«СПОРТ ЗАРАДИ РОЗВИТКУ» – 

НОВА КОНЦЕПЦІЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ В УКРАЇНІ

«Майбутнє починається з мрії»

Початок третього тисячоліття характеризується глобалізацією суспільного розвитку, зближенням націй, народів, держав, переходом людства від індустріальних до науково-інформаційних технологій, високих  економіко-технологічних укладів, які значною мірою ґрунтуються на  освітньо-інтелектуальному потенціалі людства. Одночасно загострюється конкуренція між регіонами, націями, державами, окремими громадянами. Це зумовлює докорінну зміну підходів до навчання молодого покоління та освітньої політики в цілому. Саме для ХХІ століття стає характерним розуміння того, що освіта не може надалі залишатися у сфері відокремленої галузевої чи відомчої політики, розглядатися як витратне соціальне благо й безповоротна стаття видатків, а є продуктивним чинником та умовою розвитку, відтак повинна набути статусу загальнонаціональної стратегії.

Загальноцивілізаційні тенденції викликали появу нової парадигми освіти, її переорієнтацію з держави на людину, на фундаментальні людські цінності, на послідовну демократизацію освітнього процесу й освітньо-педагогічної ідеології загалом [44,45].

Концепцією Нової української школи визначено основні напрямки фізкультурної освіти та вимоги до результативності навчання учнів: 

•           регулярно практикувати фізичну діяльність;

•           демонструвати рухові вміння та навички з фізичної культури, використовувати їх у різних життєвих ситуаціях; 

•           обирати, створювати та застосовувати індивідуальні  фізкультурно-оздоровчі програми для фізичного вдосконалення й здоров’я;  • розвивати здатність до самооцінювання свого фізичного стану;

•           керуватися правилами чесної гри, уміти боротись, вигравати та

програвати; 

•           усвідомлювати значення фізичних вправ для здоров’я, задоволення, гартування характеру, самовираження й соціальної взаємодії.

Новий Стандарт загальної середньої освіти покликаний стати одним з інструментів для утвердження людської гідності та ґрунтуватися на компетентнісному підході, що важливо для забезпечення якості освіти, інструментом для перенесення цього підходу в навчальні програми. Компетентнісний підхід – це місток, який поєднує школу з реальним світом і тими потребами, які ставить перед людиною життя. Під компетентністю розуміємо поєднання знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, особистих якостей, що визначає здатність особи успішно провадити діяльність у нових непередбачуваних умовах [36].

Стратегія забезпечення процесів соціально-економічного розвитку, вирішення проблем обмеження зростання та розвитку сучасних цивілізацій полягає у зміні підходу до вирішення «викликів часу».

Переорієнтація освіти в інтересах відмови від нестійких моделей виробництва і споживання, дбайливого ставлення до навколишнього середовища, досягнення взаєморозуміння і соціальної стабільності, а також вирішення цілого ряду завдань економічного, соціального та екологічного розвитку повинна сприяти переходу людства на шлях сталого розвитку. Отже, освіту, націлену на забезпечення досягнення довгострокових цілей, що сприяє формуванню поглядів, придбання позиції і цінностей екологічно відповідальної людини-громадянина, впливає на вибір сценарію розвитку суспільства, може визначити як освіту в інтересах сталого розвитку.

Концепція освіти в інтересах сталого розвитку повинна осмислюватися як форма управління процесами розвитку ресурсів сталого розвитку людини, груп, організацій і всіх сфер соціальної практики.

В умовах розбудови українського суспільства значну роль відіграє фізична культура, яка є невід’ємним складником загальнолюдської культури, одним із визначальних факторів національного прогресу та здоров’я нації. Здоров’я дітей – основна мета суспільства, бо саме діти визначають майбутній добробут країни, подальший економічний, духовний та науковий розвиток, рівень життя, культури. Нація, що не турбується про здоров’я своїх дітей, приречена на вимирання.

