продукції в ПАОП «Промінь» така, %: м'ясо ВРХ – 15; молоко – 50; зерно – 30; інша продукція – 5. В такому випадку коефіцієнт спеціалізації дорівнюватиме:

 

http://192.162.132.48:5000/MyWeb/manual/menedjment/ekonomika_agrarnogo_pidpruemstva/14/14.files/image010.png

 

Що ближче до одиниці коефіцієнт, то вищий рівень спеціалізації.

Розрізняють такі рівні спеціалізації:

 Низький – http://192.162.132.48:5000/MyWeb/manual/menedjment/ekonomika_agrarnogo_pidpruemstva/14/14.files/image012.png нижче 0,2;

 Середній – http://192.162.132.48:5000/MyWeb/manual/menedjment/ekonomika_agrarnogo_pidpruemstva/14/14.files/image012.png від 0,21 до 0,4;

 Високий – http://192.162.132.48:5000/MyWeb/manual/menedjment/ekonomika_agrarnogo_pidpruemstva/14/14.files/image012.png від 0,41 до 0,6;

 Підприємства комбінованої спеціалізації – http://192.162.132.48:5000/MyWeb/manual/menedjment/ekonomika_agrarnogo_pidpruemstva/14/14.files/image012.png від 0,71 і вище

 

Розрізняють такі типи спеціалізованих господарств.

Вузькоспеціалізовані господарства мають переважно одну головну галузь, продукція якої в структурі товарної продукції становить 80 – 90 %. Вузька спеціалізація притаманна для виробництва таких видів сільськогосподарської продукції, технологія яких дає змогу рівномірно протягом року використовувати робочу силу і засоби виробництва.

Глибокоспеціалізовані господарства мають одну головну, 3 – 4 додаткові, а також кілька підсобних товарних галузей, що визначає спеціалізацію господарства, забезпечує понад 50 % грошових надходжень від реалізації товарної продукції.

У спеціалізованих господарствах розвиваються дві головні галузі, які забезпечують 60 – 70 % грошових надходжень від реалізації продукції, а також 3 – 4 додаткові. До цього типу належать такі господарства, як скотарсько-зернові, скотарсько-буряківницькі, овочево-молочні та інші.

Господарства комбінованої спеціалізації мають у своєму складі три головні галузі, які забезпечують понад 75 % грошових надходжень від реалізації товарної продукції, а також 3 – 4 додаткові. Це господарства скотарсько-буряківницько-зернові, буряківницько-молочно-скотарські та інші.

Економічна ефективність розміщення і спеціалізації сільськогосподарського виробництва характеризується системою показників:

*   вартістю валової і товарної продукції на 1 га сільськогосподарських угідь;

*   вартістю валової і товарної продукції на 100 грн основних і оборотних фондів;

*   вартістю валової і товарної продукції на одного середньорічного працівника;

*   затратами праці на виробництво 1 ц продукції;

*   собівартістю 1 ц продукції;

*   прибутком на 1 га сільськогосподарських угідь;

*   рівнем рентабельності сільськогосподарського виробництва.

На території України залежно від природних, економічних та історичних умов склалися такі основні зони спеціалізації сільського господарства, як Полісся, Лісостеп, Степ, передгірні та гірські райони Українських Карпат і передгірні та гірські райони Криму.

Поліська сільськогосподарська зона. Тут розвиваються молочно-м'ясне скотарство, свинарство, льонарство, картоплярство і зернове господарство. Із зернових культур найбільш поширені озиме жито і гречка, а також овес, пшениця; з технічних – льон-довгунець, хміль, коноплі, картопля, овочі; трав – люпин і конюшина. Полісся виробляє молоко, м'ясо, льоноволокно, понад 1/3 картоплі і майже частину зерна від загального їх виробництва в країні.

Лісостепова сільськогосподарська зона. Спеціалізація її – цукрово-буряково-зернова з м'ясо-молочним скотарством і свинарством. Основна зернова культура тут – озима пшениця, висівають також кукурудзу, ячмінь, гречку, просо. З технічних культур основною є цукрові буряки, вирощують також соняшник, коноплі, поширені овочі й картопля. Добре розвинене садівництво. Розводять велику рогату худобу, свиней, птицю. Розвиваються шовківництво, бджільництво.

