Стаття "Формування компетентної особистості шляхом особистісно -орієнтованого підходу до організації освітнього процесу в інклюзивних класах"

ФОРМУВАННЯ КОМПЕТЕНТНОЇ ОСОБИСТОСТІ ШЛЯХОМ ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНОГО ПІДХОДУ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ В ІНКЛЮЗИВНИХ КЛАСАХ

Стаття присвячена використанню комплексу компетентнісного та особистісно орієнтованого підходів у навчанні дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивних класах. Проаналізовано ключові педагогічні підходи в умовах інклюзії. Розкрито зміст компетентнісного підходу в навчанні, принципи та особливості реалізації особистісно орієнтованого підходу в сучасному динамічному освітньому середовищі, зокрема в умовах інклюзії. Представлена сутність, принципи корекційно-педагогічної роботи з діти з інтелектуальною недостатністю. Проаналізовано важливість впровадження особистісно орієнтованого підходу з метою формування компетентної особистості учня з особливими освітніми потребами.

Ключові слова: компетентісний підхід, особистісно орієнтований підхід, діти з особливими освітніми потребами, індивідуальний підхід, інклюзивне навчання, індивідуальна програма розвитку.

Вступ. На сьогодні в умовах гуманізації та демократизації навчально-виховного процесу одним із невідкладних завдань сучасного суспільства є створення оптимальних умов для задоволення освітніх потреб дітей з особливими потребами. Важливо докласти максимум зусиль для розкриття здібностей таких учнів, реалізації їх як повноправних членів суспільства, сприяти їх особистісному розвитку. Інструментом для вирішення вказаних завдань виступає інклюзивне навчання – система освітніх послуг, які гарантовані державою та ґрунтуються на принципах рівноправ’я, урахуванні особливостей людини, активного залучення та включення абсолютно всіх учасників до освітнього процесу [1]. Доступність якісної освіти є першим кроком до інтеграції людей з особливими освітніми потребами (далі – ООП).

Постановка проблеми. Питання рівня компетентності особистості з особливими освітніми потребами наразі є предметом для обговорення в усьому світі. Особливої актуальності ця проблема набула у зв'язку із модернізацією української освіти та впливом на неї європейських стандартів. Зрозуміло, що інклюзія має на меті повністю включити учня з особливими потребами до навчання так, щоб дитина не відчувала себе іншою та відокремленою від освітніх, культурних і соціальних процесів, а також мала життєві цінності, здобула не лише предметні необхідні знання та уміння. Тобто за результатами навчання у закладі освіти, особистість має бути компетентною, а саме здатною забезпечити свою повноцінну діяльність в суспільному та особистому житті. Таким чином, серед дослідників інклюзивної педагогіки мають місце дискусії щодо вибору педагогічної технології організації навчання для учнів з ООП, яка б забезпечила формування динамічної комбінації знань для успішної соціалізації, провадження життєдіяльності особи в змінюваних умовах суспільного середовища [5]. На нашу думку, ефективним інструментом формування компетентної особистості в інклюзивних класах є застосування особистісно-орієнтованого підходу в організації навчального процесу.

Метою статті є дослідження особливостей процесу формування компетентності учнів з особливими потребами за допомогою особистісно-орієнтованої педагогічної технології в інклюзивних класах.

Для досягнення поставленої мети використані такі методи: аналіз методичної та психолого-педагогічної літератури з обраної проблематики, систематизація та узагальнення теоретичних даних.

Аналіз останніх досліджень. Проблеми формування компетентності в учнів, зокрема із особливими освітніми потребами, одержали наукове обгрунтування у працях українських педагогів, зокрема: В.Липи, Н.Бібік, О.Локшини, О.Овчарук, О.Пометун, О.Савченко [2]. На думку І.Цимбал, В.Бондар , Ю.Бистрової, О.Брюховецької [4; 5; 11]., процес формування пізнавальних функцій, мотиваційно-особистісної та емоційно-вольової сфери безпосередньо впливає на компетентність учня з особливими потребами як результат навчання.

Ідеї особистісно орієнтованого підходу прослідковуються в дослідженнях І.Якиманської, О.Киричук, Г. Селевко, О. Ісаєва, В. Паламарчук, К.Роджерса та інших. Також саме на гуманістичних ідеях особистісної орієнтації навчання базуються педагогічні системи А.Макаренка, В.Сухомлинського, К.Ушинського. Проблеми впровадження особистісно-орієнтованої технології у навчанні дітей з особливими потребами досліджували такі автори, як: В.Бондар, В.Засенко, О.Гаяш [4; 6; 7].