У 2016-2017 роках представництвом Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні реалізується Програма «Спорт заради розвитку» в рамках проекту «Посилення соціальної згуртованості та інтеграції внутрішньо переміщених осіб у Східній Україні». Одним із складників цього проекту є розробка та впровадження програми партнерства у шкільному спорті та фізичній культурі задля досягнення соціальних та поведінкових змін і підготовка педагогів до проведення занять та поширення інформації  щодо «Спорту заради розвитку».

Упродовж лютого-квітня 2017 року в 5 областях Східної України – підконтрольних районах Донецької та Луганської областей, Харківській, Дніпропетровській та Запорізькій – були проведені тренінги-семінари. У проекті приймали участь 650 вчителів фізичної культури та педагогів із  302 загальноосвітніх навчальних закладів, у тому числі в Донецькій області 198 осіб із 99 загальноосвітніх навчальних закладів. 

Розробка цієї концепції та реалізація методології програми партнерства в шкільному спорті та фізичній культурі задля досягнення соціальних та поведінкових змін опрацьована командою національних тренерів

(О.А. Голоцван, Н.В. Зимовець, О.А. Качан, С.Ю. Ющишен та ін.), яка зробила перші кроки на переорієнтацію змісту фізичного виховання та оновлення традиційних уроків фізичної культури. 

Мета Стратегічної основи щодо «Спорту для розвитку» полягає у визначенні підходу ЮНІСЕФ послідовним і стратегічним чином. Вона спрямована на випрацювання спільного організаційного розуміння того, чим є спорт для розвитку, які форми може прийняти, як це може сприяти появі позитивних результатів для дітей та поширення їх прав, а також, яким чином ЮНІСЕФ повинен реагувати на можливості й проблеми. 

Робота Спорту заради розвитку ЮНІСЕФ заснована на твердому намірі забезпечити кожній дитині право на гру та відпочинок, як це засвідчено в статті 31 Конвенції про права дитини поряд із правом на спорт, що також відзначено в інших міжнародних угодах. 

Спорт заради розвитку є динамічним інструментом для реалізації наскрізних стратегій з метою сприяння забезпеченню ґендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок і дівчат, комунікації для розвитку і надання допомоги дітям в надзвичайних гуманітарних ситуаціях. 

Над спортивними ініціативами ЮНІСЕФ працює з широким колом партнерів, включаючи уряд, громадські організації, приватний сектор, спортсменів, відомих особистостей, команди, спортивні федерації та засоби масової інформації.

Із метою забезпечення світового балансу між вирішенням  соціально-економічних проблем і збереженням навколишнього середовища доцільно використовувати концепцію сталого розвитку [65].

Сталий розвиток – це процес економічних і соціальних змін, при якому експлуатація природних ресурсів, напрямок інвестицій, орієнтація науковотехнічного розвитку, розвиток особистості та інституційні зміни узгоджені між собою і зміцнюють нинішній і майбутній потенціал для задоволення людських потреб і прагнень. Багато в чому мова йде про забезпечення якості життя людей.

Поняття «сталий розвиток» походить від англ. “sustainable development” – такий, що постійно підтримує розвиток. Уперше цей термін був уведений у доповіді «Наше спільне майбутнє», представленій у 1987р. Усесвітньою комісією ООН з навколишнього середовища й розвитку під керівництвом Гру Харлем Брунтланд. Цим терміном позначалася така модель розвитку суспільства, завдяки якій задоволення життєвих потреб нинішнього покоління людей досягається не за рахунок позбавлення такої можливості майбутніх поколінь. Koнцепція сталого розвитку вперше була визначена як стратегічна мета світової спільноти на міжнародній конференції ООН з проблем екології в Ріо-де-Жанейро в 1992р.

Основним завданням сталого розвитку проголошується задоволення людських потреб і прагнень. Необхідною передумовою сталого розвитку є задоволення найбільш важливих для життя потреб усіх людей і надання всім можливості задовольняти свої прагнення до кращого життя однаково.

