Стаття "МЕТОДИ ТА ПРИЙОМИ РОЗВИТКУ МОТИВАЦІЙНОЇ СФЕРИ УЧНІВ"

МЕТОДИ ТА ПРИЙОМИ РОЗВИТКУ МОТИВАЦІЙНОЇ СФЕРИ УЧНІВ

Мотив — це те, що спонукає людину до дії, те, заради чого вона її здійснює. У сучасній психології цим терміном позначають ряд причин, що викликають активність індивіда: інтерес, цільові установки, емоції, ідеали, потреби та ін.

Психологи встановили, що мотиви залежать від природних біологічних даних і соціального середовища.

До властивостей мотивів можна віднести їх здатність до:

• зміни;
• розширення;
• перебудови;
• активізації;
• зникнення;
• підсилення або послаблення.

До функцій мотивів належать:

• спонукальна;
• організуюча;
• смислоутворююча;
• утилітарна;
• захисна;
• самовираження.

Формами прояву мотивів можуть бути:

• активність суб'єкта;
• прийняття пропозиції працювати;
• використання додаткової літератури;
• виконання додаткових доручень;
• готовність до участі.

Психологи стверджують, що мотивами можуть виступати потреби, емоції та почуття, установки й ідеали. Для планування діяльності з розвитку мотиваційної сфери учнів викладачі повинні знати про ті потреби, які має кожна людина від на­родження, та методи впливу на мотиваційну сферу учнів.

До складу таких потреб уходять:

• потреба в пізнанні, яка проявляється в бажанні людини ставити питання та шукати на них відповіді;
• потреба в самовираженні, реалізація якої спирається на знання, уміння та навички;
• потреба в оцінюванні себе, яке проявляється в порівнюванні себе з іншими та прагненні до самовдосконалення;
• потреба в соціальних зв'язках, яка виражається у прагненні спілкуватися з іншими;
• потреба в безпеці, задоволення якої пов'язане із прагненням до стабільно­сті й самозахистом;
• фізіологічні потреби, які проявляються в забезпеченні їжею, водою, одя­гом та ін.

Перші чотири види потреб можуть стати в нагоді вчителю під час планування пізнавальної діяльності суб'єктів навчання, як і поради, які дають учені щодо ви­бору прийомів стимулювання як основного методу впливу на мотиваційну сферу тих, хто навчається.

До переліку таких прийомів вони включають:

• урахування інтересів і нахилів;  
• підтримку успіхів — хваліть за конкретну діяльність конкретну людину, не скупіться на теплі та вдячні слова, зізнайтеся в тому, що здивовані її діями і в за­хопленні від учинків;
• прагнення зробити діяльність цікавою, підтримку суперництва, застосуван­ня різноманітних методів організації пізнавальної діяльності;
• опертя на бажання, створення умов для вибору форм діяльності на занятті, змісту та форми домашнього завдання, видів та форм контролю тощо;
•  надання учню шансу проявити себе;
•  співпереживаючу критику. За Ю. Красовським, позитивна критика може бути: підбадьорювальною, критикою - аналогією, критикою - надією, критикою - схваленням, критикою - стурбованістю, критикою - співчуттям, критикою - подивом, критикою - іронією, критикою - докором, критикою - зауваженням, критикою - вимогою, критикою - побоюванням, критикою - пом'якшенням та ін.

Е. Браверман до найважливіших мотивів пізнавальної діяльності, особли­вістю яких є спрямованість на набуття узагальнених способів дій та самовдоско­налення особистості, відносить:

•      пізнавальний, пов'язаний з інтересом до нового, невідомого;
•      мотив «саморозвиток», дія якого проявляється в бажанні якомога більше знати та вміти, розвивати свій розум, підіймати культурний рівень;
•      мотив «досягнення», дія якого проявляється в бажанні отримати гарні результати своєї діяльності, перемогти у змаганні;
•      мотив «професійно-життєве самовизначення», дія якого пов'язана з праг­неннями досягти вершин у майбутній професії;
•      комунікативний мотив, дія якого пов'язана з бажанням учня спілкуватися, співробітничати, взаємодіяти;
•      емоційний мотив, який породжується позитивними емоціями,— радістю, подивом, азартом та ін.;
•      зовнішній мотив, пов'язаний з отриманням винагорода, схвалення від інших людей. Його можна викликати жестом, поглядом, словами співчуття, обіцян­ками винагородити за якісне та швидке виконання завдання;
•      мотив «позиція», пов'язаний із громадянською відповідальністю за справу, почуттям обов'язку.

