СТАТТЯ "ГОТОВНІСТЬ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ДО ЗМІН В ЕПОХУ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ ОСВІТИ"

Розвиток готовності педагогічних працівників до інноваційної діяльності

Олена РАДЧЕНКО

(с. Олександрівка, Дніпропетровська область)

ГОТОВНІСТЬ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ДО ЗМІН В ЕПОХУ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ ОСВІТИ

Інформатизація суспільства, як одна з необхідних умов його розвитку, призводить до формування не тільки нового інформаційного середовища проживання людей, але й нового, інформаційного, устрою їх життя й професійної діяльності.

Інформатизація суспільства забезпечує: активне використання інтелектуального потенціалу суспільства  (що  постійно  розширюється),  який  сконцентровано  в  друкованому  фонді,  в  науковій, виробничій і інших видах діяльності його членів; інтеграцію інформаційних технологій з науковими, виробничими; інтелектуалізацію трудової діяльності; високий рівень інформаційного обслуговування, доступність будь-якого члена суспільства до джерел вірогідних відомостей; візуалізацію даних. Ці процеси вимагають постійного підвищення професійного рівня як окремої людини, так і груп фахівців і цілих  колективів.  Крім  того,  вони  спонукують  кожного  індивідуума  до  певної  активізації  його життєдіяльності в галузі володіння засобами інформаційних та комунікаційних технологій, які перш за все дають змогу підтримувати інтелектуальну діяльність й значно розширити пізнавальні можливості людини.

Нові вимоги ставляться й до системи освіти. Змінюються парадигми освітнього процесу. Утверджується   особистісно-орієнтована   педагогічна   система,   яка   здатна   реалізувати   принцип дитиноцентризму в освітньому процесі як відображення людиноцентриської тенденції в розвитку сучасного світу (формування різносторонньої особистості, що поряд з оволодінням знаннями, уміннями,  навичками  передбачає  формування  переконань,  світогляду,  ідеалів,  прагнень,  інтересів, здібностей, звичок, уваги, волі, мислення і т.д.; підсилення ефективності особистісно-розвивального потенціалу   освіти   за   рахунок   комп’ютерної   підтримки   особистісно-розвивальних   технологій   –контекстуальних,   комунікативно-рольових,   ігрових,   імітаційно-моделюючих   систем  навчання,   що сприяють мотивації навчання, мобілізаціїї творчих сил здобувачів освіти, актуалізації ціннісно-смислових аспектів власної освітньої діяльності, самостійному прийняттю рішень, рефлексії механізмів саморозвитку).

Отже, інформаційне  суспільство,  суспільство  інформаційних  технологій,  на  відміну  від  індустріального суспільства кінця ХІХ – середини ХХ століття значно більше зацікавлене в тому, щоб громадяни були здатні самостійно, активно діяти, приймати рішення, гнучко адаптуватися до швидко змінних умов сучасного життя.

Ми живемо в час суцільних змін: змінюється знання, змінюються способи, якими здобуваються знання,  використання  інформаційних  і  комунікаційних  технологій,  що  постійно  удосконалюються, змінює роль викладача і методи його роботи. Змінюється суспільство, змінюється освітній заклад як соціальний інститут, змінюються здобувачі освіти. Вимоги до викладачів також постійно змінюються, зараз вони значно зросли. Викладачі в суспільстві є однією з основних рушійних сил змін і еволюції. Викладач повинен одночасно формувати знання й вміння та готувати громадянина майбутнього.

Педагогічна робота – це робота, в якій потрібна ретельна підготовка й постійне удосконалення протягом всієї професійної діяльності. Необхідно постійно підкріплювати теорію практикою, а досвід – базовими знаннями. Крім того, викладач повинен постійно аналізувати свою діяльність, вносити в неї відповідні корективи.

Викладач повинен мати можливість розвиватися, пристосовуватися до умов роботи, які постійно змінюються,  залишаючись  разом  тим  джерелом  цінностей  нашого  суспільства  і  людства  в  цілому.

Освіта є пріоритетною цінністю суспільства (особлива роль освіти в інформаційному суспільстві: зростання інформаційних потоків, постійне оновлення знань, необхідність неперервної освіти протягом всього життя людини і т.д.).

Вирішити поставлене завдання можна лише спільними зусиллями всіх суб’єктів освітнього процесу, спираючись на конкретний досвід учнів й застосовуючи міждисциплінарний підхід та педагогіку співробітництва.

Численні дослідження дають підставу стверджувати, що використання засобів інформаційних та комунікаційних технологій дає змогу створювати передумови інтенсифікації освітнього  процесу, а також методики, орієнтовані на розвиток інтелекту учнів (студентів), на самостійне здобування знань, на продукування даних.