Сталий розвиток – стратегічно пріоритетний шлях організації життя людської спільноти на основі:

•                філософії, етики, способу й психології нового культурно-історичного часу життя і розвитку цивілізації ( «Хартія Землі»);

•                системи поглядів на управління діями людини щодо навколишнього середовища з метою підвищення якості життя нині й майбутніх поколінь людей («Порядок денний на XXI століття»);

•                стратегії партнерства – «узгоджений набір демократичних і тих, які безперервно поліпшуються посилення потенціалу, планування й інвестицій, що поєднує економічні, екологічні та соціальні цілі суспільства, досягаючи компромісу там, де таке поєднання неможливе» [52] (Рис. 1).

 

Рис. 1. Умови й механізми організації діяльності суб'єктів сталого розвитку

Цілі сталого розвитку (ЦСР) (англ. Sustainable Development Goals (SDGs)), офіційно відомі, як «Перетворення нашого світу: порядок денний в галузі сталого розвитку на період до 2030 року» (англ. Transforming our world: the 2030 Agenda for Sustainable Development) ‒ набір цілей для майбутнього міжнародного співробітництва, що замінили собою Цілі розвитку тисячоліття наприкінці 2015 року. Їх планується досягати з 2015 по 2030 роки. 

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН «Перетворення нашого світу: Порядок денний розвитку у галузі сталого розвитку на період до 2030 року» визначає 17 цілей та 169 завдань розвитку. ЦСР слугують орієнтирами для встановлення цілей на національному рівні та моніторинговим інструментом для вимірювання суспільного прогресу у 193 країнах світу. 

Генеральний секретар ООН Бан Кі-мун наголосив: «Сімнадцять цілей сталого розвитку – наше спільне бачення людства і соціальний договір між світовими лідерами та людьми». Вони поруч із поставленими завданнями будуть стимулювати в найближчі 15 років діяльність у галузях, що мають величезне значення для людства й планети. Цілеспрямоване використання спорту, ігор та рухової активності є дієвим, практичним та ефективним інструментом, який має неабиякий внесок у досягнення цілей сталого розвитку та розбудови миру [9].

Міжнародною спільнотою визначено шість Глобальних Цілей впливу спорту як інструмента змін для досягнення завдань сталого розвитку (Рис. 2).

 

Рис. 2. Глобальні цілі впливу спорту як інструмента соціальних змін

23 серпня 2013 року в Нью-Йорку в штаб-квартирі ООН Генеральна

Асамблея Організації Об’єднаних Націй оголосила 6 квітня «Міжнародним Днем Спорту заради розвитку та миру». Тепер цей день відзначатиметься на щорічній основі країнами-членами ООН та іншими організаціями-партнерами з метою зміцнення ролі, яку відіграє спорт у житті суспільства, чи то з метою пропаганди здорового способу життя й підвищення доступності занять спортом чи використання спорту як засобу для досягнення стійкого розвитку в регіонах, що потерпають від конфліктів, бідності або нерівності. Це рішення ООН стало історичним кроком у визнанні спорту як інструменту для досягнення розвитку. 

ЮНІСЕФ використовує Спорт заради розвитку для поширення своєї діяльності в шести пріоритетних напрямках середньострокового стратегічного плану: якісна  освіта й статева (ґендерна рівність); міцне здоров’я (виживання й розвиток дітей молодшого віку запобігання, лікування ВІЛ/СНІДу та підтримка хворих на ці недуги; захист дітей від насильства, експлуатації та жорстокого поводження), стійкі міста та спільноти, правозахист і партнерські зв’язки в галузі прав дітей.

Міцне здоров’я. Заняття спортом та фізичною активністю приносить молодим людям фізичну, соціальну та розумову користь, поліпшуючи їхню продуктивність та соціально-психологічне самопочуття. Фізична активність також є ефективним методом запобігання різних захворювань. Адже щороку, за оцінками експертів, це стає причиною 1,9 млн. смертей по всьому світу. Окрім цих безпосередніх переваг, спорт також використовується як канал комунікації для просування здорового способу життя. Наприклад, в Індії національна збірна команда з крікету закликала своїх прихильників «перемогти» поліомієліт шляхом вакцинації їхніх дітей. 