Виклад основного матеріалу. Сучасний розвиток системи спеціальної освіти спрямований на впровадження компетентнісно орієнтованого підходу для формування компетентності учня в як мети і результату навчання. Міжнародна спільнота вважає саме компетентнісний підхід ефективним інструментом поліпшення якості освіти [9]. Компетентнісний підхід в освіті представлений як спрямованість освітнього процесу на формування та розвиток ключових і предметних компетентностей особистості. Результатом буде інтегрована характеристика особистості, яка ґрунтується на знаннях, вміннях, ставленню, досвіді діяльності та поведінкові моделі – загальна компетентність – сукупність ключових компетентностей [12]. Згідно думки педагога Германа Селевко, компетенція – це готовність особи організувати внутрішні (знання, вміння, навички, психологічні особливості, цінності) і зовнішні ресурси для ефективної діяльності [11]. А компетентність визначається як якість, придбана шляхом проживання ситуації, аналізу досвіду діяльності у конкретній соціальній та особистісно-значущої сфері.

Ключові компетентності (базові, життєві компетентності) характеризують не просто рівень сформованості предметних умінь та навичок.

Освітні нормативні документи зазначають наступні наскрізні ключові компетентності, які визначать якісні характеристики особистості [2; 5]:

Уміння вчитися – учень вміє та бажає організувати свою діяльність для досягнення успішного результату; має навички саморозвитку, самоконтролю та самоаналізу.

Здоров’язбережувальна компетентність – особистість готова вести здоровий спосіб життя як у фізичній сфері, так і в соціальній, психічній та духовній сферах.

Загальнокультурна або комунікативна компетентність – учень має навички спілкування у сфері культурних, мовних відносин; здатний осмислювати й цінувати найважливіші досягнення культури (національної, європейської та світової).

Соціально-трудова компетентність – особистість готова зробити свідомий вибір, орієнтована в проблемах суспільно-політичного життя; володіє етикою, навичками соціальної активності; вміє організувати свою трудову та підприємницьку діяльності; чітко оцінює власні професійні можливості, співвідносить їх із потребами ринку праці.

Інформаційна компетентність учня передбачає його вміння шукати, аналізувати, оцінювати, систематизувати та узагальнювати інформацію для власного розвитку.

Якщо співвіднести характеристики компетентнісно орієнтованого підходу та тенденції змін в спеціальній освіті, то побачимо, що найоптимальнішою умовою формування компетентностей учнів з особливими потребами є інклюзивна освіта. Саме тому усі моделі інклюзивної освіти мають компетентнісну спрямованість [5].

Ефективним інструментом формування загальної компетентності в учня, зокрема з особливими потребами, є використання особистісно орієнтованої педагогічної технології навчання, яка враховує індивідуальні особливостей дитини, її здібності, рівень розвитку, темп навчання, власний суб’єктний досвід. Тобто, центром в освітньому процесі є особистість учня, його самобутність та самоцінність [6;12].

Як зазначає педагог Оксана Кучерук, використання особистісно орієнтованої технології враховує інтелектуальний та особистісний потенціал абсолютно всіх учасників освітнього процесу незалежно від їх фізичних та психічних особливостей [10; 11]. Використання вказаної технології в інклюзивних класах сприяє когнітивному, соціальному та емоційному розвитку учнів з особливими освітніми потребами.

Метою особистісно-орієнтованої парадигми є найбільш повне виявлення індивідуальних площин розвитку (актуальна зона), можливостей особистості (зона найближчого розвитку), розкриття її неповторності, підвищення її власної активності.

Для педагога в інклюзивному класі не боротися з індивідуальними особливостями, а розвивати їх, аналізувати можливості дитини та формувати навчально-виховну роботу у напрямку особистісно орієнтованого розвитку.

Ключовим в індивідуальному підході до учнів з особливими освітніми потребами є складання індивідуальної програми розвитку (далі – ІПР), навчального плану, програми із урахуванням особливостей та можливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей

Саме ІПР виступає найважливішим інструментом у роботі з учнями ООП та розробляється педагогами за участі батьків і окреслює, які саме психолого- педагогічні, корекційні потреби та або послуги необхідні для розвитку дитини, а також визначає конкретні стратегії та підходи до навчання. Програма розвитку є підґрунтям для подальшого планування навчальних занять [13; 14]. При її укладанні потрібно орієнтуватися на зону найближчого розвитку дитини – її потенційні можливості, які «зараз» реалізуються завдяки педагогічної зовнішньої допомоги, а «потім» будуть надбанням самостійної життєдіяльності особи.

Отже, особистісно-орієнтована технологія за умови інклюзивного навчання вимагає від освітнього закладу забезпечення наступних умов:

1) пристосування матеріально-технічної бази закладу до учнів з особливими освітніми потребами;

2) дотримання індивідуалізації та диференціації навчально-виховного процесу;

3) забезпечення мажорного тону, позитивно-сприятливого психологічного мікроклімату в інклюзивному класі;

4) кадрове забезпечення фахівцями з інклюзивної педагогіки для надання учням з ООП психолого-педагогічних послуг [6; 8].