Степова сільськогосподарська зона охоплює всі південні області, або майже 40 % території України. У ній переважає вирощування зернових і олійних культур, розвинені овочівництво, баштанництво, виноградарство, молочно-м'ясне скотарство, свинарство і вівчарство. Степова зона – головний виробник товарного зерна в країні. Основні зернові культури – озима пшениця і кукурудза, вирощують також ячмінь і просо. Головна технічна культура – соняшник, у північній частині вирощують цукрові буряки, а в південній – коноплі.

Передгірні та гірські райони Українських Карпат. У гірських районах розводять велику рогату худобу, займаються вівчарством, є невеликі посіви зернових (жита, вівса, ячменю) і технічних (льону-довгунця) культур, картоплі. У передгірних районах висівають жито, пшеницю, кукурудзу, картоплю, льон-довгунець, трави, а в тваринництві переважає розведення великої рогатої худоби. У Закарпатті розвивається багатогалузеве сільське господарство: вирощують озиму пшеницю, кукурудзу, тютюн; поширене садівництво й виноградарство; розвивається продуктивне тваринництво.

 

14.3. Суть концентрації виробництва

Концентрація сільськогосподарського виробництва – це процес зосередження засобів виробництва, земельних і трудових ресурсів з метою збільшення виробництва продукції на підприємствах.

Концентрація виробництва у сільському господарстві здійснюється в двох формах:

    нагромадження;

    централізація виробництва.

Нагромадження забезпечує розширене відтворення і сприяє посиленню концентрації виробництва.

Централізація виробництва – це збільшення його розмірів шляхом об'єднання кількох господарств в одне і встановлення єдиного керівництва. Обидві форми концентрації виробництва взаємопов'язані, супроводжують і доповнюють одна одну.

Основні показники рівня концентрації сільськогосподарського виробництва:

    обсяг валової продукції в натуральному або вартісному виразі.

Додаткові показники:

    площа сільськогосподарських угідь і ріллі;

    чисельність середньорічних працівників;

    наявність основних засобів виробництва;

    поголів'я худоби і птиці.

 

14.4. Інтеграційні процеси в сільськогосподарському виробництві

Структурна перебудова аграрного сектору і його ефективне функціонування вимагають подальшого розвитку і вдосконалення кооперування виробництва.

Тому поглиблення спеціалізації і посилення концентрації сільськогосподарського виробництва здійснюється на основі міжгосподарської кооперації.

Міжгосподарська кооперація – це об'єднання фінансових, матеріальних і трудових ресурсів сільськогосподарських підприємств для організації спільного виробництва окремих видів продукції.

При здійсненні спеціалізації і концентрації на основі міжгосподарської кооперації дотримуються таких принципів, як:

*   добровільність у співробітництві;

*   науковий підхід до вибору організаційних форм і напрямів діяльності кооперованих господарств;

*   збереження господарської самостійності сільськогосподарських підприємств;

*   матеріальна зацікавленість господарства та їх працівників у розвитку і підвищенні ефективності виробництва кожного підприємства і об'єднання в цілому;

*   досягнення головної мети – збільшення виробництва і реалізація сільськогосподарської продукції, поліпшення її якості і зниження собівартості продукції.

Міжгосподарська кооперація здійснюється з урахуванням територіального і галузевого поділу праці; вона охоплює сферу виробництва сільськогосподарської продукції (спільне виробництво насіння, кормів, продукції тваринництва та ін.), виробничого обслуговування підприємств (виконання будівельних і меліоративних робіт, спільне використання техніки, транспорту та. ін.), а також невиробничу сферу (створення оздоровчих і культурно-побутових закладів тощо).

Кооперування підприємств з виробництва сільськогосподарської продукції вимагає більш тісного систематичного економічного співробітництва і називається горизонтальною інтеграцією. Це якісно нова форма внутрішньогалузевого кооперування здебільшого однотипних підприємств, що забезпечують поглиблення спеціалізації окремих ланок єдиного технологічного ланцюга з метою збільшення і поліпшення якості продукції, удосконалення спеціалізації, підвищення ефективності виробництва.

Кооперування характерне і для внутрішньогосподарських відносин. У сучасних умовах власники земельних ділянок конкретного підприємства кооперуються і передають у тимчасове користування, обумовлене строком,тобто в оренду, свої паї власникові приватного підприємства.

Створення великого спеціалізованого виробництва у сільському господарстві зумовлює об'єктивну необхідність налагодження більш тісних виробничих зв'язків між сільським господарством і промисловими підприємствами. Кооперування і зближення сільських господарств та промислових галузей називається вертикального інтеграцією.

