Стаття "Формування в учнів ключової компетентності вміння вчитися при вивченні історії"

Формування в учнів ключової компетентності вміння вчитися при вивченні історії

Шевцова Алла Юріївна

вчитель історії, вчитель-методист Черняхівський ліцей №1, Житомирської області

В статті охарактеризована роль інтерактивних методів навчання при формуванні ключової компетентності вміння вчитися. Звертається увага на прийоми, методи організації самостійної діяльності учнів на різних етапах уроку.

Ключові слова: компетентнісний підхід, компетентність, вміння вчитися, інтерактивне навчання.

Постановка проблеми. Сучасна історична освіта будується на засадах компетентнісного підходу. Шкільні програми, підручники з історії спрямовані на формування і розвиток різних предметних компетентностей особистості. Тому очевидною стає проблема – як зацікавити та навчити учнів здобувати знання, сформувати ключову компетентність вміння вчитися.

Аналіз публікацій. За останні роки проблема формування компетентностей школярів зайняла гідне місце у вітчизняній педагогічній літературі. Зокрема, різні її аспекти розкрито у працях таких авторів як Н. Бібік, О. Овчарук, О. Пометун, І. Фреймана, Н.Гупана, С.Власова, О. Савченко, К. Баханов та ін. Науковці підкреслюють, що в сукупності різноманітних компетентностей, які повинні засвоїти учні протягом навчання, центральне місце займає група ключових компетентностей. Існує кілька підходів до класифікації ключових компетентностей. Та вміння вчитись винесено вченими на перше місце. Саме від того чи зуміє людина вчитись все своє життя з допомогою вчителя чи самостійно, буде залежати її майбутнє. І слова народної мудрості «Вік живи - вік учись!» перетворюються в переконливу рекомендацію, від виконання якої залежить ледве не сама можливість існування суспільства.

         Саме тому необхідність переходу від системи «вчитель навчає» до системи  «учень навчається» є конче необхідною. Чимало вчителів, розуміючи необхідність навчити учнів навчатися, не знають, як цього досягти. А спроби використання різноманітних інноваційних технологій, методів організації самостійної роботи на уроці не дали відчутних результатів через: «відсутність системи в організації робіт; вони випадкові і за змістом, і за кількістю, і за формою; невідповідність рівня завдань, які учень має виконати самостійно, його навчальним можливостям; відсутність індивідуального підходу в добиранні завдань; одноманітний характер самостійних робіт, неоптимальна тривалість» [6,с.30-8].  

Проте, за висловом Лоуелла «Невдача – не злочин; злочинно ставити перед собою цілі нижче своїх можливостей».

        Пропонована стаття має на меті довести ефективність використання інтерактивних методів навчання для формування вміння вчитися й узагальнення практичних підходів учителя історії до реалізації компетентністно орієнтованого навчання.

        Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання ігор, спільне розв'язування  навчальних проблем, воно сприяє формуванню ключових і предметних компетентностей, створенню атмосфери співробітництва і взаємодії.      

  На даний момент методисти і вчителі-практики розробили багато форм групової роботи. За О.Пометун, до інтерактивних технологій навчання належать, робота в  парах та малих групах. Найвідоміші з них – велике коло, дзига, акваріум,  мозковий штурм, вирішення проблем, незакінчене речення, навчаючись-учусь, імітаційні ігри, займи позицію, дебати. [4,с.190]  Ці форми ефективні лише у тому випадку, коли на уроці обговорюється будь-яка тема в цілому, про яку школярі мають вже попереднє уявлення, отримане на попередніх заняттях, або з життєвого досвіду. Окрім того, теми для обговорення не повинні бути закритими чи дуже вузькими.
        Під час роботи з учнями 5-7 класів доречніше буде починати з найпростіших форм групової роботи (дзига, велике коло, акваріум, мозковий штурм, мікрофон методів  « якщо…, то….», «це…., тому, що….»). Вони дають змогу дитині не лише висловити свою думку, погляд, чи оцінку, але й, вислухавши аргументи партнера з гри, іноді навіть відмовитися від своїх поглядів або суттєво змінити їх. Інтерактивне навчання дає змогу вирішувати одночасно кілька завдань. Важливим є те, що воно розвиває комунікативні вміння і навички, допомагає встановити емоційні контакти між учнями, забезпечує виховну функцію, оскільки привчає працювати в команді, прислухатися до думки однокласників. Як показує практика, використання інтерактивності під час уроку знімає нервове навантаження школярів, дає можливість змінювати форми їх діяльності, зосереджувати увагу на головних питаннях уроку. [1,с.120]  

           Як вчитель я використовую методи інтерактивного навчання на різних етапах процесу навчання.   Вважаю, що успіх справи багато в чому залежить від цікавого початку. Тому іноді  використовують для «введення учнів  в урок»  спонукання їх до висловлювань типу: „Здрастуй, урок, і давай...”;„Що мені робити, урок, якщо я постійно дивлюсь на годинник, чекаючи твого закінчення?....”; „Урок, тебе потрібно  продовжити...”; „Мій вдалий день...”.

            Цікавою формою роботи по актуалізації опорних знань є асоціативне гроно.

Парна та групова робота допомагає розв’язати певну проблему, дійти висновку, обгрунтувати рішення. Варто додати, що такі методи і прийоми роботи, як учнівські проекти, тематичні папки, презентації та інші завдання відкритого характеру, полегшують індивідуалізацію навчання – учні можуть реалізувати їх у власному темпі й надати їм власної форми, виходячи зі своїх нахилів та можливостей. Старші учні залюбки займаються дослідженнями, проектною діяльністю, дискутують. Учням подобаються уроки з використанням ігрових елементів, уроки - конкурси, уроки - екскурсії.  Зрозуміло, що вибір учителем групових форм роботи залежить і від дидактичної мети, і від змісту теми, і від особливостей класу, і від індивідуальних здібностей учнів. За методикою проведення ігри поділяються на:

-ігри-змагання;

-сюжетні;

-рольові;

-ділові;

-імітаційні;

-Ігри-драматизації [3,с.255] .

Імітаційні ігри – це моделювання, завдання  якого - відтворення історичних подій, які б визначили перебіг певних історичних процесів. Імітація події відбуваються в стислому часі; кількість учасників події, як правило, обмежується лише ключовими фігурами; вони отримують можливість розмірковувати і висловлюватися з приводу ситуації лише „заднім числом”, адже знають, чим насправді завершується ця історія. Наприклад, урок – суд .

           На відміну від імітаційних ігор рольові розраховані на визначенні ролі конкретної історичної особи  у історичному процесі. Для рольових ігор можна використовувати такі напрямки: еміграція, життя в окупації, участь у політичній революції, життя в тоталітарному суспільстві, особистий досвід окремих людей, що пережили зміни, пов’язані  з винаходами,  переселенням із села у місто, роботою на фабриці тощо. Наприклад, розіграти сценку зустрічі городянина і селянина, зобразити героя національно-визвольних змагань або гра «Пантоміма». Учень мімікою зображає якусь ситуацію із життя історичної особи  чи моделює  ситуацію. Учні класу вгадують завдання. Або а) показуємо учням частину малюнка, а другу частину вони інтерпретують; б) даємо історичний диктант, у якому учням треба відновити відсутні поняття, терміни, дати.; в)« Ланцюжок»: учні по черзі характеризують одне явище, подію, персону. Кожен промовляє 1 речення. Така гра активізує фантазію всього класу та є ефективною у 6 – 8 класах.

    Дуже подобається учням завдання на розгадування та складання ребусів, шарад, які розвивають навички мислення високого рівня. Творчі завдання відкритого типу можуть стати темою дискусії, що розвиває в учнів уміння відстоювати свою думку, аргументувати  її  з посиланням на певні факти, джерела, формує вміння вчитися як надпредметну, ключову компетентність. Найпоширенішими формами дискусій є круглий стіл, засідання експертної групи,

форум, симпозіум, дебати. Наприклад теми для дискусій: Чому Велику французьку революцію 1789-1794 рр. визначають  як початок національного етапу в житті європейських народів? Які риси вирізняють українців серед інших народів?

     Багато прикладів дискусійних питань  в 7-8 класах пропонує Н.О.Вєнцева [2], в 9 класі - О.М. Савельєв «Історія України. 533 завдання для інтерактивного навчання».

     Навчити учнів учитися можна створенням у пізнавальній діяльності учнів ситуації успіху та відчуття правильності виконання задачі, що досягається наявністю відповідної мотивації, певним рівнем емоціонального збудження.  Коли учитель кожен урок будує так, щоб в учнів був інтерес до предмету та процесу навчання, навчальна активність, бажання творити і пізнавати буде стійкою.

На мій погляд, найголовніше на уроках – створення ситуації успіху, щоб дати змогу кожному учневі розкритися повністю. Для цього необхідно:

1. Навчити учнів позбуватися страху( «Це просто», « Це легко», «Не вдалося- нічого страшного, попрацюєш і обов’язково вдасться».
2. Надавати приховану допомогу( «Як на мене, краще почати з....», «Мені здається, головне....»).
3. Уміти авансувати ( «Ти впораєшся з цим сам»).
4. Використовувати прийоми персональної винятковості ( «Саме ти....»).
5. Дати педагогічну оцінку результату( «Добре зроблено», «Чудово» і т.д.)

Досвід показує, що раціонально організована самостійна  пізнавальна діяльність учнів вдома та на різних етапах уроку з використанням різноманітних форм та методів роботи сприяє активній пізнавальній діяльності, формуванню ключових, життєво необхідних компетентностей учнів [7,с.10] . Учитель має кожен урок будувати так, щоб в учнів постійно був стійкий інтерес до предмету та процесу навчанання,  навчальна активність, бажання творити і пізнавати.

Специфіка компетентнісного підходу полягає в тому, що цей підхід обовязково супроводжує і особистісно орієнтоване навчання, яке просто неможливе без глибокого переконання вчителя в необхідності допомогти учням в їх індивідуальному зростанні. Спрямувавши навчання на формування в учнів ключової компетентності вміння вчитися, ми зможемо зробити навчання особисто орієнтованим.

Використані джерела

1. Баханов К.О. Організація особистісно орієнтованого навчання

Порадник молодого вчителя історії / Баханов К.О. – Харків:       Основа, 2008.-  160 с.

2.Вєнцева Н.О. Дискусійні методи на уроках всесвітньої історії 7-8 класи / Н.О. Вєнцева , К.О. Баханов – Харків:  « Основа», 2006.-  160 с.

3. Пометун О., Фрейман Г. Методика навчання історії в школі/

О.І Пометун., Г.О Фрейман  - Київ: Генеза, 2005.-328 с.

4.Пометун О., Пироженко Л.  Сучасний урок  Інтерактивні технології навчання / О.І. Пометун , Л.В.Пироженко - Київ: Видавництво А.С.К. ,2003. - 192  с.  

5.Пометун О.І. Компетентнісний підхід у сучасній історичній освіті / О.І. Пометун // Історія в школах України, 2007 р. - №6.  9 с.

6.Калошин В.Ф. Навчити вчитися учня – важливе завдання школи / Калошин В.Ф //Завучу. Усе для роботи.-2013.-№13-14.-с.30-6 - 30-8.

7.Шелудякова Г.М. Роль самостійної пізнавальної діяльності учнів у формуванні ключових компетентностей//Історія та правознавство.-2012.-№19-21.-с.4-10.

8.Національна доктрина розвитку освіти 2012-2021 роки