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах від 15 серпня 2011 р. №872» (із змінами, внесеними згідно Постанови Кабінету Міністрів України №588 від 09.08.2017 р.), саме асистент вчителя забезпечує особистісно орієнтоване спрямування навчально-виховного процесу, адже він долучається до розробки та виконання індивідуальних навчальних планів та програм, пристосовує навчальні матеріали беручи до уваги індивідуальний рівень навчально-пізнавальної діяльності учнів з особливими освітніми потребами [6; 13].

Для ефективної та успішної роботи з дітьми з ООП, використовуючи особистісно орієнтований підхід, учитель та його асистент повинні:

– знати особливості порушення учня, рівень уваги, стомлюваності та оптимальний темп роботи для навчальної діяльності;

– ґрунтуючись на результатах комплексного психолого- педагогічного обстеження повинні спільно з фахівцями скласти індивідуальний навчальний план, індивідуальну програму розвитку [7; 13] відповідно до навчальних програм для учнів з ООП;

– здійснювати навчально-виховну та корекційну роботу базуючись на принципах диференціації та індивідуалізації навчання відповідно до психічного розвитку учня, його реальних здібностей, вікових, індивідуально-типологічних та психологічних особливостей;

– адаптувати методи та форми викладу матеріалу, навчальних завдань відповідно до рекомендацій членів консультаційно-педагогічної групи та потреб дитини.

Наголошуємо, що особистісно орієнтований підхід до навчання учнів з інтелектуальними порушеннями в інклюзивному класі сконцентрований не лише на особистості учня, але й на особистості вчителя, асистента вчителя. Такий підхід має більше вимог до вчителя – підготовка змісту навчального матеріалу окремо для учня, визначення видів діяльності, організація форм роботи з дитиною на уроці з допомоги асистента вчителя.

Формування спочатку уявлень та понять, які потім сформуються в загальну компетентність − це тривалий та копіткий процес, який вимагає чіткості та структурованості у виборі навчального матеріалу, доцільності використання методів та прийомів на уроках. Готуючись до уроку вчитель інклюзивного класу має скласти план-конспект уроку так, щоб учбовий матеріал загальноосвітніх та спеціальних або корекційних програм так був інтегрованим. Важливо, щоб на уроці учні з різним рівнем психофізичного та інтелектуального розвитку опановували близьку за змістом тему, але на тому рівні засвоєння, котрий доступний для кожної особистості [3; 14].

Узагальнення, систематизація та відпрацювання отриманих знань, умінь і навичок відбувається шляхом використання різного дидактичного матеріалу для кожного учня окремо: роздаткові картки, робота з наочними матеріалами, виконання різнорівневих вправ з навчальних посібників та підручників.

Педагогічна технологія особистісно орієнтованого підходу передбачає спеціальний підбір навчальних текстів, дидактичних матеріалів, методичних рекомендацій до його використання та форм контролю за особистісним розвитком дитини у процесі навчання, оцінювання діяльності особистості не тільки за кінцевим результатом, але і за процесом його досягнення. Тобто, усі вправи та завдання першочергово краще виконувати разом із учнем, а вже потім залучати допомогу.

Під час навчального процесу важливо передбачати «рухову розрядки»: пальчикові ігри, динамічні паузи тощо. На уроках обов’язково використовувати наочні та практичні методи: споглядання, аналіз та маніпуляції з натуральними предметами, зображеннями, 3-D моделями; робота з таблицями і схемами − це забезпечить залучення до одночасної роботи трьох сенсорних каналів (візуального, аудіального та кінестетичного) [3; 7].

Варто зазначити, що допомога з боку вчителя має бути дозованою та не постійною, потрібно розраховувати різний час для виконання тих чи інших завдань, використовувати різні форми контролю – фронтальна, індивідуальна; залучати учня з ООП до групової роботи учнів, надавати змогу виконувати ті види діяльності, які для дитини є найбільш успішними тощо.

Формування компетентності учня шляхом особистісно-орієнтованого підходу в навчанні в умовах інклюзії неможлива без сталої мотивації учня до освіти. Мотиви діяльності учнів з ООП обумовлюються особливостями їх психофізичного розвитку. У таких осіб є певна ситуативність, обмеженість, нестійкість, проте за допомогою корекційно-спрямованого педагогічного впливу прослідковуються зміни в мотиваційній сфері – вона набуває повніших характеристик. Побудова позитивного емоційного ставлення учня до освітнього процесу забезпечується використанням на уроках цікавих та пізнавальних фактів, прикладів, зокрема із життя, інформації, яка відповідає потребам та інтересам дітей [3]. З метою формування стійких позитивних мотивів та зацікавленості учня в  навчанні, вчителю та асистенту вчителя рекомендовано систематично використовувати додатковий пізнавальний матеріал, оригінальні способи подачі та оформлення дидактичного завдання тощо.

