Стаття "Музикотерапія"

ВПРОВАДЖЕННЯ МУЗИКОТЕРАПІЇ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ ПРОЦЕС ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

Музика є радістю душі,

яка зцілює,

сама того не усвідомлюючи.

 Готфрід-Вільгельм Лейбніц

Постановка проблеми. В сучасному світі є цілий ряд негативних чинників, які призводять до суттєвого погіршення здоров’я та зниження навчальної успішності дітей молодшого шкільного віку. Це – потужний інформаційний простір, високі освітянські вимоги, збільшення когнітивних, емоційних та комунікативних навантажень, ігнорування психогігієнічних норм організації навчання тощо. Але ж оздоровча функція школи – генеральний напрям державної політики в галузі освіти, що декларує «Національна доктрина розвитку освіти в Україні» й затверджено Законами України «Про освіту» та «Про загальну середню освіту».

Реалізація оздоровчої функції школи можлива за умов активізації внутрішніх адаптаційних резервів дитячого організму. В навчальному закладі музикотерапія як складова змісту початкової освіти може слугувати методом, який використовує музику як засіб мобілізації інтелектуальних, емоційних, рухових, мовленнєвих та інших функціональних можливостей організму дитини.

Аналіз актуальних досліджень. Сучасні фахівці музичного мистецтва приділяють багато уваги музикотерапії. Л. Бочкарьов, Б. Брилін, В. Дряпіка, Ю. Капустін, М. Лещенко, Г. Тарасенко стверджують, що завдяки популярності музики в сучасному соціокультурному просторі, діти постійно знаходяться у своєрідному звуковому ефірі, прагнуть до спілкування з музичним мистецтвом і тому потрібно створити гармонійне мистецьке середовище, націлене на покращення атмосфери  взаємодії.

Вплив музики на психофізіологічний стан дитини повинен враховуватися в процесі її естетичного виховання та розвитку, що постійно підкреслюється в працях таких педагогів як Л. Масол, Н. Миропільська, Е. Печерська, О. Федій, Л. Хлєбнікова, Ю. Юцевич та ін. Величезний науково-практичний досвід специфіки застосування принципів і методів музикотерапії для моделювання емоційних станів міститься у дослідженнях О. Блінової, Л. Брусиловського, М. Обозова, В. Петрушина, Г. Побережної, К. Швабе, Ж. Шошиної та ін.

Метою статті є загальний огляд можливих шляхів впровадження музико терапевтичних методів у навчально-виховний процес початкової школи.

Виклад основного матеріалу. Психологи стверджують, що невербальні засоби спілкування відіграють особливу роль у відносинах з дітьми, які ще не мають сформованого понятійно-сенсового апарату, яким володіють дорослі. Неважко помітити, що саме рухи та спів, які є вираженням музичної експресії, складають у дітей елемент їхньої природної активності й завдяки цьому знаходяться набагато ближче до дитини, дозволяючи їй «висловитись» і бути успішною.

Якщо звернутися до історії музикотерапії, то можна стверджувати що її витоки знаходяться ще в Стародавні часи. Тадеуш Натансон (педагог і композитор, автор книги про музичну терапію) пише, що вже древні єгиптяни, греки й римляни знали та цінували сприятливу дію музики на функціональну активність людини, тому використовували її під час цілительних обрядів. У XVIII столітті вплив музики з великим інтересом вивчався медичними дисциплінами (першою нею зацікавилася психотерапія).

Музичне мистецтво здатне підняти емоційний тонус людини, зняти втому, психічне напруження, підвищити працездатність, активізувати інтелектуальну діяльність, створити сприятливе тло для оптимального пристосування індивіда до умов навколишнього середовища, атмосферу психологічного комфорту. Музикотерапія (в перекладі з грецької означає «лікування музикою») вивчає можливості музичного мистецтва в управлінні психічним станом людини, «лікує» не в буквальному клінічному значенні, а певним чином соціалізує людину, використовує музику в контексті опосередкованого впливу на психофізіологічні процеси, внаслідок якого зміцнюється психосоматичне здоров’я (О. Блінова, О. Галінська, В. Зав’ялов, А. Менегетті, В. Рожнов, Ж. Шошина, М. Обозов, К. Швабе, О. Сакс).

Музикотерапія використовує музичне мистецтво таким чином, що музичний супровід не тільки забезпечує цілющу атмосферу або особливий терапевтичний клімат, а виступає головним інструментом для створення необхідних змін у внутрішньому стані людини [1].

Методи музикотерапії класифікують по-різному. Вдало узагальнив методи музичної терапії, на наш погляд, німецький вчений К. Швабе. Дослідник розрізняє:

- рецептивну музичну терапію, яка передбачає використання музичної комунікації у формі репродуктивно-рецептивних дій;

- активну музичну терапію, куди входить інструментальна імпровізація, терапія співом, рухова імпровізація під музику, танцювальна терапія.

Часто педагоги використовують класифікацію О. Галінської:

- методи, спрямовані на відреагування, емоційно активізуючі;

- тренінгові, релаксуючі, комунікативні, творчі методи в формі музичної, вокальної, рухової імпровізації; психоделічні, екстатичні, естетизуючі, споглядальні;

- музичний тренінг чутливості для уміння бачити вияви й відгомони життя в музиці [5].

Є й інші підходи до класифікації методів музикотерапії. Наприклад, рецептивну музикотерапію поділяють на:

- комунікативну (спільне прослуховування музики, спрямоване на підтримку контактів взаєморозуміння й довіри) [3];

- реактивну (спрямовану на досягнення катарсису) та регулятивну (яка сприяє зниженню нервово-психічного напруження).

А ще виокремлюють чотири основних напрямки лікувальної дії музикотерапії:

• емоційне активування в процесі вербальної психотерапії;
• розвиток навичок міжособистісного спілкування (комунікативних функцій і здібностей);
• регулюючий вплив на психовегетативні процеси;
• підвищення естетичних потреб [2] .

Принципи рецептивної музикотерапії реалізуються у вигляді музичного супроводу трудового процесу з метою підвищення продуктивності фізичної й розумової праці. Музика, яка використовується для супроводу трудової діяльності людини через домінування в ній прикладних, психогігієнічних функцій, у науковій літературі називається функціональною музикою [5]. «Функціональна музика» – це виокремлена з певною метою частина музичного мистецтва, яка підлягає загальним закономірностям впливу музики на людину, підібрана за певними критеріями, покликана стимулювати психофізіологічні функції в процесі трудової або навчальної діяльності [4].

Як засіб емоційної регуляції навчально-пізнавальної діяльності учнів музику використовують у трьох аспектах:

• як необхідний супровід, адекватний змісту дидактичного матеріалу;
• як умову управління увагою;
•  супровід фізкультпауз.

Вважається, що функціональна музика має емоційно мобілізуюче значення на всіх етапах навчального процесу. Музичний супровід тут виконує функцію каталізатора емоційних процесів, а увага учнів спрямована на виконання навчальної діяльності, що дозволяє створювати сприятливий психологічний клімат під час педагогічної взаємодії, оптимізувати функціональний стан дитини, який прямо або опосередковано обумовлює виконання навчальної діяльності[3] .

Для організації музичного супроводу навчальної діяльності школярів перед учителем стоїть завдання підібрати відповідний музичний репертуар. Методи активної музичної терапії засновані на активному переживанні емоційно-образного змісту музичного твору: його усвідомленні, усній або письмовій вербалізації, що передбачає малювання вражень, рухи під музику.

Крім активного прослуховування, активна музична комунікація включає виконавську й творчу музичну діяльність (спів, гру на музичних інструментах, музичноритмічні рухи) [5]. Для підбору відповідних музичних комунікацій учителю необхідні знання вікових особливостей музичного сприймання молодших школярів, які визначаються обмеженим обсягом  життєвого й музичного досвіду дітей, специфікою мислення, утрудненнями в узагальненнях, переважанням цілісності сприймання .

Характеристикою музичного сприймання молодших школярів займались Н. Аніщенко, В. Бєлобородова, Т. Дорошенко, О. Єременко, О. Жорнова, Т. Крижанівська, Л. Прокоф’єва та ін. Особливості вищої нервової діяльності учнів початкових класів обумовлюють безпосередність, яскраву емоційність, гостроту та свіжість сприймання, споглядальність дітей; особливу схильність до "наслідування" думок дорослих (навіюваність). Вони з безпосередньою допитливістю сприймають довкілля, але їх сприймання характеризується незначною диференційованістю. Наявне, наочне сприймається дітьми набагато краще, чіткіше, ніж символічне, схематичне зображення.

Результати досліджень О. Ростовського, Ю. Соколовського, К. Тарасової свідчать про те, що у дітей молодшого шкільного віку переважає сенсомоторний характер музичного сприймання. Автори зазначають, що діти віддають перевагу веселій, моторній музиці, найбільше реагують на масивність, динаміку звучання, темп, регістр, темброву палітру музики та загальний тонус звучання, розповідний, запитальний характер музичного висловлювання, ніжність і різкість, м’якість і жорсткість, дзвінкість, ліричну наповненість або металічну сухість звучання; сприймання музики тісно пов’язане з рухами. О. Ростовський підкреслює, що ритмізована та мальовнича музика найбільше відповідає досвіду молодших школярів, їхнім потребам в активних виявах. На другому місці у дітей – маршова музика, на третьому – повільна, наспівна. Це пояснюється тим, що ритм засвоюється дитиною ще до народження через рецептори її матері й продовжує засвоюватися протягом усього ритмічно організованого життя [5].

Критерієм ефективності впровадження методів музикотерапії в навчальний процес початкової школи є оптимальний функціональний стан дитини, який обумовлює ділову активність, позитивний настрій молодших школярів.

Музично-комунікативне поле «учні – музика – навчання» передбачає певне структурування послідовності дій вчителем. Виходячи з виду навчальної діяльності учнів у конкретний момент часу, вчитель акцентує увагу або на ланці «учень», або на ланці «музика», або ж на навчанні. Таким чином, на перший план виступає то одна, то інша із ланок, що обумовлює вибір форм музичної комунікації, зміст установок на сприймання музики, себе або завдань навчальної діяльності, організовує певним чином спрямованість уваги учнів.

Висновки. Таким чином, використання музикотерапевтичних методів в навчальному процесі початкової школи передбачає створення вчителем рецептивної та активної музичних комунікацій. Рецептивна – у вигляді музичного супроводу конкретного виду навчальної діяльності учнів, який передбачає комітатне сприйняття музики, тобто не вимагає від дітей усвідомлення емоційного змісту музичних фрагментів. Музичний супровід (функціональна музика) створює загальну психологічно комфортну атмосферу. 

Отже, використання методів музикотерапії в навчальному процесі початкової школи – це специфічна діяльність учителя, спрямована на оптимізацію функціонального стану молодших школярів шляхом створення музично-комунікативного поля «музика-учень-навчальна діяльність», що передбачає організацію музичних комунікацій дітей упродовж навчального дня.

Список використаних джерел

1. Биологическая медицина: научные взгляды, лекарственные средства и терапевтические методы / [ред. Ф. Шмидт]. Аурелия-Верлаг-Баден-Баден, 1996. 140 с.
2. Євстігнєєва Н. І. Підготовка майбутнього вчителя до використання музики як засобу саморегуляції функціонального стану учнів: автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. пед. наук: спец. 13.00.04 «Теорія та методика професійної освіти». Вінниця, 2005 р. 24 с.
3. Ефимова Т. Е. Об утомляемости детей младшего школьного возраста. Начальная школа. 1995. № 10. С. 79–81.
4. Леонова А. Б., Медведев В. И. Функциональное состояние человека в трудовой деятельности: учеб. пособие [для студ. ВУЗов]. М.: Изд-во Московского ун-та, 1981. 111 с.
5. Матейова З., Машура С. Музыкотерапия при заикании. К.: Вища школа, 1984. 304 с.