Мотивація є дуже сильним фактором впливу на успішність учнів. Залучаючи їх до навчальної діяльності, учитель повинен знати, що учень може:

•      сприймати її як таку, що не відповідає його цілям;
•      намагатися уникнути її через неприємності, з якими він може зіткнутися під час її виконання;
•      проявляти до неї незначний інтерес;
•      брати участь у ній з великим бажанням, бо вважає її цікавою та посильною.

Завдання вчителя з цього напряму педагогічної діяльності:

•      вивчати мотиваційну сферу учнів;
•      розвивати мотиви, які вже сформовані в учнів, спиратися на них під час пла­нування діяльності на уроці;
•      формувати нові мотиви, що здатні забезпечити підвищення якості навчаль­ної праці.

Одним із найпростіших тестів на виявлення особливостей мотивації пізнавальної діяльності учнів може бути тест «Мотиви моєї діяльності».

Любий друже! Уважно прочитай анкету та підкресли в ній ті пункти, які відповідають твоїм думкам, прагненням, відчуттям, бажанням.

Я навчаюсь тому, що:

1. на уроках... (вставте назву предмета) така обстановка, що хочеться вчитися;

2. примушують батьки;

3. хочу отримати гарні оцінки;

4. треба готуватися до обраної професії;

5. у наш час у суспільстві не можна бути дурнем;

6. хочу завоювати авторитет у однокласників;

7. подобається пізнавати щось нове;

8. подобається вчитель;

9. хочу уникнути поганих оцінок і неприємностей;

10. хочу більше знати;

11. мені приємно думати, відкривати щось нове;

12. хочу бути першим учнем у класі.

Обробка відповідей учнів:

1 — мотив благополуччя;

2, 9 — мотив протидії пригніченню;

3 — мотив досягнення;

4 — мотив «професійне самовизначення»;

5 — мотив «позиція»;

6, 12 — мотив престижу;

7, 10 — пізнавальний мотив;

8, 11 — емоційний мотив.

Прийоми розвитку пізнавальних мотивів можна поділити на дві групи:

1.           Зацікавлення змістом навчального матеріалу — новизна повідомлення; дивовижна інформація, приклади з художньої літератури; використання крає­знавчого матеріалу; інформація екологічної спрямованості; історичні відомо­сті; факти з життя вчених; інформація, пов'язана з розкриттям можливостей людини та ін.
2.           Зацікавлення процесом навчання — використання роздаткового матеріалу, технічних засобів навчання; застосування комп'ютерної техніки, демонстраційно­го експерименту та інших видів наочності; залучення до ігрової діяльності, проб­лемне навчання та ін.

В. Звєрєва пропонує такі методи мотивації та стимулювання діяльності, які, на наш погляд, можуть бути застосовані й під час організації навчання у вищих і се­редніх навчальних закладах:

•         пред'явлення навчальних вимог, інформування про обов'язкові результати навчання, створення пізнавальних утруднень, залучення до самооцінки своєї ді­яльності та корекції, прогнозування власних майбутніх результатів. Вони спри­яють розвитку вольових мотивів;
•         заохочення, застосування навчально-пізнавальних ігор, створення яскравих наочно-образних уявлень, ситуації успіху, стимулююче оцінювання, вільний вибір завдань, задоволення бажання бути цікавою (вагомою) особистістю. Вони спри­яють розвитку емоційних мотивів;
•         опору на життєвий досвід, урахування та розвиток пізнавального інтересу, створення проблемних ситуацій, заохочення до пошуку альтернативних рішень, виконання творчих завдань, а також завдань на кмітливість. Вони забезпечують розвиток пізнавальних мотивів.

С. Подмазін до методів і прийомів психолого-педагогічної підтримки діяльно­сті учнів включає:

• заохочення;
• пізнавальний інтерес;
• навчально-пізнавальну гру;
• кооперацію учнів під час уроку;
• створення яскравих уявно-образних уявлень;
• виконання творчих завдань;
• створення проблемних ситуацій;
• спонукання до пошуку альтернативних рішень;
• створення ситуації успіху;
• створення ситуації взаємодопомоги.

Формулу успіху в пізнавальній діяльності Е. Браверман наводить у такій формі:

          У=М + (ПІ + РІ + ЗІ + ЗІ) + СЗ,

де:      М — мотивація;

ПІ — пошук інформації;

РІ — розуміння інформації;

ЗІ — за­пам'ятовування інформації;

ЗІ — застосування інформації;

СЗ — систематичність занять.