Так як колектив має корекційно-виховний вплив на розвиток дитини з особливими потребами, важливо створити сприятливе освітнє середовище. Сприятливі умови створюються для ефективного дитячого взаємозбагачення, де, до прикладу, сильніший учень у навчанні може допомогти слабшому, який може осягнути недоступне для нього [7]. Перевага особистісного підходу в інклюзії полягає в тому, що дитина не залишається віч-на-віч зі своїми особливостями (порушеннями психофізичного розвитку), а може отримати підтримку в колективі від однокласників.

Висновки. Отже, сучасний динамічний світ вимагає від системи освіти осіб з особливими освітніми потребами пошук нових технологій, які дозволять підвищити рівень їх соціалізації. Інноваційне освітнє середовище має на меті підготувати дитину з ООП не лише як носія знань, а також як і особистість, здатну на використання уже здобутих знань, отримання нових в процесі подальшої діяльності в усіх сферах суспільного життя, тобто сформувати компетентну особистість. Саме тому актуальним є питання організації корекційно-педагогічного процесу за допомогою поєднання компетентнісного та особисто орієнтованого підходів, результати яких і мають забезпечити формування компетентності учня в інклюзивних класах.

Виключно комплексна корекційна допомога може забезпечити успіхи у навчанні дітей з різними інтелектуальними можливостями за умови створення для них психологічно комфортного середовища. Особистісно орієнтована технологія навчання не є ціллю, а засобом розвитку індивідуальності та набуття компетентності учня. Дана технологія вимагає системні та цілісні уявлення про особистість кожної дитини, її розвиток; органічно поєднувати різноманітні форми, методи роботи та дидактичні завдання на уроках.

Список використаних джерел:

1. Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами: зб. наукових праць. (2010). Київ: Університет «Україна», № 7(9). 561 с.
2. Бистрова Ю.О., Коваленко В.Є. Формування в учнів з особливими освітніми потребами ключової компетентності «Уміння вчитися впродовж життя». Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. Інновації в галузі спеціальної освіти №1 (315), 2018.
3. Блеч Г. Врахування особистісно орієнтованого підходу при формуванні природничих знань у дітей з порушеннями розумового розвитку // Дидактичні та соціально-психологічні аспекти корекційної роботи у спеціальній школі: - Наук. метод. зб.: Вип. 8. Т. І / За ред. В.І. Бондаря, В.В. Засенка. − К., 2006. – С. 230-235.
4. Бондар В. Інклюзивне навчання як соціально-педагогічний феномен. (2011) Рідна школа. № 3. 10–14
5. Брюховецька О.А. Інклюзивна освіта як вид сучасної освіти / О.А.Брюховецька // Матеріали регіональної науково-практичної конференції. – Лисичанськ : ТОВ «КИТ - Л», 2015. – С. 26 – 28.
6. Гаяш О.В. Особистісно-орієнтований підхід в інклюзивному навчанні дітей з інтелектуальними порушеннями. URL: https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/pdf (дата звернення: 25.10.2022).
7. Гудима О.В. Особливості особистісно-орієнтованого навчання у спеціальній школі // Збірник наукових праць Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Серія соціально-педагогічна: Вип. 10 / за ред. О.В. Гаврилова, В.І. Співака. − Кам’янець-Подільський: Аксіома, 2008. – С. 61-64.
8. Демченко І. І.. Пріоритети підготовки педагогів до соціалізації школярів в умовах інклюзивної освіти. Вісник Черкаського університету : [зб. наук. ст.]. Серія Педагогічні науки. Черкаси: ЧНУ ім. Б. Хмельницького. (2011). Вип. 206. 37–40.
9. Загальні критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти. – К, 2008.
10.            Колупаєва А.А., Савчук Л.О. Діти з особливими освітніми потребами та організація їх навчання. – К.: Науковий світ, 2010. – 195 с.
11.            Миронова С.П. Педагогіка інклюзивної освіти: навчально-методичний посібник / С.П. Миронова. - Кам’янець-Подільський, Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, 2016. – 164 с.
12.            Уманець Г.М., Кобзар О.В., Кулєш В.О. Інклюзивна освіта: Особливій дитині – особлива увага. – Донецьк: Витоки, 2010. – 135 с.
13.            Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах: Постанова Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2011 р. № 872 / Кабінет Міністрів України. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/872-2011-%D0%BF (дата звернення: 25.10.2022)
14.            Прядко Л.О., Фурман О.О. (2012). Методичні рекомендації щодо організації роботи з дітьми, які мають особливі освітні потреби. Суми. 35 с.