СПЕЦИФІКА СЦЕНІЧНОЇ МОВИ З ТЕАТРАЛЬНОЮ ЛЯЛЬКОЮ. МЕТОДИЧНО-ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Викладач-медодист вищої категорії

Мистецької школи №2 м. Краматорська

Носова В.О.

 

СПЕЦИФІКА  СЦЕНІЧНОЇ   МОВИ  З ТЕАТРАЛЬНОЮ ЛЯЛЬКОЮ. МЕТОДИЧНО-ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

 

Пластика, фiзичне існування актора—лялькаря значною мірою визначає специфiку мови: актор вибирає голосовi та мовнi інтонацiї, тембральнi, ритмiчнi та ін. засоби, що найбiльше вiдповiдають зоровому образу ляльки та її анатомiчним, руховим особливостям. Вiдомо, що актор з лялькою нiколи не говорить “своїм голосом”. Лялька вимагає відстороненої, смiливо забарвленої мови. Разом з тим треба додати, що значну роль у мовному мистецтвi актора театру ляльок вiдiграє i стародавня традицiя: надавати голосовiй характеристицi лялькового персонажу рiзко iндивiдуальну, властиву тiльки цiй ляльцi забарвленiсть, як це було в народному театрi. (наприклад в українському вертепі, білоруській батлейці та ін.)

Специфiка та умови роботи учня-лялькаря диктує необхiднiсть запроваджувати поряд з відомими методами викладання сценiчної мови

драматичного артиста додаткові  специфiчнi методи. Особливу увагу слід приділяти  природним голосовим даним дитини: дзвінкостi, польотностi, міцностi звучання.

Надзвичайно істотною властивістю театру ляльок є ширма-це  перешкода, завада голосу актора. Через тренувальнi вправи викладач сценiчної мови виховує в учня  вмiння користуватися тембральними забарвленнями голосу, тримати сценiчний тон, обумовлений стилем ляльки, вимагати, щоб голос був гнучким, найвиразнішим. Увага при цьому приділяється природнiй можливостi голосу дитини.

Найбiльш важливим на першому  етапi виховання учня -лялькаря стає розвиток мовного слуху. Не можна налагодити роботу голосомовного апарату без виховання фонацiйного та фонематичного слуху. Науковi дослiдження останнiх рокiв вiдзначають, що центри управлiння вокальним і  мовним слухом знаходяться в різних пiвкулях головного мозку. Мовний слух вiдiграє активну роль у процесi настроювання голосового апарату, здiйснює контроль над текстом, що вимовляється, слуховим сприйняттям мови, тональною вiдмiнністю мовного голосу, контроль над звучанням свого голосу. Робота викладача сценiчної мови концентрується перш за все на створеннi в учня твердого контролю слуху. Як стверджує теоретик театральної мовної культури М.1.Жинкін: «... є тiльки один засiб налагоди вірної вимови. Це організація переходу вiд контролю з боку чужого слуху до контролю своїм слухом».

Методологiчна суть специфiки роботи вихованця лялькового відділення мистецької школи полягає в тому, що вiн створює узгодження роботи свого мовного апарату й рухів рук , які управляють лялькою. Оволодіння мистецтвом координації  працюючої  руки та мови потребує особливих навичок вiд дитини. Слід підкреслити, що ця система голосомовного тренінгу в лялькових класах побудована на включенні руки в роботу, й цим теж вiдрізняється від методики роботи на драматичних класах.

Перед учнями ставиться завдання поєднання звука, слова, фрази з рухами рук. Пропонуються вправи, де рухи рук не сполучаються /не з’єднуються/ зі звучанням, вiдбувається розкоординованість рухiв рук зі звучанням.

 

ВПРАВИ  ГОЛОСОМОВНОГО   ТРЕНІНГУ  З  ВКЛЮЧАННЯМ  РУКИ.

