СТАТТЯ "МАЙСТРИ ВІТРАЖА ІВАНО-ФРАНКІВЩИНИ КІНЦЯ XX - ПОЧАТКУ XXI ст."

Про матеріал
Актуальність статті - висвітлення тематичного вибору, зображувальних засобів та стилістичних особливостей творчого доробку художників-вітражистів Івано-Франківщини зазначеного періоду. З’ясовуються технічні та технологічні методи, якими користувалися митці для художньої виразності вітражів. Метою статті є аналіз життєвого та творчого шляху художників-вітражистів Івано-Франківщини, як мало досліджене явище українського мистецтва. Визначено технологічні, композиційні, стилістичні та колористичні особливості творів окремих митців. Простежено етапи мистецького розвитку вітражистів, які зробили вагомий внесок у розвиток вітражного мистецтва України. Ключові слова: вітраж, художник-вітражист, майстер, творення, манера виконання, техніка.
Перегляд файлу

МАЙСТРИ ВІТРАЖА ІВАНО-ФРАНКІВЩИНИ КІНЦЯ XX - ПОЧАТКУ XXI ст.

У наш час люди прагнуть оздобити інтер’єр вишуканим, вибагливим і дорогим декором - вітражем. Втілювати ідеї та бажання у життя допомагають замовникам кваліфіковані художники-вітражисти. В галузі вітражного мистецтва на Івано-Франківщині від 1980-х рр. працює низка відомих і малознаних майстрів вітражної справи. Для українського вітража характерний зв’язок з традиціями минулого, де знаходять відображення ті соціально-економічні та культурні зміни. На теренах Івано-Франківщини вітраж не має масового застосування в художніх стилях майже до кін. XX ст. Засвідчує це незначна кількість вітражних пам’яток періоду сецесії та радянського часу.

Актуальність статті - висвітлення тематичного вибору, зображувальних засобів та стилістичних особливостей творчого доробку художників-вітражистів Івано-Франківщини зазначеного періоду. З’ясовуються технічні та технологічні методи, якими користувалися митці для художньої виразності вітражів.

Метою статті є аналіз життєвого та творчого шляху художників-вітражистів Івано-Франківщини, як мало досліджене явище українського мистецтва. Визначено технологічні, композиційні, стилістичні та колористичні особливості творів окремих митців. Простежено етапи мистецького розвитку вітражистів, які зробили вагомий внесок у розвиток вітражного мистецтва України.

Ключові слова: вітраж, художник-вітражист, майстер, творення, манера виконання, техніка.

Одним із основоположників вітражної справи у м. Івано-Франківську є Микола Михайлович Яковина - член Національної спілки художників України, знаний політик і суспільний діяч. Упродовж 1972-1975-х рр. навчався у Республіканській художній школі ім. Тараса Шевченка, м. Київ. У 1975-1980-х рр. здобував освіту у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва на кафедрі проектування інтер’єру та меблів (тепер Львівська національна академія мистецтв). В інституті                      М. Яковину навчали такі викладачі: М. Вендзилович, І. Самотос, В. Овсійчук. Саме вони відіграли важливу роль у подальшому творчому становленні молодого, тоді ще невідомого митця. Саме у Львові Микола Михайлович навчився класичної техніки виготовлення вітража, якої дотримувався при створенні усіх вітражних засклень. Учителями вітражної техніки були художники-реставратори І. Клех та Г. Комський. Від 1983 р. працює в Івано-Франківському художньо-виробничому комбінаті Художнього фонду УРСР на посаді архітектора, пізніше - монументаліста.

Вітражі музею є унікальною, домінуючою естетичною оздобою інтер’єру музею, що не має аналогів серед інших вітражних панно Івано-Франківщини. Особливо вдале з мистецької точки зору вітражне засклення майстра, яке виконане 1987 р., знаходиться у Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського в м. Коломиї. Вітражні композиції сюжетні та багатофігурні, що відображають побутові сцени за мотивами гуцульського фольклору. При втіленні власного творчого задуму в матеріалі автор використав тільки гутне скло виробництва Львівської керамічної фабрики. Оскільки кольорова палітра скла була дещо обмежена, майстер намагався виготовити його власноруч. Він розтоплював пляшки з-під пива, шампанського та ін. у муфельній печі, після чого розкатував гаряче скло валиком. Зі слів автора: «Утворені пласти скла мали виняткові кольорові відтінки - двох однакових неможливо. Класична манера виконання вітража - монтування листового скла у свинцеву спайку (арматуру)». Внаслідок цього тональна градація кольору скла максимально збагатила палітру вітража.

