7 квітня о 18:00Вебінар: Інтернет-середовище для професійного розвитку вчителів математики

стаття "Міцна сім'я - міцна держава"

Про матеріал
Стаття про роль родини в державі, цінності родини, підтримання в родині звичаїв і традицій. Стосунки між членами родини.
Перегляд файлу

Міцна сім’я – міцна держава                                            

Де сонце засинає вечорами
Під тихі колискові давніх літ,
У спогадах живе разом з піснями 
Родинного тепла безмежний світ.

Примножить щастя й радість із роками
Тепло родинне, вишите добром, 
Якщо плекають діти із батьками
У люблячих серцях його разом.

Літа гайнуть у вирій за птахами,
Минуле перейде у спогад-дим,
Та вічно залишатиметься з нами
Тепло, яке дав батьківський нам дім. 

                  Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, «з материнською ласкою у затишній батьківській оселі». То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини, то її велике «Я», з якого починається людина, родина, батьківщина і вся наша велична й неповторна у світі країна – Україна. Як маленькі струмочки, вливаючись у більші, творять потічки, потоки, а ті – річки, а ріки – море, так і ми творимо сім’ї, родини, рід, а з родів складається велике, святе  і рідне всім родам – народ.  Ми з вами всі – український народ, який складається з родин малих і великих, дружних і працьовитих. Як могутня ріка бере силу з маленьких джерел, так і наша  країна збагачується маленькими родинами. І якщо складемо всі родини – це весь український народ, вся Україна. Найдорожчий, безцінний скарб, що має людина – це здоров’я. Без нього немає повноцінного, радісного, щасливого життя. То нехай же річка буде повноводною, а родина наша українська – красивою,  щасливою і здоровою…

Немає нічого дорожчого на світі, 
Ніж дивне щастя жити на Землі 
В здоров’ї кожній квіточці радіти, 
І посміхатися навіть уві сні.

Безцінний скарб, що ми здоров’ям звемо, 
Із юних літ нам треба берегти, 
Адже нічого більше нам не треба, 
Щоб тільки всі здорові були ми.

            Слово «родина» походить від кореня «род», «рід», що говорить саме за себе. «Сім’я» має відношення до «семені» та продовження роду, тобто народження і виховання дітей, яке традиційно вважається основним призначенням створення сім’ї. Родина була і залишається хранителькою духовних цінностей, родинних традицій, культури та історичної спадкоємності поколінь, чинником стабільності і розвитку. З родини починається життя людини, тут відбувається формування її як громадянина. Тому тандем сім’ї і держави – необхідна передумова процвітання і добробуту його громадян. 

Міжнародний день сім’ї відзначати і в нашій країні. І дуже хотілося б, щоб цей день став особливим святом, адже українці споконвіків славилися міцним сімейним устроєм, багатодітністю, духовною єдністю поколінь, повагою до батьків та до жінки-матері.

Родина - це таке маленьке слово,

А скільки ж в ньому сенсу, доброти.

Це – мами перша колискова,

Це - батьків прояв теплоти.

Це все. Що може бути краще

За рідних й дорогих людей?

Не покидай ти їх нізащо,

Бо це все рідне, це твоє.

Родина – це не просто термін,

Який у словнику знайдеш.

Родина – тихий серця шепіт,

З яким ти по життю ідеш.

Нехай усе біжить, минає,

Та ти не будеш в самоті.

Родина – щось насправді справжнє

З того, що маєш у житті.

 

______________________________________________________________

Міцна родина, повага до матері та батька – споконвічні цінності українського народу, а дружна сім’я – традиційна запорука й головна умова успішності українця. Завдяки родині міцніє і розвивається держава, зростає добробут народу.

Міжнародний день сім’ї (International Family Day) заснований Генеральною Асамблеєю ООН у 1993 році. Встановлення цього дня ставить за мету звернути увагу громадськості країн на численні проблеми сім’ї, проблеми родин які  потребують підтримки й допомоги.

З родини починається життя людини, тут відбувається формування її як громадянина. Сім’я – джерело любові, поваги, солідарності і прихильності, те, на чому будується будь-яке цивілізоване суспільство, без чого не може існувати людина. Благополуччя сім’ї – ось мірило розвитку і прогресу країни.

Здійснюючи екскурс в історичне минуле української сім’ї , ми бачимо , що за часів стародавньої Русі та в період середньовіччя (XV-XVI ст.) на території України існувала велика патріархальна сім’я, або домашня община. Вона відома під назвою “служба”, “сім’я”, “дворище”. Поряд з нею існували й малі сім’ї. Уклад і побут общини трималися безперечною владою глави сім’ї – батька, мати управляла суто жіночими справами.

Батько щодня за вечерею підсумовував, що було зроблено протягом дня, та давав завдання кожному члену сім’ї на завтра. Воля батька в селянських родинах була законом.

Робочий день починався дуже рано; влітку – о четвертій-п’ятій годині, взимку – о п’ятій-шостій . До купи сім’я збиралася тільки пізно ввечері. Після вечері готувалися до наступного дня, лагодили реманент, оглядали худобу.

Взимку роботи було менше. Правда, не для всіх. Жінки і взимку вставали дуже рано, поралися в хаті й по господарству, пряли, ткали, лагодили одяг, шили й вишивали сорочки.

У сім’ї існував раз назавжди встановлений розподіл діла на “чоловіче”, “жіноче” і “спільне». Жінка садила, доглядала й обробляла город, збирала з нього й переробляла врожай, готувала страву, обробляла льон і коноплі, пряла, ткала, шила сорочки, доглядала за птицею, коровою, свиньми. Крім того, вона піклувалася про чоловіка й дітей, прала одяг, прибирала житло. В обов’язок чоловіка входила робота на полі, виготовлення й лагодження сільськогосподарського реманенту, заготівля палива й будівельних матеріалів, догляд за робочою худобою. Спільно подружжя збирало врожай на полі ( чоловік косив, а жінка в’язала ). Жінка мала допомагати чоловікові в усьому, однак чоловік вважав для себе негожим виконувати якусь жіночу роботу й майже ніколи за неї не брався.

________________________________________________________

Майнові відносини в українській селянській сім’ї будувалися на основі приватної власності. Розпорядником родинного майна і його власником був, як правило, глава сім’ї. Після смерті батька майно довгий час не ділилося, а влада в сім’ї переходила до старшого сина або навіть до матері, які продовжували порядкувати сімейним добром. Пізніше, з розвитком товарно-грошових відносин й посиленням процесу розпаду великих сімей майно підлягало розподілу. Як після смерті батька, так і за його життя воно розподілялося між синами здебільшого порівну. Значнішою бувала частка того з синів, з котрим після поділу залишалися батьки.

Найчастіше більшу частку майна одержував молодший син. Йому належала й частина садиби. Інколи з цього правила робився виняток на користь найслухнянішого сина. В деяких місцевостях Західної України батьки лишалися жити з старшим сином. Сестри ж переходили на опіку братів, які готували їм посаг і видавали їх заміж.

Жінка під час поділу не мала права на одержання спадщини не тільки на землю, а й на рухоме майно і цілком залежала від батька, чоловіка, братів. Тільки в разі, коли сім’я не мала в своєму складі спадкоємців чоловічої статі, майно ділилося між дочками також порівну.

В сім’ї жінці належало її придане, яким, окрім неї, ніхто не міг розпоряджатися. Українське придане мало свою особливість. По можливості до нього включалися земельний наділ, що звався “материзною”, яка ніколи не входила в загальнородинне майно, не ділилася між окремими членами сім’ї, а передавалася у спадщину, і тільки по жіночій лінії.

Своєрідність майнових відносин позначалась і на подружніх взаєминах, які в українській родині, як правило, відзначались згодою. Нерідко траплялось і так, що жінка всупереч звичаєвому праву була номінальним головою родини, відіграючи в ній першорядну роль. Недаремно казали: “Чоловік за один кут хату тримає, а жінка – за три”.

Відносна незалежність української жінки пов’язана з тією традицією, яка склалася через вимушену відсутність чоловіків. Адже в Україні довгий час тривала визвольна боротьба, йшло формування козацтва – все це відволікало чоловіків від домівок. За цих обставин жінка брала на себе всі функції забезпечення життєдіяльності сім’ї.

Відстоюючи честь сім’ї, роду, односельчани засуджували недбайливість, пияцтво, гультяйство, неповагу до своїх сімейних обов’язків. Ганьба і зневага діставалися на долю того чоловіка або тієї жінки, які допустилися зради в подружньому житті. Суворо карав народний звичай і за “перелюбство”. Дівчину, що народила дитину поза шлюбом кожен міг скривдити, насміятися з неї. Не мало горя і зневаги терпіла й сім’я дівчини. Нерідко під тягарем людського осуду батьки виганяли молоду матір з рідної хати.

_______________________________________________________

В селянських сім’ях народжувалось багато дітей. Робота змушувала матір дуже рано залишати дітей на менших своїх сестер і братів або й зовсім без догляду. Краще почувала себе жінка-матір в сім’ях з дідом або бабою, які допомагали батькам доглядати й виховувати дітей – своїх онуків. В українській сім’ї дітям прищеплювали слухняність, повагу до батьків і старших взагалі. За звичаєм діти, навіть дорослі, до батька й матері звертались на “ви”.

Будучи складовою частиною сільської громади, сім’я (родина) брала участь в громадському житті, дозвіллі та дотримувалась громадського етикету. Важливу роль відігравала церква. Відвідання церкви вважалось релігійним і моральним обов’язком кожного християнина. Також до церкви ходили, щоб поспілкуватись, похвалитись обновою, почути останні новини. Значне пожвавлення у життя родини вносили різноманітні базари та ярмарки. На них вибирались не лише заради купівлі-продажу, а й для того, щоб відпочити від щоденних турбот, набратись нових вражень. Повертаючись з ярмарку, селяни неодмінно купували гостинці і подарунки рідним, особливо дітям.

Разом з тим члени селянської родини завжди відгукувались на всі заходи, до яких вдавалася громада, наприклад, на взаємодопомогу (толока), на спільне проведення свят і сімейних торжеств й ін.

Усе сімейне життя супроводжувалось різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі визначали певні етапи життя людини і окремі стадії розвитку сім’ї. Основні з них: родильні, які відзначали народження людини; весільні, що освячували шлюб; поховальні й поминальні, пов’язані із смертю людини та вшануванням її пам’яті.

В сучасному українському суспільстві, за вимогами часу,   уклад і побут сімей дещо  змінився. Але виховання на національних традиціях, здорова мораль, фізичне загартування,  дасть змогу зміцнювати  сім’ї , родини.

Міцна родина здатна зрощувати плоди любові і злагоди, що є запорукою розквіту міцної, успішної, багатої держави – Україна.

 Родина, родина – від батька й до сина 
Від матері доні добро передам. 
Родина, родина – це вся Україна 
З глибоким корінням, з високим гіллям. 

(Пісня «Родина,родина»)

 

docx
Додано
24 січня
Переглядів
73
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку