Специфіка мовлення фахівця

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ №2

з дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)»

для 3 курсу спеціальності «Сестринська справа»

 

ТЕМА.Специфіка мовлення фахівця

 

Мова і професія. Майстерність публічного виступу. Види підготовки до виступу. Управління мовленням та його структурування з допомогою тематичної організації, зв’язності та злитості. Набір відповідних тактичних та мовних засобів у межах конкретного виду усного спілкування.

Дидактичні цілі:

1.                Розвивати професійні соціальні поведінкові уміння, навички, формувати комунікативний досвід студентів у процесі діалогового спілкування під час моделювання фрагментів професійної діяльності.
2.                Формувати уміння діагностувати порушення літературних норм в застосовуваних у професійно орієнтованих діалогах лексико-граматичних засобах мови.
3.                Сприяти розвитку логічного мислення студентів у процесі відтворення професійної ситуації в навчальних умовах, формувати здатність до самопізнання, соціалізації й самореалізації особистості майбутнього фахівця.
4.                Розвивати здатність до колегіальної співпраці, колективної роботи, до відповідальності за результати спільної діяльності

Студенти повинні знати:

•                  зміст понять «фахова мова»; «мова і професія»;
•                  композицію публічного виступу
•                  основні умови ефективного фахового спілкування.

Студенти повинні вміти:

•                  розрізняти види промов;
•                  готуватися до публічного виступу згідно з правилами його підготовки;
•                  правильно сприймати фахову інформацію;
•                  володіти різними видами усного професійного спілкування;
•                  удосконалювати культуру професійного мовлення.

Виховні цілі:

Виховувати у студентів етичні та деонтологічні аспекти в професійному спілкуванні.

Навчально-методичне забезпечення заняття

Мультимедійна презентація. Таблиці, схеми, висловлювання, тести.

Тип заняття

Практичне заняття

Міждисциплінарна інтеграція

Дисципліни	Знати	Вміти
1.Попередні (забезпечуючі дисципліни) Українська мова	Поняття фахової мови медика.	Розкривати поняття професійної мови
2. Наступні дисципліни (що забезпечуються) Клінічні дисципліни	Специфіку мовлення медичного працівника	Будувати діалоги згідно запропонованої ситуації

Зміст заняття

1. Підготовчий етап

1.                Організаційний момент.
2.                Мотивація навчальної діяльності, повідомлення теми, мети і завдань заняття.

Тема. Специфіка мовлення фахівця

План

1.                Мова і професія.
2.                Майстерність публічного виступу.
3.                Види підготовки до виступу.
4.                Управління мовленням та його структурування з допомогою тематичної організації, зв’язності та злитості.
5.                Набір відповідних тактичних та мовних засобів у межах конкретного виду усного спілкування

Актуалізація опорних знань студентів.

Завдання .  Інтелектуальна "розминка"

Що таке мова? Мова - це…( доповнити думку).

Відповідь :

- Мова - це основа людського суспільства.

 - Мова – це особлива система знаків із  закодованими у ній  результатами пізнання людської  дійсності (система правил), система специфічних національних особливостей, характеристик.

- Мова – це головний засіб спілкування людей.

- Мова - це один із  компонентів духовної культури суспільства,  продуктом соціального розвитку.

- Мова – це скарбниця духовних надбань нації, досвіду співжиття, праці і творчості багатьох поколінь.

- Мова -  це своєрідний оберіг звичаїв  і традицій, запорука  інтелектуального зростання, розвою та поступу народу в загальноосвітньому житті.

- Мова - це  основна форма національної культури й насамперед є першоосновою літератури.

Завдання. Інтерактивна вправа "Продовжіть  речення"

Літературна мова є…

- Літературна мова є варіант загальнонародної мови.

- Літературна мова є загальнонаціональна мова, оброблена майстрами, письменниками, науковцями, митцями, учителями, відзначається наявністю орфоепічної та граматичної норми й обслуговує  культурні потреби народу.

- Літературна мова  є мовою художньої літератури, освіти, науки, державних установ, засобів масової інформації, театру, кіно тощо.

Тренінг

Дайте відповіді на запитання

- Які форми має мова?

  (Мова має дві форми – усну й писемну)

-  Які  функціональні  стилі має українська мова?

(Розмовний, науковий, стиль художньої літератури, офіційно – діловий, публіцистичний)

- А яку функцію у суспільному житті виконує  українська мова:

1.                Ментальна (від латинської mens – розум)  функція .

За допомогою мови людина формує й організовує свої знання про себе саму й навколишній світ.

2.                Комунікативна ( від латинської communicatio – спілкування). Мова служить для спілкування між членами суспільства.
3.                Експресивна (від латинської expressio – вираження). Мовець виражає своє ставлення до  повідомлюваного, проявляє свою індивідуальність.
4.                Імпресивна функція (від латинської impressio – враження). Вплив мови на слухача.

Мова є  цілісним явищем. Вона  використовується для мовного спілкування.   або мовлення.

- А що таке мовлення?

( Це вузьке поняття. Користуючись мовою, людина може здійснювати мовне спілкування, тобто мовлення.)

- А що таке  мова професії?

(Це слова й мовленнєві звороти, які характерні для мови людей певних професій. Професіоналізми вживають на позначення  спеціальних понять, дій, процесів тощо.

Слова: стегно, непритомність, вдих, повіка, черево, біль, гомілковий,  розтин, запаморочення, грудна клітка, погано, млосно, печія, ясна, зап’ясток, зіниця – характерні для мови медиків).

Оволодіння основами будь-якої професії розпочинається із засвоєння певної суми загальних і професійних знань, а також оволодіння основними способами розв’язання професійних завдань, тобто оволодіння мовою професійного спілкування.

Мова професійного спілкування (професійна мова) - це функціональний різновид української літературної мови, яким послугуються представники певної галузі виробництва, професії, роду занять. Як і додаткова лексична система професійна мова, не маючи власної специфіки фонетичного та граматичного рівнів, залишається лексичним 11 масивом певної мови.

Отже, фахова мова - це сукупність усіх мовних засобів, якими І послуговуються у професійно обмеженій сфері комунікації з метою забезпечення порозуміння між людьми, які працюють у цій сфері.

Особливості її зумовлюють мета, ситуація професійного спілкування, особистісні риси комуніканта і реципієнта (мовна компетенція, вік, освіта, рівень інтелектуального розвитку). Залежно від ситуації і мети: спілкування доречно й правильно добираються різноманітні мовні засоби висловлення думки: лексичні, граматичні, фразеологічні тощо.

Усі лексичні одиниці фахових текстів переділяються на чотири різновиди:

•            терміни певної галузі, що мають власну дефініцію;
•            міжгалузеві загальнонаукові термінологічні одиниці (терміни філософії, політології, математики, філології тощо);
•            професіоналізми;
•            професійні жаргонізми, що не претендують на точність та однозначність.

Володіти мовою професійного спілкування — це:

вільно послуговуватися усім багатством лексичних засобів з фаху;

дотримуватися граматичних, лексичних, стилістичних, акцентологічних та інших норм професійного спілкування;

•            знати спеціальну термінологію, специфічні найменування відповідної професійної сфери;
•            використовувати усі ці знання на практиці, доречно поєднуючи вербальні й невербальні засоби спілкування.

Отже, професійна мова — це насамперед термінологія, притаманна тій чи іншій галузі науки, техніки, мистецтва, та професіоналізми. Вона виокремлюється відповідно до сфери трудової діяльності, де активно функціонує.

Термін — слово або словосполучення, що позначає поняття спеціальної сфери спілкування в науці, виробництві, техніці, у конкретній галузі знань. Терміни обслуговують сферу спілкування певної галузі разом із загальновживаним лексиконом.

Професіоналізм - слово або вислів, уживаний в певному професійному середовищі. Професіоналізми властиві мові певної професійної групи.

Справжній фахівець повинен мати сформовану мовну, мовленнєву і комунікативну компетенції.

Мовна професійна компетенція — це сума систематизованих знань норм і правил літературної мови, за якими будуються правильні мовні конструкції та повідомлення за фахом.

Мовленнєва професійна компетенція — це система умінь і навичок використання знань під час фахового спілкування для передавання певної інформації.

Ґрунтуючись на мовній компетенції, вона виявляється у сформованості умінь послуговування усною і писемною літературною мовою, багатством її виражальних засобів відповідно до літературних норм.

Комунікативна професійно орієнтована компетенція - це «система знань, умінь і навичок, потрібних для ефективного спілкування», тобто треба володіти сумою знань про мову, вербальні й невербальні засоби спілкування, культуру, національну своєрідність суспільства і вміти застосовувати ці знання в процесі спілкування.

Отже, професійна комунікативна компетенція репрезентує професійні знання, вміння і навички спілкування.

Культура мовлення медика – успіх у лікуванні.

Фахова мова медика — це діалоги фармацевта з покупцем в аптеці або лікаря з хворим у поліклініці чи лікарні, написання різних довідок, протоколу операції, історії хвороби чи реферату. Обов'язковим для будь-якої фахової мови є вживання специфічних термінів високого рівня стандартизації, зваженість і точність формулювань, І цілком природно, що саме терміни перебувають у центрі уваги, коли йдеться про опанування фахової мови. Однак і загальновживана лексика у фаховій мові зазнає певних змін, окремі слова набувають нових значень або нових відтінків.

Слово за своїм змістовним багатством, узагальнювальним значенням принципово відрізняється від умовних подразників першої сигнальної системи і є подразником другої сигнальної системи. Діапазон психічної і фізичної дії слова розширюється завдяки тембру, силі голосу, інтонації та швидкості його вимовляння. Напевне, саме тому Гете стверджував, що написане слово не більше, ніж сурогат слова сказаного. Найбільше вражає, запам'ятовується все те, що сприймається насамперед на рівні емоцій, почуттів. Необережне слово здатне спричинити задишку, кашель, серцебиття, підвищення артеріального тиску, з'яву холодного поту, відчуття нудоти тощо. Навпаки, слово зважене і своєчасно сказане надає впевненості в успіхові лікування, додає, як-то кажуть, життя до років, а не років до життя.

Працівників охорони здоров'я сьогодні цікавить реалізація наукового та розмовно-побутового стилів мовлення в повсякденних ситуаціях на роботі, у процесі навчання в медичному закладі або під час написання наукового тексту. Для повноцінного спілкування треба мати необхідний словниковий запас і вміти правильно будувати речення.

Однією з ознак культури мовлення є доречність. Мовні засоби мають відповідати ситуації спілкування, меті висловлювання. Скажімо, діалектизми і канцеляризми вживаються в художньому стилі для індивідуалізації персонажів. У науковому стилі такі слова недоречні. Так само залежно від ситуації використовують слова-звертання: товаришу, пане, шановний Іване Степановичу, колего та ін.

Культура української мови вимагає від носія мови свідомого і послідовного дотримання мовних норм. Справедливе твердження: культура мовлення — не тільки показник якості володіння мовою, а й духовне обличчя людини. Мабуть, не буде перебільшенням сказати й таке: сьогодні це обличчя певною мірою втрачено. Найбільш типові помилки, пов'язані з порушенням орфоепічних, орфографічних, граматичних, лексичних норм, наводять на думку, що значна частина населення володіє не українською мовою, а так званим суржиком.

Що стосується фахової мови, то спеціалісти виділяють тут помилки двох типів. Одні пов'язані з впливом російської мови, інші — з прагненням будь-якою ціною «заукраїнізувати» українську термінологію.

Мовленнєвий етикет (ширше — етико-психологічні основи спілкування) становить те підґрунтя, на якому тільки й можливе професійне формування лікаря. Усі його зусилля допомогти пацієнтові може звести нанівець нечемне, фамільярне привітання, грубість, неуважність, нетактовність, проявлені під час опитування. Спілкування лікаря з хворим — це бесіда обопільно зацікавлених людей, мета яких перемогти недугу. Вона вимагає від медика певних зусиль, нервових витрат, щоб залишатися доброзичливим, невимушеним, терпимим. Усе це, в свою чергу, необхідно для подолання в бесіді з пацієнтом цілком природної його тривожності, дратівливості, виснаженості. Майже завжди соматична хвороба супроводжується страхом, переживаннями, очікуваннями, які здатні спричинити стресовий, депресивний стан. Хворого можуть відштовхнути, налякати навіть темп, висота звучання голосу, інтонація, яку іноді називають душею слова. Інтонація може змінити зміст одного і того ж слова. Воно може підбадьорити, стати «щитом і бальзамом для ран», і навпаки, знищити, перекреслити всі сподівання. Причому інтонація мовлення лікаря, так само, як і актора, повинна узгоджуватися з його виразом обличчя, жестами. Для пацієнта все це є джерелом інформації, яку він потім прискіпливо аналізує, щоб винести вирок: довіряти чи ні.

Свідченням культури мовлення є також логічний наголос. «Наголос, — писав К.С.Станіславський, — вказівний палець, що відмічає головне у фразі чи в тексті! У слові, що виділяється, прихована душа, внутрішня сутність, основні моменти підтексту... Наголос — це любовне або злісне, поважне або презирливе, відкрите або хитре, двозначне, саркастичне виділення наголошеного складу чи слова».

Повага до пацієнта – ознака справжнього медика. Між «що сказати» і «як сказати» не існує альтернативи. І все ж принцип «не зашкодь» вимагає від лікаря бути особливо уважним, обережним у виборі слів, тим більше, коли йдеться про трагічний діагноз і треба зробити вибір: казати правду чи утриматися. Тут рецептів на кожен випадок немає. Не слід висловлювати думки з приводу попереднього діагнозу. Лише остаточний висновок дає підстави для призначень, порад, рекомендацій. Біля ліжка хворого не можна зловживати медичною термінологією. Вона дратує його, примушує нервуватися в очікуванні чогось несподіваного. Є слова-табу, які необхідно виключити із словника медика. Насамперед, це зневажливі, грубі, безцеремонні звертання до колег, пацієнтів, запитання, репліки, коментарі в умовах, коли хворий не може бути відвертим, або коли вони змушують його засоромитися, замкнутися. Стосується це і побутового, професійного жаргону. Скажімо, принизливо людину, що страждає, називати за діагнозом: діабетик, астматик і таке інше. Слово, поведінка лікаря можуть стати причиною багатьох так званих ятрогенних захворювань. І це тема окремої розмови. А ось комплімент, так само як і висловлене співчуття, не тільки покращує настрій, а й, за ствердженням деяких учених, навіть подовжує життя.

Справжній цілитель завжди психотерапевт. І тому, пише професор О. М. Орлов, по-дикунськи виглядає «чорний гумор», яким бравують іноді медики один перед одним. Маємо на увазі, зокрема, такі висловлювання: «не хвилюйтеся, розтин покаже», «все ясно, як у морзі», «спокійний, як пульс небіжчика», «важко в лікуванні, легко в труні», «лікар X. помиляється один раз,... але щодня». Неприпустимо ставити під сумнів, критикувати дії колеги-лікаря, навіть якщо той не зміг допомогти пацієнтові, розчарував його. Іноді хворий розповідає все не так, як було насправді, не зрозумівши логіки дій лікаря, котрий прагнув зробити якнайкраще, але чогось не врахував.

Повага майбутніх фахівців навчального медичного закладу до людини перевіряється вже на першому курсі, особливо під час практичних занять із анатомії, де досить часто небіжчик стає об'єктом студентських жартів. Для одних це спроба перебороти неприємні відчуття або страх, для інших — вияв юнацького скептицизму, коли немає нічого святого. Ось чому все більше викладачів наполягають на тому, щоб називати труп «фізичним тілом». Натяк досить прозорий: якщо душа залишила тіло, то це не привід для знущання. Від наруги над небіжчиком один крок до зневаги живої людини. А от гумор, жарти у спілкуванні лікаря з хворими можуть дати навіть лікувальний ефект, коли хворі їх розуміють і підтримують.

Слово «врач» з'явилося в мові слов'ян в XI ст. і пов'язане з дієсловом «врать» у значенні «заговаривать, уговорить, говорить». Звідси тлумачення слова «врач» як «утешителя, человека, умеющего заговаривать, действовать силой слова». У медицині термін «анальгезія» означає симптом важкого захворювання, коли втрачається здатність відчувати біль. Не треба бути фахівцем, щоб зрозуміти, як важко встановити в такому разі діагноз, а відтак своєчасно допомогти людині. Мистецтво слова протистоїть втраті здатності до співпереживання, сприйняття болю чужого як свого. Тому мав рацію О.Герцен, коли писав: «Література не лікар, а біль». Саме завдяки літературі, мистецтву нині, в умовах комерціалізації буття, можна якоюсь мірою запобігти духовній деформації та моральній деградації особистості. Значення мистецтва слова в медицині розуміли ще в середні віки, коли гуманітарна освіта була для лікаря своєрідним допуском до практичної роботи. Він повинен у своїй роботі керуватися принципом: лікувати людину, а не хворобу. Слово лікаря, як і письменника, покликане повернути тому, хто потребує, втрачену гармонію з оточуючим світом. При цьому в медицині виходять з поняття «норма», а в мистецтві — «міра». Література більш орієнтована на хвороби суспільства, а медицина — на його оздоровлення через зцілення окремої особистості. Мистецтво слова має унікальні цілющі, пізнавальні, виховні можливості. Сфера його вжитку практично безмежна, оскільки воно не пов'язане з жодним конкретним органом відчуття, як скажімо, музика чи живопис. У цьому сенсі слово — дійсно «найпластичніший матеріал» (Регель). Воно здатне викликати і прямі образи, й асоціації, що відновлюють у пам'яті давно пережите. Скажімо, досить вимовити слово «хірургія», щоб у більшості людей виникло відчуття, схоже на біль.

Культура мовлення лікаря – успіх у лікуванні. Слово, поведінка лікаря можуть стати причиною багатьох так званих ятрогенних захворювань. І це тема окремої розмови. А ось комплімент, так само як і висловлене співчуття, не тільки покращує настрій, а й, за ствердженням деяких учених, навіть подовжує життя. Справжній цілитель завжди психотерапевт. І тому, пише професор О. М. Орлов, по-дикунськи виглядає «чорний гумор», яким бравують іноді медики один перед одним. Маємо на увазі, зокрема, такі висловлювання: «не хвилюйтеся, розтин покаже», «все ясно, як у морзі», «спокійний, як пульс небіжчика», «важко в лікуванні, легко в труні», «лікар X. помиляється один раз,. але щодня». Неприпустимо ставити під сумнів, критикувати дії колеги-лікаря, навіть якщо той не зміг допомогти пацієнтові, розчарував його. Іноді хворий розповідає все не так, як було насправді, не зрозумівши логіки дій лікаря, котрий прагнув зробити якнайкраще, але чогось не врахував. Повага майбутніх фахівців навчального медичного закладу до людини перевіряється вже на першому курсі, особливо під час практичних занять із анатомії, де досить часто небіжчик стає об'єктом студентських жартів. Для одних це спроба перебороти неприємні відчуття або страх, для інших — вияв юнацького скептицизму, коли немає нічого святого. Ось чому все більше викладачів наполягають на тому, щоб називати труп «фізичним тілом». Натяк досить прозорий: якщо душа залишила тіло, то це не привід для знущання. Від наруги над небіжчиком один крок до зневаги живої людини. А от гумор, жарти у спілкуванні лікаря з хворими можуть дати навіть лікувальний ефект, коли хворі їх розуміють і підтримують.

Лікарі пацієнтів "заводять", "качають", "садять на трубу", перш ніж "відпустити"

Уявіть: упіймали ви якогось дрібня, і тепер маєте хрипець. Але до прихідні не звернулися, так - життєдаїв поприймали, їжу в якій побільше тепліні вживали. Та й незабаром на роботу пішли, скільки можна цього заразостриму. Аж тут на тобі - запалилися верхньощелепні надра… Довелося до вухопролингоноса йти, який підтвердив: маєте щелепонадрицю.

Ця історія зовсім не смішна, доволі банальна й прикра. Так вона звучала б, якби лексика, що її пропонує Станіслав Нечай у своєму "Медичному словнику", увійшла до вжитку.

Перекладається оповідь звичною нам мовою так: Підхопивши вірус, людина захворіла на грип. Але в поліклініку не пішла, вживала вітаміни й калорійну їжу, і через кілька днів карантин припинила. Та згодом отримала запалення гайморових пазух. Лор, до якого звернулася, визначив гайморит.

Свої нововведення Станіслав Нечай пояснює тим, що вся медична лексика - мало того що запозичена, але й зроблено це без жодної логіки. Тобто однакові в грецьких чи латинських словах звуки віддаються по-різному. Та ще й більшість термінів зазнали перед запозиченням русифікації. Тож, мовляв, краще запровадити свої означення. Та крім цукриці - замість цукрового діабету, щепи й щеплення - для вакцинації та проносу замість діареї більше нічого із його пропозицій не чула. А як би легко було запам'ятати: душець - азот, сморідець – аміак. Лікарі й насправді використовують "більш зрозумілі" позначення термінів. Тільки от вони більше нагадують вуличний жаргон. Качати - це реанімувати хворого, завести - успішно її провести. Посадити на трубу - перевести на штучну вентиляцію легенів. Відпустити пацієнта - не перешкоджати смерті хворого в межовому стані.

Часом медики говорять власною мовою, аби пацієнти, а особливо їхні родичі, не зрозуміли "більше, ніж потрібно". Надокучливу метушню знайомих та рідні хворого називають тічкою, собачою свадьбою. Для найбільш просунутих навіть використовують одні назви ліків замість інших: вітамін А - аміназин, пірамедоном (жарознижувальне) називають промедол (сильне наркотичне знеболювальне), американські ліки - це фізрозчин .

Деякі терміни - цілком безневинні. Тож якщо вас планують відвести до дельфінів - не лякайтеся, на вас очікує всього лише УЗД. А стріляти, стукати, проводити відстріл - це поновлювати роботу серця за допомогою дефібрілятора. 

З медичного сленгу видно, що найменше симпатій лікарів мають самогубці. Для всіх видів є свої уїдливі назви: скрипаль або зебра - той, хто намагався перерізати вени, ікар, парашутист - пацієнт після викидання з висоти, анна кареніна - той, кого переїхав потяг, поплавець – утоплений. 

А от байки про підводний човен - помсту за хибний виклик - лікарі активно спростовують. Нібито "швидка", яку дарма викликали, може вколоти симулянту сильний нейролептик дроперидол у поєднанні з сечогінним фуросемідом. Має викликати неконтрольоване сечовипускання під час медикаментозного сну. 

Хоча на словах "швидка" не церемониться. Добровільних помічників у транспортуванні потерпілого називають неграми, випадкових свідків - крисками, а от бомжів - банкірами або подарунком. На виклик приїжджають із світломузикою або дискотекою. 

Та ані в розмовах, ні на професійних форумах чи в радикальному словнику Нечая не трапилися мені пупорізка й бабознавець на позначення відповідно акушера й гінеколога. Їх вживають виключно як аргумент у дискусіях про те, що українська мова дурнувата й непридатна для творення професійної лексики.

Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/nelitereturna-leksika/_likari-pacientiv-zavodyat-kachayut-sadyat-na-trubu-persh-nizh-vidpustiti/430932">Gazeta.ua</a>

Усе сказане вище хтось, цілком можливо, прокоментує поблажливо: ну кому, мовляв, це не відомо? Але ж істини ніколи на старіють. Вони мають здатність повертатися до нових поколінь людей в усій своїй актуальності, значущості, новизні, ставати в центрі уваги громадської думки. Майже сто років тому письменник і лікар В. Вересаєв зауважив, що в його часи кожен крок медика позначений карбованцем, і дзвін цього карбованця постійно стоїть між лікарем і людиною, що страждає. Повною мірою сказане можна віднести і до нашого сьогодення. Тому і слід завжди думати про «вічні питання», що стоять між тим, хто надягнув білий халат, і тим, хто звернувся до нього по допомогу.

Медик має володіти культурою мови; тобто володіти нормами літературної мови на всіх мовних рівнях, в усній і писемній формі, уміння користуватися мовностилістичними засобами відповідно до умов і цілей спілкування, передаючи певний психокультурний контекст.

Давайте з’ясуємо поняття що таке “культура мовлення”(варіанти відповідей):

Культура мовлення – це система вимог, регламентацій стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності ( усній і писемній).

Проблема культури мовлення проявляється в таких аспектах: нормативність, адекватність, естетичність, поліфункціональність мовлення.