Отже, у творчому доробку митця небагато вітражних творів, але створені ним за доволі короткий період часу безперечно посідають гідне місце в українському вітражному мистецтві. Микола Яковина завжди шукає нових, оригінальних композиційних інтерпретацій народних мотивів, майстерно працює з матеріалом, його вітражі органічно «прив’язані» до інтер’єру й фахово довершені.

Одним із видатних майстрів вітражництва є Микола Гаврилович Сарапін - член Національної спілки художників України. Його творам притаманний абстрактно-формальний характер. Працював художник за теорією В. Кандінського - відношення кольору до загальної плями. М.Сарапін дотримується класичних методів виконання - монтування шматків скла у свинцеву спайку. Вітражі художника «працюють на просвіт», для цього він використовує гутне скло та скло відоме, як «прибалтійське». Доречно зазначити, що митець є категоричним противником вітражного скла американського виробництва, яке є найпоширенішим матеріалом сучасних майстрів: «Вітражне скло повинно підпорядковуватися природному світлу, а «американське» скло «глухе» і «не працює на просвіт»…».

 Його творам притаманна зорієнтованість на традиційну стилістику. Переважаюча кольорова гама у творах М. Сарапіна - це відтінки синього, зеленого, жовтого, червоного та вохристого скла, які є характерними для класичного вітражного мистецтва. Він часто звертається до контрастних зіставлень цих кольорів з безбарвним або білим тлом. У низці вітражних засклень, які М. Сарапін створив разом із З. Савиним для банку «Український капітал» (1997) та головного поштамту (1996) у м. Києві, автор майстерно застосував техніку розпису легкоплавкими емалями. Вітражі адміністративних будівель банку та поштамту створені за подібною композиційною схемою. По периметру вітраж оперезаний широкою кольоровою каймою, яка сформована геометричним орнаментом. Посередині на безбарвному тлі зображено стилізовану архітектуру, емблему та кольоровий геометричний орнамент. Таке композиційне вирішення є типовим для українського модерну.

Вітражні твори художника базуються на концепції цілісності, композиції змодельовані великими шматками скла. Площинне зображення, кольорова гама, чітка графічна лінія, які застосував художник-вітражист у вирішенні композиційних прийомів є характерними рисами творчості митця. Майстер ретельно дотримується класичних стильових і канонічних вимог у формуванні композиційної площини.

Отже, творам майстра притаманні чітка конструктивність, узагальненість форм, декоративність і лаконізм. Щодо колористики, то митець оперує локальними відтінками скла, використовує контрасти світла й кольору. Площинність та цілісність форм, споріднених єдиною манерою стилізації - ось що характеризує творчі здобутки Миколи Сарапіна.

Одним з відомих митців вітражної справи є Зиновій Васильович Савин. Це майстер, який своїми творами оздобив найвизначніші об’єкти не тільки Івано-Франківщини, а й України. Митець використовував скло, виготовлене на Львівській скульптурно-керамічній фабриці та Брянське кольорове скло. Для його робіт характерне застосування мотивів народного мистецтва, вітражні композиції вирізняються гармонійністю. Чіткі лінії контуру спайки напружені, вони окреслюють і з’єднують окремі площини скелець, примушуючи їх функціонувати як єдине ціле. В основу його модерних робіт покладено творчість А. Мухи

У 1996 р. З. Савин створив вітражну фірму «МАК САВ» у                              м. Івано-Франківську. Активна діяльність фірми припадає на 1996-2002 рр. У цей період створено багато унікальних творів, якими декоровані визначні споруди, зокрема вітражні полотна сходової клітки будинку посла США у                            м. Києві (1997), вітражі у готелі «Меркурій» (Калуш, 1998 р.), декоративне панно фронтальної стіни та навісна люстра конференц-залу Ювелірної фабрики (Київ, 2001).

На поч. XXI ст. майстер-вітражист починає використовувати новітню для нього техніку «тіффані» та застосовує не тільки гутне, а й скло американського виробництва. Техніка «тіффані» - спосіб створення вітража, при котрому листове скло вмонтоване у мідну стрічку (фолію) та з’єднане методом спаювання. Зиновій Васильович розробляє ескізи та картони для майбутніх вітражних засклень. Ця техніка допомогла виконати замовлення з нестандартними формами. Наприклад, навісна люстра на Київській ювелірній фабриці має опуклу форму, тому виготовити її у свинці було б практично неможливо.

Таким чином, творчість Зиновія Савина можна поділити на три етапи: перший 1987- 1996 рр. - це робота у співпраці з майстрами-вітражистами, другий з 1996 по 2002 рр. - процвітання вітражної фірми «МАК САВ», і третій з 2002 р. і до сьогодні - найголовніший етап у житті художника - незалежність і самостійність у творчому процесі. Вітражі Зиновія Васильовича Савина вражають своєю емоційністю і довершеністю композицій. Завдяки високому професійному, мистецькому рівню і бездоганної майстерності твори митця є вагомим внеском в оздоблення українських будівель і займають гідне місце у сучасному вітражному мистецтві.

З початком третього тисячоліття цей вид творчості на                                  Івано-Франківщині набув нових ознак. Бажання заможних людей декорувати дорогими прикрасами своє приватне помешкання уможливило ввести вітражне декоративне мистецтво в оздобу інтер’єрів. Зараз у регіоні є кілька успішних приватних майстерень. Інтерпретуючи традиції народного мистецтва Прикарпаття, художники оздоблюють вітражними творами інтер’єри житлових приміщень і громадських споруд.

Одна з таких майстерень належить родині Пасірських. Її засновник - Олександр Йосипович Пасірський. Наприкінці 1990-х рр. художник досягнув високого рівня майстерності в створенні вітража та зважився працювати окремо. Початок самостійної кар’єри пов’язаний також з відкриттям персональної виставки в салоні «Ортус» м. Івано-Франківська, де експонувалися декоративні вітражні підвіски та шкатулки, виконані з гутного скла у свинцевій спайці на вільну тематику. Згодом з’явилися замовлення вітражних творів, як для громадських, так і для приватних будівель.

З поч. XXI ст. вітражництво О. Пасірського зазнає значних змін і трансформацій. З класичної техніки виконання майстер повністю переходить на техніку «тіффані», яку опанував самостійно. Він практично не використовує у роботі гутне скло, а застосовує скло американського виробництва. Нові технологічні можливості змінюють також і принципи композиційних прийомів. Роботам цих років притаманні сецесійні мотиви, пластичність ліній, інтерпретація рослинного орнаменту. Широкий спектр кольорів «американського» скла допомагає художнику втілювати творчі задуми в розробці сучасних вітражів. За словами майстра, композиційне вирішення і кольорова гама вітража залежить від навколишнього середовища приміщення.

Усі твори О. Пасірського є авторськими. На вітражних творах майстер обов’язково залишає сигнатуру. Найулюбленішим прийомом декору у вітражах є елементи спеченого кольорового скла ф’юзинг, який митець використовує майже у всіх заскленнях.

Ф’юзинг - високотемпературна обробка скла, при якій шматочки скла спікаються між собою у муфельній печі. Окрім монументальних творів, до кращих досягнень автора належать також твори декоративного мистецтва зі штучною підсвіткою: вітражні люстри, бра, навісні елементи, вставки у ніші тощо. До найвизначніших робіт автора можна віднести вітражі в УГКЦ св. Петра (с. Грабівка, Івано-Франківської обл., 2000), у катедральному монастирі (Тисмениця, 2002), декоративні вставки у кафе «Бізе»                        (Івано-Франківськ, 2007).

Наприкінці XX - поч. XXI ст. на Івано-Франківщині працює декілька художників-вітражистів. Різняться вони між собою не тільки за віком, а й за мірою творчої фантазії, майстерності та працьовитості. Кожен розвиває власну творчу індивідуальність, удосконалює фахові здібності й набуває професійного досвіду. Внутрішня потреба самовираження надихає майстрів на творчість та новаторство, а талант, художня вправність стали основними чинниками при реалізації задуму. Художники створюють вітражі для храмів, громадських інтер’єрів (ресторанів, кафе, банків тощо), житлових приміщень. Вони працюють, як у класичній манері виконання - впаювання скла у свинцеву спайку, так і в техніці «тіффані» - спаювання скла в мідній плівці.

Вітражні твори майстрів виконані за різними композиційними схемами й демонструють неординарність рішень. Художники застосовують запозичені та власні орнаментальні форми, з яких виділяємо геометричні та рослинні елементи і мотиви, абстрактні площини, заповнені декоративною сіткою. Рівень майстерності художників різний: одні демонструють високий фаховий рівень виконання, інші лише намагаються досягти його. Загалом кожен майстер по-своєму формує вітраж, досконало застосовує композицію, лінію, ритм, кольорову гаму, що свідчить про високу професійну майстерність.

Підсумовуючи творчість художників-вітражистів Івано-Франківщини, слід ствердити, що висока майстерність виконання як у класичній, так і у сучасній у техніці «тіффані», досконалий композиційний підхід до вітражного твору відносно навколишнього простору, певна стилістична концепція та підбір кольорової гами свідчать про становлення майстрів Прикарпаття на високий рівень українського вітражництва.

docx
Додано
23 березня 2020
Переглядів
860
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку