ПЕДАГОГІКА

УДК 37.011.33               

 Булгару Олена

(м. Ізмаїл)

ГЕНДЕРНИЙ ПІДХІД У ФАХОВІЙ ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ

ВЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

Анотація. У статті розглядається дидактична модель виховної діяльності вчителя щодо гендерного виховання учнів початкових класів

Ключові слова: гендер, гендерна педагогіка, гендерне виховання.

Abstract. In the article the didactics model of an educate activity of teacher is examined in relation to gendernogo education of students of initial classes .

Key words: gender, gender pedagogic, gender education.

Постановка проблеми. Проблема гендерної освіти та виховання є відносно новою. Багато її аспектів ще й сьогодні залишаються малодослідженими і потребують ґрунтовного вивчення. Вітчизняна психолого-педагогічна думка ще й досі, здебільшого, стоїть осторонь від досягнень у цьому напрямку світової науки. У зв’язку зі змінами, які мають місце в соціальному житті нашого суспільства, в останні роки виявилась недосконалість  попередніх підходів до гендерної проблеми, незадовільний стан її вивчення в Україні. Тому для вирішення завдань гуманізації суспільства потребує кардинальної переорієнтації наукових досліджень, під час якої відбувається поворот до людини, до її особистості, індивідуальності, коли починають враховуватися не лише її потреби і здібності, а й якісна своєрідність як представника певної статі. Специфічні риси виховання дівчаток і хлопчиків завжди були в центрі уваги психолого-педагогічної теорії та практики, оскільки уявлення про „жіноче” і „чоловіче” в сім’ї і суспільстві опосередковує ментальність кожного народу [4, c. 75]. Норми поведінки, виконання чоловіками і жінками певних сімейних і соціальних ролей не тільки виявляють рівень суспільної демократії, а й зумовлюють зміст і характер гендерного виховання дітей. У сучасній педагогічній науці проблема гендеру вивчена ще недостатньо. Відсутність повноцінного гендерного виховання і гендерної просвіти не лише призводить до відхилень у формуванні особистості, поведінкових порушень, виникнення труднощів у процесі соціалізації, але, інколи, є наслідком виникнення серйозних психічних розладів. Не випадково в останні роки гендерна тематика у психолого-педагогічній науці набуває все більшої актуальності. 

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Актуальні питання ґендерної проблематики досліджувалися в працях В.П.Агеєвої, С.Г.Айвазової, І.А.Жерьобкіної, І.Д.Звєрєвої, Г.М.Лактіонової, Н.В.Лавриченко, О.Б.Кізь,  Л.І. Міщик, Л.О.Смоляр, С.Ф.Хрисанової, у тому числі, проблеми ґендерної політики в сфері освіти – Л.В.Гонюкова, Н.В Грицяк, Л.С.Кобелянської, Т.М.Мельник, Н.Д.Чухим та ін. У сучасній українській педагогіці гендерну проблематику ґрунтовно досліджують В.Кравець, І.Мунтян, О.Цокур; особливості гендерної соціалізації дошкільників та молодших школярів вивчають Т.Говорун, О.Кікінеджі; підлітків С.Вихор, В.Москаленко. Зауважимо, що певні освітні аспекти гендеру в Україні, зокрема ті, що стосуються виховання в початковій та середній школі, потребують глибшого та повнішого висвітлення.

Мета статті - проаналізувати дидактичну модель виховної діяльності вчителя щодо гендерного виховання учнів початкових класів

Виклад основного матеріалу дослідження. Визнання дискримінації жінок, обмеження їхнього доступу до влади та інших ресурсів – одна з важливих умов гендерного виміру навчально-професійної підготовки майбутніх вчителів. Готовність вчителя до гендерного виховання має комплексний характер та визначається такими критеріями:

•                  мотиваційна готовність – вивчення та усвідомлення вчителями свого власного потенціалу та його впливу на хід виховного процесу;
•                  теоретична готовність – наявність достатнього рівня знань в напрямку гендерного виховання школярів;
•                  практична готовність – наявність комунікативних, психологічних, організаторських умінь щодо здійснення різних форм гендерного виховання;
•                  готовність до творчості і співпраці – відкритість і сприйняття всього нового, здатність до експерименту, пошуків та інновацій;
•                  розробка колективних творчих заходів з метою гендерного виховання молодших школярів;
•                  вивчення та уточнення гендерного портрету класу та впливу особистості вихователя на характер взаємодії з вихованцями [5, c. 187].

Кожна маленька людина -  учень, вихованець, це не абстрактна нейтральна цілісність, а майбутня доросла жінка або чоловік. На розумінні цього і ґрунтується гендерна модель виховання. Таке виховання передбачає виховання гармонійного розвитку у вихованців рис фемінності та маскулінності з врахуванням психофізіологічних особливостей

(інтелектуальної та емоційної сфер особистостей чоловіків і жінок, поведінки і характеру, взаємодії між ними).

Дидактична модель гендерного виховання молодших школярів має свою мету і завдання, основні принципи, зміст і складові частини.

Метою гендерного виховання у молодшому шкільному віці є таке формування особистості юнаків і дівчат, щоб вони були [1, c. 219]:

•                   вільними від гендерних стереотипів;
•                   відповідальними за свою поведінку і міжособистісні взаємини;
•                   рівними у самовираженні в усіх сферах життя демократично орієнтованого суспільства;
•                   незалежними від традиційних поглядів на роль і місце жінок та чоловіків в сучасному суспільстві.

