Стаття "Особливості розвитку психічної сфери дітей з аутизмом"

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ

ПСИХІЧНОЇ СФЕРИ ДІТЕЙ З АУТИЗМОМ

Підготувала:

Вчитель-логопед

Городнянського ясла-садка №4

Боженко Ж.А.

Різноманітність та суперечливість клінічної картини зумовлює неоднозначність підходів до тлумачення терміна «аутизм». За різного трактування авторами даного терміна у переважній більшості досліджень аутизм розглядається не як захворювання з певною етіологією (причини та умови ви­никнення тієї чи іншої хвороби), а як синдром, що поєднує атипові поведінкові характеристики.

В Україні вважається, що аутизм є спектральним по­рушенням, тобто особливості протікання захворювання, рівень здібностей дітей, а також інші характеристики при аутизмі зустрічаються у найрізноманітніших комбінаціях, а порушення може мати різні ступені тяжкості (від повного занурення у свій власний світ та відгородження від того, що відбувається навколо, до мінімальних аутистичних проявів із захопленнями аутистичними інтересами та складністю організації спілкування та взаємодії з оточуючими людь­ми). Аутизм є розладом, що має різноманітні форми прояву, складність його дослідження викликана взаємопов’язаним характером соціального, когнітивного, мовленнєвого і емо­ційного розвитку дитини. Порушення будь-якої із цих функ­цій позначаються й на решті сфер функціонування психіки дитини.

Причини виникнення аутизму до цього часу залиша­ються недостатньо диференційованими. Малоймовірно, що будь-яке окреме порушення можна розглядати як єди­ну причину, що викликає різноманітні за симптоматикою і ступенем тяжкості аутистичні розлади. Загалом, більшість науковців визнають, що основою аутизму є порушення цен­тральної нервової системи та генетичні чинники, а причин, що зумовлюють патологічні прояви, може бути кілька (від порушень внутрішньоутробного розвитку до неякісної вак­цинації у ранньому віці).

Ще Л. Кеннер виявила тріаду симптомів: аутизм з ау­тистичними переживаннями; стереотипну, одноманітну поведінку з елементами одержимості; своєрідні порушення мовленнєвого розвитку. На сьогодні розуміння аутизму поглибилося. Аутистичний спектр розвитку включає: порушення соціального мислення; порушення емоційної регуляції; особливість оброблення сенсорної інформації; специфічність побудови взаємовідносин з оточуючим світом; специфічність комунікативних (мовленнєвих) процесів.

Спотворення розвитку когнітивних психічних функцій веде за собою виникнення порушень в афективній сфері, це призводить до деформації основних механізмів афективної організації поведінки, що дозволяють дитині з нормальним розвитком установлювати оптимальну індивідуальну дистанцію у відносинах зі світом, визначати свої потреби та звички, опановувати невідоме, долати перешкоди, вибудовувати активний і гнучкий діалог із середовищем, установлювати емоційний контакт з людьми і довільно організовувати свою поведінку. Відомо, що порушення в афективній сфері призводять до змін у розвитку вищих психічних функцій дитини.

У деяких аутистичних дітей спостерігаються різні за ступенем прояву інтелектуальні порушення, але інтелектуальна недостатність не є для них обов'язковою. Такі діти нерідко можуть мати гарні інтелектуальні здібності, навіть бути обдарованими в різних областях (музика, математика, художня творчість тощо). Головна особливість інтелектуального розвитку дітей з аутизмом — нерівномірність, парціальність, особливою характеристикою якої є здатність справлятись із завданнями абстрактного характеру за умов неможливості виконати завдання аналогічної складності з конкретним наповненням. Однак для інтелектуальної діяльності в цілому типовими є порушення цілеспрямованості, утруднення з концентрацією уваги.

Психічна пересиченість проявляється в тому, що увага може бути стійкою впродовж буквально декількох хвилин, а іноді й секунд, а пересичення може стати настільки сильним, що виражається навіть агресією. Недостатність загального, і в тому числі психічного, тонусу, що поєднується з підвищеною сенсорною та емоційною чутливістю, обумовлює вкрай низький рівень активної уваги. Грубі порушення цілеспрямованості і довільності уваги перешкоджають нормальному формуванню вищих психічних функцій.

Порушення взаємодії психічних функцій найбільш специфічно позначається на формуванні мислення артистичної дитини, труднощі довільного навчання, цілеспрямованого розв’язання реальних задач, розуміння розвитку ситуацій у часі, визначення послідовності подій, причин та наслідків, розуміння логіки іншої людини, її уявлень та намірів і т. ін. Погано формується розмежування власного «я» і навколишнього світу. Діти відчувають значні труднощі у символізації, перенесенні навичок з однієї ситуації в іншу. У рамках стереотипної ситуації багато аутистичних дітей здатні узагальнювати, використовувати ігрові символи, вибудовувати програму дій, тому відсутність окремих здібностей (до узагальнення, розуміння причинно-наслідкових зв’язків, планування та ін.) не можна стверджувати однозначно. Однак діти з аутистичними порушеннями не в змозі активно переробляти інформацію, активно використовувати свої здібності з метою пристосовування до постійних змін у світі та непостійності намірів іншої людини. Водночас у ситуації повного контролю над подіями у таких дітей може розвиватися примітивна взаємодія з оточуючими людьми, стереотипна гра за однією і тією самою схемою.

З раннього віку у дітей з аутистичними порушеннями спостерігається гарна механічна пам’ять, що створює умови для збереження слідів емоційних переживань. Саме емоційна пам’ять робить стереотипним сприйняття навколишнього світу: діти легко запам’ятовують відчуття, що надходять через усі сенсорні канали: зір, слух, смак, нюх, шкіру, та прагнуть до постійного одноманітного їх отримання. Це можна вважати причиною виникнення стереотипів та аутостимуляцій.

Надзвичайно ускладнює корекційну роботу типове поєднання двох патогенних чинників при аутизмі: порушення можливості активно взаємодіяти з оточуючим середовищем та зниження порога афективного дискомфорту в контактах зі світом. Перший чинник дає про себе знати шляхом зниження життєвого тонусу та через труднощі в організації активних відносин зі світом. Другий чин ник проявляється як хвороблива реакція на звичайні звуки, світло, колір або дотик та як підвищена чутливість, вразливість при контакті з іншими людьми. Таким дітям притаманна недостатня витривалість у спілкуванні зі світом, вони швидко перенасичуються і болісно переживають навіть приємні контакти із середовищем. Важливо відзначити, що для більшості таких дітей характерна не тільки підвищена вразливість, а й тенденція надовго фіксуватися на неприємних враженнях, формувати жорстку негативну вибірковість у контактах, створювати цілу систему страхів, заборон, усіляких обмежень. Зазначені чинники діють в одному напрямі, перешкоджаючи розвитку активної взаємодії із середовищем і створюючи передумови для посилення самозахисту. Поєднання даних чинників призводить до формування вторинних ознак аутистичного дизонтогенезу, тобто класичних ознак синдрому.

Характерні прояви аутизму в дошкільному віці:

• дефіцит психічної активності;

• порушення взаємодії психічних функцій;

• нерівномірність інтелектуального розвитку;

• відсутність живої зацікавленості, інтересу до нового, дослідження навколишнього середовища;

• зниження характерної для дітей потреби в отриманні нових емоційних та сенсорних вражень;

• порушення цілеспрямованості і довільності уваги;

• патологічна концентрація уваги на певних сенсорних подразниках (зорових, слухових, тактильних);

• утруднення із цілеспрямованою концентрацією уваги;

• переважання механічної, мимовільної пам’яті над довільною, цілеспрямованою;

• труднощі у виконанні інструкцій (інколи навіть побутових);

• схильність сприймати інформацію, ніби пасивно вбираючи її в себе цілими блоками;

• реакція відходу від спрямованих на дитину впливів навколишнього середовища, бажання відсторонитися від цих впливів;

• негативна реакція або взагалі її відсутність на спроби при вертання уваги до предметів навколишнього середовища;

• швидка виснаженість і перенасиченість за будь-якої цілеспрямованої активності;

• утруднення в засвоєнні та дотриманні правил, режимних моментів;

• складнощі у символізації, перенесенні навичок з однієї ситуації на іншу;

• утруднення в розумінні значення часу та орієнтування у часі;

• хвороблива прихильність до рутинного, постійного (звичного) порядку, боязнь новизни, будь-яких змін у навколишньому середовищі;

• прагнення до збереження постійності і незмінності в режимі, видах діяльності, оточуючих предметах, розвагах, маршрутах прогулянок, одязі тощо;

• специфічні стійкі інтереси, пристрасті, поведінкові прояви, що не мають вираженого сенсу;

• нав’язливі стани, фобії, фантазії;

• повторюваність стереотипних дій, маніпуляції з предметами, аутостимуляції, сенсоризми;

• вибірковість у спілкуванні (ігнорування одних людей поряд з яскраво вираженим небажанням спілкуватися з іншими людьми та патологічний (інколи симбіотичний) зв’язок з родичами (найчастіше з матір’ю);

• відносна неспроможність ініціювати чи підтримувати комунікацію;

• якісні порушення в соціальній взаємодії (нездатність сприймати погляд «очі в очі», використовувати певний вираз обличчя, пози і жести тіла для регулювання соціальної взаємодії);

• відсутність соціально-емоційної взаємності (порушена реакція на емоції інших чи відсутність керування власного поведінкою відповідно до соціального контексту);

• порушене формування соціальної та комунікативної функцій.

Попри те, що більшість наукових джерел свідчить про найбільш яскравий прояв синдрому у віці 3-5 років, ознаки порешеного розвитку, що потім може проявитись у вигляді аутизму, у більшості випадків можна помітити набагато раніше. Численні дослідження свідчать про те, що формування даного синдрому остаточно завершується до 2,5 – 3 років, коли порушення вже носять всепроникний характер і проявляються в особливостях моторного, мовленнєвого, інтелектуального розвитку. Це підтверджує необхідність спостереження за розвитком дитини, порівняння показників її розвитку з нормою та потребу звертатися до спеціалістів у випадку, коли комунікативні, поведінкові чи психічні прояви дитини відрізняються від показників соціальнео-вікової норми.

Література:

Базима Н.В./ «Розвиток мовлення дітей з аутизмом»/Вид-во «Ранок», 2018