Стаття "НЕЗНАЙОМА ІСТОРІЯ ЗНАЙОМИХ РЕЧЕЙ"

Про матеріал

Сірники – річ масового вжитку, яка є у кожному домі. Це такі собі «чарівні палички», які настільки міцно закріпилися у нашому побуті, що, здається, без них уже ніяк. Та, виявляється, знаємо ми про сірники надзвичайно мало.

Перегляд файлу

НЕЗНАЙОМА ІСТОРІЯ ЗНАЙОМИХ РЕЧЕЙ

ХАЙ ЖИВЕ ВОГОНЬ!

Історія способів добування вогню вирушає в давні часи, коли користування ним дозволило людині не залежати від клімату і місцевості. Проте багато століть способи добуття вогню були примітивними і дуже важкими, лише накопичення знань в області фізики і хімії допомогло спростити їх.

Перші сірники з'явились у Китаї в 577 році. У Європі перші відомості про сірники датуються 1530 роком. Їх завезли з Китаю мандрівники. Вони коштували надзвичайно дорого, і простим людям були не доступні. Бідняки користувалися кресалом та гнітом. Саме з того часу починається ера такої звичної для нас речі, як сірники.

…А почалося все з винаходу перших самозапалювальних сірників Шапселя у 1812 році. Вони були ще вельми недосконалі, проте з їх допомогою можна було добути полум'я набагато швидше, аніж за допомогою кресала. Сірники Шапселя представляли собою дерев'яні палички з голівкою із суміші сірки, бертолетової солі і кіноварі. У сонячну погоду такий сірник запалювався за допомогою двоопуклої лінзи, а в інших випадках – при зіткненні з крапелькою концентрованої сульфатної кислоти. Зрозуміло, що вони не отримали широкого розповсюдження.

Англійський аптекар Джон Уокер, який мешкав у невеликому містечку Стоктон-он-Тіс і у вільний від роботи час займався різними хімічними дослідами, зробив наступний крок. Жага до відкриттів викликала у його рідних паніку. Зазвичай суміші, які готував експериментатор, при горінні видавали такий дим, що аж очі виїдало і могло вибухнути.

Але, як відомо, – наполегливим щастить, тож одного дня Джон змішав порошки сульфіду сурми, бертолетової солі і гуміарабіку, розвів усе це невеликою кількістю води, підсушив отриману суміш на повітрі, вмочив в отримане «тісто» кінчики дерев’яних паличок та поклав їх сушитися.

Пізніше винахідник узяв свої «чарівні палички» і потер їх об наждачний папір. З першого разу нічого не вийшло, але Уокер виявився надзвичайно терплячим. Коли йому вже здавалося, що сірнику взагалі не судилося спалахнути, сталося диво – іскри розігріли дерев’яну паличку до такої температури, що вона спалахнула! Незважаючи на успіх, винахідник не зупинився на досягнутому – замінив наждачний папір на скловидний, а сірчисту сурму – звичайною сіркою, вважаючи, що вона буде безпечнішою. Нарешті, отримавши суміш досить горючу і практично безпечну, Джон Уокер виготовив першу партію сірників і навіть зумів їх продати 7 квітня 1827 р. одному знайомому адвокатові, який багато палив. Свої нові сірники Уокер назвав «Friction Lights», що дослівно перекладається як «Вогні тертя».

Пізніше, через чотири роки після винаходу Уокера, 19-річний французький хімік Шарль Соріа вперше успішно використав білий фосфор, щоб запалити сірник тертям. Проте для того, щоб запатентувати свій винахід, Шарль повинен був викласти патентній палаті близько 1500 франків, а ця сума була на той час нереальною для простого студента.

У 1833 році інший студент, німець І. Ф. Каммерер, потрапив за ґрати за участь у студентських хвилюваннях, а щоб не втрачати часу дарма, підкупив тюремника, який почав передавати йому хімічні реактиви. З ними студент і експериментував. На відміну від француза, він додав фосфор у сірку і обмазав отриманою сумішшю кінець дерев'яної скіпки. А потім чиркнув об стіну своєї камери. За щасливим збігом, в'язниця була побудована з піщанику, в якому були вкраплені фрагменти фосфору. Сірники спалахували практично відразу!

По виходу з камери Каммерер отримав патент на винахід сірників!

Зараз вже важко сказати, хто перший винайшов вдалий рецепт запалювальної маси для фосфорних сірників. Мабуть, це був австрієць Іріні. У 1833 році він запропонував підприємцю Ремеру наступний спосіб виготовлення сірників: «Потрібно взяти якого-небудь гарячого клею, краще всього гуміарабіку, кинути в нього шматок фосфору і сильно збовтати склянку з клеєм. У гарячому клеї при сильному збовтуванні фосфор розіб'ється на дрібні частинки. Вони так тісно злипаються з клеєм, що утворюється густа рідина білуватого кольору. Далі до цієї суміші потрібно додати дрібно розтертий порошок перекису свинцю. Все це розмішати до тих пір, поки не вийде одноманітна бура маса. Заздалегідь треба приготувати сірники, тобто тріски, кінці яких покриті сіркою. Зверху сірку потрібно покрити шаром фосфорної маси. Для цього сірники вмочують у приготовлену суміш. Тепер залишається їх висушити. Таким чином отримуються сірники. Вони запалюються дуже легко. Їх варто тільки чиркнути об стінку.

Цей опис дав можливість Ремеру відкрити сірникову фабрику. Він, проте розумів, що носити сірники в кишені і запалювати їх об стінку незручно і вигадав упаковувати їх у коробки, на одну із сторін яких клеїли шорсткий папірець. При чирканні по такому папірцю сірники загорялися.

До речі, в Росії перші фосфорні сірники з'явилися в 1836 році і коштували недешево – рубель сріблом за 100 штук.

У 1847 році Шретер відкрив неотруйний аморфний червоний фосфор. З цього часу з'явилося бажання замінити ним небезпечний білий фосфор.

Тривалий час сірники в Європі називали «шведськими». А все тому, що у 1855 р. хімік Йохан Лундстром зі Швеції наніс червоний фосфор на поверхню наждачного паперу невеликої коробочки і додав той же фосфор до складу голівки сірника. Оскільки червоний фосфор набагато менш отруйний, ніж білий, сірники Лундстрома мали приголомшливий успіх.

Минуло ще довгих 34 роки, перш ніж людство здогадалося складати сірники у коробки, на бік яких нанесена запальна суміш. Так поступово набрало обертів використання сірників.

Патент на кухонні сірники, які мали двошарову голівку і запалювалися об будь-яку тверду поверхню, отримав Ф. Фарного у 1888 році. Однак виготовляти їх почали тільки в 1905 році. До складу голівки таких сірників входив хлорат калію, клей, каніфоль, чистий гіпс, білий і кольоровий пігменти і трохи фосфору. Прошарок на кінчику голівки, який наносився при другому змоченні, складався з фосфору, клею, кременю, гіпсу, оксиду цинку і барвника. Ці сірники запалювалися абсолютно безшумно, причому можна було не боятися того, що відлетить палаюча голівка.

Картонні сірникові книжечки є американським винаходом. Виданий на них у 1892 році патент Дж. Пуссі придбала в 1894 році компанія «Даймонд Меч». Спочатку такі сірники не користувалися попитом. Але після того, як одна компанія з виробництва пива купила 10 мільйонів сірникових книжечок, щоб прорекламувати свою продукцію, виробництво картонних сірників стало на потік.

Сьогодні сірникові книжечки роздаються безкоштовно клієнтам готелів, ресторанів, тютюнових магазинів. Стандартна книжечка складається з двадцяти сірників, але є книжечки інших розмірів. Як правило, їх продають упаковками по 50 штук.

Спочатку абсолютно всі сірники виготовлялися вручну, проте незабаром стали робити спроби підвищення продуктивності за допомогою механізації. Вже в 1888 році була винайдена автоматична машина, яка працювала без зупинки. З 19 століття вона зазнала деяких змін, але донині лежить в основі виробництва сірників.

ЗРОБЛЕНО В УКРАЇНІ

Чи знаєте ви, що в Україні є лише одне підприємство, яке виготовляє сірники? Це ДП «Рівненська сірникова фабрика». Їхня продукція з фірмовим «козаком Мамаєм» на обгортці відома усім нам, не зважаючи на те, що самі сірники не так широко використовують, як раніше. Фабрика розпочала працювати у 1998 році. До цього всі сірники імпортувались в Україну. За одну робочу зміну виготовляється 50 млн сірників або 2,5 млн коробок.

Цікаво, що для виготовлення сірників беруть осику гіршої якості. Це зумовлено тим, що частка відходів при виготовленні становить близько 50%, тож брати дорогу деревину не рентабельно. Дерево постачають із трьох областей – Рівненської, Волинської та Житомирської.
Не менш цікавим фактом є те, що більшість із нас не здогадується, що та запальна суміш, якою вкриті сірники, не є сіркою (там її лише 5-6%), а повний склад суміші тримається у секреті.

БІЛЬШЕ, НІЖ ХОБІ

Збирання сірникових етикеток (філуменія) з’явилося практично одночасно з появою перших сірникових упаковок. У деяких колекціях збереглися етикетки від «хімічних» сірників (приблизно 1810-1815 рр.). З початком масового виробництва «чиркаючих» сірників колекціонування етикеток набувало широкого розмаху. Після Першої світової війни в різних країнах почали виникати товариства колекціонерів, видавалася філуменістична література. Під час Другої світової більшість існуючих філуменістичних товариств розпались, але після війни організувалися нові. Одне з найвідоміших і найстаріших діючих філуменістичних товариств – Британське товариство колекціонерів сірникових етикеток і буклетів (The British Matchbox Label & Booklet Society), що об’єднує колекціонерів не тільки з Великобританії і колишніх колоній, але й багатьох інших країн світу. Відновилося колекціонування сірникових етикеток тільки в 1930-х рр. На початку 1960-х філуменія була одним із шести офіційно дозволених видів колекціонування (поряд із філателією, філокартією, екслібристикою, нумізматикою і боністикою).

Вітчизняних колекціонерів згуртовують спеціальні організації, одна з яких – Волинська асоціація колекціонерів «Паритет», яка організовує виставки філуменії у самому серці Волині – Луцьку.

ТАРАСОВІ ШЕВЧЕНКУ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ

Найстаріші із відомих сірникових етикеток із зображеннями Тараса Шевченка датуються 1914 р. Тоді сірникова фабрика в м. Новозибків Чернігівської губернії випустила дві етикетки із портретом Шевченка.

Протягом 1950-1990 рр. шевченківська філуменія була представлена зображеннями самого поета, його пам’ятників, музеїв і театрів, названих на його честь, творів Кобзаря та місць, пов’язаних із ним. Ці етикетки представлені у понад 25 тематичних серіях, які випускалися різними фабриками у різних кольорах. Зокрема у серії «Киев» (фабрика «Ревпуть»), виданій у 1958 р., є етикетка із зображенням пам’ятника Тарасові Шевченку у Києві. Того ж року Балабанівська експериментальна фабрика випустила сувенірний набір «Союз Советских Социалистических Республик», де Україна репрезентована етикеткою із зображенням театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка.

Серію «Купуйте у книгарнях або замовляйте», де зображено великого Кобзаря із бандурою, видали вже трохи пізніше – 1960-го – Борисівський та Гомельський фанерно-сірникові комбінати.

Серію «Днепр зовет Вас в гости» видавали у 1964 р. Борисівський і Пінський фанерно-сірникові комбінати.

У 1964-му Калузьке об’єднання «Гигант» видало серію «Принимается подписка в книжных магазинах», у якій є етикетка із зображенням силуаета поета з написом: «Т. Шевченко. Собрание починений в 5 томах».

А в сувенірному наборі сірників «50 лет. 1917-1967», виданому 1967р. Гомельським фанерно-сірниковим комбінатом, на одній з етикеток представлене зображення з підписом: «Киев. Памятник Тарасу Шевченко».

ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО СІРНИКИ

1. 99% всіх сірників виготовляють з осикової деревини.

2. Сірники з різнокольоровими голівками відрізняються один від одного тільки кольором. Горять вони однаково.

3. Сірники були винайдені пізніше запальничок.

4. Одну з перших машин для виготовлення сірників винайшов російський учений Мусін-Пушкін. Відразу сірники звинуватили у виникненні пожеж, і вони були заборонені. Закрилися фабрики, не дозволялося ввозити сірники з-за кордону. Тільки через 20 років заборону було скасовано.

5. Сірник прилипає до магніту. При чому обгорілий сірник магнітиться в 5 раз сильніше, ніж не обгорілий

6. Горючу масу для сірників колись готували з білого фосфору. Але потім з'ясувалося, що речовина ця шкідлива для здоров'я — дим, що утворюється при горінні отруйний, а для самогубства було досить з'їсти всього лише одну сірникову голівку.

7. У деяких карткових іграх, сірники виступають як грошова одиниця.

8. За допомогою сірника можна вивести чорнильну пляму з клейонки. Для цього необхідно трохи зволожити забруднену поверхню скатертини з клейонки і потерти пляму голівкою сірника. Після зникнення забруднення клейонку необхідно змастити оливковою олією, а потім витерти ватним тампоном.

9. Стандартна сірникова коробка має довжину 5 см.

10. Першими упаковками для сірників слугували металеві коробочки-скриньки. Вони були найчастіше без етикетки – назву продукту та фірми-виробника штампували на кришці або з боку упаковки.

11. Світове виробництво сірників становить 30 млрд коробок на рік.

12. Сучасна сірникова машина довжиною 18 м і висотою 7,5 м за восьмигодинну зміну виробляє до 10 млн сірників.

13. У світі налічується понад 100 видів сірників.

14. Найбільшу в світі конструкцію із сірників, визнану Книгою рекордів Гіннесса, створив британський пенсіонер Девід Рейнольдс. На незвичайну конструкцію, копію нафтової платформи в Північному морі, Девід витратив близько $8 тис. на клей і понад 4 млн сірників. Завершена модель важить тонну, її висота – 3,7 м, а довжина – 6,4 м.

15. Сірник, кинутий у море, розкладеться через 6 місяців.

16. Одна запальничка може замінити 180 коробок сірників на рік.

17. Сьогодні користуємося господарськими сірниками. Є ще спеціальні сірники для моряків і мисливців, які не гаснуть на вітрі та під дощем. Є сірники сигнальні, що горять червоним, синім чи зеленим кольором. А для розпалювання камінів використовують сірники завдовжки 20 см.