1.                правильність мови, тобто нормативність – це дотримання правил усного і писемного мовлення; правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту тощо. Нормативність – це "технічна" сторона мовлення, дотримання загальноприйнятих стандартів. Мова наша багата, їй властива розвинена синоніміка та варіантність на фонетичному, лексичному і граматичному рівнях.
2.                естетичність мовлення – це реалізація естетичних уподобань  мовця шляхом використання естетичних потенцій мови. Оптимально дібраний темп і звучність мовлення, уникнення нагромадження приголосних чи голосних, різноманітність синтаксичних конструкцій, доречність цитати та фразеологізму. Ви повинні знати, що грубе слово як негативний подразник діє кілька секунд, але реакція на нього триває декілька годин і навіть днів. Як наслідок – порушення нервової та серцево-судинної діяльності людини, її хвороби, а іноді й смерть. Тому висока культура мовлення – це не інтелігентська забаганка, а життєва необхідність для  майбутнього фахівця.
3.                поліфункціональність мовлення – це забезпечення застосування мови в усіх перелічених аспектах у кожній сфері спілкування. Коли ж медичний працівник поставлений перед необхідністю вживати слова іншої мови, то є підстави говорити хіба що про культуру потворного суржика. А саме в такій ситуації опиняються зараз мовці в діловій та інших сферах.

Культура мовлення несумісна з багатослів’ям, словоблуддям, фальшивою патетикою, славослів’ям.

Основні  вимоги до мовлення:

•                   правильність – це відповідність мовної структури висловлювання чинним нормам; правильне мовлення має відповідати нормам літературної мови:

орфоепічним, граматичним, лексичним.

Орфоепічні норми вимагають точної вимови звуків, правильного наголошування.

Граматичні норми регулюють правила творення слів, його форм, будову словосполучень і речень.

Лексичні норми передбачають правильне слововживання, тобто вживання слова у відповідності до його лексичного значення;

•                   точність – це повна  відповідність вжитих слів їхнім мовним значенням, що  установились у мові в даний період її розвитку;є два види точності: фактична ( все, як було насправді) і мовленнєва (слова, вжиті у відповідності до їхнього значення);
•                   логічність – смислова  погодженість частин  висловлювання і тексту, це мовлення передбачає послідовний виклад думок;
•                   змістовність – це насиченість висловлювання об’єктивно цінною інформацією, яка  відповідає темі спілкування;
•                   стислість – прагнення  виразити максимальну за обсягом  інформацію мінімальною кількістю усіх мовних засобів;
•                   ясність – зрозумілість для адресата вираженої мовою думки;
•                   доступність інформації;
•                   чистота – це відсутність у  мовленні нелітературних елементів (діалектизмів, вульгаризмів, канцеляризмів, штампів, слів-паразитів);
•                   багатство – максимально можливе  насичення  висловлювання  різними засобами мови,  необхідними для вираження змістовної інформації;
•                   доречність – це правильний добір  мовних засобів, які сприяють  розкриттю теми;
•                   виразність – це такі особливості структури висловлювання, які підтримують увагу та  інтерес у слухача;
•                   естетичність – це гармонія, цілісність, повнота реалізації  стилістичних можливостей мови.

Виступ.  Композиція  мовлення

Виступ – це один із видів усного мовлення, який переслідує певну мету ( донести інформацію, переконати).

Публічний виступ передбачає спілкування однієї людини з групою. Форми такого спілкування теж можуть бути різними: лекція викладача для студентів або для зацікавлених людей; це можуть бути мітинг чи збори, наприклад, присвячені висуненню кандидатів у народні депутати. Ця форма спілкування однієї людини з групою потребує спеціальних знань з етики та психології, певних умінь і навичок.

Формами публічного виступу, що використовуються у сфері ділового спілкування, є повідомлення і ділова доповідь.

Повідомлення – це невеликий публічний виступ на якусь тему, що готується здебільшого за одним джерелом. Ділова доповідь – це діловий документ, який містить виклад питань життя і діяльності певного колективу обов’язково з висновками та пропозиціями.

 

Роди промов	Види промов
1. Соціально-політичні	1. Доповідь на з’їзді партії 2. Дипломатична промова 3. Мітингова промова 4. Агітаційна промова 5. Інформаційний огляд подій
2. Академічні	1. Наукова доповідь 2. Наукове повідомлення. 3. Лекція
3. Судові	1. Звинувачувальна промова (прокурорська, громадського обвинувача) 2. Захисна промова (адвокатська, громадського обвинувача) 3. Самозахисна промова та ін.
4. Соціально-побутові	1. Ювілейна, вітальна, прощальна промова 2. Застільна промова - тост 3. Похоронна (поминальна) промова та ін.
5. Богословсько-церковні	1. Проповідь 2. Промова на соборі

 

Будь-який різновид усного мовлення має чітко визначену композицію, тобто складається зі вступу, основної частини, висновків.

Розпочинається виступ етикетними формулами, наприклад, звертанням: Дорогі співвітчизники! Пані й панове! Шановні колеги!

Після цього йде вступ. У вступі слід чітко й переконливо зазначити причину та мету виступу. Це кілька речень, за допомогою яких оратор має привернути увагу слухачів, пояснити задум виступу. Можна акцентувати увагу на актуальності питання. Виступ не повинен бути надто серйозним, надто сухим або затягнутим. Першочергове завдання на цьому етапі – привернути й утримати увагу аудиторії. Висловлюватися слід чітко, логічно, змістовно, уникаючи зайвого.

В основній частині викладається суть проблеми і наводяться докази, пояснення. Слід пояснювати кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти, цитати. Готуючи основну частину виступу, найкраще рухатися від простого до складнішого. Варто пам’ятати, що слухачам буває важко стежити за змістом промови, збагнути зв’язки між окремими думками, подіями. Тому оратор має стежити за тим, як сприймає сказане ним аудиторія, у разі потреби повторюючи певні місця або витлумачуючи деякі факти.

Кінцівка виступу теж є важливим етапом, тому є кілька способів завершити його:

 - підбити підсумки всього сказаного, повторивши основні положення виступу.

- закликати слухачів до конкретних дій або вчинків;

- зробити слухачам комплімент;

- процитувати доречні поетичні рядки;

- пожартувати, викликавши сміх;

- створити кульмінацію. Якщо виступ щодо його цікавості зобразити графічно, ми мали б криву, яка на початку піднімається досить високо, далі трохи спадає, а відтак повільно, але неухильно піднімається до найвищої точки - кульмінації - наприкінці промови.

