Стаття на тему: "Роль сімейних традицій у формуванні особистості"

Роль сімейних традицій у формуванні особистості

Тарасюк Тетяна Василівна

Соціальний педагог Уманської

 ЗОШ І-ІІІ ступенів №11 ім. М. П. Бажана

Уманської міської ради Черкаської області

       У чому сенс життя людини? Таке запитання ми нерідко ставимо перед собою на різних етапах свого життя.   І шукаємо відповіді: щоб здобути освіту, мати свою оселю, одружитися, здобути бажану професію та ін. Звичайно це так, але це не відповідь на основне запитання. Сенс життя людини -  у продовженні роду людського, народженні дітей, забезпеченні умов для їх фізичного, психологічного і соціального розвитку. Тому на мою думку, сім'я  є провідним соціальним інститутом суспільного розвитку.

      В  теперішній час проблема дитячо-батьківських відносин,  як фактора психічного благополуччя дітей в умовах сім'ї набуває особливої актуальності, так як являється однією із найважливіших складових державної політики збереження здоров'я нації. Актуальність даної роботи обумовлює складна ситуація в сучаснім суспільстві, яка аж ніяк не ідеальна. У світі багато жорстокості, зла, байдужності людей до навколишніх, а часом навіть до своїх рідних і близьким. Злочинність росте з кожним днем. І все це, найчастіше, результат неправильного виховання, результат насильства в родині, результат прояву агресії батьків стосовно дітей, або проста байдужність. Сім'я, на думку вчених, єдиний соціальний інститут, який забезпечує ефективне виховання дітей. Таким чином, обрана тема має велику практичну значущість.

  У кожного народу і в кожній родині окремо впродовж життя складаються свої певні суспільні та особистісні традиції. Громадські традиції впливають на устрій суспільства, його правову і законодавчу структуру. Сімейні традиції накладають відбиток на ступінь розвитку сімейних взаємовідносин, взаємного розуміння між членами сім'ї, почуття взаємоповаги, підтримки і почуття співпереживання. Роль сім'ї у вихованні дітей – велика відповідальна. Батьки є першими вихователями, які зміцнюють і загартовують організм дитини, розвивають її мову і мислення, волю і почуття, формують її інтереси, прагнення, смаки, здібності, виховують любов до знань, допитливість, спостережливість, працьовитість. Сім’я в доступних їй межах і формах здійснює завдання розумового, морального, естетичного і фізичного виховання дітей, дбає про їх гармонійний розвиток.

      Виховання дітей у сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Духовний вплив батьківського дому на формування її особистості створюється завдяки щирій материнській ласці, небагатослівній любові батька, домашньому теплу, піклуванню, затишку і захисту, родинній злагоді.

      В. Сухомлинський вважав, що сім'я – «джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави». Але з досвіду роботи, ми знаємо. Що не кожна сім'я є саме таким «джерелом», не всі батьки мають певні знання про виховання дітей.

      Сімейне виховання – це процес досить складний і завжди пов'язаний з суб'єктивними факторами. Недосвідченість батьків, їхнє намагання опиратися виключно на на власний досвід, брак певних педагогічних знань навичок призводить до серйозних помилок.

      Однією з важливих передумов виховання в сім'ї є підвищення педагогічної культури батьків. Піднесення педагогічної культури батьків є самоосвіта – читання психолого-педагогічної літератури з проблем виховання дітей у сім'ї; твори класиків української і світової літератури; добірки матеріалів періодичної преси, де широко представлено роль сім'ї у вихованні дітей.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від створення в ній належних умов. Головна умова сімейно­го виховання — міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикла­ді моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки ро­дина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам. Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавлять­ся не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з ін­тересами суспільства, формується свідомий громадянин країни.

  Сучасні традиції сімейних відносин істотно відрізняються від вимог минулих часів. Відмінності стосуються форм та ступеня жорсткості соціального контролю за реалізацією шлюбних і сімейних відносин (табу, релігійна і світська мораль, громадська думка), змісту і стилю виконання батьківських і материнських ролей, розподілу обов'язків, ставлення до дітей, стосунків дітей між собою і до батьків, відносин між представниками різних поколінь, що живуть в одній родині.

  Сімейні традиції впливають на психічне і фізичне здоров'я кожного члена сім'ї, їх характери і вчинки, створюють більш чи менш сприятливі передумови для виховання дітей і встановлення позитивних внутрішньосімейних взаємин.

  Сімейні традиції - форма і умова співіснування родичів, що дозволяють в тій чи іншій мірі реалізувати її функції - відтворення і виховання потомства, ведення господарства та задоволення потреб її членів. Сімейні традиції визначаються ступенем взаємного розуміння, поваги, підтримки, допомоги, співпереживання і взаємовпливу.

Самі сімейні традиції складаються під впливом таких  чинників:

• соціально - економічний стан суспільства;
• морально - психологічна атмосфера суспільства;
• ступінь залежності життєдіяльності сім'ї від суспільства;
• форма участі подружжя в особистому господарстві;
• форма участі подружжя в суспільному виробництві;
• тип сім'ї - багатодітна, малодітна;
• склад сім'ї - бездітні подружжя, повна чи неповна сім'я;
• структура сім'ї - верховенство і підпорядкування;
• психічні і особистісні властивості родичів;
• ступінь психологічної сумісності родичів між собою (конфліктність у взаєминах між родичами).

  У сучасній сім'ї, що складається в основному з батьків і дітей (нуклеарна сім'я), в умовах обмеження народжуваності та урбанізованого способу життя виникли багато в чому нові взаємини і як наслідок сімейні традиції порівняно з багатодітної та многопоколенной сім'єю, поширеної у минулому й зустрічається сьогодні у деяких народів Середньої Азії та Закавказзя. В такій сім'ї діти відчувають на собі різноманітні впливу старших, переймають їх звички, спостерігають їх взаємини, вчаться поважати старших. Дорослі члени такої сім'ї впливають один на одного і на дітей, домагаються дотримання сімейних традицій і норм взаємовідносин, розуміючи відповідальність перед молодшими поколіннями.  

      У однопоколенной сім'ї різко скорочується поле дотримання і дотримання традицій, а так само обмежується процес соціалізації особистості дитини. Дитина зазвичай знімає стереотипи поведінки і мислення одного з батьків, який в силу якихось причин та обставин зробив найбільший вплив на формування майбутнього людини. У цьому випадку достоїнства і недоліки особистості дорослої повторюються в особистості дитини. Загострюються проблеми особистого прикладу в неповних сім'ях, якщо дитина не знаходить в сім'ї зразка, гідного прикладу для наслідування, він починає шукати його на стороні.   В даний час підвищилася вплив на дитячу психіку друзів і приятелів, кіно - і телеекрану.

   Сучасні підлітки менш шанобливо ставляться до літніх людей, що певною мірою зумовлено і тим, що йде незворотний процес руйнування сімейних традицій, підлітки мало спілкуються в сім'ї з людьми похилого віку, не вчаться співпереживати їм, не бачать і не розуміють природних проявів старості. Найважливішою обставиною, що визначає характер сімейних традицій, є ступінь залежності сім'ї від суспільства.

   При тісних контактах сім'ї з суспільством зразки поведінки людини на виробництві, в транспорті, в системі обслуговування легко проникають у сферу сімейних відносин, формування сімейних традицій, що не завжди доречно.        Сучасна людина відрізняється яскравим особистісним началом - незалежний, претендує на особливу увагу до себе. Подібне умонастрій переноситься і в сімейні взаємини, що склалися сімейні традиції, при цьому руйнуються, родина перетворюється на поле протидії особистостей.

   У відносинах між членами сім'ї помітно підвищився рівень взаємної психологічної експлуатації. Це проявляється в прагненні одного партнера проявити свій характер і психологічний статус. При цьому інший повинен терпіти, інакше конфлікт посилюється. Нерідко члени сім'ї дозволяють собі емоційно розряджатися на родичів, переносячи в будинок злість і агресію, що виникла в міській суєті, що, безумовно, впливає на формування підростаючої особистості дитини.

   Позитивний вплив на всебічне формування особистості надають добрі сімейні стосунки. Зміцнюють ці відносини і посилюють їх вплив на дітей сімейні традиції.

  Вони відіграють важливу роль у відтворенні культури і духовного життя, у забезпеченні спадкоємності поколінь, в гармонійному розвитку суспільства і особистості.

Значну роль у духовному житті родини відіграють загальнонародні свята, пам'ятні для нашого народу дати, а також професійно - трудові свята, які сім'я відзначає разом з усією країною. Разом з тим в житті будь-якої сім'ї є події, які відзначають по традиції як сімейні свята: дін народження, повноліття, отримання паспорта, вступ у трудове життя, проводи в армію, весілля, ім'янаречення дитини, срібні і золоті весілля, вихід ветерана праці на пенсію і т. п.

  Сімейні відносини збагачуються новими прогресивними традиціями. Поряд з прогресивними в родині нерідко зберігаються і застарілі, шкідливі традиції: рецидиви домострою, патріархальне ставлення до жінки, хмільні застілля з будь-якого приводу.

   У більшості хороших сімей існує розумний ритм життя з певними правилами і звичками, які звичайні, прості і виконуються вже як би автоматично. В суботній або недільний день всі члени сім'ї збираються на сімейну раду, відправляються в подорожі по рідному краю, ходять на прогулянки в ліс, разом читають книжки, обговорюють переглянуті фільми, влаштовують сімейні обіди, відвідують виставки і театралізовані вистави.

Добрі традиції згуртовують сім'ю, дають змогу зберегти ті зерна розумного, доброго, які старшими поколіннями сім'ї були знайдені, і зробити їх надбанням підростаючого покоління.

   Процес входження дитини в соціальне середовище відбувається під впливом батьків та тієї атмосфери, що склалася в сім'ї. Сімейне виховання – одна з форм виховання дітей, що поєднує цілеспрямовані педагогічні дії батьків з повсякденним впливом сімейного побуту [2, с.306]. Сім'я – це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, що здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей. Сім'я є моделлю конкретного періоду розвитку суспільства, відображає його економічні, моральні й духовні суперечності. Сучасні економічні й демографічні проблеми, криза в культурі відбиваються на життєдіяльності сучасної сім'ї, при цьому поглиблюється її дезорганізація [3, с. 224]. Сімейне виховання в широкому розумінні слова – це одна з найбільш древніх споконвічних форм соціалізації та виховання дітей, яка органічно об'єднує вплив культури, традицій, звичаїв, поглядів народу, сімейно- побутових умов і взаємодію батьків із дітьми, у процесі якої відбувається повноцінний розвиток і становлення їхньої особистості [5, с. 37]. Під сімейним вихованням у вузькому значенні слова ми розуміємо взаємодію батьків із дітьми, яка ґрунтується на родинній інтимно-емоційній близькості, любові, турботі, повазі та захищеності дитини і сприяє створенню 7 оптимальних умов для задоволення потреб у повноцінному розвитку й саморозвитку особистості дитини.

  Ідеї зміцнення української родини, рівності прав і обов'язків батьків і дітей, виховання дітей на принципах єдності сім'ї та школи, наступності й спадковості поколінь становлять наріжний камінь сімейної педагогіки А. С. Макаренка [1, с. 37-44]. На думку педагога, виховуючи дітей, нинішні батьки виховують історію країни, а отже, історію світу. Педагог зазначав: «Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли ви з нею розмовляєте, або навчаєте її, або караєте її. Ви виховуєте її кожної миті вашого життя, навіть тоді, коли вас нема вдома» [4, с. 226]

   Концепція родинного виховання знайшла своє відображення у праці видатного педагога В. О. Сухомлинського «Батьківська педагогіка». Він був переконаний у тому, що успіху у вихованні поколінь можна досягти тільки спільними зусиллями сім'ї та школи. «Усі шкільні проблеми стоять і перед сім'єю, усі труднощі, які виникають у складному процесі шкільного виховання, сягають своїм корінням у сім'ю» [7, с.264]. В. О. Сухомлинський твердив, що зміцнення сім'ї, вдосконалення родинного виховання – одна з найважливіших соціальних проблем, від розв'язання якої залежатиме майбутнє нашого суспільства, моральне обличчя молоді.   На жаль, у наш час, коли були зруйновані багато родин, багато родичів втратили зв'язок, шанувати сімейні традиції стало дуже складно. Тим сильніше виникає  потреба виробити  свої власні традиції, що допомагають родині частіше збиратися разом, для того, щоб люди, які живуть під одним дахом почували себе справжньою родиною. Добре, якщо в родині склалася традиція проводити кожне літо в подорожі, це розширює коло знайомств, допомагає дитині побачити світ та розвиває комунікативні навички. На жаль, далеко не всі собі можуть собі це дозволити. Але це не означає, що потрібно відмовлятися від дотримання якихось загальних правил. Традицією можуть стати і незвичайні зустрічі нового року чи дня народження, спільні поїздки за місто. Такі традиції сприяють зближенню, ідентифікації себе, як члена родини, здатні підняти самооцінку дитини, коли вона усвідомлює, що вдома його не тільки годують, що це місце, де можна поділитися своїми переживаннями і новими враженнями. Усе це позитивно позначиться на формуванні особистості дитини, буде сприяти її гармонічному розвитку.  Чи згодні ви з тим, що відродження країни можливо через відродження родини? Тривалий період часу  у нашій країні відбувалася підміна сімейних цінностей цінностями ідеалів, ніким ніколи не бачених, і тому ще більш абстрактних. У результаті ми сьогодні маємо  те, що маємо: діти зневажають або забувають своїх батьків, виростаючи вони не цінують щастя появи власних дітей і залишають їх у дитячому будинку. Дуже часто ці діти так ніколи і не потрапляють знову в родину, і виростають  не знаючи що таке сімейні цінності. В останні роки це стало ще більшою проблемою, тому що через зниження рівня життя все більше кинутих дітей, а дітей у повних родинах рідко більше одного-двох.

  Вивчення теоретичних підходів і практики сімейного виховання дають змогу визначити методи сімейного виховання як сукупність способів виховних взаємодій батьків із дітьми, що допомагають останнім розвивати свою свідомість, почуття і волю, активно стимулюють (заохочують) формування досвіду поведінки, організацію самостійної дитячої життєдіяльності, повноцінний моральний і духовний розвиток [6, с. 28-29]. Специфіка використання методів виховання дітей у сімейних ситуаціях зумовлена такими чинниками: підходами до вибору мети й завдань виховання, що ставлять перед собою батьки; змінами стосунків у стилі й способі сімейного життя, у морально-психологічному кліматі сім'ї; індивідуалізацією виховання в сім'ї (родина виховує одну-дві дитини); особистісними якостями батька, матері, інших членів сім'ї, їх духовними й моральними цінностями й орієнтирами; досвідом батьків тощо.

    Сімейні традиції – один із основних засобів виховання, тому що перш, ніж потрапити в школу, дитина пізнає себе й ідентифікує в родині. Традиції декількох поколінь, дозволяють дитині усвідомити свій зв'язок з бабусями, дідусями, загальними предками, дозволяють дитині пишатися своєю родиною. Традиція – одна із цінностей сімейного виховання, яка передається від покоління до покоління як загальноприйняте, обов’язкове, перевірене минулим досвідом, визнане необхідним для забезпечення подальшого існування й розвитку індивіда, колективу, держави, суспільства.

Основними традиціями сімейного виховання є: родинно-трудові традиції; традиції суспільної системної праці; традиції майстрів і трудових династій; родинно-оздоровчі традиції; традиції практичності одягу; традиції раціонального користування словом; традиції національного гумору; фольклорні традиції; традиції давати ім’я й прізвище; родинно-мистецькі традиції; музичні традиції; родинно-побутові традиції; традиції опоряджання житла; декоративно-ужиткові традиції;родинно-громадські традиції; традиції добросусідства та побратимства.

Виховний вплив сім’ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім’ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин країни.

   Дієвим чинником сімейного виховання є спільна трудова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов’язки, адекватні їх віковим можливостям. Така співпраця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

   Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім’ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

   Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання.

  Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті. Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сумлінно ставляться до праці, до сімейних обов’язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люблять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність, водночас виявляючи до них належну вимогливість.

   Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні перекладати на них свої батьківські обов’язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів — батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадників — дідусів і бабусь.

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку.       Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому. Отже, сімейне виховання відіграє одну з найважливіших ролей в вихованні особистості дитини, тому що в яких умовах, відносинах дитина зростатиме так сформується її особистість. Відродження втрачених сімейних цінностей може призвести до відродження суспільства, тому що маючи родину – людина має надійний тил, у нього виникає потреба піклуватися про неї, про дітей та їхнє щасливе майбутнє, а для цього необхідно працювати.

Список використаної літератури:

1. Гаміна Т. С., Гончар О. Ю. Педагогіка сімейного виховання : Навчальний посібник / Т. С. Гаміна, О. Ю. Гончар. – Луганськ : Альма-матер, 2012. – 523 с.

2. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник / С. У. Гончаренко. – К. : Либідь, 1997. – 376с.

3. Ерніязова В. Стиль сімейного виховання і майбутнє дитини / В. Ерніязова // Педагогіка і психологія професійної освіти. – №3. – 2002. – С. 224-228.

4. Макаренко А. С. Книга для батьків / А. С. Макаренко. – К. : Рад. шк., 1980. – 327 с. 30

5. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка : навч. посіб. / Н. Є. Мойсеюк. – 4-те вид., допов. – К. : Кондор, 2007. – 656 с.

6. Сім'я і діти: Програма родинно-національного виховання та навчання // Тематичний план педагогічної освіти батьків / Кол. авт.; за заг. ред. В. Г. Постового. – К. : ІЗМН, 1997. С. 28-29.

7. Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка / В. О. Сухомлинський. – К. : Радянська школа, 1978. – 264 с.