стаття "Мовленнєвий розвиток молодших школярів та сучасна мовна освіта"

ПЛАН

ВСТУП

1. Психолого-педагогічні засади та методичні характеристики розвитку мовлення молодших школярів.

2.Основні напрямки роботи з розвитку мовлення в початковій школі.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Глобалізаційні тенденції розвитку сучасного суспільства ставлять нові вимоги перед освітою, що відіграє вирішальну роль у становленні молодої людини. Чинна гуманістична концепція ґрунтується на визнанні людини найвищою суспільною цінністю, а освіту, її зміст визначає як необхідну умову становлення, всебічного розвитку, самоствердження і творчої самореалізації духовно багатої особистості.

Стратегічною метою сучасної освіти є формування високоосвіченої, інтелігентної, самодостатньої творчої особистості з інноваційним типом мислення і діяльності, здатної гідно відповісти на виклики цивілізації. Україна є полікультурною і багатонаціональною державою, тому особливого значення набуває виховання громадян у природовідповідному середовищі національної культури (духовної і матеріальної), становлення патріота України. Усе це потребує оновлення методології та змісту освіти загалом, і мовної зокрема.

Однією з найважливіших і актуальних  проблем сучасної методики викладання української мови в початкових класах є проблема розвитку мовлення молодших школярів. Зрозуміло, що під час вивчення рідної мови одним із головних завдань є завдання формування і розвитку у дітей правильного, виразного, чистого мовлення.

За допомогою рідної мови діти починають пізнавати навколишній світ, входити в людську спільноту, прилучатися до національної та світової культури, щоб потім, вийшовши зі стін навчального закладу, продовжувати розвивати її далі як невід’ємну частку загальнолюдської культури. Як форма існування і вияву національної та особистісної самосвідомості рідна мова є засобом самопізнання, саморозвитку і самовираження людини, формування нового типу особистості й суспільних відносин у полікультурному світі.

 

 

 

1. Психолого-педагогічні засади та методичні характеристики розвитку мовлення молодших школярів.

Мова ─ одне з див, за допомогою якого люди передають найтонші відтінки думок і почуттів. Саме вона віддзеркалює душу народу, його історію. Збагнути таємницю мови, прочитати історію слів, а звідси ─ предметів та явищ, може тільки той, хто знає рідну мову.

Мовлення ─ важливий засіб спілкування, обміну думками і почуттями між людьми, передачі та засвоєння інформації. З перших днів шкільного життя у дитини виникає потреба у спілкуванні ─ вміння говорити правильно, красиво, логічно.

 Однією з головних цілей навчання мови є формування комунікативної компетенції, пов’язаної з оволодінням усіма видами мовленнєвої діяльності і культурою мовлення. Мовний розвиток повинен спиратися на вивчення теорії, оскільки саме теорія дає систему базових лінгвістичних знань, без яких неможливе вільне і грамотне володіння усним і писемним мовленням. У свою чергу розвиток мовлення учнів не треба відокремлювати від вивчення теоретичних відомостей про мову. Він нерозривно пов’язаний з вивченням системи мови, тому що мовлення в її усній і писемній формі – це реалізація системи мови [5, c. 19].

Знання теорії мови – ще не обов’язкова умова гарного мовлення, але знання системи мови, закономірностей функціонування її одиниць розвиває мовлення учнів, вдосконалює його. З іншого боку, усвідомлення ролі мовних засобів для розвитку мовлення є стимулом до засвоєння теоретичних відомостей, мотивує вивчення мовної системи.

Сучасна шкільна методика навчання учнів мовлення виходить з теорії мовленнєвої діяльності, концептуальні положення якої розроблені видатними вченими Л.С. Виготським, О.М. Леонтьєвим, О.Р. Лурією, Н.І. Жінкіним. Ці ідеї практично були реалізовані в працях Т.А. Ладиженської, М.Р. Львова, В.І. Капинос, Н.А. Іполітової [9, c. 27]. 

Л.С. Виготський висунув такі поняття та ідеї: 
-          мовленнєва діяльність; 
-          мовний розвиток – процес, пов’язаний із психічним розвитком, розвитком практичної діяльності, соціальних форм поводження;

 -         розвиток знакового позначення в мовленнєвій діяльності є розвитком узагальнення за допомогою мовного знака. 

У формуванні комунікативно-мовленнєвих умінь учнів можна виділити кілька етапів: 
·          попереднє ознайомлення з метою дії, створення необхідної мотивації; 
·          складання схеми передбачуваних дій; 
·          виконання дій у матеріальному чи матеріалізовану вигляді; 
·          формування дії як зовнішньо-мовленнєвої; 
·          виконання дій подумки. 

Розвиток мовлення, формування комунікативної компетенції необхідні для вміння контролювати правильність і доцільність своїх висловлювань, а також для вільного володіння мовою. А це, в свою чергу допомагає особистісному розвитку учнів. Саме на уроках розвитку мовлення діти навчаються самостійно визначати стиль тексту, створювати власні усні та письмові висловлювання, будуючи їх з урахуванням мети адресата мовлення. Усе це сприяє соціалізації особистості. Психологічну основу комунікативно-мовленнєвих умінь складає теорія діяльності, тобто мовлення організоване з точки зору психології подібно до інших видів діяльності [1, c. 17].

Мовленнєва діяльність характеризується вмотивованістю, цілеспрямованістю, ситуативністю і складається з чотирьох фаз: 
·          орієнтування в ситуації спілкування; 
·          планування; 
·          реалізації задуму за допомогою експресивних засобів мови; 
·          контролю. 

Ефективність мовленнєвого розвитку дітей значною мірою залежить від урахування даних сучасної психології і психолінгвістики. Термін зв’язне мовлення вживається у трьох значеннях. Під зв’язним мовленням розуміється процес, діяльність мовця, слухача, послідовний виклад або сприймання думок, знань однією особою. Зв’язним мовленням називають також продукт цієї діяльності – текст – висловлювання, характерними ознаками якого є смислова та структурна єдність. Зв’язне мовлення – це і розділ методичної науки, що ставить своїм завданням учити дітей розуміти, відтворювати і будувати висловлювання з огляду на мету, умови спілкування, дотримуючись норм літературної мови. Оволодіння мовою як засобом спілкування, мислення, пізнання, міркування – необхідна складова розвитку розумових і творчих здібностей учнів, формування гуманістичних ідеалів, прищеплення почуття національної свідомості і гідності.

Одне з найголовніших завдань школи, зокрема її початкової ланки – навчити школярів змістовно, граматично правильно і стилістично вправно висловлювати думки в усній та писемній формах. 

Досягнення лінгвістики, пов’язані з розробкою понять «текст», «стиль», «тип мовлення», «засоби зв’язку речень у тексті» дали можливість здійснювати принципово новий підхід до роботи з розвитку зв’язного мовлення використовувати на практиці навчання мови основи, лінгвістичні, поняття, розробляти на їх основі понятійно-орієнтовану систему навчання зв’язних висловлювань [6, c. 57]. 

Внесення до сучасного шкільного курсу української лінгвістики тексту дало змогу значно підвищити рівень засвоєння молодшими школярами комунікативних умінь.

Разом з тим вивчення типових недоліків учнівських висловлювань дозволиоло зробити висновок,  що навчання школярів будувати систему структурно-семантичні зв’язки між компонентами тексту ще далеке до завершення.

Нерозробленість проблеми в методичному аспекті виявляється у відсутності чітких рекомендацій щодо опрацювання лексико-граматичного матеріалу в органічному взаємозв’язку з розвитком мовлення учнів. У результаті цього одержувані молодшими школярами відомості з граматики недостатньо спрямовуються в напрямку удосконалення мовленнєвих умінь і навичок [7, c.43]. 