 

Завдання.

Складіть усі можливі словосполучення (вирази) з  наведених слів. Поясніть свій вибір.

1.    Мішати // заважати: іншому, фарбу, кашу, працювати.
2.    На протязі // протягом: часу, стояти.
3.    Неділя // тиждень: має сім днів, вихідний день.
4.    Відношення // ставлення: до  пацієнтів, процентне, добре.

Завдання (робота в парах)

Складіть діалог на тему "Перший виклик фельдшера до пацієнта", який важко травмував нижню кінцівку.

В діалог увести такі слова та словосполучення: Добридень; добродійко чи добродію; Сідайте, будь ласка; Я б хотів (-ла) Вас запитати; я слухаю Вас; чи не могли б  Ви …; Ви так швидко й так блискуче впорались із цією справою; Ви такий (-а) старанний ( -а), вмілий (-а), ввічливий (-а) в роботі; це дуже висока оцінка з Вашого боку; з Вами цікаво було розмовляти.

Робота малих груп

Питання для розгляду:

Завдання для першої групи.

1.                Як людина виявляє себе в мові?

Працюючи в групах, складіть мовний портрет когось з викладачів. Для цього пригадайте "улюблені" слова, те, як людина вітається, яким етикетним формулам віддає перевагу тощо. Поділіться результатами роботи з одногрупниками, запропонувавши впізнати викладача за мовним портретом. (студенти представляють свої міні - проекти).

Виступ студента. Одним з прийомів характеристики людини є характеристика  її мови.  Як ви пересвідчились, що реальні люди мають свої  "мовні портрети".

 

ІІІ. Заключний етап заняття.

1. Контроль і корекція знань студентів

Розв’язування тестових завдань першого рівня

Тест 1.

Вкажіть, у якому рядку відповідь неправильна.

А. Мова – це найважливіший універсальний засіб спілкування людей, висловлювання їх думок, почуттів;

Б. мова – це скарбниця духовних надбань нації, досвіду, співжиття, праці і творчості багатьох поколінь;

В. мова - це філософський розум, витончений естетичний смак, поетичне чуття, сила надзвичайної чутливості до найтонших переливів людських почуттів і явищ природи;

Г. мова є тільки діалектна сфера нашого народу;

Ґ. мова є основною формою національної культури й насамперед першоосновою літератури.

Відповідь. Г.

Тест 2.

Вкажіть, у якому рядку відповідь неправильна.

Літературна мова – це…

А.   варіант загальнонародної мови, яка використовується  тільки в сфері освіти;

Б. загальнонаціональна мова, оброблена майстрами ( письменниками, науковцями, митцями, учителями); відзначається наявністю орфоепічної та граматичної норми й обслуговує багатоманітні культурні потреби народу;

В. унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей;

Г. відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей;

Ґ. унормована мова, завдяки чому вона однакова на всій території функціонування.

Відповідь А.

Тест 3.

Вкажіть, у якому рядку відповідь найбільш повна.

А.  національна мова охоплює літературну мову;

Б.  національна мова охоплює тільки територіальні діалекти;

В. національна мова обслуговує тільки офіційно-ділову сферу спілкування громадян України;

Г. національна мова охоплює літературну  мову, територіальні діалекти, професійні й соціальні жаргони, суто розмовну лексику;

Ґ. національна мова охоплює територіальні діалекти й суто розмовну лексику.

Відповідь. Г.

 Тест 4.

Вкажіть рядок, у якому відповідь правильна.

Головною ознакою літературної мови є…

А. унормованість ;

Б. багатоваріантність;

В. двохваріантність;

Г. милозвучність ;

Ґ. високохудожній зміст

Відповідь. А.

Тест 5.

Вкажіть рядок, у якому відповідь правильна.

В якій статті Конституції України записано: " Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України".

А.- 11

Б. -10

В. - 9

Г. - 8

Ґ. - 2

Відповідь. Б.

Тест 6.

Вкажіть рядок, у якому відповідь правильна.

Літературна мова має…

А. дві форми вживання;

Б. три форми вживання;

В. чотири форми вживання;

Г. одну форму вживання;

Ґ. п’ять форм вживання.

Відповідь. А.

Тест 7.

 Вкажіть рядок, у якому відповідь правильна.

 Українська мова мала статус близький до державної, вже у…

А. 15 – 16 столітті;

Б. 14 – першій половині 16 століття;

В. 17 – першій половині 18 століття;

Г. 16 – 17 століття;

Ґ. 16  - першій половині 17 століття.

Відповідь Б.

Тест 8  .

Вкажіть рядок, у якому відповідь правильна.

Мовлення – це…

А. спілкування людей між собою за допомогою мови;

Б. спілкування людей між собою за допомогою жестів;

В. спілкування людей між собою за допомогою звуків;

Г. спілкування людей між собою за допомогою звуків і жестів;

Ґ. спілкування людей  між собою за допомогою знаків.

Відповідь. А.

Тест 9.

Вкажіть рядок, у якому відповідь правильна.

 Мова і мовлення…

А. не взаємозв’язані;

Б. існують ізольовано;

В. взаємозв’язані;

Г. існують індивідуально;

Ґ. тотожні.

Відповідь В.

Тест 10.

Вкажіть рядок, у якому відповідь неправильна.

Основні вимоги до мовлення медичного працівника

А. правильність;

Б. змістовність;

В. послідовність;

Г. недоречність;

Ґ. доцільність.

Відповідь Г. 

Тест 11.

Вкажіть рядок, у якому відповідь неправильна

Мовлення медичного працівника має характеризуватися такими найважливішими ознаками:

А. змістовністю;

Б. послідовністю;

В. неточністю;

Г. виразністю;

Ґ. доречністю.

Відповідь В.

Тест 12.

Вкажіть рядок, у якому відповідь правильна.

Правильність як найважливіша ознака зразкового мовлення є…

А.  дотримання тільки орфоепічних норм;

Б.   дотримання тільки орфографічних норм4

В.   дотримання тільки лексичних норм;

Г.   дотримання тільки синтаксичних і пунктуаційних норм;

Ґ. дотримання орфоепічних, орфографічних, лексичних, морфологічних, синтаксичних, стилістичних, пунктуаційних норм.