 

 Кожний з етапiв роботи з техніки мови, поєднаний з рухами рук, має свої особливостi. Опрацьовуючи цi вправи, слід з особливою увагою поставитись до правильного дихання, голосу, слухового контролю, чiткої артикуляції.

 

РУКА-МАСКА

 

Буквально на першому заняттi з учнями  конструюємо з руки подiбнiсть мовного апарату. Рука-маска дублює  мовний апарат людини: рухи рота, що вiдкривається, повиннi збігатися з роботою голосомовного апарату. Витягнутi уперед чотири пальцi /мiзинець — вказiвний/ вiдтворюють верхню щелепу та губу; великий палець— нижню щелепу та губу. Звідси будуємо три основних положення руки-«мовного апарату»: закрите (мал. 1), напіввідкрите (мал. 2) і широко відкрите (мал. 3).

В п р а в а 1. для тренування вертикального звучання. /Права рука створює «мовний апарат»: великий палець вiдводиться униз на відстань ширини двох пальцiв, лiва рука вкладає разом  вказівний та середній пальцi, допомагаючи зафiксувати відстань/. На лічення «один» нижня щелепа — великий палець -опускається униз, на лiчення «два» фiксується вiдкрите положення, «один»- відкрити рота, «два»  - зафiксувати вертикаль, «три» — затулити рота.

 

В п р а в а 2. «Теплий видих» табличка голосних У, А, О, Е, І, вимовляється безгучно через руку-маску на теплому видиху. Витягнуті пальці виконують                                          рухи розмикання та змикання з великим пальцем на відстань, яка відповідна формі звуків, що виголошуються. Ледь пізніше підключаємо голос. Темп неквапливий. Увага учня зосереджується на звучанні поза власним голосомовним апаратом. Коли працюємо з настроюванням резонаторів, рука – мовний апарат – продовжує участь у тренінгу. Вимикаємо вібраційні почуття їх виявлення в кінчиках пальців. Для фонації використовуємо сонорні звуки «м» і «н» та їх сполучення с голосними. Тут дуже важливі слуховий контроль і контроль за організацією дихання.     

              

РУКА-РОТ

                                                                                 

В п р а в а 1. Вібрація в місці стикання пальців-рота. Звучання звука «ммм» повинно проходити без напруги на центрі звучання.

 

В п р а в а 2. «Драбина» / звуки «ммм», «ннн» /. Підключаємо грудний резонатор до середнього та верхнього / кінчики пальців –кістки фаланг пальців, кістки кисті руки /:а/ «драбина» - вгору, б/ «драбина» - униз.

 

В п р а в а 3. «Зозуля»  /звук «ммм»/. Голос звучить на середньому та верхньому регістрах /кінчиках пальців – у кістках – фаланг пальців/.

 

В п р а в а 4.  Додаємо до звуків «м» і «н» голосний «а», немов розкриваємо зігнуті пальці–рот: великий палець відходить униз до краю.       

                                                                                                                                                                                        

В п р а в а 5. Пропускаємо крiзь звучну  руку-маску, котра огублює голоснi: мну-мно-мна-мне-мнi -мни.

 

В п р а в а 6. Аналогiчна  попереднiй. Звучать звуки: нмо-нма-нме-нмі-нми.

 

Вiдбувається перехiд до артикуляції на матерiалi слiв i фраз. При цьому рот—рука, що відкривається, артикулює наголошену голосну в слові. Доцільно вводити руку—рот i при роботi над виправленням мовних недоліків у дітей. Рука—рот допомагає виправити погану дикцію і знов-таки допомагає розвивати фонематичний слух, фiксує вiрну артикуляцiйну позицiю. І все це відбувається через переключення на зовнішнiй об’єкт рот-руку. При такому методичному заході рука допомагає і в пошуках потрібного звучання, виводженні звука, його сприйнятті учнем.

 

РУКОВИЧКА-РОТ

 

У другому півріччі використовуємо другу модель звучної руки-рота: рукавичку—рот, де великий палець також відображає нижню щелепу. Беремо прислів’я та приказки, нескладні вiршi та працюємо над голосом i дикцією опосередковано через рукавичку—рот. Тут уже артикулюється головне, наголошене слово у віршованому рядку, а не наголошена голосна в кожному слові.

П р и к л а д :

 Бідовий хлопчина

 В теплій сорочині

 По дворах стрибає,

  Крихти підбирає.    

      (Горобець)

  Швидко скрізь цей птах літає,

  Безліч мушок поїдає,

  За вікном гніздо будує,

  Тільки в нас він не зимує. 

      (Ластівка)

  Таке наголошення одного слова відображає специфічні риси театру ляльок, коли лялька не передає всіх рухiв людини. Як відзнавчав М.М.Корольов: «В будь-якiй традицiйній чи сучасній системi руху лялька вдтворює рухи людини тільки приблизно чи скорочено».

 

 

 

 

РУКА-МАСКА

 

На другому році навчання вводиться маска /плоскісне зображення певного характеру: похмурий, веселий, здивований, добрий, злий тощо/. Рот робиться рухомий, нижня щелепа вiдчиняється та затуляється за допомогою натягування гумки. Тут використовуються тексти народних приказок, жартiвливі дитячi вiршi. Виникає необхіднiсть пошуку тембру голосу, особливостей вимови голосних i приголосних звукiв відповiдно до розмiру та характеру рухiв рота. Тут важлило добитися єдності мови та характеру маски. Маска неначе одягається учнем на себе.

 

П р и к л а д  д і а л о г і в  з  м а с к о ю:

 

1 «Заліз кіт на сало, та й  кричить: «Мало».

2. «Заздрий від чужого щастя сохне».

3. «Бачить чуже під лісом, та не бачить свого під носом»

4. На чужий коровай очей не поривай, а свій дбай.

5 «То лиш курка від себе гребе».

6. «Скупий складає, а щедрий споживає»

7. «Менше вкусиш, швидше ковтнеш».

8. «Як молодим був, то сорок вареників з’їдав, а тепер хамелю-хамелю, та на силу п’ятдесят умелю».

9. «З неба зорі хвата, а під носом не бачить».

10 «Ні пава, ні гава». 

 

Маска з ротом, що вiдкривається, потребує уваги до ритму рухів «вiдчинення» та «зачинення» ротової порожнини. Вони повиннi відбиватися на акцентованому словi тексту. В цих вправах виховується компонент голосомовної трансформації, розумiння художнього образу.

 

ВПРАВИ   З  РУКАМИ  ВГОРУ.

 

Через те, що робоча поза актора-лялькаря частіше складається з рухів, коли руки, що водять ляльку, підняті вгору, виникають специфічні риси в голосомовній діяльності, які відрізняються від умов праці голосомовного апарату драматичного актора. Виходячи з цього, до тренінгу додаються вправи, для виконання яких руки перебувають у положенні піднятими до гори. Викладач пропонує учневі плеснути в долоні, руки підняти вгору долонями уперед – вдих, на видихові вимовляти своє ім’я та призвище. На адаптацію до цієї пози, коли руки підняті вгору, спрямовані вправи на тренування дихання та голосу.

 

В п р а в а 1.  Вихідне положення : ходьба та бiг по колу. Руки пiднятi вгору. Зробити два оплески над головою, котрi визначають ритм рухiв.

Бiг з рахунком до десяти i оплесками на кожний крок. Промовляємо кожну цифру чiтко: 1, 2, 3 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10. Потім ще два оплески i ходьба. Замість рахунку на 2, 4, 6, 8 10 йде «фiксований видих» на звук “о”, а на рахунок 1, 3, 5, 7, 9 — оплеск руками разом а вимовлянням цих цифр. Наступний етап: два оплески руками — ритм та ходьба з пiдніманням колiна. Замiсть рахунку йде фiксований видих на звук «с» та оплески над головою замість вимовляння цифр.

 

В п р а в а 2. «Рубання дров». Вихідне положення: стоячи, ноги якомога ширше плечей, руки пiдняті вгору. Ритм дихання: вниз -3, видих - 6. Прогнутися в спині, нахилитися уперед вниз /удар сокирою/, видих з вимовою звуків «ух». Повернутися у вихідне положення.

 

В п р а в а 3. «Вітер калину гойдає». Вихідне положення: стоячи, ноги нарізно, руки вздовж тіла. Підняти руки вгору – вдих, повільно опустити вниз – фіксований видих на звук «ш». Нахили тулуба вліво - вправо .

 

В п р а в а 4. «Вітряк». Вихідне положення: одна рука на поясі, друга піднята вгору, пальці стиснути в кулак. Глибоко вдихнувши, піднятою рукою робити коло над головою і вимовляти звук «с» з видихом. Вправу виконувати то правою, то лівою рукою.

 

ВПРАВИ  НА ВЗАЄМОДІЮ  РУК  І  ГОЛОСОМОВНОГО  АПАРАТУ.

 

Наступні вправи цього циклу – це вправи з гімнастичною палицею та м’ячем. У них функціонує взаємодія рук і голосомовного апарату. Гімнастична палиця та м’яч використовуються і в дикційно-скоромовному тренінгу, надаючи формі гри, зберігаючи принцип опосередкованості. Важливо слідкувати за тим, щоб наростання швидкості голосотренувального тексту відповідало вимогам гри.

 

З  ГІМНАСТИЧНОЮ  ПАЛИЦЕЮ

 

В п  р а в а 1. Вихідне положення: стоячи, ноги разом, руки вздовж тіла, у руках гімнастична палиця. Підняти палицю вгору над головою, добре прогнутись – вдих, потім поступово опустити палицю  - видих. На видихові протяжно та довго вимовляти  звук «с».

 

В п р а в а 2. Вихідне положення: стоячи, палиця на лопатках. Підняти палицю вгору і подивитись на неї – вдих. Потім, витягнувши руки, подати палицю вперед і нахилити тулуб вперед до прямого кута. Видих з вимовлянням «ха». З цього положення покласти палицю на лопатки і повернутися у вихідне положення. 

 

В п р а в а 3. Вихідне положення: стоячи, палиця на плечах, триматися руками за кінці палиці. Вдих. Повернутися праворуч, на видиху вимовляти звук «з». Вдих. Повернутися ліворуч – видих з вимовлянням звука «з».

 

В п р а в а 4. Вихідне положення: стоячи, підняти палицю вперед на рівень грудей, тримати палицю посередині. Обертати палицю вліво – вправо за допомогою пальців рук. Дихання довільне. При цьому вимовляти:

 

   а) сонорні звуки «м», «н»;                                                                                                           

б)сонорні звуки «м», «н» з лінійкою голосних У, О, А, Е, І, И;

   в) скоромовки в різних темпах;

г) скоромовки з регулюванням і градацією сили звучання: пошепки, гучніше, посилюючи звучання, в зворотньому порядку, наспівно і т. і.

 

Ці вправи також спрямовані на розвиток динамічного та звуковисотного діапазону.

 

 Н а п р и к л а д:

Ченчик, ченчик невеличкий /пошепки/

   На ченчику черевички /гучніше/

   Ще й шапочка - кінчаточка /посилюючи звучання/

   Добривечір дівчаточка! /у повний голос/

Потім в зворотньому порядку: 

   Ченчик, ченчик невеличкий  /голосно/

   На ченчику черевички /тихіше/

   Ще й шапочка – кінчаточка /тихіше/

   Добривечір дівчаточка! /пошепки/

 

 В п р а в а 5. Вихідне положення: стоячи, підкидати палицю від себе і до себе, тримаючи палицю за один кінець. Напівприсісти. Слідкувати за дикційною чіткістю:

  Не той товариші товаришу товариш,

  Хто при товаришах товаришу товариш.

