Стаття"Формування національної свідомості та духовної культури на уроках трудового навчання в умовах Нової української школи"

                                                                                               Володимир Червецький,

викладач методики трудового навчання

з практикумом в навчальних майстернях

Формування національної свідомості та духовної культури учнів

на уроках трудового навчання

в умовах Нової української школи

На сучасному етапі розбудови української держави постає глобальна проблема – відродження національної свідомості українського народу, молоді, насамперед виховання справжнього громадянина і патріота рідної землі. Вивести Україну на шлях прогресу і процвітання, створити якісно нову демократичну державу можуть лише свідомі громадяни, віддані українській національній ідеї, які люблять Україну, свій народ, націю та  готові самовіддано служити їх  інтересам. 

Сьогодні цю нагальну проблему має вирішувати сучасна школа, діяльність якої спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості і ґрунтується на загальнолюдських цінностях, принципах науковості, інтегрованості, єдності навчання та виховання на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги в інтересах людини, родини, суспільства та держави.

Шкільний предмет трудове навчання має значні можливості у вихованні в учнів національно-патріотичних почуттів. Дієвим підґрунтям для такої виховної роботи можна вважати процес формування в учнів конкретного практичного досвіду з виготовлення предметів і речей, які пов’язані з народною культурою українців.

 Для виховання в учнів національної свідомості на уроках трудового навчання ефективними є всі компоненти духовності українського народу, що тотожні національним цінностям, які є серцевиною освіти і виховання. Це – рідна мова і література, історія, природознавство, музика та образотворче мистецтво, народна мораль, національна ідеологія, свідомість і самосвідомість.

Учитель на уроках трудового навчання через народний фольклор, поезію, народні традиції формує національну свідомість, пов’язує свідомість учня зі своїм народом, його історією.

     Формування національної, громадянської свідомості, культури й духовності особистості починається з поглибленого вивчення матеріальної культури народу, його традицій, звичаїв, втілених у творах декоративно-ужиткового мистецтва.

       Одним із засобів національного виховання та розвитку духовності дитини в різні періоди розвитку суспільства були народні іграшки, ляльки - мотанки, які виготовляли власноруч.

       Розвивальний соціокультурний потенціал народної іграшки, ляльки - мотанки здавна використовувався в сімейному вихованні дітей, підготовці до майбутнього життя. Народна педагогіка використовувала іграшку, ляльку - мотанку як засіб виховання моральної краси дитини у взаємозв'язку з її трудовим вихованням.

    Українська лялька завжди вважалася ключовим елементом народної традиційної культури. Мистецтво української мотанки здавна було покликане формувати в дітей духовний світ.

Освоєння основ мистецтва іграшки, ляльки-мотанки стає нагальною потребою системи національного виховання молоді як в умовах шкільних закладів освіти, так і в позашкільних закладах. Народна іграшка в цьому процесі стає особливим чинником зближеним сучасних тенденцій творчості з культурною спадщиною.

Народна іграшка в системі художньо-естетичного виховання дітей стає першим духовним чинником на стежці пізнання навколишнього життєвого простору, народних звичаїв, обрядів і побуту дорослих. Народна іграшка – це особливий вид діяльності та мислення у сфері художнього пізнання життя. Вона, як витвір мистецтва, є проявленням духовності, котре доносить до людини сенс духовної краси, сенс потаємного, зворушливого. Тому іграшка має бути предметом моральної психології і педагогіки, душевною мовою та інструментарієм методики художнього навчання дитини.

    У народі побутувала думка, що ігрова функція іграшки та ляльки допомагає розвивати увагу дитини і людську свідомість. Мотанка у всі часи була неповторною утилітарною річчю із символічним значенням, джерелом натхнення, часткою душі та сферою самовираження особистості.

       Мотанки давні родинні обереги українців. Такі ляльки уособлюють собою єднання сімейних зв’язків поколінь.

Перші вузликові ляльки, так інколи ще називають мотанки, зявилися приблизно 5 тисяч років тому. Мотанка – символ добра та благополуччя, символ надії на краще та сильний сакральний предмет. І зовсім не має значення чи створилася лялька на швидкоруч для забавки дитині, чи як важливий оберіг чи подарунок до свята.

Сама назва ляльки - «мотанка» походить від поняття «мотати», а загальний вигляд такої ляльки представляє собою фігурку людини, як правило жіночу або дитячу, виготовлену зі шматків тканини. Частини тіла такої ляльки з’єднувалися вузликами. Кожна така лялька, була тай лишаються унікальним витвором майстра. Звісно в давні часи лялька-мотанка виконувала важливу функцію оберегу та талісмана для родини. 

Загалом процес створення ляльки майстрині називають «кутанням» і це не дивно, адже він дуже схожий на сповивання маленької дитини. Задля того аби готова лялька виглядала гарно та яскраво в давнину шматки тканини підфарбовували та розмальовували натуральними барвниками. Тканинна основа мотанки символізує дух та мудрість предків. Якщо подивитися на загальний вигляд таких іграшок, то мотанки мали гарно виражену голову, а тулуб, руки та ноги мають більш схематичний вигляд. Разом з тканиною використовували й інші натуральні матеріали, наприклад льняні нитки, з них виготовляли волосся. Особливими українські мотанки також робить й той факт що використовувались лише жіночі образи та інколи дитячі. Чоловічі ж образи простежуються лише як доповнення до ляльки. Така особливість обумовлена важливим місцем жінки в світосприйнятті предків. Лялька-мотанка, чи не єдина представниця світу іграшок, яка ніколи не має власного імені. Вважалося що даючи ім’я ляльці можна або потривожити душі померлих родичів або накликати нечисть в будинок. В українській культурі мотанка виступає символом родючості, достатку та оберегом для родини. Такі ляльки дуже часто ставали справжніми сімейними реліквіями та передавалися з покоління в покоління. Також такі ляльки часто використовуються в весільних обрядах та дійствах.

Справжня мотанка виготовляється без використання швів. Виготовляючи ляльку майстри намотують або закутують, а для кріплення використовують стрічки та нитки, якими просто обмотують деталі та фіксують їх вузликами. При виготовлення дотримуються головного правила - лялька повинна мати хрестоподібний вигляд. Загалом створення такої ляльки може перетворитися на захопливе заняття для дорослих та дітей а результат допоможе відтворити рідні традиції та створити унікальний оберіг чи сувенір.

Голову ляльки формують з невеличкого клаптика тканини, в середину якого вкладають кульку з ниток, інших клаптиків чи вати. Таку заготовку голови обмотують хрест на хрест нитками, символічно зображуючи лице ляльки. Тулуб з головою з’єднують також нитками, туго обмотуючи ними тільце ляльки від голови до низу та перпендикулярно тулубу формуючи тим самим руки мотанки. З підручних матеріалів виготовляються одяг, прикраси та головні убори чи зачіски. Тут варіації обмежуються лише фантазією авторів.

Як би там не було, проте мотанка все ж зберегла в собі певні сакральні знання та силу. Такий сувенір, особливо виготовлений власними руками, може стати родинним оберігом та родинним спадком, котрий ввібрав в себе вікові знання та вірування.

У слов'янських народів дорослі завжди схвалювали ігри дітей із ляльками. Поки діти були малюками, ляльки виготовляли мами бабусі, старші сестри. Дитину спеціально навчали прийомам виготовлення ляльки. Уже з п'яти років просту ляльку з тканини могла зробити кожна дівчинка. Дорослі контролювали й оцінювали успіхи дітей. Особливу увагу приділяли навчанню такому виду ручної праці дівчат. Ляльку розглядали як еталон рукоділля. Найбільш цікаву за образом та формою ляльку дівчата при одруженні брали з собою як придане. У весільних обрядах лялька уособлювала дівочу красу. Тому кожна сім'я була зацікавлена в удосконаленні жіночої майстерності в ручній праці. Трудовому вихованню на той час приділялося велике значення. З раннього віку діти наочно переймали традиційні народні ремесла від дорослих.

Лялька – це іграшка, з котрою дитина проводить більшість часу в грі. Лялька, створена з природного матеріалу чи тканини, дарує дитині більше вражень, розвиває фантазію, образне уявлення про навколишній світ та формує духовність. Сам процес створення ляльки – своєрідна психотерапія для дітей. А якщо мати при виготовленні ляльки вкладала свою душу, то вона для малюка є ще й оберегом.

У давнину лялькам-мотанкам надавали різні магічні властивості: вони могли захищати людину від злих сил, приймати на себе негоди, допомагати селянам вирощувати добрий урожай.

Лялька переважно символізувала жіночу долю. Вважалося, що чим красивіша лялька, тим щасливіша жіноча доля.

Селянських ляльок створювали швидко з підручних матеріалів без голки, щоб життя у дитини не було «різане і колоте».

Народна педагогіка завжди приділяла увагу підготовці дітей до і трудової діяльності, до життя. Ручна праця була засобом розвитку сфери почуття, естетичного смаку, розуму і творчих здібностей, тобто загального розвитку дитини. Сучасна педагогіка творчості передбачає нові підходи в методиці навчання основ виготовлення іграшки, ляльки-мотанки. На заняттях повинні бути ви користі такі засоби навчання, як мультимедійні ілюстративні матеріали, технологічні карти послідовного виконання ляльки чи іграшки тобто виробу-мотанки, зразки робіт дітей та педагога, гра, спеціальні варіативні вправи з дидактично обгрунтованими змістовими лініями (форма, колір, об'єм, композиція, прийоми виготовлення виробу).

Створення на заняттях ігрової атмосфери за допомогою ляльки чи іграшки дозволяє дітям самовиражатися, емоційно відгукуватися на завдання й повністю включатися в ручну працю з створення власної (чи за зразком) ляльки, іграшки-мотанки. Емоційне збудження дитини – головне джерело яскравої виразності її творчості. Створення ігрової ситуації дозволяє втілювати практичні художньо-творчі завдання. Гра – один із головних шляхів проникнення дитини в навколишній світ.

За умов ситуації уподібнення при створенні ляльки-оберега необхідно спрямувати зусилля на визначення, опис побуту, традицій роду, його уявлень про життя. Одночасно продемонструвати ілюстративний матеріал і за його допомогою ввести дітей у світ предків, надати їм можливість уявити життєдіяльність людини в давнину й, відмовившись від інструментів, виконати ляльку так, як створювали її в народі. Потрібно звернути увагу дітей на те, що народні іграшки виконували без креслень, будь-яких викрійок, ескізів. Усі їхні параметри визначалися величиною долоні, пальців, руки – до ліктя, до плеча. Акцентуючи на цьому увагу дітей, у роботу привноситься елемент незвичайного у звичному. Цей методичний прийом дозволяє дітям розкрити свої креативні можливості, зосередити увагу на точності рухів рук, розвивати окомір, охайність при виконанні роботи.

Другий шлях передбачає створення умов для варіативного формоутворення іграшки. Насамперед він пов'язаний із переробкою реальної форми в декоративну, умовну, коли міра узагальненим виокремлюється в образ. Для вирішення завдань перш за все потрібно здійснити аналіз форми людської постаті та зіставити її з пластичними можливостями матеріалів (полотно, тканина та ін. ), з яких буде створена лялька чи іграшка. Педагогу потрібно вибудувати методику таким чином, щоб формувати уяву в дітей, критичні навички підбору та творчого використання матеріалів. Тому важливим є етап підготовки художніх матеріалів для створення ляльок, іграшок-мотанок. Особливе значення необхідно приділити смисловій функції кольору та його символіки. Символічне значення кольорів тканини, прикрас, їх комбінація в одязі та оформленні ляльки визначає її образний зміст.

Означений шлях передбачає навчання дітей навичкам роботи і матеріалами на основі знання їхніх властивостей. Дітям надається можливість самостійно вибирати матеріал для втілення того чи іншого художнього образу іграшки, ляльки.

При виконанні ляльки-мотанки учні знайомляться з етапами створення виробу. Головне завдання полягає в повторенні традиційних прийомів виконання ляльки. Але при виконанні завдання учні створюють індивідуальні ляльки.

У процесі навчання мистецтву створення ляльки необхідно застосовувати такі дидактичні умови: формування мети і завдань роботи; пояснення нового матеріалу з метою ознайомлення з історією й традиціями ляльки-мотанки, а також із переліком пластичних матеріалів та їх властивостями. Розумову діяльність учнів потрібно спрямувати на процес пошуку оптимального оригінального рішення навчальних завдань, а послідовність виконання роботи визначати разом з педагогом, що надасть змогу активізувати способи дій, мислення та увагу.

Важливою дидактичною умовою є робота учнів до практичної діяльності. Цей етап передбачає знайомство з фольклорною літературою, народними костюмами різних етногруп населення України, пошук ілюстративного різну за темою, виконання замальовок із репродукцій та музейних експозицій костюмів, оздоблення, декорування, а також начерки ляльок майстрів.

Головний етап – художньо-творча робота учнів – передбачає підбір тканини й інших матеріалів, з яких буде створено образ ляльки - мотанки, а також сам процес її виготовлення.

 Одним із суттєвих завдань є створення композиції моделі ляльки, форма котрої повинна розкривати змістову значущість образу. Робота над пошуком рішення образу є тим процесом, який у певній мірі є результатом інтуїтивно-імпровізаційної творчості й усвідомленого вибору формоутворення.

Таким чином, робота над створенням ляльки складається з декількох етапів: задум, можливо ескіз, робота над великою формою і подальше декорування. Це надає можливість дитині планувати свою діяльність на кожному етапі роботи, вирішувати окреслені завдання.

Одяг, костюм ляльки завжди складається з окремих частин. Їх взаємна узгодженість і супідрядність дуже важливі для створенім гармонійної єдності ляльки. Потрібно звернути увагу дітей на пошук єдності та взаємозв'язку між головними та другорядними елементами, між цілим і його частинами.

Для послідовної реалізації дидактичних умов у педагогічному процесі в методиці навчання мистецтву народної ляльки-мотанкі мають бути використані:

• розповідь педагога з демонстрацією наочно-ілюстративного матеріалу за темою заняття;

• чітко вибудована послідовність виконання практичного завдання, процесу виготовлення ляльки;

• створення на заняттях казкової, ігрової атмосфери, що знімає психологічну напругу й включає в роботу почуття переживання, настрій учнів;

• з метою активізації творчої уяви ситуації уподібнювання, елементи незвичайного в звичайному, прийоми формоутворення й творчості, художньої імпровізації, а також вибору необхідних для створення образу ляльки пластичних матеріалів;

• поточні перегляди робіт в якості контролю успішності, визначення рівня навчально-творчих досягнень школярів;

• виставкова діяльність як стимул до творчості.

Художнє навчання має бути забезпечено методикою наочності, єдністю виховної та освітньої мети, доступністю матеріалу для кожної групи вікового розвитку дитини, системністю й послідовністю, урахуванням індивідуальних здібностей дитини.

Вивчення основ мистецтва народної іграшки, ляльки-мотанки в процесі їх виконання дітьми сприяє засвоєнню національних традицій, звичаїв, обрядів і свят, культурних надбань українського народу, формуванню духовної краси.

Підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що народна лялька-мотанка в сучасному соціокультурному просторі грає важливу роль у процесі духовного та художньо-естетичного виховання, передачі культурних традицій і є основним компонентом занурення дитини в ситуацію творчої діяльності.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Білан М.С. Український стрій / М.С. Білан, Г.Г. Стельмащук. Львів, 2000.

2. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаменталізація// Матеріали до етнології та антропології. – Львів, 2014.

3. Великодня народна слов'янська нешита іграшка з тканини // Трудове навчання. Науково-методичний журнал. – 2010. – №4.1

4. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис – К.: Оберіг, 1993.

5. Гаргула І.В. Народні тканини: Нариси з історії українського декоративно-прикладного мистецтва. – Львів, 2012.

6. Камінська Н.М., Нікуленко С.І. Костюм в Україні від Київської Русі до XXI століття. – X.: Золоті сторінки, 2004.

7. Культура і побут населення України / В. Наулко та ін – К Либідь, 2012.

8. Ковальов О.Є. Декоративно-прикладне мистецтво в школі. 1-7 клас. Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006.

9. Оршанський Л.В. Традиційний український орнамент. Методика навчання: Навч.-метод посіб. – Дрогобич: РВВ ДЦПУ, 2008.

10. Резніченко Г.В. Іграшка-мотанка як складова національної культури України // Дитячий садок. – 2010. – №10.

11. Резніченко Г.В. Робота з папером. – Тернопіль, 2010.

12. Скуратівський В.Т. Дідух: Свята українського народу. - К.: Освіта, 2014.

Відомості про автора

Червецьки Володимир Іванович, викладач методики трудового навчання з практикумом в навчальних майстернях  КЗЛОР «Самбірський фаховий педагогічний коледж імені Івана Филипчака».

Т-н: 0962747984