Оскільки в контексті застосування ІКТ центром тяжіння стає здобувач освіти, який активно вибудовує  свій  навчальний  процес,  вибираючи  основну  траєкторію  в  освітньому  середовищі,  то важливою функцією викладача є його вміння сприяти учням (студентам) в ефективному і творчому засвоєнні навчального матеріалу, в розвитку критичного осмислення здобутих відомостей.   У світовому освітньому середовищі у зв’язку зі зміною парадигми педагогічних функцій навіть стали використовувати термін facilitator – той, хто сприяє, полегшує, допомагає. Отже, головною компетентністю викладача в інформаційному суспільстві стає його роль помічника, консультанта, наставника  (а  не  “транслятора”  знань)  як  у  світі  знань,  так  й  у  формуванні  цілісної  якості  бути особистістю.

Важливою тенденцією розвитку освіти в інформаційному суспільстві є її діяльнісна направленість, яка   передбачає   підвищення   продуктивності   освіти;   можливість   створення   власних   справжніх затребуваних навчальних проєктів і продуктів на основі інформаційних та комунікаційних технологій, які стають реально діючими основними інструментами подальшої практичної професійної діяльності людини.

Зараз потрібний такий викладач, який постійно підвищуватиме свої професійні якості, може застосовувати передові педагогічні та інформаційно-комунікаційні технології, успішно здійснювати діяльність при розв’язуванні як загальнокультурних, так й освітніх задач, направлених на навчання, розвиток й виховання активних членів суспільства знань. Тому підготовка майбутніх викладачів в галузі застосування інформаційних і комунікаційних технологій повинна бути направлена не тільки  і не стільки на те, щоб підготувати компетентного користувача ІКТ, а головним чином, на вивчення питань, які стосуються застосування цих технологій в педагогічній науці й практиці. Тут головне завдання – навчити викладачів розуміти, як

конкретні технології інтегруються в існуючу систему освіти і як їхнє застосування може покращити освітній процес.

Отже, в нових умовах вимоги до викладача постійно розширюються. Сучасний викладач повинен:

– вміти розробляти свою власну методику;

– вміти реалізовувати дослідницький підхід у навчанні;

– формувати у здобувачів освіти критичне ставлення до готових рішень;

– вміти  навчити  здобувачів освіти  раціонально  вибирати  індивідуальний  освітній  маршрут  і  способи  його проходження;

– володіти методикою проектної діяльності;

– проводити педагогічні дослідження;

– бути  готовим  і відкритим  до  інновацій, вміти  педагогічно доцільно застосовувати  інноваційні педагогічні технології;

– вміти використовувати інформаційні освітні ресурси (зокрема, розподілені інформаційні ресурси в локальних   і   глобальних   мережах),   створювати   нові   методичні   розробки   та   здійснювати інформаційну взаємодію між учасниками навчально-виховного процесу;

– вміти  застосовувати  інформаційні та  комунікаційні технології  в  педагогічній  науці  і практиці;

– постійно підвищувати свою професійну компетентність;

– вміти  працювати  в  колективі  (володіти  інтелектуальними,  етичними,  емоційними  якостями, необхідними для колективної роботи);

– аналізувати проблеми інформаційної екології особистості, які пов’язані зі зростанням інструментальних можливостей людини в інформаційному суспільстві (негативний вплив комп’ютерних  та  інформаційних  технологій  на  психофізичне  здоров’я  людини:  комп’ютерна ігрова  залежність,  різного роду Інтернет-залежності,  комп’ютерна  злочинність,  девіантна поведінка при роботі в мережі, віртуалізація міжособистісного спілкування, управління масовою свідомістю, проблеми інформаційної безпеки особистості і ін.).

Отже, перед  викладачами  ставляться  додаткові  завдання,  пов’язані  з  реалізацією  особистісно - орієнтованого підходу, що передбачає більше зосередження безпосередньо на здобувачеві освіти, допомогти йому усвідомити себе особистістю, виявити й розкрити його можливості у становленні самосвідомості, в здійсненні особистісно значущих і суспільно прийнятих самовизначення, самореалізації та самоствердження.

                                                ЛІТЕРАТУРА

1. Гершунский Б.С.  Образовательно-педагогическая  прогностика.  Теория,  методология,  практика.  –:Учебн. Пособие. – М.: Филинта:Наука, 2003. – 768 с.

2. Wind of Change in Teaching Profession. French National Commission for UNESCO, 1999.

3. Кремень В.Г. Філософія освіти ХХІ століття / Урядовий кур’єр 06.02.2003.

4. Андрущенко В.П. Головне – це модернізація змісту педагогічної освіти // Вища школа, 2005. – №1. –С.32-40.

5. Раков С.А.  Математична  освіта: компетентнісний  підхід з використанням  ІКТ : Монографія.  –  Х.: Факт, 2005. – 360 с.

6. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 576 с.