          До завдань гендерного виховання належать:

•                   формування мотивації та основних умінь особистості учнів, що необхідні для рівноправної участі у суспільному житті;
•                   сприяння становленню активної життєвої позиції особистості щодо реалізації ідеалів і цінностей гендерної демократії в Україні, усуненню дискримінації і захисту прав учениць;
•                   формування громадянської позиції молодших школярів щодо вирішення проблеми рівноправної участі дівчаток у класних керівних органах, шкільному самоврядуванні [4, c. 131]. 

          Базується гендерне виховання на таких принципах:

•                   гуманізм – забезпечення рівних прав і свобод чоловіків і жінок має пріоритетний характер; виховання гендерної свідомості та гідності, а також розуміння його значимості;
•                   демократичність – виховання прагнення до соціальної солідарності, справедливості, уміння конструктивно діяти і приймати гендерно збалансовані рішення;
•                   наступність і безперервність – постійне розширення інформаційних і практичних кроків гендерного виховання у дошкільній, середній та вищій освіті, а також самоосвіті;
•                   міжпредметність – отримання гендерних знань під час вивчення різних навчальних предметів; узгодження змісту навчальних програм з метою і завданнями гендерного виховання;
•                   етнокультурність – врахування у змісті гендерного виховання етнонаціонального, регіонального, місцевого культурного аспекту;
•                   полікультурність – виховання ідеї про універсальність прав людини, гендерної рівності всіх національних культур, виховання в дітей основ міжетнічної терпимості й толерантності;
•                   плюралізм – виховання толерантного ставлення до різних світоглядних доктрин, діяльності учнівських самоврядних організацій [3, c. 124]. 

При формуванні змісту гендерного виховання необхідно дотримуватися таких підходів:

діяльнісний – цей підхід виховує активну життєву позицію, спрямовує зміст гендерного виховання молодших школярів на розвиток таких уявлень та умінь, що сприяють становленню гендерної соціалізації особистості. Гендерна соціалізація – це процес засвоєння людиною соціальної ролі, визначеної для неї суспільством від народження, залежно від того, чоловіком або жінкою вона народилася. Гендерна соціалізація  - процес засвоєння людиною соціально – статевої ролі, визначеної для неї суспільством з моменту народження [4, c. 78].

Реалізація цього підходу передбачає створення навчальних ситуацій щодо гендерної рівності через залучення учнів в окремих діях, акціях і проектах для одержання особистого досвіду.

Гендерна рівність – це умови рівноправності перед законом, рівні можливості (рівність в одержанні нагороди за рівноцінну роботу, рівність доступу до людських ресурсів) у всіх сферах життя незалежно від статі людини. Гендерна рівність припускає однаковий статус для жінок і чоловіків (хлопчиків і дівчаток), а це означає, що жінки й чоловіки мають однакові умови для реалізації своїх прав, однаковий потенціал для свого внеску в національний, політичний, економічний, соціальний, культурний розвиток і рівні права на те, щоб користуватися результатами цього розвитку [1, c. 209]. 

Гендерна рівність – справедливий розподіл можливостей для чоловіків і жінок у суспільстві. 

- конкретно – історичний підхід враховує історичні реальності, конкретні вимоги суспільства щодо підготовки молодших школярів, майбутніх чоловіків і жінок до життя і діяльності в сучасному непростому і незрозумілому світі; спрямовує зміст усього гендерного виховання на вирішення найбільш актуальних завдань розвитку сучасної української шкільної навчально – виховної системи.

Гендерна система знань сприяє формуванню світоглядної орієнтації особистості, створенню її власної життєвої філософії, її самоідентифікації та самореалізації в кожній сфері суспільного життя [5, c. 98].

Висновки. Таким чином, сутність гендерного виховання полягає в тому, щоб допомогти студентам подолати стереотипні орієнтації лише на свою стать, привчати їх розуміти і адекватно сприймати поєднання традиційно жіночих і чоловічих позитивних якостей в одній людині, як – от: самостійність, впевненість, сміливість і чуйність, турбота і тактовність, що є цінними і корисними рисами для особистостей двох статей, а не тільки для однієї з них.

Як бачимо, спектр методів і форм роботи щодо формування гендерного компонента професійної компетентності достатньо широкий, однак існує цілий ряд труднощів у здійсненні такої роботи.

Література

1. Cагарда В., Прокопович Ю, Колесник Л. Актуальність гендерної освіти педагога // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія „Педагогіка. Соціальна робота”. – Вип.8. – Ужгород, 2005. – С.175 2. Говорун Т.В., Кікінеджі О.М. Гендерна психологія: Навчальний посібник. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2004. – 308 с.

3. Городнова Н. Гендерний розвиток особистості// Психолог. Бібліотека.– 2008.- №3.– С.124.
4. Іванова І. В. Становлення гендерного підходу.- К: Либідь, 2003. – 307 с.
5. Цокур О. С. Педагогічна професія та гендер: реалії та перспективи розвитку. – К.: Укр. центр духовн. культури, 2002. – 215с.  

Відомості про автора

Булгару Олена Костянтинівна – студентка 5 курсу педагогічного факультету Ізмаїльського державного гуманітарного  університету; 0676024754; lena.bulgaru.97@gmail.com; Звєкова В.К., кандидат педагогічних наук, доцент; сертифікат: ТАК; про конференцію дізналася від наукового керівника.