Відповідь Ґ.

Тест 13.

Вкажіть рядок, у якому відповідь неправильна

Основні принципи ділового етикету:.

А.. виконувати все вчасно;

Б.  можна говорити зайве; не  завжди слухати свого співрозмовника;

В. бути привітним, ввічливим та доброзичливим;

Г. дбати не лише про себе, а й про інших;

Ґ. уміти не тільки говорити, а й писати правильно

Відповідь Б.

Тест 14.

Вкажіть рядок, у якому відповідь неправильна.

Етикет – це….

А. зведення норм поведінки, порядок дій і правила чемності;

Б. усталені норми поведінки й правила ввічливості в якому-небудь товаристві;

В. сукупність усіх можливих етикетних формул кожного народу;

Г. сталі вирази, зумовлені різними комунікативними ситуаціями; стосунками з іншими людьми;

Ґ. несталі, довільні вирази, індивідуальне явище, яке використовує кожна окрема людина в конкретній ситуації

Відповідь Ґ.

Тест 15.

Вкажіть, у якому рядку формула вибачення вжита неправильно.

А. вибачайте;

Б. пробачте;

В. пробачаюся;

Г. прийміть мої вибачення;

Ґ. простіть мені.

Відповідь В.

Тест 16..

Вкажіть, у якому рядку формула вибачення вжита неправильно.

А. даруйте мене, прошу;

Б. перепрошую;

В. не ображайтесь;

Г. вибачте мені;

Ґ. не гнівайтесь на мене.

Відповідь А.

Тест 17.

Вкажіть, у якому рядку  формула поздоровлення вжита неправильно.

А. сердечно вітаю…

Б. щиросердно віншую…

В. прийміть найтепліші вітання з…

Г. від душі поздравляю…

Ґ. від щирого серця вітаю…

Відповідь Г.

Тест 18.

Вкажіть, у якому рядку  формула вітання  вжита неправильно.

А. зичу тобі всяких удач, добра і щастя;

Б. бажаю Вам крепкого здоров’я;

В. дай Вам, Боже, з роси і води;

Г. нехай добро не оминає Ваші оселі;

Ґ. хай Вам Бог посилає доброго здоров’я і творчих успіхів на благо рідної України.

Відповідь Б.

Тест 19.

Вкажіть, у якому рядку  формула згоди, підтвердження  вжита неправильно.

А. Ви маєте рацію;

Б. це справді так;

В. конєшно;

Г. обов’язково;

Ґ. безсумнівно

Відповідь В.

Тест 20.

Вкажіть, у якому рядку  формула заперечення, відмови вжита неправильно.

А. ні, не бажаю;

Б. на жаль, не зможу;

В. не можу;

Г. ні в коїм разі;

Ґ. я заперечую це;

Відповідь Г.

Тест 21.

Вкажіть, у якому рядку  формула згоди, підтвердження вжита неправильно.

А. згоден;

Б. я не запріщаю;

В. домовились;

Г. Ви маєте рацію;

Ґ. це справді правильно.

Відповідь Б.

Тест 22.

Вкажіть, у якому рядку один  із пунктів правила спілкування недоречний.

А. виявляйте щиру зацікавленість вашим співрозмовником;

Б. під час спілкування обов’язково часто усміхатись;

В. під час спілкування  не забувайте  згадувати ім’я співрозмовника;

Г. будьте добрим слухачем. Заохочуйте інших говорити про себе;

Ґ. розмовляйте тільки про те, що цікавить Вашого співрозмовника.

 Відповідь Б.

Тест 23.

Вкажіть, у якому рядку відповідь правильна.

Орфоепічні норми регламентують правила:

А. вимови тільки голосних звуків;

Б. вимови тільки приголосних звуків;

В. вимови  тільки губних приголосних звуків;

Г. вимови звуків, звукосполучень та наголошування слів;

Ґ. тільки наголошування слів.

Відповідь Г.

Тест 24.

Вкажіть, яка помилка допущена у словах:

лєкція, телєграма, діректор, тіраж

А. орфографічна

Б. фонетична

В.  лексична

Г. фонематична

Ґ. акцентуаційна

Відповідь Б.

Тест 25.

Вкажіть рядок, в якому порушено акцентуаційні норми.

А. беремо́, вимо́ва, ви́падок

Б. йдемо́, катало́г, кори́сний

В. вісімдеся́т, дові́дник, котри́й

Г. ле́гкий, но́вий, о́́крім

Ґ. при́ятель, стари́й, усто́яти

Відповідь. Г.

Тест 26.

Вкажіть рядок, в якому порушено акцентуаційні норми

А. щодобо́вий, фа́ховий, ста́рий

Б. чотириразо́вий, того́, сере́дина

В. поня́ття, окрі́м, одина́дцять

Г. надли́шок, наса́мкінець, нена́видіти

Ґ. ма́сляний, напередо́дні, речовина́

Відповідь. А.

Тест 27.

Вкажіть рядок, в якому порушено лексичні норми

А. скарга, чужомовний, щиросердно

Б. гриз, жалоба, міроприємство

В. докази, зайвий. навчальний

Г. приймальня, особа, зайвий

Ґ. зіставляти, наступний, овуляція

Відповідь. Б

Тест28

Вкажіть рядок, в якому не порушені лексичні норми

А. безналічний, взноси, лишній

Б. замужня, заказати, шуткувати

В. приговор, чистосердечно, учбовий

Г.  розголос, оглянути, взуття

Ґ. обув, прийомна, протиріччя

Відповідь. Г.

Тест29

Вкажіть рядок, в якому не порушені морфологічні норми

А. адресующий, воєннослужащий

Б. захоплений, загальновідомий

В. завідуючий, торгующий

Г. по дорученню, по вимозі

Ґ. поступающий, послідуючий

Відповідь Б.

 Тест 30

Вкажіть рядок, в якому не порушені  стилістичні  норми

А. приймати участь

Б  заключати договір

В учбовий відділ

Г порядок денний

Ґ із сказаного слідує

Відповідь Г.

Закріплення

2. Перевір себе

1.                Який критерій вибору професії ви ставите на перший план?

А)творити, створювати нове;

Б)удосконалювати набуті вміння й навички;

В)бути корисним людям;

Г)мати повагу, авторитет;

Д)реалізувати свій розумовий та фізичний потенціал.