Якісна освіта. Спорт – це «школа життя», він навчає дітей та молодь таким важливим для життя речам, як цінність чесної гри, співпраця, командна робота, повага до себе та інших, а також позитивна конкуренція. В одному з досліджень було виявлено, що діти, які займаються фізичною активністю щонайменше п’ять годин на тиждень, отримують кращі оцінки в школі в порівнянні з тими, хто присвячує їй менше однієї години на тиждень. У багатьох країнах спорт використовується для популяризації освіти, особливо серед жінок. Наприклад, у Зімбабве програма «Освіта молоді через спорт» закликає дівчат ходити до школи та показувати позитивні приклади своїм громадам.

Статева рівність. Навички та цінності, які засвоюються через заняття спортом, є особливо важливими для дівчат. Спорт їм дає шанс бути лідерками та підвищує впевненість у власних силах. Ураховуючи, що спорт традиційно вважається чоловічою сферою, участь дівчат у спорті сприяє досягненню ґендерної рівності за рахунок подолання цього стереотипу. Спортивні турніри для дівчат та жінок у багатьох країнах допомагають просувати цінності ґендерної рівності в спорті. Створення жіночих спортивних ліг сприяє доступу дівчат до спорту та гри. Зміцнюючи впевненість у власних силах і створюючи нові можливості, спорт надає дівчатам захист та підвищує їхні шанси на успіх у майбутньому. Результати досліджень, проведених Жіночою фундацією спорту (США), свідчать, що дівчата, які займаються спортом, мають утричі вищі шанси отримати повну середню освіту, на 92% менше шансів почати вживати наркотики та на 80% – завагітніти в підлітковому віці (у порівнянні з дівчатами, які не займаються спортом). 

Стійкі міста та спільноти. Спорт створює безпечне середовище для дітей і підлітків, пропонуючи здорові альтернативи палінню, вживанню алкоголю та наркотиків. Заняття спортом допомагають дітям розвивати почуття приналежності до спільноти, поліпшувати відносини з однолітками та дорослими та формувати навички командної роботи. Для вразливих дітей спорт може запобігти бездоглядності й життю на вулиці. У Бразилії підлітки, що мають проблеми із законом і перебувають під вартою поліції, грають у футбол, займаються дзюдо та гімнастикою. Спорт дозволяє їм виміщати агресію у позитивний спосіб. У Сьєрра-Леоне спорт використовується для того, аби допомогти колишнім солдатам реінтегруватися в суспільство шляхом створення безпечного та сприятливого середовища, рутини та формування відчуття зв’язку з іншими людьми. 

Мир і справедливість. Спорт – це універсальна мова, і за умови правильного використання він може долати розбіжності та ізоляцію. Відтак, спорт може бути потужним інструментом підтримання миру. Спортивні програми у постконфліктних обставинах є важливим компонентом процесу відновлення. Спорт може створювати відчуття нормальності, порядку і необхідної структури та допомагати відновити довіру до інших. Спортивні програми також допомагають біженцям подолати травми, викликані переміщенням, створюють середовище та сприяють налагодженню спілкування між біженцями та місцевими громадами.

Якісна робота та економічне зростання. Використовуючи інноваційний розвиток спорту можливо забезпечити досягнення високих економічних показників. Спорт дозволить створити нові робочі місця, сприяти розвитку місцевої культури і виробництва місцевої продукції  та запровадити глобальну стратегію зайнятості молоді [52].

Спорт скеровує людину на вдосконалення: від спорту для всіх та розкриття таланту до підкоренні п’єдесталу пошани. Однак, він може бути ще й інструментом розвитку суспільства в економічному, екологічному, соціальному та інших напрямках діяльності людини (Рис. 3). 

 

Малюнок 3. Напрямки впливу спорту на розвиток дітей та суспільства

Спорт дає можливість мільйонам людей удосконалювати свої фізичні якості та рухові можливості, зміцнювати здоров'я і подовжувати творче довголіття. 

Особливо актуальним є питання про своєчасне виявлення таланту в дітей і підлітків, створення сприятливих передумов для найбільш повного розкриття їх можливостей, досягнення духовного і фізичного вдосконалення і на цій основі оволодіння висотами спортивної майстерності. 

Мета спорту для п’єдесталу або спорту вищих досягнень ‒ це досягнення максимально можливих спортивних результатів та перемог на найбільших спортивних змаганнях.

Новий напрямок – спорт заради розвитку ‒ звернення уваги на проблему, формування нової цінності. Ідея полягає у тому, що виконання фізичних вправ для фізичної підготовки та ведення здорового способу життя можна поєднувати зі створенням додаткових ресурсів, необхідних у повсякденному житті людини. 

Наприклад, «Активні та по-футбольному спортивні» (A&K) у Гані розробили тренінги з підприємницької діяльності для непрацевлаштованої молоді, яка, в результаті, отримала знання та навички щодо заснування своїх власних мікропідприємств з метою подальшого розвитку власних бізнес ідей чи залучення до продажу футбольної атрибутики «активні та по-футбольному спортивні». Наприкінці такого тренінгу кожен учасник отримав старт-ап капітал у формі футбольної атрибутики «активні та по-футбольному спортивні», яку міг збути у своїх громадах, а після цього використати отримані кошти для реінвестування у свій власний бізнес (Рис. 4).

 

Рис. 4. Досвід Гані в проекті «Активні та по-футбольному спортивні»

Другий приклад – центр реабілітації людей із паралічем (CRP) у Бангладеші, що використовував спорт у якості інструменту задля зміни глибоко укорінених упереджень і хибних вражень стосовно людей із обмеженими можливостями, тим самим сприяючи їх соціальному залученню до громад і покращенню доступу до освіти для дітей із особливими потребами.

Ресурси центру є доступними для кожного, і якщо діти з обмеженими можливостями чи діти без фізичних та розумових відхилень захочуть долучитися до гри, вони повинні робити це спільно із «воротарем» (Рис. 5).

 

Рис. 5. Досвід Бангладеша в проекті центр реабілітації людей із паралічем

Третій приклад – побудовані каруселі та гойдалки, які поєднані з насосами для викачування води від енергії, що виробляться дітьми на дитячому майданчику (Рис. 6). 

 

Рис. 6. Досвід Африки в проекті – насос, який працює від енергії,  що виробляється дітьми на дитячому майданчику

Приклади інших країн: Руанда (спорт для миру і злагоди), Грузія (чемпіонат з футболу серед школярів), Колумбія (проект «Футбол для миру»), Туреччина (програма «Навчання сімей та дітей»), Зімбабве (програма «Навчання молоді через спорт») [3,13, 41,52].

Хоча програма «Спорт заради розвитку» є новаторською для України, однак її ефективність уже доведена багатьма країнами, у яких вона активно реалізовується. На нашу думку, в Україні можливо впроваджувати цю програму системно або частково в різних сферах і безпосередньо в освіті наступним чином (Рис. 7).  

 

Рис. 7. Сприяння вирішенню економічних, екологічних, 

соціальних проблем та питань засобами спорту та фізичної культури

Спорт має особливий вплив на соціальні та поведінкові зміни, формування вміння ефективної взаємодії та уміння позитивно реагувати на проблеми, вирішувати їх засобами фізичного виховання [46].

Останнім часом особливо гостро постала проблема булінгу в Україні, яку можна вирішити засобами програми «Спорт заради розвитку». 

В освітній практиці останніх років визнано поширення шкільного булінгу особливо в підлітковому віку. Це соціальна проблема всього світу, яка досі ще не вивчена. Булінг (bullying, від анг. «вully» – хуліган, забіяка, грубіян, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного та психічного) з боку дитини або її оточення до іншої дитини чи групи дітей.