Недостатнє дослідження лінгвістичних засад розвитку зв’язного мовлення учнів початкових класів не могло не позначитися на програмах, підручниках. навчальних посібниках, методичних рекомендаціях для вчителів. Чинними програмами і підручниками з української мови передбачено ознайомлення учнів із засобами зв’язності. Однак з існуючої багатоманітності дібрано лише деякі лексичні засоби. До того ж мовний матеріал,  передбачений для засвоєння у 3-4-их класах, не використовується повною мірою в реалізації основних завдань програми з розвитку зв’язного мовлення. Необхідно розширити коло засобів вираження зв’язності тексту, з якими доцільно ознайомити учнів. Йдеться не лише про збагачення лексичних засобів зв’язку, а й про ознайомлення молодших школярів з деякими граматичними засобами. 3 метою підвищення ефективності формування в учнів початкових класів умінь будувати зв’язні висловлювання доцільно зосереджувати їхню увагу не лише на внутрішні функції частин мови. їх синтаксичній ролі в реченні (як це передбачено чинною програмою), а й на здатності частин мови виконувати ще й зовнішню функцію – служити засобами зв’язку в тексті.

2. Основні напрямки роботи з розвитку мовлення в початковій школі.

Розвиток  зв’язного мовлення ─ провідний принцип навчання рідної мови в початкових класах. Він охоплює всі сторони мовленнєвої діяльності учнів. Робота над правильною вимовою, чіткістю й виразністю усного мовлення, над збагаченням словника, правильним і точним вживанням слова, над словосполученням і зв’язним висловлюванням, над орфографічно грамотним письмом має стати основою кожного уроку.

Робота з розвитку мовлення молодших школярів включає такі напрями:

• вдосконалення звуковимови учнів і підвищення їхньої мовної культури;
• збагачення, уточнення й активізація словникового запасу молодших школярів;
• уміння вживати слова у властивому для них значенні, користуватися виражальними засобами мови залежно від ситуації і мети висловлювання;
• послідовно і логічно викладати думки;
• удосконалення граматичного ладу мовлення учнів;
• оволодіння нормами українського літературного мовлення;
• засвоєння найважливіших етичних правил спілкування.

    Ці напрями роботи з розвитку мовлення становлять основу для формування у молодших школярів мовленнєвої компетентності.

 Складовою проблеми розвитку мовлення молодших школярів виступає робота над словом, оскільки розвиток мовлення включає в себе роботу:

• над окремими словами;
• над словосполученнями і реченнями;
• над зв’язним мовленням.

 Засвоєння лексичного багатства мови молодшими школярами не повинно проходити стихійно. Одним із найважливіших завдань розвитку мовлення учнів початкових класів є керування процесом збагачення словника дітей, упорядкування словникової роботи, нарешті , активізація словника учнів.

 Як відомо, методика словникової роботи передбачає чотири основні напрями:

1.            збагачення словника учнів новими словами і розширення його за рахунок нових значень уже відомих лексем;
2.            уточнення словника, яке передбачає пояснення значень слів-паронімів, слів-синонімів, антонімів; засвоєння багатозначності, лексичної сполучуваності слів, засвоєння слів-омонімів;
3.            активізація словника, тобто переведення слів із пасивного словникового запасу учнів у активний;
4.            витіснення із вживання не літературних слів, переведення їх із активу в пасив [1, с. 15-16].

 Мовленнєвий розвиток учня ─ це  дуже важлива умова його успішного навчання. Чим більше дитина читає, переказує, слухає, тим краще розвивається її пам’ять, а, отже, тим легше їй засвоювати знання з усіх навчальних дисциплін, які вивчаються в початкових класах. Щоб розвинути та удосконалити мовлення школярів потрібна щоденна клопітлива  робота над оволодінням основними мовними нормами. У цій роботі головне місце посідає збагачення словникового запасу учнів. Засвоюючи нові слова, учні вчаться правильно їх вимовляти, наголошувати, пояснювати значення, удосконалюючи звуковимову, яка є складовою частиною мовленнєвого розвитку, мовної культури.  Мовленнєвий розвиток, якого досягли діти у початкових класах, забезпечує основу подальшого навчання і виховання молоді, зумовлює професійну діяльність дорослої людини. Школа має готувати дитину до майбутнього життя і праці. Якщо учень досконало вивчить мову, то в майбутньому зможе брати активну участь у суспільному житті країни, бо тільки у розвиненому мовленні формуються вміння користуватися новими засобами, виражати сприйняте, передавати іншим набуті знання [3, с.110].

 «Учитель покликаний використовувати всі можливості, щоб саме в роки дитинства донести до свідомості й серця найтонші відтінки барв, пахощі слова, щоб рідне слово стало духовним багатством дитини» ─ зазначав В.О.Сухомлинський [9, с. 251]. Найважливішим засобом впливу на дитину, облагороджування її почуттів, душі, думок, переживань є краса і велич, сила й виразність рідного слова. Тому вчителям особливу увагу слід приділяти розвитку усного і писемного мовлення. А для цього потрібно постійно розширювати життєвий досвід учнів: вчити їх спостерігати, уявляти, творчо мислити й відчувати, оцінювати і узагальнювати, а потім передавати словом усе побачене, почуте, пережите.

 У Концепції загальної середньої освіти зазначається, що «освітніми результатами початкової школи є повноцінні мовленнєві, читацькі уміння і навички…» [5, с. 38 ] Як бачимо, на першому місці серед інших умінь і навичок, яких повинні набути молодші школярі за час навчання у початковій школі, є комунікативні. Це ще раз свідчить про те, що комунікативний розвиток був і залишається важливою умовою успішного навчання учнів початкових класів.

 Відповідно до освітньої галузі «Мови і літератури» Державного стандарту початкової загальної освіти українська мова будується за такими змістовими лініями: мовленнєвою, мовною, соціокультурною, діяльнісною [3, с. 15]. Мовленнєва змістова лінія, яка є основою, передбачає розвиток усного і писемного мовлення учнів, їхнє вміння користуватися мовою як засобом спілкування, пізнання, впливу. З цією метою розвиваються, удосконалюються усні види мовленнєвої діяльності, якими учні певною мірою оволоділи і в дошкільному віці, а також формуються і удосконалюються види мовленнєвої діяльності, які пов’язані з писемним мовленням.

 Читання ─ один з основних компонентів розвитку мовленнєвої діяльності школярів, один із важливих засобів формування особистості. Тому так важливо саме в початкових класах сформувати в учнів технічну сторону читання, уміння працювати з різними видами текстів, забезпечити максимальний вплив твору на школяра. Розвиток мовлення у молодшого школяра виявляється в тому, що в нього виробляється навичка читання, тобто досить швидке і правильне пізнання літер та їх поєднань, і перетворення побачених знаків у вимовлені звуки, звукосполучення, тобто у слова. У різних видах і формах роботи з мовленнєвим матеріалом розвиваються логічне мислення і зв’язне мовлення школяра. У цьому процесі основне значення має засвоєння учнями багатьох життєвих і спеціальних термінів та мовних зворотів. Знання навчального матеріалу, наукових термінів і вправляння в їх різноманітному застосуванні ведуть до успішного формування в дітей нових наукових понять. Для цієї роботи потрібна складна розумова діяльність, насамперед аналіз, абстрагування й узагальнення; вона розвиває в дітей гнучкість мислення та мову [6, с.135-136].

 Особливе значення для розвитку мовлення має перехід учнів 2-4 класів до літературного читання. Як наголошує Л.С. Виготський, у процесі читання художніх текстів відбувається не просто засвоєння прочитаного, а усвідомлення свого ставлення до творів мистецтва або формування нових знань через своєрідний діалог між автором і читачем на основі тексту. Тому, опрацьовуючи будь-який жанр художнього тексту на уроці, вчитель, виходячи з рівня розвитку дітей класу, спонукає їх знаходити через форму слова позицію автора, формулювати етичні та естетичні оцінки дійових осіб, ставити себе на місце того чи іншого персонажа, уявно діяти за нього і передавати головний сенс його діяльності через творчу розповідь [8, с. 135].

 Кожний навчальний предмет має свій зміст і термінологію, засвоюючи яку учень збагачує словник і розширює розумовий кругозір. На будь-якому уроці вчитель має змогу спеціально розвивати мовлення учнів і збагачувати їхній словниковий запас. Джерелами збагачення словникового запасу учнів стають: сама навколишня дійсність, навчальний процес, ілюстративний матеріал, наочні посібники, технічні засоби, які вчитель використовує у ході розповідей та бесід з учнями. Під час читання словниковий запас молодших школярів активно поповнюється прикметниковими і дієслівними формами, а самі висловлювання стають більш повними, емоційними та яскравими. Важливим є те, що дитячий словник збагачується не тільки кількісно, а й якісно. Під час уроків читання збільшується питома вага лексики, яка відображає суспільно ─ політичні відносини. Статті для читання та художні ілюстрації ознайомлюють дітей з новими словами в галузі науки, техніки і культури, трудової діяльності людей, назвами рослин, тварин, предметів побуту. Поповнюється лексика, пов’язана з різноманітною діяльністю самих дітей, як на уроках, так і в позаурочний час. Вчителю треба намагатися  давати учням можливість активно розвивати свій словник, збагачувати мову новими зворотами, образами, заглиблюватись у джерела народної творчості.  Навчити дітей бачити і відчувати красу рідного краю можна  на екскурсіях, які передують урокам розвитку зв’язного мовлення; у картинах художників, у власних малюнках, кольорових репродукціях та фотографіях [6, с. 75].

 Важливу роль у збагаченні словника дітей має мова вчителя. Вона завжди є зразком для учнів, а тому й повинна бути не лише правильною щодо побудови, а й багатою, змістовною, різноманітною за своїм словниковим складом. Таким чином, мова вчителя ─ важливе джерело збагачення словника учня початкових класів. На уроках читання діти знайомляться і з деякими не літературними, діалектними чи жаргонними словами. Тому треба звертати увагу на те, щоб діти не засвоювали таких слів, переконливо доводячи їм, що цим псується, засмічується краса рідної мови.

 Значне місце на уроках читання відводиться вправам, які допомагають розширити й уточнити словник дітей. Значення невідомих слів, що трапляються в текстах, обов’язково слід пояснювати, формуючи в учнів відповідні уявлення й поняття. Також слід виробляти в учнів уміння добирати ті слова, якими можна найточніше, найяскравіше, образно висловити думку. З перших днів дитини в школі необхідно повсякденно працювати над словом, пояснювати різні його значення, добирати синоніми, вводити слова в речення, виявляти синоніми в ілюстративному матеріалі. Для того, щоб учні знали мову, вміли правильно користуватись словом, треба зацікавити ним, вивчати і аналізувати кожне слово, словосполучення і речення.

 Основою навчання учнів зв’язного мовлення та складання і написання творів є ціла система різних вправ, які комплексно забезпечують успіх:

• Словникова робота (добір синонімів, пояснення значення слів, підбір речень);
• логічні вправи;
• складання речень за власними спостереженнями;
• редагування речень;
• перекази;
• складання описів за малюнками;
• творче списування;
• заучування текстів;
• словесне  образне малювання та інші.

 Для розвитку образного усного мовлення потрібно розв’язувати такі навчальні завдання:

• розширювати і поглиблювати знання учнів про слова-назви, слова-ознаки, слова-дії та викликати інтерес до роботи над словом, почуття гордості за рідну мову;
• поступово вводити дітей у світ краси мови;
• формувати ініціативу і самостійність, здатність оперувати словом у мовленнєвій діяльності;
• розвивати дитячу уяву, фантазію;
• Виховувати вміння долати труднощі під час опрацювання слів, прагнення вдосконалювати літературну мову, спостережливість, кмітливість;
• удосконалювати вміння переносити знання, здобуті на уроці, в нові умови;
• застосовувати на уроці знання, набуті самостійно.

 Вирішуючи ці завдання на уроках читання, розвитку мовлення, вчитель збагачує мовлення учнів кількісно, тобто поповнює їхній активний словник.

 Матеріалом для розширення словникового запасу молодших школярів на уроках читання, розвитку мовлення служать синоніми. Вони можуть відрізнятися:

• відтінками лексичного значення;
• емоційно ─ експресивним забарвленням;
• стилістичною належністю;
• ступенем вживаності та сполучуваності з іншими словами.

Вони збагачують словниковий запас учнів, допомагають уникнути повторення одного й того ж слова в реченні, роблять мовлення більш точним, виразним, емоційно забарвленим. Можна використовувати такі вправи:

• Відшукування синонімічних груп у тексті;
• добір слів, близьких за значенням;
• пояснення синонімів;
• аналіз емоційних синонімічних слів;
• складання речень з поданими синонімами;
• заміна невдалих, невідповідних для певного тексту слів або тих, що повторюються [7, с. 93-95].

 Із багатозначністю слів діти стикаються постійно, але не завжди усвідомлюють її. Дуже важливо показати багатозначність слова в тексті, планувати спеціальну роботу над багатозначними словами на уроках читання і мови. Основний методичний прийом роботи над різними значеннями одного слова ─ це спостереження за ним у різних реченнях. До поняття багатозначності діти йдуть від алегоричного, образного вживання слова, тому робота над образністю мови письменника є дуже важливою рисою аналізу твору на уроці читання.

 Одним із способів ознайомлення з багатозначністю слів є виконання вправ на вживання їх у прямому і переносному значенні, а саме:

• пояснення прямого й переносного значення слів;
• добір із тексту слів з переносним значенням і вживання їх у прямому;
• складання попарно речень зі словами, вжитими в прямому й переносному значенні.

 Словникова робота в початкових класах повинна бути скрупульозною і систематичною. Адже саме в початковій ланці закладається основний словник школяра, і тому учень повинен правильно зрозуміти значення слова, засвоїти його, тобто слово має ввійти у словник школяра і активно використовуватися у його власних висловлюваннях.

 Систематична робота над текстом служить основою для формування в учнів мовленнєвих умінь і навичок і дає змогу спостерігати, аналізувати й узагальнювати різноманітні лексичні та граматичні явища в їх органічних взаємозв’язках. Зв’язні усні та письмові розповіді учні вчаться будувати за сюжетними картинками, ілюстраціями в підручниках, за кадрами кінофільмів. Щоб сформувати в дітей певні елементарні рівні монологічного та діалогічного мовлення, програма передбачає проводити значну роботу над умінням дітей розповідати за картиною чи серією малюнків. Уміння дітей складати розповіді за серією картинок передбачає розвиток у молодшого школяра логічного компонента: уміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, які реально існують у житті. Навчання учнів роботі з серією картинок здійснюється в певній послідовності, а саме:

1.            Знайти спільних героїв на картинках;
2.            знайти місце в якому відбуваються події;
3.            визначення часу подій;
4.            назвати дії героїв;
5.            скласти розповідь;
6.            згадування, як грали з картинками.

 Сучасними програмами навчання й виховання дітей молодшого шкільного віку передбачена робота з текстами казкового змісту. В основному це аналіз текстів казок, його переказ і складання нових казок на основі зміни відомих.

 Чудодійним методом розвитку мовлення дітей називав В.О.Сухомлинський казку. За його словами, це «свіжий вітер, що роздуває вогник дитячої думки і мови» [9, с.235]. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем, відкликається на події та явища навколишнього життя, висловлює ставлення до них. Початкове духовне виховання дитини відбувається також у казці.               В.О.Сухомлинський акцентував увагу педагогів на використанні казки як засобу розвитку творчого мислення. За його словами, казка ─ це активна естетична творчість, що захоплює всі сфери духовного життя дитини ─ її розум, почуття, уяву, волю. Без казки ─ живої, яскравої, що оволоділа свідомістю і почуттями дитини, неможливо уявити дитячого мислення і мови. Казка ─ це духовне багатство народної культури, пізнаючи яке, дитина пізнає серцем життя народу. Створення казок ─ це один із найцікавіших для дітей видів поетичної творчості. Водночас це важливий засіб розумового розвитку. Як би не творчість, не складання казок, мовлення багатьох дітей було б плутаним, а мислення ─ хаотичним. Саме казка задовольняє жадобу дитячого пізнання, інтерес до навколишнього.

 Казки сприяють розвитку у дітей творчої уяви, логічного та образного мислення. Слухаючи казки, діти й самі прагнуть їх складати. В.О.Сухомлинський писав: «Якщо мені вдавалось домогтись, щоб дитина, в розвитку мислення якої траплялись серйозні затримки, придумала казку, пов’язуючи у своїй уяві декілька предметів оточуючого світу, ─ значить можна сказати з упевненістю, що дитина навчилася мислити» [10,с 240]. Отже, великий педагог націлював увагу педагогів на використання казки як засобу розвитку творчого мовлення дітей. Казка, вводячи молодшого школяра у світ фантазії, пробуджує їх до активної діяльності: спочатку до співтворчості, а потім до творчості.

 Казка є одним із вирішальних факторів, що визначають розвиток словесної творчості молодшого школяра. Саме до казки наближаються дитячі словесні твори. Казки дітей відображають теми та зміст народних казок, герої дітей діють у нових ситуаціях, але з типовими рисами народних героїв, запозичуються специфічні елементи побудови сюжету.

 В початкових класах пропонуються такі прийоми складання казок:

• «Салат із казок»(поєднання в одній казці героїв з різних казок та придумування їх спільних історій).
• «Казки навиворіт»( характери героїв відомої казки змінюються на протилежні).
• «Перебріхування казок».
• «Додавання у  казку чарівних предметів»
• «Казка ─ перетворення» та інші.

 Самостійне створення казок ─ дійовий шлях розвитку творчості й дитячого мовлення в молодшого школяра.               Мовленнєвий розвиток дитини є головним інструментом, за допомогою якого вона встановлює контакт із довкіллям, завдяки якому відбувається соціалізація дитини [10, c. 32-33].

 

ВИСНОВКИ

Сьогодні актуальним і важливим є питання оволодіння найменшими громадянами України літературними нормами державної української мови. Тому завдання вчителя полягає саме в тому, щоб навчити дітей змістовно, граматично правильно і стилістично вірно висловлювати свої думки в усній та писемній формах, чітко і переконливо обґрунтовувати свою точку зору, розвивати основні навички мислення, виробляти власне розуміння життя та ставлення до нього.

Основне призначення мовної освіти в початковій школі – забезпечити загальний розвиток учнів, виробити в них мотивацію до вивчення мов, розвивати вміння слухати і розуміти мовлення, навчити читати і писати, на основі доступної мовної теорії формувати практичні вміння і навички (зокрема й комунікативні), а найголовніше – уміння вчитися.

  У молодшому шкільному віці закладається фундамент культури мислення, мовлення і спілкування, розвиваються комунікативні здібності, пізнавальна активність, образне творче мислення. Саме початкова школа покликана сформувати в дітей інтерес до краси і мудрості живого слова, його значущості у житті людини.  Мовленнєва компетенція є однією з провідних базисних характеристик особистості. А своєчасний і якісний розвиток зв’язного мовлення ─ важлива умова повноцінного мовленнєвого розвитку учня.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бадер В.І. Удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів //Педагогіка і психологія. ─ 1998, №4. – С.15-19.
2. Вашуленко М.С. Формування мовної особистості молодшого школяра в умовах переходу до 4-річного початкового навчання //Початкова школа. – 2001. – №1. – С.14.
3. Державний стандарт початкової загальної освіти. ─ К.: «Освіта», 2011.
4. Крикун М. Роль слова в розвитку зв’язного мовлення молодших школярів // Початкова школа. – 2003. – №11. – С. 27-35.
5. Навчальні програми середньої загальноосвітніх навчальних закладів із навчанням українською мовою. 1-4 класи. - К.: «Освіта», 2013. – 392 с.
6. Олійник І.М. Розвиток зв’язного мовлення молодших школярів. ─ Рівне, 1999. – 273с.
7. Петрик О.В. Розвиток і удосконалення мовленнєвої діяльності молодших школярів. – Запоріжжя: «Дике Поле», 2003. – 320 с.

8. Симоненко Т. Виховувати мовну культуру з дитинства //Початкова школа. ─ 2000. ─ №8. – С.15-22.

9. Сухомлинський В.О.Серце віддаю дітям //Вибрані твори в 5-ти т.,  Т.3. ─ К., «Радянська школа», 1977. – 670 с.

10.Телечук В.П., Лесіна О.В. Сходинками творчості. Методика ТРВЗ в початковій школі.─ Харків, ВГ "Основа", 2007. – 347с.