18 травня о 18:00Вебінар: Інтерактивний урок математики: алгоритми та приклади створення дидактичних матеріалів

Стаття"Особистісно зорієнтоване навчання в моїй педагогічній діяльності"

Про матеріал
Особистісно орієнтоване навчання спрямоване на вирішення ключових проблем гуманізації загальної середньої освіти: підвищення престижу шкільної освіти; розвитку в учнів стійкого інтересу до пізнання, бажання та вміння самостійно вчитися; подолання труднощів, викликаних генетично та соціально обумовленими відмінностями в рівні розвитку дітей; формування основ базової культури особистості. Метою особистісно орієнтованого навчання є виявлення суб'єктного досвіду кожного учня та надання психолого-педагогічної допомоги в становленні його індивідуальності, в життєвому самовизначенні, самореалізації.
Перегляд файлу

Впровадження особистісно-зорієнтованого навчання в школі не самоціль,а потреба сучасної освіти

    Державна національна програма "Освіта України XXI століття" спрямовує процес реального оновлення стану сучасної середньої освіти через магістральний напрям – творчість вчителя- предметника та його співтворчість з учнями. Цілком очевидно, що саме такий підхід педагогів до виконання своїх професійних функцій є умовою й водночас показником інтенсивного безперервного вдосконалення навчального процесу, на противагу застарілому, репродуктивному, стереотипному підходу до нього.        Українська освіта входить в Болонський процес. Це потребує змін у системі викладання шкільних дисциплін, зокрема, й у викладанні української мови та літератури, спонукає вчителів до вдосконалення своєї методичної підготовки, особливо до різкого посилення зорієнтованості на творчу педагогічну діяльність.

    Сучасна освіта потребує педагогів – творчих особистостей з високим рівнем здатності до створення нових ідей ,з нетрадиційним мисленням, готових швидко й оригінально розв’язувати навчальні проблемні задачі. Така внутрішня особистісна тенденція до творчого розв’язання проблем у психолого-педагогічній науці дістала назву креативність. Очевидним є те, що лише вчителі, які мають достатньо розвинені креативні якості, можуть досягти високої професійної майстерності і сформувати творчі особистості своїх вихованців, стимулювати зростання їхніх інтелектуальних сил і можливостей.

Метою загальноосвітньої та вищої школи XXI ст. є формування індивіда, здатного вийти за межі отриманих знань, відкритого до інновацій, саморозвитку та безперервної освіти протягом усього життя. Сучасні освітні парадигми особистісно - зорієнтованого, розвивального, креативного навчання ставлять на перший план не передачу учням готового соціального досвіду, а підготовку їх до самостійного здобування знань та творчої праці в будь-якій сфері людської діяльності.

На мою думку, сучасний педагог – це насамперед творчий вчитель, який відмовився від ролі ретранслятора готових істин і перейшов на позицію помічника, консультанта, організатора навчальної роботи на основі діалогічного спілкування, спільної пошукової діяльності, що сприяє розвиткові інтелектуальних і творчих здібностей кожної дитини. Потрібно пам’ятати настанову великого педагога В. Сухомлинського про те, що робота вчителя – це творчість, а не буденне « зштовхування» в голови дітей знань. Розуміння необхідності орієнтації освіти на формування особистісних якостей в учнях зародилося ще в надрах соціократичної школи, завдяки новаторам гуманістичної педагогічної думки – В. Сухомлинському,

 Ю. Азарову, Ш. Амонашвілі, Є. Ільїну, Ю. Львовій, С. Лисенковій, В. Шаталову та іншим. Вони збагачували вітчизняну педагогіку ідеями діалогічного спілкування, досвідом співпраці вчителя та учнів, методами розвивального і випереджувального навчання. На жаль, їхні творчі знахідки так і не були перенесені в широку освітню практику. Учений на ниві освіти А. Маслоу із США вважав, що у зв’язку із прискоренням темпів розвитку цивілізації назріла потреба в новому типі людини, яка може жити в постійно змінюваному світі, впевнено й натхненно реагуючи на неминучі зміни, легко імпровізуючи та адаптуючись до них. На думку вченого, креативність – здатність до творчості – характерна для кожної психічно здорової особистості й може виявлятися практично в знаннях з усіх сфер, в усіх видах людської життєдіяльності. З цією здатністю творити пов’язані такі якості як гнучкість мислення, безпосередність, сміливість, готовність припускатися помилок, відкритість, ініціативність. Усі ці риси притаманні особистості в дитячому віці, проте з роками вони згасають. Більшість дітей, а значить, і людей, мають творчі задатки, та не всім удається реалізувати їх уповні, тому, я вважаю, особливо важливо організувати навчання дитини так, щоб воно активізувало розвиток її креативності.

    І вчений А. Маслов поставив перед нами, педагогами, такі важливі завдання:

«Ми повинні навчити людей бути креативними в тому сенсі, щоб вони були готові сприймати нове, вміли імпровізувати, не боялися змін, уміли зберігати спокій. Ми маємо виростити новий тип особистості – людей-імпровізаторів, здатних миттєво приймати творчі рішення».

   Загальновідомо, що виховати творчу особистість може лише творча особистість, яка, за словами педагога К. Ушинського, не "наповнює посудину, а запалює факел" - тобто, жагу пізнання, дає імпульс сходженню до вершин творчості.

Значні потенційні можливості для формування творчої особистості мають такі предмети як "Українська мова" та "Українська література", завдяки яким учні долучаються до мистецтва слова, національної та вселюдської культури й отримують багатий матеріал для всебічного розвитку своїх інтелектуальних, моральних, естетичних та креативних якостей, а це значить, що потрібно виробляти в учнів уміння альтернативно мислити, бачити кілька варіантів розв’язання певного поставленого завдання, не боятися творити нове, навіть помиляючись, тому що на помилках учні вчаться. Вчителеві необхідно збагачувати інтелектуальну, моральну, емоційно-вольову, естетичну, екзистенційну сферу діяльності та мислення учнів на всіх уроках української мови та літератури. Готуючись до уроку, слід добре продумувати матеріал, добирати такі види вправ, які б зацікавлювали, викликали бажання виконати їх, давали змогу осмислено засвоїти нову інформацію і водночас запам’ятати відповідні орфограми. Вихованці не заучують правило, а обґрунтовують, підкріплюють новими прикладами і таким чином свідомо його запам’ятовують, вчаться правильно застосовувати у майбутньому.

Сучасна освітня парадигма спрямована на становлення особистості з високим інтелектуальним потенціалом, здатної вчитися і працювати в умовах постійного розширення інформаційного простору, що значною мірою залежить від того, чи вміють школярі самостійно знаходити, переосмислювати, об'єктивно оцінювати інформацію та практично її застосовувати. Формування загальної культури учнів неможливе без розвитку в них навичок грамотного письма.

     Орфографічна та пунктуаційна грамотність одна із складових загальної культури людини. Тому ми повинні дотримуватися орфографічної та пунктуаційної грамотності. Адже, у більшості нинішніх випускників не розвинені орфографічні навички, вони слабо підготовлені до узагальнення отриманої інформації. Проте відомо, що діти від природи допитливі і сповнені бажання вчитися. Для того, щоб кожна дитина могла розвивати свої орфографічні навички, необхідне розумне керівництво з боку вчителя. Найголовнішим завданням педагога на кожному уроці застосувати різні методи роботи, що виробляють в учнів правильне написання слів.

  На мою думку, однією із причин великої кількості орфографічних помилок у письмових роботах учнів є розрив між теоретичними знанням та вміннями й навичками, тобто вони не вміють зовнішні дії переносити у внутрішній, розумовий план.

   Учителі переконуються, що школярі, добре знаючи правила, вміючи навести приклади, під час виконання письмових робіт не бачать орфограми, не можуть застосувати правило на практиці. Отже, у дітей відсутні орфографічна пильність, навички самоконтролю, пишуть вони на слух, як чують.

   І все ж таки є всі підстави стверджувати, що диспропорція між знаннями і практичними вміннями (орфографічними навичками) пояснюється насамперед недостатнім засвоєнням теоретичного матеріалу. Адже відомо, що грамотно може писати той, хто глибоко засвоїв, осмислив граматичний матеріал.

Виробити свідоме письмо допоможуть активні методи навчання, а ними можуть бути певні дослідження, спостереження, узагальнення, які проводять самі учні.

Але вчитель не повинен задовольнятись лише їхнім розумінням нового матеріалу. Перше сприймання ними нового не має цілісного характеру, тому велику роль тут повинні відігравати добре продумані вправи навчальні, а вже потім творчі.

Слід колективно закріпити виучуване, переконатись, що кожен розуміє правило, наведе самостійно приклади і лише після цього дати класну самостійну роботу.

      Хочу коротко зупинитись на розкритті механізму творчості. Виявляється, він (механізм творчості) активний у кожної людини, дитини, учня: таланта, дилетанта, творця, мудреця, генія, ерудита. Як же він працює у кожного з них?

а) у людини-виконавця цей механізм працює на самозбереження;

б) у людини почуттів (дилетанта і ерудита) на самообслуговування;

в) у творця (мудреця, генія, таланта) на втілення своїх думок, почуттів та образів у матеріальні форми. Цей механізм творчості один і той же у всіх людей, і тільки від нас самих, від нашої мудрості і мужності залежить, у якому режимі він працюватиме, як він творитиме.

Що ж таке творчість? Творчість – це процес народження нового, який здійснюється у природі чи в людині:

а) у природі – зародження, зростання, визрівання;

б) у людині – створення нових думок, почуттів чи образів – безпосередніх регуляторів творчих дій.

Механізм творчості закладений у душі й тілі кожної здорової людини. А людина, за Аристотелем, саме через поетичну душу перетворює живе на духовне. Це і є продукт роботи почуттів, мислення, уяви. А енергією, що заводить механізм творчості, є чутливість людини. Отже, на мою думку, треба в кожній дитині розвивати чутливість душі – цей зародок творчості.

Узагалі ефективним я вважаю той урок, на якому вдається досягти високої мовленнєвої активності учнів. Тому на більшості уроків необхідно йти шляхом створення проблемної ситуації та обов’язкового варіативного повторення виучуваного матеріалу. При цьому урізноманітнюю форми роботи на уроці. Серед них вважаю вдалими такі: конкурс на краще запитання, тематичний брейн-ринг, виклад матеріалу за опорним плакатом, схематичне відтворення теми, роботи з додатковою літературою на зіставлення матеріалу,створення психологічного портрета письменника за початковими літерами його імені і прізвища та інші. Звичайно, навчання при цьому диференційоване. Великої уваги потребує робота з обдарованими дітьми. Виділити можна кілька основних напрямів:

1. Забезпечення опрацювання обдарованим дітьми позапрограмної літератури.

2. Умотивований контроль за виконанням завдань підвищеної складності.

3. Організація наукової роботи учнів у шкільному науковому товаристві.

4. Додаткові індивідуальні заняття.

5. Орієнтація та аналіз позакласних занять.

6. Організація творчої роботи.

 

Значна частина учнів із задоволенням виконує завдання творчого характеру: складання мовної казки, створення поезії, рецензування творчої роботи, запис віршованої абетки.

Основний метод – проблемно-пошуковий; основна вимога – наростання складності; педагогічна технологія – класно-урочна система в поєднанні з лекційно-семінарською формою, система формування і розвитку творчої особистості в поєднанні диференційованого та індивідуального навчання.

Нові форми проведення уроків є своєрідною модифікацією традиційних їх типів, і найбільша варіантність представлена повторювально-узагальнюючим уроком. Варто спробувати такі форми, як семінар, залік, практикум, диспут, конференція, навчальна гра. Проте варто пам’ятати, що в основу проведення мають бути покладені неординарний підхід, незвичайний ракурс, самостійний вибір, цікавий текст, ігрова ситуація. Адже мислення дитини, як зазначав В.Сухомлинський, починається із здивування, звідси аксіометричною є вимога створення емоційної комфортності.

 

 

 

Лушня Світлана Павлівна,учитель української мови і літератури Конотопської

ЗОШ І-ІІІ ступенів № 11 Конотопської міської ради  Сумської області

 

 

 

 

 

 

Література

Боровик Г. Плекаємо творчу особистість. //Відкритий урок. – 2006. - №12, с. 16-19

Клименко В. Механізм творчості: чи можна його розвивати // Шкільний світ. – 2001. - № 1, с. 3-95

Коломієць Н. Інтерактивні технології в особистісно зорієнтованій освіті. //Відкритий урок, - 2006. -№9, - с. 12-16

Куцевол О. Методика літератури – наука, заснована на творчості, //Дивослово, - 2006, - №3, -с. 19-24

Матіюк І. Формування творчих здібностей інтелектуального характеру // Директор школи, - 1999, - №18, - с. 7-8

Мартиненко С. Як формувати творчу особистість учня, // Відкритий урок, - №12, - с. 22-25

Маслоу А. Психология бытия, - М. Редолбук, К. - Ваклер, - 1997, -с. 304

Павленко О. Основа словесної творчості учнів. // Відкритий урок, - 2006, -№9, - с. 16-18

Полякова Г. Педагогічна творчість учителя, // Завуч, - 2006, - № 35, - с. 9-12

Сологуб А. Технологія креативного навчання, // Завуч, - 2005, - № 28, - с. 19-24

Череповська Н. Розвиток креативності людини, // Психолог, - 2006, -№4, - с 8-13.

 

docx
Пов’язані теми
Педагогіка, Інші матеріали
Додано
7 квітня 2020
Переглядів
139
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку