Нестандартний урок як форма організації навчання

В останньому  десятиріччі зміни в характері навчання відбуваються в контексті глобальних освітніх тенденцій, таких як масовий характер освіти та її безперервність, орієнтація на активне засвоєння людиною способів пізнавальної діяльності, підвищення значущості особистості індивідуума, забезпечення можливостей його саморозкриття та ін.

 Урок був, і залишається надалі основною формою організації навчання в школі. І, не зважаючи на те, що він займає досить незначний проміжок часу − це найвідповідальніший і,  мабуть, найскладніший етап навчального процесу. Адже від успішності кожного окремого уроку залежить якість шкільної освіти в цілому.  Ось чому основні зусилля і вчених-теоретиків, і методистів,  і вчителів-практиків спрямовані на вдосконалення саме цього виду занять, на пошук нових форм, методів та прийомів  −  цікавих, нестандартних, а, головне, ефективних.

Міцно увійшли до шкільної практики так звані нестандартні уроки, основна мета яких − пробудити й утримати інтерес учнів до вивчення предмету, до навчання в цілому, а також розвиток особистісних здібностей дитини. Підготувати такий урок − непроста справа навіть для досвідченого вчителя. Це потребує значних зусиль, великих витрат часу. Важливим також є те, щоб учитель не зосереджувався тільки на  «зовнішній»  стороні проведення заняття, а й брав до уваги  його ефективність.

Слід відмітити, що перетворювати нестандартні уроки в головну або єдину форму роботи − недоцільно, але поєднувати їх з «педагогічною класикою» потрібно.

В історії розвитку педагогічної думки відповідно до особливостей соціально-економічного стану суспільства складалися різні форми навчання. Але кожна з них неодмінно вбирала в себе надбання попередніх поколінь і виділяла те позитивне, що сприяло підвищенню ефективності навчального процесу. За останнє тисячоліття на освітніх теренах найпомітніший слід залишили такі форми організації навчання, як індивідуальна, групова,  класно-урочна.

Класно-урочна форма навчання бере свій початок з братських шкіл України і Білорусі.  Наукове обґрунтування класно-урочної форми навчання дав чеський педагог Ян Амос Коменський у фундаментальній праці “Велика дидактика”. Після її появи урок став провідною формою навчання у всіх школах світу.

 Я. А. Коменський розробив засади класно-урочної форми навчання:

Це стало фундаментом подальшої розбудови теорії і практики уроку. У 20-х роках минулого століття у радянській школі під впливом ідей пролеткульту спробували відмовитися від уроку. Проте це лише заподіяло шкоду шкільній справі. Тому на початку 30-х років урок знову став провідною формою організації навчання. Наступні десятиріччя характеризувалися різними підходами до розвитку урочної системи. 30-50-ті роки ХХ ст. в нашій країні позначені, як відомо, впливом авторитаризму й тоталітаризму. Отож і школа, як своєрідний сколок суспільства, не уникла цього впливу. Урок, методика його організації та проведення перебували в лещатах неухильного виконання адміністративних приписів, позбавлених простору для творчості. Лише наприкінці 50-х років ХХ ст. учителі й вчені-педагоги розгорнули активну роботу щодо творчих підходів до організації навчально-виховного процесу на уроці. Свідченням цього є виокремлення науково обґрунтованих напрямів удосконалення уроку, які дали потужний поштовх творчим пошукам педагогів. Ось деякі з цих напрямів, Липецький: побудова так званого раціонального уроку, використання творчих письмових робіт, словникових диктантів,  роздаткових дидактичних матеріалів тощо. Казанський: розробка й упровадження у навчальний процес проблемного навчання (М. І. Махмутов). Кіровоградський: розробка лекційно-практичної системи навчання в старших класах (О. О. Хмура). Ростовський: цілеспрямована робота вчителів з попередження неуспішності й відставання учнів у навчанні. У 70-80-х роках ХХ ст. з’явилася плеяда учителів-новаторів, які своєю творчою працею сприяли розвитку класно-урочної форми навчання: Ш. О. Амонашвілі, І. П. Волков, М. П. Гузик, Є. М. Ільїн, С. М. Лисенкова, В. Ф. Шаталов та багато інших. На цей період припадає чимало цікавих наукових досліджень: Ю. К. Бабанського, М. І. Махмутова, В О. Онищука, І. П. Підласого, А. В. Фурмана, М. М. Яковлева та ін., спрямованих на удосконалення уроку. Викристалізувалися головні ознаки уроку: спільна діяльність педагога й учня, спрямована на оволодіння знаннями, уміннями й навичками; керівна роль педагога; постійний склад вихованців; проведення навчання у спеціальній класній кімнаті; наявність розкладу занять; дотримання встановленого регламенту з погляду часового перебігу навчальної роботи. 

 Отже, урок – це основна форма навчально-виховної роботи вчителя з класом (сталим, однаковим за віком і рівнем підготовки колективом учнів) за визначеною програмою, відповідно до розкладу й у шкільному приміщенні.

Основною формою навчання сьогодні є класно-урочна система, одиницею якої є урок – більш чи менш закінчений відрізок навчального процесу, в якому представлені такі педагогічні елементи, як ціль, зміст, методи, засоби тощо.

Перевагами класно-урочної системи є:

Недоліки  класно-урочної системи:

Урок має такі особливості:

•  є завершеною та обмеженою в часі частиною навчального процесу, під час якого розв’язуються певні навчально-виховні завдання;
•  кожен урок включається в розклад і регламентується в часі та за обсягом навчального матеріалу;
•  на відміну від інших форм організації навчання є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєння учнями знань, умінь, навичок;
•  відвідування уроків обов’язкове для всіх учнів, тому вони вивчають систему знань, поділених поурочно, в певній логіці;
•  є гнучкою формою організації навчання, яка дає змогу використовувати різні методи, організовувати фронтальну, групову та індивідуальну навчальну діяльність учнів;
•  спільна діяльність учителя і учнів, а також спілкування великої сталої групи учнів створює можливості для згуртування колективу учнів;
•  сприяє формуванню пізнавальних якостей, особливостей, активності, самостійності, інтересу до знань, а також розумовому розвитку учнів.

Без сумніву, критичні висловлювання на адресу класно-урочної системи в своїй основі справедливі і послужили основою багато чисельних пошуків і теоретиків педагогіки і вчителів-практиків, з однієї сторони нових систем навчання, з іншої – шляхів вдосконалення, модифікації і модернізації класно-урочної системи, організації навчання у відповідності з новими потребами суспільства, що розвивається і досягненнями психолого-педагогічної науки. Сьогодні, як бачимо, відбуваються спроби вдосконалення класно-урочної системи та інших систем організації навчання, відбуваються пошуки форм навчання у напрямку індивідуалізації, технізації навчання.

Аналізу форм навчання у сучасній школі потребує той факт, що на сьогодні не існує одностайної думки щодо їх сутності і класифікації. Більшість визначень поняття “форми навчання” можна привести до трьох основних. Форма навчання:

• цілеспрямована організація взаємодії вчителя і учнів, що характеризується розподілом навчально-організаційних функцій, добором і послідовністю ланок навчальної роботи, режимом – часовим і просторовим;
• цілеспрямована, чітко організована, змістовно насичена й методично забезпечена система пізнавального та виховного спілкування, взаємодії, відносин учителя й учнів;
• спосіб організації навчання на різних його рівнях.

Сутність першого рівня охоплює всі явища, що стосуються навчання як педагогічного процесу в цілому. Названому рівню відповідають системи навчання:

Сутність другого рівня охоплює групу явищ, що стосуються навчального заняття. Зокрема застосовуються такі форми:

Сутність третього рівня характеризує навчальну діяльність учнів на занятті:

Індивідуальна  форма організації  навчання:     кожен  виконує  свої завдання самостійно, незалежно від інших. Індивідуальна робота дозволяє диференціювати зміст педагогічного процесу, засоби, способи дій, види діяльності школярів; створює сприятливі умови для самовираження особистості; врахування у процесі навчання індивідуально-типологічних особливостей нервової системи, здібностей, темпераменту, рівня інтелектуального розвитку дитини.

Групова форма організації навчання сприяє формуванню відповідальності, готовності надати допомогу іншому, поширює межі міжособистісних взаємин, розвиває пізнавальну активність та самостійність учнів. Групова робота може бути: однаковою за змістом для кожного члена групи; різною для кожного та комбінованою;  застосовується як на уроках, так і під час виконання домашньої роботи, а також на заняттях за інтересами.

Фронтальна форма організації навчання дає можливість взаємообміну, взаємозбагачення, емоційного «зарядження»; створює умови для формування колективних почуттів, навичок колективної праці, школярі розв’язують загальними зусиллями певні завдання, працюють з однаковим матеріалом, застосовують одні й ті ж уміння, досягають спільних результатів. Саме фронтальна робота передбачає формування індивідуальності, оскільки тільки порівнюючи себе з іншою людиною, оцінюючи себе й іншого, можна виробити своє, індивідуальне.

Нетрадиційні форми  актуалізуються  в ті моменти, коли з’являються якісно нові соціальні завдання, з також форми, котрі відзначаються нестандартністю організації навчального процесу, забезпечуючи оптимальність розв’язання навчально-виховних завдань. Нестандартні уроки:

• уроки  «занурення»,
• уроки – ділові ігри,
• уроки – прес-конференції,
• уроки типу КВК,
• театралізовані уроки,
• уроки − консультації,
• комп’ютерні уроки,
• уроки взаємонавчання учнів,
• уроки творчості,
• уроки-аукціони,
• уроки, що ведуть учні,
• уроки − заліки,
• уроки сумніву,
• уроки-творчі звіти.
• уроки − формули,
• уроки – конкурси,
• бінарні уроки,
• уроки-узагальнення,
• уроки − фантазії,
• уроки − суди,
• уроки пошуку істини,
• уроки − концерти,
• уроки − діалоги,
• уроки “Слідство ведуть знавці”,
• уроки − рольові ігри,
• уроки − конференції,
• уроки − семінари,
• інтегровані уроки,
• бінарні уроки;
• уроки − екскурсії,
• уроки −ігри
• тощо.

Нестандартні уроки спрямовані на активізацію навчально-пізнавальної діяльності учнів, бо вони глибоко зачіпають емоційно-мотиваційну сферу, формують  дух  змагальності,   збуджують  творчі  сили,  розвивають  творче мислення, формують мотивацію навчально-пізнавальної та майбутньої професійної діяльності. Тому такі уроки найбільше подобаються учням і викликають у них творчий інтерес.

Ефективність нетрадиційних форм навчання та розвитку добре відома. Такі заняття наближають шкільне навчання до життя, реальної дійсності. Діти охоче включаються в такі заняття, бо потрібно проявити не тільки свої знання, а й кмітливість, творчість. Але в таких уроках вчителю необхідно обов'язково знати міру. Учням незабаром набридне і стане не цікава нетрадиційна форма навчання. Учні звикають до таких уроків, втрачають інтерес і отже результат класу падає.

Нестандартні уроки більше подобаються учням, ніж буденні навчальні заняття. У них незвичайні задум, організація, методика проведення. Тому багато педагогів бачать у них прогрес педагогічної думки, правильний крок у напрямку демократизації школи. З іншого боку - перетворювати нестандартні уроки в головну форму роботи, вводити їх у систему недоцільно через відсутність серйозної пізнавальної праці, невисокої результативності, великої втрати часу.

Використана література

1. Бабій К.Н., Бахтарова А.М., Литвиненко І.Б. Нетрадиційний урок за проектною технологією // Управління школою. – 2007. – № 1. – С. 22.
2. Басок А. Й. Конструктор уроків: фізика, біологія/ А.Басок, О.Кулініч. – К.: Шк..світ, 2012. – 128 с.
3. Завалевський Ю.І. Конкурентоспроможний вчитель: теорія і практика: Навчальний посібник/ Ю.І.Завалевський. – Чернівці: Букрек, 2010. – 216с.
4. Карташова І., Сушко І. Конструктор нетрадиційного уроку біології: Навчально-методичний посібник [Текст] / І Карташова, І.Сушко. – Херсон: вид-во ПП. Вишемирський В.С., 2016. – 84 с.
5. Купушин В. Ігрові технології на уроках / В.Купушкин // Відкритий урок. – 2006. – № 11-12. – С. 3-9.
6. Малафіїк І. В. Дидактика. Навчальний посібник / К.: Кондор, 2009.- 406 c.
7. Навчальні ігри на уроках біології/ Упоряд. К. М. Задорожний. – Харків: Вид.група “Основа”, 2006. – 224 с.
8. Пометун О.В.    Сучасний урок:     інтерактивні технології навчання. / О.В. Пометун, Л.М. Пироженко – К.: А.С.К. – 2004. – 192 с.