Класифікація та види сприймання.
• зорове. •навмисне •сприймання.
• слухове. (довiльне). простору.
• дотикове. • ненавмисне • сприймання руху.
• нюхове. (мимовільне). • сприймання часу.
• смакове.
Ненавмисне сприймання викликається особливостями навколишніх предметів: їх яскравістю, розташуванням, незвичністю, інтересом до них людини.
Навмисне сприймання має іншу характеристику. При його здійсненні людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає об'єкти сприймання.
Сприймання простору - відображення в психіці людини розташування, величини, форми, об'ємності, віддаленості один від одного предметів та явищ на
землі та на небі Сприймання руху - відображення зміни положення об'єктів у просторі, що дає змогу орієнтуватися у відносних змінах, у взаємному розташуванні та взаємовідношенні предметів навколишньої дійсності
Сприймання часу - відображення об'єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ
дійсності, завдяки чому відображаються зміни, які відбуваються в навколишньому світі
Предметність сприймання виявляється в тому, що будь-який
предмет або явище відображається не як механічна сума якостей і
властивостей, а як об'єкт, який має свій зміст, природу, призначення.
Цілісність сприймання полягає в тому, що образи відображених
предметів та явищ постають у свідомості в єдності багатьох якостей і властивостей.
Константність - це відносна постійність величини, форми,
кольору предметів та явищ, що сприймаються при зміні відстані, ракурсу, освітленості.
Вибірковість сприймання полягає у виділенні одних
об'єктів як основних порівняно з іншими. Те, що знаходить в центрі уваги людини при
сприйманні називають об'єктом сприймання, а решту - тлом.
Аперцепція - це залежність змісту і спрямованості
сприймання від досвіду людини, її інтересів, ставлення до життя, установок, багатства знань.
Осмисленість сприймання полягає в тому, що відображені
предмети та явища людина відразу ж називає,
використовуючи другу сигнальну систему.
Узагальненість сприймання
- це відображення одиничного випадку як особливого вияву загального.