2.                Які якості прагнете в собі розвивати?

А)вихованість, тактовність, стриманість;

Б)доброзичливість, шляхетність;

В)наполегливість, рішучість, працелюбність;

Г)витримку, фізичну силу.

3.                Яких якостей прагнете позбутися?

А)неорганізованості, поверховості знань;

Б)безвідповідальності, дріб’язковості;

В)невпевненості, сором’язливості;

Г)нетактовності, нескромності;

Д)байдужості, хитрості.

3. Виберіть потрібне слово, зазначивши, яким має (може) бути мовлення сучасного фахівця:правильним чи вірним; змістовим чи змістовним; професійним чи професіональним, діловитим чи діловим; виразним чи виразним; діловитим чи діловим; писемним чи письмовим.

4. Визначте, які саме мовні норми (граматичні, лексичні орфографічні, фразеологічні) порушено в наведених групах слів. Виправте помилки.

 У даній справі, доказати теорему, поговорити на рахунок квартири.

 Приймати участь, під відкритим небом, відігравати значення.

Боряться, наукова ступінь, площа Івана Франко, два депутата, ходімте.

Різдв’яний, їзджу, пліч-опліч, проїздний, парижський.

5. Вислови подано попарно. Які з них виберете як природні для української мови?

1. У порядку виключення  - Як виняток

2. Питання вияснено - Справу з’ясовано

3. По ділам служби - У службових справах

4. По мірі того, як… -  Відповідно до того, як…

5. Щопонеділка -  По понеділках

6. Провідна організація  -  Ведуча організація

7. Запобігти пожежі   -  Попередити пожежу

6. Записати 15-20 професійних жаргонізмів відповідно до вашого профілю.

Наприклад: комп’ютер - комп, інтернет - інет, вільні години між двома лекціями - вікно.

7. Уважно прочитайте. Усно розкрийте поняття “культура мовлення”, використовуючи визначення О. Сербенської :

“У широкому значенні вислів “”культура мовлення”  пов’язують з любов’ю, прив’язаністю до рідної мови, почуттям поваги до державної мови та її багатовікової традиції, з турботою про її повноцінне функціонування, а також з діяльністю суспільства та індивідуума, спрямованою на якнайкраще пізнання, збагачення, вдосконалення та розвиток мови. Це також почуття відповідальності за свої мовленнєві дії. У вужчому розумінні зміст поняття мовної культури охоплює: 1) ступінь ознайомлення суспільства з мовними нормами, вміння свідомо використовувати нормативні форми й вислови, критично ставитися до порушення норм, здатність висловлювати думку ясно, стисло, зрозуміло; 2) діяльність, яка має на меті піднесення рівня знань про мову, їх пропаганду і закріплення мовних норм; 3) лексико-фразеологічну, граматичну, орфоепічну та орфографічну нормативність, тобто уживання слів, їх форм, звуків, звукових комплексів, синтаксичних конструкцій відповідно до установлених норм, а також усунення мовних помилок, невиправданих запозичень, невдалих неологізмів, чужорідних елементів, вульгаризмів та ін.; 4) естетику мови, тобто здатність відчувати її красу, вишуканість, культурологічну довершеність. Важливими складниками мовної культури є: а) комунікативна правильність мови, тобто здатність формулювати думку лаконічно, чітко, однозначно; б) граматична правильність, тобто відповідальність мовної форми до загальноприйнятих норм; в) естетика вислову, тобто вироблене чуття краси мови”.

8. Доберіть з дужок потрібне за змістом слово. Запишіть у виправлених реченнях. Умотивуйте свій вибір.

1. Наша команда впевнено (лідирує, лідеру´є, веде перед, є попереду, є лідером) протягом змагань. 2. У зв’язку з цим просимо (послати, відправити, відрядити, делегувати) до нас кілька досвідчених спеціалістів. 3. Поняття тексту в лінгвістиці (товкмачать, трактують, тлумачать) по-різному. 4. Метали при нагріванні розширюються, а при охолодженні (ущільнюються, скорочуються, стискуються). 5. Аналіз тенденцій розвитку техніки (свідчить, показує, запевняє), що з часом все ширше застосовуються електричні та електронні явища. 6. Зібрання живописної колекції ХХст. у Національному художньому музеї України дозволяє значною мірою (розглянути, простежити, побачити) розвиток українського мистецтва в цю драматичну епоху. 7. Сучасна психологія (зв’язана, пов’язана, з’єднана) також з математичними, технічними науками.

9. Подумайте і зробіть висновки, до яких з наведених видів промов мають бути готові вдатися усі і які виголошують лише представники певних професій. Яких? Які види промов поширені у вашій майбутній професійній діяльності?

Домашнє завдання: Теоретичний матеріал. Виконати завдання для самостійної роботи (підготувати невеликий виступ на актуальну тему, пов’язану з вашим майбутнім фахом, дотримуючись вимог до підготовки виступу).

Види професійного спілкування

1.  Особливості спілкування медсестри приймального відділення лікарні. Навести приклади та прокоментувати їх.
2. Правила спілкування медсестри з хворими та родичами пацієнтів. Навести приклади та прокоментувати їх.
3. Правила спілкування, вітання, розмови по телефону у медичній установі. Відтворіть фрагменти спілкування та прокоментуйте їх.
4. Приймальне відділення лікарні. Особливості спілкування. Правила заповнення медичної картки стаціонарного хворого. Заповніть зразки.

Список літератури:

1. Золотухін Г.О., Литвиненко Н.П., Місник Н.В. Фахова мова медика: Підручник. – К.: Здоров я, 2002. – 392 с.
2.  Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо: К., Освіта, 1991. – 228 с.
3.  Вихованець І.Р. Таїна слова: К., Культура, 1990. – 142 с.
4.  Єрмоленко С.Я. Культура української мови: Довідник. – К., Культура, 1990. – 356 с.
5.  Мацько Л.І., Сидоренко О.М. Українська мова: Посібник. – К., Либідь, 1995. – 432 с. 10

Інформаційні ресурси:

1.                www.litopys.org.ua
2.                www.mova.info
3.                novamova.com.ua
4.                www.pereklad.kiev.ua
5.                www.pravopys.net
6.                www.r2u.org.ua
7.                www.rozum.org.ua
8.                http://termin.com.ua