   А той товариши товаришу товариш

   Хто без товаришів товаришу товариш. 

 

 

З  М’ЯЧЕМ

 

В п р а в а 1. Вихідне положення: стоячи. Підкидати м’яча угору  у певному ритмі, або змінюючи ритм. Слідкувати за якістю вимови, дикцією, свободою голосоведіння.

  Міла милитись не вміла

  Міла мило з рук не змила.

  Мама милила уміло,

  Мама з Міли змила мило.

 

В п р а в а 2. Вихідне положення: сидячи на підлозі, діти утворюють коло. Опустити м’яч на підлогу і покотити його вперед по підлозі партнеру напроти, вимовляти при цьому перше слово скоромовки: «Стоїть…» Другий, уловивши м’яча, котить його третьому, вимовляючи друге слово «піп…».і т. д.  Треба домагатися, щоб не було пауз між словами.                           

  Стоїть піп на копі.

Ковпак на попі.

Копа під попом

  Піп під ковпаком.

 

ВПРАВИ  НА  АНСАМБЛЕВЕ   ЗВУЧАННЯ

 

Методологічно суттєво не слід забувати, що робота актора-лялькаря ансамблева за природою. З самого початку треба вчити учнів вміти не заважати партнеру за ширмою водити ляльку. А коли виникає потреба одну ляльку водити одразу кількам акторам, то важливо уміло орієнтуватись в обмеженому просторі. Тому вправам, націленим на ансамблеве звучання, котрі потребують заданої поведінки тіла, слід приділяти увагу на всіх етапах навчання.

 Система рухових комбінацій викликає розгальмування в області мови. Мова в русі для актора-лялькаря має велике значення. Як зазначав відомий театральний критик сучасності С. В. Сперанський : «…в принципі кожна фраза, яку вимовляє лялька, повинна спиратися на жести , або рух. Слово і жест, або слово і рух зливаються воєдино і звідси виникає якась нова  якість ігрової дії». Різноманітні рухові комбінації, які виконуються одночасно зі звучанням, допомагають розвитку активності мови.

 

В п р а в а 1. Вихідне положення: діти утворюють коло.

 

 Руховий малюнок  вірша:

- Погляньте, погляньте, яка благодать! /неквапливі кроки до центру кола / .

 - Дивіться, метелики з неба летять! / зупинитись,

руки підняти до гори/.

 - Квітки повмирали усюди на дворі /стати на коліна/.

 - Морозець малює на шибах узори… /стати на п’яти/.

 - Картинкою гарною стане віконце /нахили тулуба вліво-вправо/.

 - Як трошки поблискає золотом сонце /встати/.

 - Погляньте, погляньте, яка благодать! /кроки назад/.

 - Метелики з неба летять і летять! /зупинитись, руки вгору, прогнутись, опустити руки/.

Якість вимови та звучання голосу зберігається. За допомогою активної рухової комбінації діти краще заучують матеріал. Рухи дають змогу розкріпаститись.

 

П р и к л а д   в п р а в и   з  в е л и к и м и  м о в н и м и 

і  р у х о в и м и   н а в а н т а ж е н н я м и:

 

В п р а в а 2. Вихідне положення: лежачи на підлозі.

Руховий малюнок вірша:

- В нашому садочку в червонім віночку // лежачі на животі, руки витягнуті вперед.

- Над самим струмочком виросла калина . /перекотитись ліворуч/.

- Листя з сонцем грає, в воду поглядає, /перекотитись праворуч/.

- Гарну вроду має молода князівна /встати на коліна, руки вздовж тулуба/.

- Вітер догоджає, коси розплітає /стоячи, руки вгору/.

- Уночі туманом сизим укриває. /колові рухи тулубом справа-наліво/.

- А вона стріпнеться, сумно усміхнеться, /присідання на носках, руки торкаються плечей/.

- Вгору поглядає – сонечка чекає. /стрибком ноги разом, руки до гори/.

 

Такі  рухові комбінації, що виконуються в поєднанні зі словом можуть використовуватись на матеріалі віршованих текстів: Н. Забіли, Г. Чубач, О. Кононенко, О. Олеся,  П. Тичини та ін.

 

ВПРАВИ  НА  ІМІТАЦІЮ ЗВУЧАННЯ ПТАХІВ, ТВАРИН.

 

Корисно вводити тренінгові вправи на імітацію звучання тварин, птахів, озвучувати різні речі /свого роду озвучена маска/. Теми вправ різні.

 

В п р а в а 1. «Гомін лісу»/гомін птахів, шум вітру,/

 

В п р а в а 2. «Голос міста» /гул натовпу, шум літака, машини/.

 

В п р а в а 3. «Вередливі мухи» /різні за тембром, силою звучання,                 характеру події/.

В п р а в а 4. «Вечір на селі» /голоси домашніх тварин, птахів, скрипіння                дверей/.

 

Ці вправи завжди виростають до етюдів. Учнів треба націлювати на більш вірний вибір звуків, яскравість внутрішніх образних уявлень, логіку. 

На перших етапах зустрічі з художнім літературним словом  пропонуються уривки описової прози, невеличкі оповідання про тварин.  На цьому етапі йде освоювання учнями елементів словесної дії. Увага концентрується на змістовній стороні твору, але знімає зосередженість з питань дихання та вимови, встають важкі проблеми засобів існування актора-оповідача. Ще не закріплено навички гармонії між внутрішньою технікою. Тому репертуар дітям потрібно вибирати посильний для їх розуміння.

 

РОБОТА  НАД  ХУДОЖНІМ  ТВОРОМ (БАЙКОЮ, ВІРШЕМ,ОПОВІДАННЯМ).

 

 На більш пізніх етапах навчання матеріалом для роботи стають художні твори більш складні за структурою: байки, казки, поеми і.т.д.  Репертуар лялькових класів повинен відрізнятися від репертуару драматичних класів на всіх етапах навчання сценічної мови. Іносказання, гумор, казковість, гіперболічність – все це специфічні особливості лялькової вистави. На ці обставини треба зважити, коли йде підбір літературного матеріалу, робота над словом і відпрацьовування технічних навичок. При виборі художніх творів, які втілюються без ляльки, треба зосередити увагу на жанрі казки, легенди, фантастики. Необхідно, щоб в репертуарі були твори з образами тварин.

 Розвитку творчих вимог та акторських індивідуальностей сприяє звертання до творчості класиків української та світової літератури, до творів: І. Котляревського, Т. Шевченка, Л. Українки, І. Франка, О. Вишні, М. Хвильового, М. Стельмаха та ін.; О. Пушкіна, М. Гоголя, А. Чехова.     

 

 

 

ВИСНОВКИ.

 

Ще раз слід відзначити, що з перших кроків роботи на лялькових класах важливо зосередити увагу на моменті відсторонення від своєї артикуляції, перенесення своєї уваги на щось, чим учень управляє, на інструмент /рука – мовний апарат, маска з ротом, що відкривається/, що вже в якійсь  мірі є лялькою. Викладення сценічної мови  ведеться як процес оволодіння майстерністю актора-лялькаря.

Одже, театральна педагогіка мистецьких шкіл має  право на власну специфiку викладання сценічної мови, що грунтується на родовiй відміні театру ляльок. Голосомовне сценічне виховання учня театрального лялькового відділення сучасних мистецьких шкіл повинно базуватися на певній методиці викладання. Суть якої полягає в тому, що створення ролi в ляльковiй виставi можливо тільки  в синтезі пластичного i мовного виявлення ляльки-образу.