Кооперування й інтеграція по вертикалі все більше впливає на розвиток продуктивних сил сільського господарства.

Агропромислова інтеграція – це поєднання сільського господарства і промисловості, економічною) передумовою чого є безперервність науково-технічного прогресу, що ґрунтується на сукупності виробничих взаємовідносин і різною мірою проявляється й удосконалюється протягом всього розвитку суспільного виробництва.

На господарському рівні аграрно-промислова інтеграція розвивається шляхом організації власної переробки в сільськогосподарських підприємствах, фермерських і приватних господарствах.

Розвиток агропромислової інтеграції сприяє тому, що товар швидко переходить з однієї фази виробництва в іншу і зменшується час перебування його на проміжному етапі між окремими фазами виробництва. Він передбачає підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, значне поліпшення умов праці і побуту сільських працівників. Посилення агропромислової інтеграції та міжгосподарської кооперації підносить на новий рівень техніку, технологію й організацію виробництва, вдосконалює економічні зв'язки між галузями і сприяє чіткій їх взаємодії по збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції, поліпшенню її збереження в процесі транспортування, переробки і доведення до споживача.

Підприємства, які входять до інтегрованих формувань, зберігають юридичну та господарську самостійність і працюють на принципах господарського розрахунку та взаємної вигоди.

Всі види (форми) агропромислових формувань можна класифікувати так:

 господарський характер АПФ – це агроторговельне підприємство, агропромислове підприємство, агрофірма;

 міжгосподарський (територіальний) характер – це агропромислове об'єднання, агропромисловий комбінат, агропромисловий концерн, агропромислово-фінансова група, виробнича система.

Господарські агропромислові формування представлені агроторговельними і агропромисловими підприємствами та агрофірмами.

Агроторговельне підприємство – це господарсько-виробнича структура, в якій інтегровано виробництво сільськогосподарської продукції та її реалізація в основному у свіжому вигляді (переважно плодоовочева продукція, картопля, виноград, цільне молоко).

Агропромислове підприємство – це виробничий тип (вид) агропромислової інтеграції, який відзначається наявністю у структурі виробництва окремо взятого підприємства аграрної, переробної і торговельної ланки певного продуктового спрямування за характером кінцевої продукції (соки, вина, плодоовочеві, овочеві і м'ясні консерви).

Агрофірма – це багатопрофільне господарство, в якому розвиваються рослинницькі та тваринницькі галузі; а також власна переробка одержаної продукції та її реалізація через власну торговельну мережу.

Територіальні (міжгосподарські) агропромислові формування задовольняють потреби споживача у межах певного регіону, території.

Агропромислове об'єднання – це організаційне оформлення АПК на рівні адміністративного району при повній юридичній та господарській самостійності інтегрованих підрозділів.

Агропромисловий комбінат – форми інтегрованого багатогалузевого виробництва на регіональному рівні. Агрокомбінати створювались навколо великих міст і промислових центрів за наявністю сільськогосподарської і переробної промисловості, значної концентрації населення, відсутності добре організованого ринку продовольства.

Агропромислові концерни – це об'єднання різноманітних підприємств, які здійснюють спільну діяльність на основі добровільної централізації функцій і госпрозрахункового обслуговування сторонніх підприємств.

Аграрно-промислово-фінансові групи (АПФГ) – це об'єднання, до складу яких можуть входити сільськогосподарські та промислові підприємства, банки, наукові, проектні та інші установи.

Виробничі (промислово-виробничі, науково-виробничі) системи – організація виробництва певного виду продукції, що будується за принципом функціонування головного підприємства як генератора і розповсюджувача інновацій для всієї сукупності господарств, що ввійшли до складу системи. Сама назва системи залежить від того, хто виконує роль головного підприємства.

Формою інтеграції науки у виробництво може стати агропромисловий парк як посередник між науковими закладами та суб'єктами господарювання в АПК, які проявляють інтерес до науково-технічних інновацій.

 

Питання для самоконтролю

 

1. Форми і види спеціалізації.

2. Методика визначення виробничого напрямку і рівня спеціалізації підприємства.

3. Поняття концентрації, показники і оптимальні розміри виробництва.

4. Економічна суть міжгосподарської кооперації та агропромислової інтеграції.

5. Види агропромислової інтеграції та господарських формувань.

 

docx
Додав(-ла)
Зарівна Оксана
Додано
11 листопада 2023
Переглядів
462
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку