Дидактичні умови здійснення екологічного виховання

Дидактичні умови здійснення екологічного виховання

  Одним із шляхів удосконалення навчального процесу з хімії та біології є ефективне використання вчителями змісту та структурних складників навчального процесу. Пояснювальна записка визначає функції та завдання шкільного предмету, окреслює загальні підходи до організації навчального процесу; реалізація правої частини програми визначає способи навчальної діяльності школярів.

  Конструюючи навчальний процес, необхідно уважніше ставитися до реалізації у програмі системно – структурних та функціональних підходів. Системно – структурний підхід передбачає вивчення живої природи як системи з відповідними рівнями організації  з притаманними їм будовою та властивостями. Відтак , виникає можливість розглядати конкретні поняття як часткові випадки вияву загальнобіологічних закономірностей, навчальну діяльність учнів спря­мо­вувати на опанування сутності понять, застосовувати узагальнений підхід для пояснення конкретних процесів життєдіяльності. Реалізація системно – стру­ктурного підходу до опанування навчальним змістом сприятиме уникненню помилок при відповіді на запитання про конкретні прояви процесів життєдіяльності організмів.

  Для здійснення екологічного виховання треба застосовувати функціональний підхід, який передбачає зосередження уваги на вивченні функціонування на різних рівнях організації, передування вивчення функцій вивченню морфологічної та анатомічної будови організмів. Крім того, функціональний підхід дає змогу, по-перше, скоротити морфологічні та анатомічні відомості, більше уваги приділяти вивченню процесів життєдіяльності організмів різних царств живої природи. По-друге, викликати в учнів потребу вивчення анатомо-морфологічних понять задля розв’язання  проблеми, пов’язаної з розумінням функціонування організмів, розкриттям механізмів їх пристосування до умов середовища життя. Разом з тим, застосування функціонального підходу сприяє формуванню загально біологічних понять «організм як цілісна система» , забезпечує засвоєння знань про методи пізнання живої природи, орієнтує учнів на потребу здорового способу життя, забезпечує формування екологічного стилю мислення.

   Започаткований у змісті біологічної освіти дедуктивний шлях пізнання учнями природи слід ефективно реалізувати у навчальному процесі. Однак аналіз результатів моніторингових досліджень показує що , у практиці переважає індуктивний підхід до формування понять. Учителі недостатньо звертають уваги на формування загально біологічних понять. Успішному формуванню понять сприяє реалізація у навчальному процесі всіх компонентів змісту освіти, кожний з яких виконує свою функцію у формуванні особистості школяра:

1. інформаційний ( знання про природу і способи пізнання природи );
2. операційний (уміння : загально навчальні і спеціальні );
3. творчо-пошуковий ( досвід творчої діяльності);
4. ціннісно-смисловий ( досвід емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу, до інших людей, до самого себе).

  У сучасних умовах розвитку суспільства, знання про природу залишаються одним з основних складників змісту біологічної освіти, проте вони визнаються потрібними не самі по собі, а для розв’язування важливих життєвих прблем особистості. Засвоєння знань пов’язується передусім зі здатністю учня свідомо використовувати їх у повсякденному життю.

   Біологічні знання є основою формування в учнів загально навчальних та спеціальних умінь, зокрема таких важливих як вести спостереження, виконувати експеримент, самостійно отримувати і переробляти інформацію.

   Досвід творчої діяльності формується також через проблемний характер вивчення матеріалу, розв’язання творчих завдань, які потребують самостійного вирішення.

Як свідчить досвід, урок доцільно розпочинати не з повідомлення готової інформації про об’єкти та процеси живої природи, а із організації сприйняття учнями самих матеріалів або матеріалізованих об’єктів та процесів живої природи. Учні мають спостерігати та відкривати для себе, включаючись у діяльність , що має на меті дослідження структури, взаємозв’язків, сутнісного значення цих компонентів.

   У результаті учіння учні здобувають власні емпіричні знання , які які далі збагачуватимуться теоретичними знаннями про ці ж об’єкти та процеси природи , які є надбаннями науки. Такий підхід до вивчення навчального матеріалу сприятиме формуванню пізнавального інтересу, збагачуватиме індивідуальний підхід учня, забезпечуватиме найголовніше – діяльнісний підхід до навчання. Покращення оптимізації навчального процесу сприяє укрупнення елементів змісту навчальної теми , підпорядкування їх біологічним законам , закономірностям , провідним біологічним ідеям та конструюванню блоку інформації , яка пропонується учням для засвоєння.

            Об’єднання навчального матеріалу у блоки забезпечує:

• мисленнєве охоплення учнями матеріалу всієї теми;
• системність і цілісність сприйняття інформації;
• розуміння її структури, що полегшує засвоєння навчального матеріалу, відтворення його на продуктивному рівні;
• вивчення матеріалу поетапно, поступово поглиблювати у процесі самостійної навчальної діяльності, багаторазово повторювати , відтворювати;
• застосовувати знання та способи діяльності за зразком, у змінені ситуації та на творчому рівні.

   Час, який при цьому заощаджується, можна використати для поглиблення навчального матеріалу, систематизації й узагальнення знань, виконання лабораторних та практичних робіт, самостійної пізнавальної діяльності, творчої діяльності, формування загально – навчальних та спеціальних умінь.

Але для того, щоб здійснювати екологічне виховання на уроках хімії та біології, треба зрозуміти, що таке екологія і що вона вивчає.

Екологія – це розділ біології, що вивчає закономірності взаємовідношень організмів з середовищем, в якому вони живуть, а також організацію і функ-

ціонування надорганізмових систем (популяцій, видів, біоценозів, біосфери).

Термін «екологія» (від грец. οικος – житло, і λóγος – вчення) був запро-

понований німецьким біологом Е. Геккелем в 1866 р. Переносячи цей термін

на рослини і тварини, можна зрозуміти його як місце їх існування та прожи-

вання. Іншими словами це наука, яка вивчає зв’язки організмів з середови-

щем, яке його оточує, в тому числі із іншими організмами, які живуть в тому

ж середовищі.

Предметом вивчення екології являються умови та закономірності існу-

вання, формування та функціонування біологічних систем всіх рівнів – від

окремого організму до біосфери в цілому, і їх взаємозв’язок із зовнішніми умо-

вами, а також загальні закони розвитку екосистем різних ієрархічних рівнів.

Хоча екологія і базується на біології, вона вже вийшла з її рамок і сфор-

мувалася в принципово нову інтегровану дисципліну, яка поєднує фізичні та

біологічні явища та утворює міст між природними та соціальними науками.

Розрізняють екологію загальну, що досліджує основні принципи організації та функціонування різних надорганізованих систем, і спеціальну, предметом якої є вивчення взаємовідношень певних екологічних груп організмів, що належать до різних таксонів з навколишнім середовищем (екологія рослин та екологія тварин). Крім того, екологи виділяють аутекологію та синекологію. Екологія людини досліджує проблеми впливу навколишнього середовища на людину, вивчає особливості урбанізованих біоценозів тощо. Виняткове значення набувають екологічні дослідження у зв’язку з проблемами охорони природи.

В залежності від об’єктів дослідження та рівнів їх організації виділяють

аутекологію (факторальну екологію), яка вивчає вплив екологічних факторів

на ріст і розвиток окремих видів живих організмів (організмовий рівень), та

демекологію.

Демекологія вивчає умови формування структури і динаміки природ-

них популяцій організмів одного виду (популяційний рівень).

Популяційна екологія досліджує просторову структуру популяцій і їх

ґенетичний склад, механізми динаміки чисельності, співвідношень різних ві-

кових груп, фактори сигналізації та зв’язку, що консолідують популяцію в

одне ціле. Синекологія, на відміну від аутекології, вивчає багатовидові угру-

повання організмів (біоценози, екосистеми), їх взаємовизначальні зв’язки

один з одним і з умовами середовища проживання (екосистемний рівень).

При цьому виділяють науку про угруповання рослин – фітоценологію або

ґеоботаніку; про живі організми в цілому, що розвиваються в даному угру-

пованні – біоценологію; про біоценози і їх угруповання біоґеоценологію, що

вивчає закономірності розвитку живих організмів даного біоценозу в їх єдно-

сті з середовищем існування.

    Одже, детальніше розібравшись,що таке екологія, та що вона вивчає, краще розумієш зміст екологічного виховання, надаєш набагато більше знань дітям, глибше поринаєш у психологічні аспекти надання духовної освіти.