Згідно з опитуванням, проведеним у 2016 р. представництвом Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) у 18 країнах світу ( у т. ч. Україні), проблема набула масштабного характеру (Рис. 8) [50].

 

Рис 8. Висновки за результатами опитування 

щодо проблеми булінгу з точки зору міжнародної перспективи 

та реалій в Україні

Булінг – досить нове поняття в житті сучасної людини. Із повсякденного визначення це слово перетворилося на міжнародний термін і містить у собі низку соціальних, психологічних, юридичних та педагогічних проблем. І хоча для нас це слово – нове, явище, яке воно позначає, на жаль, нам добре відоме й являє собою одну з актуальних проблем сучасності, що вимагає ретельного вивчення. Однак відсутність достатньої інформації про булінг є перешкодою для вирішення цієї важливої проблеми.

Шкільний булінг ‒ явище комплексне, тому окрім учителів, соціальних педагогів, шкільних психологів до вирішення проблеми повинні долучатись лікарі й психологи, а також батьки [43].

Булінг – це проблема стосунків між дитиною, яка чинить агресію, та дитиною, яка є жертвою. Обидві потребують втручання з боку дорослих із метою їх підтримки та побудови позитивних взаємин.

Молодому поколінню необхідно пояснювати, що булінг є неприйнятним, підвищувати рівень його свідомості та покращувати соціальні навички, вчити гуманності та націлювати на позитивне лідерство. Дітям та молоді, які зазнають знущань, необхідна безпека та підтримка в подоланні психологічного й фізичного свавілля з боку однолітків.

Наголошуємо, що вирішення цієї проблеми у взаєминах між дітьми має здійснюватись стосовно всіх учасників конфлікту, адже нерідко свідки теж стають об’єктами цькування. Уміле й виважене втручання з боку дорослих, може змінити частоту застосування сили та сприяти формуванню позитивних взаємин у групі дітей. 

Важливо пам’ятати: позитивні стосунки між однолітками залежать від добрих взаємин із дорослими. Учителі, батьки/опікуни та інші дорослі не лише формують поведінкові моделі, мовні навички та відношення до світу й інших людей, а також активно створюють позитивний досвід, у межах якого діти та молодь взаємодіють між собою.

На наш погляд, шкільний булінг можна поділити на 4 види (Рис. 9). 

 

Рис. 9. Різновиди булінга

Булінг – в основному латентний для оточуючих процес, але діти, які зазнали цькування, отримують психологічну травму різного ступеня тяжкості, що призводить до невиправних дій (самогубства). І не має значення, чи це фізична, чи психологічна агресія. Запобігання випадків шкільного насильства є найважливішим завданням держави, оскільки жорстоке ставлення до дитини неминуче призводить до негативних наслідків [17,70].

Процес удосконалення навчально-виховної діяльності в галузі фізичного виховання школярів ніколи не зупинявся. Оновлення системи фізичного виховання школярів в Україні, виходячи з реалій сьогодення, повинно достатньою мірою відповідати засадам демократичних перетворень, подоланню посттоталітарних тенденцій у людських взаєминах і відмову від традицій нормативно-наказової педагогіки як залишку авторитарної політики в галузі фізичного виховання. Реалізація цих кардинальних перетворень у повсякденному житті школи залежить не тільки від прийняття законодавчих актів, а ще й вимагає відповідного теоретико - методологічного осмислення існуючої практики фізичного вдосконалення учнів і, звичайно ж, створення нової концепції для радикальної перебудови системи фізичного виховання підростаючих поколінь, її націленість на соціальні та поведінкові зміни учнів.

Ми переконані, що впровадження інакших підходів зорієнтує учнів не тільки на стійку мотивацію щодо збереження власного здоров’я, фізичного гарту, гармонійного розвитку природних здібностей та психічних якостей використання засобів фізичного виховання в організації здорового способу життя, але й на взаємодію у налагодженні довірливих взаємовідносин і взаєморозуміння, взаємодопомоги та співробітництва в шкільному середовищі.

Проте, аналіз останніх періодичних науково-методичних видань свідчить про певну млявість, нерішучість (а й, можливо, небажання відходити від застарілих консервативних стандартно-нормативних відносин) у запровадженні новітніх педагогічних технологій, переходу до нової структури конструювання змісту уроку фізичної культури.

У зв'язку з цим з'явилася потреба методологічно правильно й методично-мотивовано визначити співвідношення між елементами змісту сучасного уроку фізичної культури, не порушуючи при цьому системність і логіку організації навчально-виховного процесу із фізичного вдосконалення школярів.

Під час уроків фізичної культури у позакласній і позаурочній  фізкультурно-оздоровчій та спортивній роботі учитель може використовувати адаптовані й спеціалізовані вправи та ігрову діяльність для розвитку партнерства в шкільному спорті та фізичній культурі задля досягнення соціальних та поведінкових змін в якості протидії булінгу (Рис. 10). 

Рис. 10. Класифікація та приклади різних видів вправ  із протидії булінгу на уроках фізичної культури

Кожен учитель на своїх уроках без дорогого обладнання й інвентаря та без змін у програмах і навчальних планах може впроваджувати комплекси вправ з налагодження довірливих взаємовідносин і взаєморозуміння, взаємодопомоги та співробітництва в шкільному середовищі.

Тут потрібно не чекати нового спортивного залу, басейну, обладнання, а розуміти, що кожен педагог на своєму робочому місці у рідному місті чи районі може зробити маленький внесок у майбутній розвиток перспективної концепції «Спорту заради розвитку». 

Треба також звернути увагу на те, що в зміст занять варто включати спеціальні вправи з метою психолого-педагогічного супроводу психоемоційної саморегуляції школярів, задіючи їх повсякчасно та цілеспрямовано на кожному уроці або в позакласній і позаурочній фізкультурно-оздоровчій спортивній роботі (Рис. 11). 

 

Рис. 11. Види психоемоційної регуляції

Ситуація з проведення АТО в нашому регіоні дала свої негативні наслідки. Більша частина населення на сході України травмована як фізично, так і морально. Навіть люди, які проживають поза зоною конкретних бойових дій, кожного дня отримують новини, як правило, негативні – про загибель людей або чергові руйнування. Частина цього населення – наші діти. Зараз, на жаль, спостерігаються серйозні травматичні наслідки пережитих подій у дитячому та підлітковому середовищах. Педагоги й психологи помічають, що діти стали виявляти неадекватну тривожність, страх до речей, які нагадують про психотравмуючі події. Значно зросла дитяча агресія: молодше покоління дедалі частіше вирішує проблеми та спори силовими методами, не почуваються безпечно й нерідко надмірно емоційно. 

Особливо значущою та першочерговою на Донеччині є проблема психологічної готовності дітей до дій в надзвичайних ситуаціях. Саме їх можна зарахувати до вразливої групи, яка потребує пильної уваги з боку фахівців, психосоціальної підтримки, допомоги та розвитку життєвих навичок. 

Поряд із освітою одним із важливих завдань школи є підготовка учнів до подолання життєвих труднощів, навчання протидії стресовим станам, регуляції власних емоційних перенавантажень. Для підвищення ефективності навчальної діяльності учням треба вміти об’єктивно оцінювати свій емоційний стан, навчитися ним керувати та звільнятися від емоційного напруження. Тому вчитель на своїх уроках може використовувати такий інструментарій (табл. 1).

Таблиця 1. 

Фізичні вправи на подолання життєвих труднощів, емоційну саморегуляцію, уміння взаємодіяти з оточенням

№ з/п	Назва вправи	Її мета
1	«Струсити»	подолання негативного, непотрібного, неприємного й того, що заважає
2	«Зобразити тварину»	самовираження, емоційне розкріпачення
3	«Два барани»	зняття невербальної агресії, можливість дитини «легальним чином» виплеснути гнів, зняти зайву емоційну і м'язову напругу, спрямування дитячої енергії у потрібне русло
4	«Танок 5 рухів»	зняття м'язових затискачів; розвиток уміння висловлювати свої емоції за допомогою рухів
5	«Передача рухів по колу»	удосконалення навичок координації та взаємодії на психомоторному рівні; розвиток уяви й емпатії
6	«Ходьба з затискачами»	виявлення і вдосконалення образу «Я»
7	«Пластилінова людина»	розуміння людиною того, як вона контролює себе й інших, та чи завжди цей контроль адекватний
8	«Австралійський дощ»	забезпечення психологічного розвантаження учнів
9	«Щеня обтрушується»	корекція тривожності, зняття м'язових затискачів
10	«Шикуйся за…»	активація, що включає в себе рухи й групову взаємодію
11	«Сліпий потяг»	на розумовому рівні розвиває спостережливість, уміння зосереджуватися і розслаблятися; на емоційному рівні – довіра та невербальна комунікація, відповідальність, чесність і повага до інших; на фізичному рівні – просторова орієнтація
12	«Тигр, тигр, пантера»	на розумовому рівні – спостережливість, концентрація уваги, пам'ять; на емоційному рівні ввічливі фізичні контакти, які формують атмосферу довіри та співпраці; на фізичному рівні розвиває співпрацю та швидкість
13	«Чаклуни»	на розумовому рівні – розвиток спостережливості, зосередженості, стратегічне мислення; на емоційному рівні - потреба у фізичному контакті формує атмосферу довіри та взаємоповаги, чесність і відповідальність, чуйність і співчуття; на фізичному рівні - розвиток спритності т, реакції та координації
14	«Внутрішній промінь»	зняття втоми, стабілізація внутрішнього стану
15	«Дерево»	стабілізація внутрішнього стану, створення балансу нервовопсихічних процесів, запобігання травматичних ситуацій
16	«2 шеренги»	дотримання принципів командної роботи, формування навичок командної взаємодії
17	«Будинки й господарі»	створення гарного настрою, активізація учасників
18	«Театр Кабукі»	створення гарного настрою, активізація учасників, формування навичок командної роботи
19	«Молекули»	створення гарного настрою, активізація учасників, формування навичок роботи в підгрупах
20	«Ігровий парашут»	навчання узгодженості дій, умінню відчувати рух інших гравців, дотримуватися правил гри, чекати своєї черги, взаємодіяти між собою

Модернізація        й        розвиток     освіти         мають         набути          випереджального безперервного характеру, гнучко реагувати на всі процеси, що відбуваються в Україні та світі. Підвищення якісного рівня освіти повинно бути спрямовано на забезпечення економічного зростання держави та розв'язання соціальних проблем суспільства, подальше навчання й розвиток особистості, що є необхідною умовою забезпечення сталого демократичного розвитку суспільства.

Особливої уваги набула проблема докорінних змін у системі фізичного виховання, зокрема використання широкого спектру методичних інновацій у процесі фізичного виховання. Інноваційна діяльність – основа вдосконалення навчального процесу, суть якої полягає в упровадженні сучасних засобів і методів у традиційну систему освіти.

Концепція «Спорт заради розвитку» є новим напрямком розвитку фізичного виховання в Україні та з часом посяде своє гідне місце. На жаль, сьогодні ще не всі можуть зрозуміти й використовувати висвітлені нами концептуальні бачення для взаємодії з учнями щодо налагодження довірливих взаємовідносин і взаєморозуміння, взаємодопомоги та співробітництва, формування вміння позитивно реагувати на проблеми, вирішувати їх засобами  фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи. 

Потребуємо розуміння того, що задля досягнення соціальних та поведінкових змін серед учнівства, молоді та українського суспільства в цілому, треба формувати нову модель шкільного спорту й вибудовувати зміст занять із фізичної культури на засадах партнерства заради посилення соціальної згуртованості.