Стаття на тему "Мова в контексті міжкультурної комунікації"

 « Мова в контексті міжкультурної комунікації»

Стаття присвячена розгляду сучасних проблем комунікації вгеополітичному

плані. Особлива увага зосереджена на мові як головному, хоча й не єдиному засобі

спілкування у зв`язку з раэючими змінами, які відбулися в національному складі

багатьох краін світу на рубежі ХХ-ХХІ століть і привели до змішування народів, їхніх

мов і культур.

Проаналізовані у публікації різні погляди на суть і призначення мовив нових

геополітичних умовах важливі для глибокого розуміння природи міжкультурного

спілкування.

Ключові слова: геополітика, комунікація, міжкультурне спілкування, суть і призначення

мови.

Нові умови життя, які склалися за останні два десятиліття - на рубежі ХХ і ХХІ століть, -

радикально змінили погляди як спеціалістів, так і широкої громадськості на вивчення й

володіння іноземними мовами. Сучасному суспільству потрібні вже не просто добрі знавці кількох мов і перекладачі, а спеціалісти широкого профілю з міжнародного й міжкультурного спілкування. Це далеко виходить за межі одного тільки знання іноземних мов, якими спілкування між людьми у нинішніх умовах аж ніяк не вичерпується. Сьогодні все більш очевидним стає той факт, що жодна сфера діяльності людини не може обійтися без широкого використання мовних ресурсів, які аккумулювали в собі досвід і знання попередніх поколінь конкретної мовноі спільноти. Однак накопиченням, упорядкуванням іпередаванням інформації та життєвого досвіду далеко не обмежується призначення різноманітних мовних одиниць. Усе багатство надбань цивілізації може бути предметом передавання не тільки у діахронному вимірі - від покоління до покоління, але й у синхронному - між представниками різних мовних спільнот, які проживають в один і той самий час своєї історй.

Мета статті - різнобічно підійти до розгляду сучасних проблем комунікацй в геополітичному плані із зосередженням особливої уваги на мові як головному, хоча й не єдиному, засобі спілкування. Необхідність акцентування уваги саме на цих проблемах зумовлена разючими змінами, які відбулися в національному складі багатьох країн світу на рубежі ХХ-ХХІ століть І привели до змішування народів, і'хніх мов і культур.

Для забезпечення соціальної стабільності в умовах, що склалися, особливого значення

набуває необхідність толерантного ставлення до чужих мов і культур, а також дискомфорту, який неминуче виникає під час їх контактування. Саме цим пояснюється особлива увага  сьогоднішнього покоління народів світу до назрілих питань міжкультурної та міжнародної комунікації. Тісний зв'язок і взаємозалежність викладання іноземних мов та міжкультурної комунікації сьогодні проявляється в тому, що кожен урок іноземної мови - це перетин культур, реалізований  практикою міжкультурної комунікації, оскільки кожне іноземне слово відображає частину іншомовного світу, чужу культуру. Крім того, за кожним словом стопь зумовлене національною свідомісгю світосприйняття, що веде до необхідності вивчення мови унерозривному зв'язку зі світом і культурою народів, які розмовляють цими мовами. Навчити людей сьогодні адекватно спілкуватися як в усній, так і письмовій Формах різними мовами - завдання не з легких через те, що спілкування не обмежується тільки вербальним процесом. Поряд із знаннями мови його складниками виступають ще й такі чинники: умовий культура спілкування, правила етикету, знання специфічних невербальних форм вираженн поведінки, міміки й жестів, а також Фонових знаньта багато іншого,до культурно забарвлених компонентів у вивченні іноземних мов можна віднести такі: -традиції, звичаї та обряди мовної спільноти;

-побутову культуру, тісно пов'язану з традиціями;

-повсякденну поведінку й коди, що об'єднують лінгвокультурну спільноту;

-національні картини світу, які відображають специфіку сприйняття навколишнього світу,

національні особливості мислення представників конкретної культури;

-художню культурну, відображену у витворах мистецтвазі сказаного вище стає очевидним, що міжкультурне спілкування є процесом комунікативної взаємодії між індивідами - носіями різних культур, які мають власний мовний код, конвенції поведінки, ціннісні установки, звичаї і традиції.До викладачів іноземних мов і перекладачів пред'являються сьогодні вимоги, зумовлені тим, що, по-перше, в сучасний інформаційний вік контакти між людьми, народами й культурами надзвичайно інтенсифікуються, по-друге, типовим стає полікультурне, поліетнічне й поліконфесійне суспільство, яке відчуває все більшу потребув конструктивному спілкуванні між представниками різних культур.Об'єктом вивчення теорії міжкультурної комунікацП є процес і результат природної комунікації у природніх умовах між представниками різних лінгвокультур, тобто міжособистісна комунікація в динамічному і патистичному аспектах, яке розглядаєгься і як потенція, і як одна з численних та можливих реалізацій цієї потенцїї,

Предметом теорії міжкультурної комунікації є аналіз типів взаємодп між представниками

різних лінгвокулыур, вивчення Фактів, які здійснюють позитивний або негативний вплив на  результат комунікативної взаємодії, опис підходів під час інтерпретації цього результату, гармонізація ракурсів вивчення результату інтеракціїміж представниками різних лінгвокультур. Основною конститутивною одиницеіо ТЄОРГІ міжкультурної комунікації є дискурсивна подія, що відповідає суті комунікації. Дискурсивна подія є сукупністю когерентних комунікативне значимих мовленнєвих і немовленнєвих дій учасників спілкування, спрямованих на досягнення спільної комунікативної мети, Кожний мовленнєвий акт дискурсивної подП, переслідуючи окремі комунікативні дії, виступає як стратегічний засіб, що використовується для розв'язання спільного комунікативного завдання. Щоб краще зрозуміти теоретичні засади теорії міжкультурної комунікації, зауважу, що між мовою і реальним світом завжди знаходиться людина, яка сприимає і усвідомлює що за допомогою органів відчуття і на цій основі створює систему уявлень про світ. Пропусптивши їх через свою свідомість і осмисливши результати такого сприйняття, людина передає іх іншим членам своєї мовної спільноти за допомогою мови. Тісний взаємозвязок мови і мислення особливо помітний на тлі їх співвідношення з культурою й дійсністю зі сказаного випливає, що кожне слово відображає не сам предмет реальності, .а иого бачення, яке надано носію мови уявленням і поняттям про певний предмет. Поняття, як відомо, формулюється' на рівні узагальнення  деяких основних ознак, що утворюють це поняття, і тому є а абстракцією, відриванням конкретних рис тут важливо зауважити, що шлях від реального світу до поняття і далі- до словесного вираження є різним у різних народів, що зумовлено відмінностями історії географії, особливостями життя цих народів і, відповідно, специфікою розвитку їх суспільної

свідомості. Оскільки наша свідомість ґрунтується як на колективному, так і індивідуальному світосприйнягті, світ відображає дійсність не прямо, а через два різні шляхи - від реального світу до мислення і від мислення до мови. Ці шляхи не є прямими, оскільки їхній перекіс зумовлений культурою мовного колективу, його ментальнісгю, своїм власним баченням світу.

Мова, мислення і культура настільки тісно взаємопов'язані, що практично складають єдине ціле: жоден із цих трьох компонентів не може функціонувати без двох іншихт Усі разом вони співвідноситься з реальним світом, протистоять йому, залежать від нього і одночасно формують його у таких різновидах:

-реальна картина світу;

-культурна (або понятійна) картина світу;

-мовна картина світут

Реальна картина світу - об'єктивна дійсність, світ, що оточує людину.Культурна

(понятійна) картина світу - це відображення реальної картини через призму понять, які

сформувалися на основі уявлень людини, отриманих за допомогою органів відчуття, що

пройшли через свідомість людини - як колективну, так й індивідуальну. Культурна картина світу специфічна й розрізняється у різних народів через відмінності,

пов'язані з географіею, кліматом, природними умовами, історією, соціальним устроєм,

віруваннями, традиціями, способом життя та ін. Мовна картина світу відображає реальність через культурну картину світу, Ця ідея зародилася в німецькій Філології кінця ХУІІІ-початку ХІХ ст. і ґрунтувалася на тому, що мова як ідеальна, об'єктивно існуюча структура підпорядковує собі й організовує сприйняття світу його носіямит З іншого боку, мова - система чистих значимосгей - утворює власний світ, ніби наклеєний на світ дійсний

Питання про співвідношення культурної (понятійної та концептуальної) і мовної картини

світу надзвичайно складне й багатопланове. Уся його суть зводиться до відмінностей у

переломленні дійсності в мові та культурі.Ідеї міжкультурної комунікації привертають усе більшу увагу дослідників сьогодні,спричинившись до розвитку двох основних напрямів - інтернаціональнсї міжкультурної комунікації та внутрішньої міжкультурної комунікації. Перший напрям інтенсивно розроблявся у навчальних закладах США, які готували кадри для роботи за кордоном, а другий -у школах, де навчалися діти змішаного етнічного складу, у сферах охорони здоров'я і соціальної роботи. Як вважає Д. Гупс, розмежування й відокремленість цих напрямів було зумовлено тією обставиною, що «інтернаціоналісти» в основній своїй масі були представниками домінантної соціально етнічної групи американського суспільства (mainstream American culture) у той час, як другий напрям сформувався внаслідок необхідності розв'язання проблем етнічних меншин та ідеї

культурного плюралізму. У зв'язку з цим у самій сфері міжкультурної комунікації виник

своєрідний «міжкультурний поділ», через який до певної міри пояснюється конфлікт і

нестикування між цими двома напрямами.Аналізуючи різні аспекти розгляду культури в американській комунікативній лінгвістиці, У.Б.Гарт виділяє три основні рівні дослідження: монокультурний, кроскультурний та інтеркультурний, Вивчення монокультури, на його погляд, характерне для наукових пошуків у

галузі антропології та соціології. Кроскультурнідослідження передбачають зіставлення двох і більше культур, а інтеркультурні - аналіз взаємодії двох і більше культур, коли мова йде про характер і наслідки, Принагідно аауважимо, що міжкультурна взаємодія може й повинна вивчатися з позиції різних дисциплін, причому жодна з них не має монопольного права на проведення лінгвокультуролотічних досліджень у сфері міжкультурної комунікації. Термін “міжкультурна комунікація» певною мірою співвідноситься з поняттям «діалог Культур ». Найбільш вичерпний аналіз цього явища представлений у працях В.Д. Біблера, який попереджкє про Формування нового спільного соціуму культури - особливої, в чомусь близької до полісної соціальності. форми вільного спілкування людей у силовому полі культури. Філософське осмислення діалогу культур відображено в одному з напрямів сучасної Філософії - гроблематології, засновник якої- М.Мейєр об'єднав ідею діалогічносґі мислення людини з ідеєю проблематичності знання івисунув на перший план проблемний підхід із властивим йому  діалоговим характером, спрямованим на дослідження єдностей, що грунтуються на питаннях Ї відповідях на них, що є породженням сучасної культури.Сьогодні в теорії міжкультурної комунікації намітилися нові сфери інтересів, щоохоплюють різнобічне вивчення комунікації вконтексті глобалізації культури поряд із назрілими проблемами такої масової міжкультурної комунікації, які висуває на порядок денний інтернет .Та інші електронні засоби. За ступенем впливу на людську цивілізацію розвиток електронних

засобів комунікації можна зіставити з виникненням письма й винаходом друкарського верстата.

Він привів до розвитку комп'ютерно-опосередкованої форми спілкування, яка кардинально змінила характер дискурсу. Хоча спеціалісти-комп'ютерщики і прості користувачі позитивно ставляться до подальшого розвитку мережі Інтернет, однак медіаекологи проявляють більш обережний підхід, закликаючи виважено проаналізувати як позитивні результати, так і непередбачувані наслідки. Головна небезпека полягає в тому, що електронні засоби стають самостійною некерованою силою, з якою людина змушена ділити навколишній світ.Незважаючи на високий рівень розвитку теорії міжкультурної комунікацїі, все ще відчувається потреба в серйозних розвідках, виконаних на стику міжкультурної комунікації лінгвістики. Серед небагатьох винятків можна назвати концепцію А. Вежбицької, яка пропонує «виявити властивості національного характеру, виводячи їх із національно-специфічного у відповідних мовах». Однак, на відміну від Сепіра й Уорфа, вона вважає, що поряд із великою массою понять, специфічних для певної культури, є також деякі фундаментальні поняття, що підлягають лексикалізаці у всіх мовах світу, пропонуючи виражати іх за допомогою семантичних примітивів. «Наука, що народжується - психологія культури вимагає міцних концептуальних основ. я вважаю, що такі основи можуть бути забезпечені певною мірою спільними для всіх людей поняттями, які лексикалізувалися у всіх мовах світу і в термінах яких усі комплексні та специфічні для тієї чи іншої культури значення можуть бути встановлені для того, щоб згодом використовувати їх у різних зіставленнях інформація, що становить основу комунікацй, існує не ізольовано, а в макро- і

мікроконтексгі, на фоні культурно зумовленої картини світу, яка Формується протягом усього життя людини. Сам термін «контекст» сьогодні двояко використовується в творі мовленнєвої комунікації, оскільки він пов'язаний із двома зовсім різними, хоча і взаємопов'язаними процесами, один із якихздійснюється всередині організму людини, а інший - поза ним. Внутрішній контекст включає минулий досвід комуніканта,запрограмованийуйого свідомості та структурі нервової системи. Під зовнішнім контекстом, у свою чергу, мається на увазі фізичне оточення, а також інша інформація, яка імпліцитно присутня укомунікативній взаємодії і включає характер міжособистісних взаємовідношень між комунікантами та соціальні обставини спілкування. Якщо виходити з цієї точки зору, то внутрішнім контекстом

виступає вся сукупність пресу позицій і фонових знань, ціннісні установки, культурна

ідентичність та індивідуальні особливості мовного носія. Сюди можна також віднести той

(гумористичний, серйозний, дружелюбний і т.ін.), із яким комунікант вступає успілкування) і який у термінології Р.Л.Уівера складає «психологічний контекст комунікація. .У поняття зовнішнього контексту входять місце (локативний контекст), час (хронологічний контекст), сфера й умови спілотування, що визначають його характер. для міжкультурної комунікації важливою обставиною є те, на чиїй територп (своїй, чужій або нейтральній) відбувається спілкування. Географічне положення визначає різновид культури, що складає фон комунікативного процесу. При цьому державу можна розглядати як макроконтексг, а конкретне місце, де відбувається комунікація - як мікроконтекст. Між поняттями мікро- і макроконтексту в такому випадку простежується низка ступенів: держава-регіон-місто-село- конкретнемісцезнахощкення комунікантів. Локативний контекст буде здійснювати вплив на низку параметрів міжкультурното спілкування і визначати його специфіку. Комунікат, який знаходиться на своїй території, почуває себе більш комфортно, ніж іноземець, і краще орієнтується у просторі власної культури. У столицях і великих містах міжкультурні відмінності нівельовані більшою мірою, ніж у глибинці, де зберігаються етнічні традиції та різні форми

прояву провінціалізму. Для адекватної міжкультурної комунікації необхідна відповідність

картин світу комунікантів. Переміщення у новий культурно-мовний простір вимагає від

іншомовного комуніканта коригування власної картини світу і приведення у відповідність зі зміненими умовами.  На початку ознайомлення з новою лінгвокультурою картина світу невизначена, розпливчата й розмита. Період звикання до чужої лінгвокультури, коли комунікант виявляє, що старий мовленнєвий досвід не зовсім придатний до нових умов, оскільки нова картина світу ще не зовсім склалася, психологічно важкий для індивіда і потребує значного нервового напруження. Орієнтирами, що дають змогу людині «не эаблукати» в новому культурно- мовному просторі, виступають універсальні явища - те спільне, що об'єднує взаємодіючі . Коли мова йде про перехід від однієї мови до іншої у процесі міжкультурної комунікації, роль інваріантних елементів мовної картини світу виконують міжмовні еквіваленти на позначення предметів і явищ, спільних для культур, що взаємодіють. З викладеного вище стає очевидним той факт, що розуміння в міжкультурній комунікацй вимагає стикування мовних кодів і концептів, з одного боку, і заповнення міжконцептуального простору, який може здійснюватися різними способами, залежно від рівня культурно-мовної компетенції комунікантів, - з іншого. Сукупність шляхів і закономірностей переходу від одного мовного коду до іншого у процесі спілкування спричинилася до формування нового поняття - «трансформація». Такі відчутні у сьогоднішньому світі тенденції до глобалізації пов'язані з процесом трансформації культур, яка має як позитивні, так і негативні наслідки, що проявляються у

взаємозбагаченні й діалозі культур і одночасному нівелюванні природної мовної

різноманітності та загрозі культурній ідентичності. Переміщення в новий культурно-мовний простір вимагає від іншомовного комуніката

модифікації картини світу шляюм поєднання вихідного й заново засвоєного образу дійсності та розширення горизонтів свідомості. Тому теорія міжкультурної комунікації залишається абстракцією до тих пір, поки результати наукових пошуків не будуть заавсовані до аналізу взаємовідношень між представниками конкретних лінгвокультур. Звідси випливає, що нова концепція повинна грунтуватися на аналізі міжкультурної комунікаціівконтексгі глобалізації культури, проблем, пов'язаних із застосуванням Інтернету, ідеологічних та епієтемологічних наслідків, які ці процеси мають для екології культур, пошуку оптимальною балансу між мовним розмаїттям та інтеграцією поряд із створеннямглобальної лінгвістичної екосистеми, яка враховувала б різноманітність і унікальність окремих лінгвокультур. Розглянуті у статті різні погляди на суть і призначення міжкультурної комунікаціївнових умовах можутв сприяти глибшому розумінню природи міжкультурного спілкування. Перспективними нам видаються питання, пов'язані з виявленням того, що всетаки відіграє провідну роль у міжкультурній комунікаці - подібності чи відмінності між культурами, мовами та ментальністю їхніх носіїв

.

Список використаних джерел:

1. Гришаева Л.И. Введение в теорию межкультурной коммуникации / Л.И. Гришаева, Л.В.

Цурикова. - М.: Академия, 2008. - 352 с.

2. Текст как явление культуры / [Антипов Г.А., донских 0.А., Марковина ИЮ., Сорокин Ю.А. ].-

Новосибирск, 1989. - 75 с.

З. Тер-Минасова. Язык и межкультурная коммуникации / Тер- Минасова. - М.: Изд-во

Московского ун-та, 2004. - 350 с.

4. Ноорез Intercultural Communication Conpepts and Psyhology of Intercultural Experince //Multicultural Education :A Cross Cultural Training Approach / ed.by M.D. Push U.S. Intercultural

Рге55, Іпс., 1980.- Р.10-35.

5. Библер В.С. Культура. Диалог культур (опыт определения) / В.С. Библер // Вопросы философии.

- 1989.- Меб. - С. 31-43.6. Демериева Ю.Ю. Научно-художесгвенная концепция диалога культур

/ Ю.Ю. Демериева// Язык и культура: Материалы первуй междунар. конф. Киев: Упр. ин-т

междунар. отношений при Киев. ун-те им. Т. Шевченко.- 1992. - С. 20-25.

6. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание / А. Вежбищая. - м.: Рус. Словари. - 1996.