Олександра Здолбнікова
Формування компетентності в читанні іноземною мовою в учнів з порушеннями слуху
Прийняття Концепції Нової української школи, що ґрунтується на «Рекомендаціях Ради Європи щодо формування ключових компетентностей освіти впродовж життя», вносить корективу в освітній процес. Перед освітянами взагалі, а викладачами іноземної мови зокрема, постають завдання опанування ключових компетентностей, яких потребує кожен учень для самореалізації, активної громадянської позиції, соціальної інклюзії та працевлаштування, що в подальшому забезпечить особисту реалізацію та життєвий успіх протягом усього життя [1].
Визнання нової суспільно-освітньої концепції, яка ґрунтується на соціальних (людиноцентрованих) принципах, що зумовлюють розвиток всієї освіти в інноваційному напрямі, потребує нових підходів та моделей до навчання, виховання та розвитку осіб з особливими освітніми потребами.
Для осіб із порушеннями слуху якісно новий етап в освіті пов’язаний із соціокультурним, особистісно-орієнтованим, компетентнісним підходами, що змінюють ставлення до них як до представників культурно-лінгвістичної меншини та уможливлюють самоідентифікацію, самовизначення та вибір освітніх маршрутів. Серед основних принципів цих підходів - доступність до освіти на різних рівнях та індивідуалізація особистості, тобто надання підтримки та супроводу кожній дитині з порушеннями слуху відповідно до її особливих освітніх потреб [2].
Згідно із загальноєвропейськими рекомендаціями Ради Європи, метою є не просто вивчення будь-якої мови, а формування в учнів іншомовної комунікативної компетентності. До структури комунікативної компетентності належать: мовленнєва компетенція (аудіювання, говоріння, читання, письмо); мовна компетенція (лексичні, фонетичні, орфографічні знання); дискурсивна компетенція; соціокультурна та соціолінгвістична компетенції; стратегічна компетенція [3].
На відміну від вивчення іноземної мови учнями із збереженим слухом, акценти зміщені від усного до писемного мовлення. Вимоги до сприймання й розуміння усного мовлення та говоріння є гнучкими і визначаються слухо-мовленнєвими можливостями дітей. Формування практичних навичок пошуку й аналізу інформації, адекватної конкретним мовним ситуаціям, обрано у якості пріоритетних напрямів навчально-виховного процесу[4] .
Саме читання робить доступною будь-яку інформацію. В історичному плані читання виникло пізніше усного мовлення, проте на його основі, і стало важливим засобом спілкування та пізнання.
Навчання читання як виду мовленнєвої діяльності передбачає читання текстів з метою одержання необхідної інформації у ході ознайомлювального, вивчаючого та переглядового читання.
Найчастішою причиною виникнення в учнів з порушенням слуху труднощів в навчанні читання іноземною мовою є неналежне пристосування навчального середовища, методів викладання та навчання до індивідуальних особливостей і потреб учня.
Обов’язковими умовами ефективності формування компетентності в читанні виступають: довільність (здебільшого навмисне привертання уваги до нової інформації, а не мимовільне її накопичення), чітке дозування матеріалу відповідно до індивідуальних мовленнєвих можливостей; виконання невеликих домашніх завдань лише з опорою на засвоєний на уроці матеріал, багаторазовість усіх можливих форм повторення з тлумаченням складних випадків вимови та розуміння, наявність різноманітних опор (з акцентом на зорові та рухові) та індивідуальний розклад, темп та послідовність засвоєння навчального матеріалу.
Література: