Стаття "Планування та організація розв’язування проблем довкілля"

Первомайська гімназія № 9

Первомайсьвої міської ради Миколаївської області

 Планування та організація розв’язування  проблем довкілля

 Автор: Саф’яник І.С.

 2022 р.

Анотація: Оновлення змісту освіти та виховання новою здоров’язберігаючою педагогічною технологією, формування цілісного світорозуміння, забезпечення природовідповідного розвитку дитини, який досягається через увагу до фізичного та духовного аспектів здоров’я, доцільні методи навчання, форми організації занять та увагу до екологічних проблем, дає змогу якнайповніше втілити основну мету шкільної освіти: навчання, виховання та розвиток гармонійної людини, майбутнього свідомого громадянина.

З року в рік екологічний компонент набуває все більшого значення. В першу чергу, це зумовлено тим, що природні ресурси, їх відтворюваність мають скінченні величини, а тиск від діяльності людини на природу зростає і став практично неконтрольованим. Суспільству сьогодні потрібні виховані, грамотні та культурні в екологічному відношенні люди. Саме тому так важливо розпочати екологічне виховання з раннього дитинства.

Екологічна освіта школярів - одне з найважливіших завдань суспільства у справі охорони природи. Особливу відповідальність за глибоке, ґрунтовне та повноцінне екологічне навчання і виховання державою покладено на загальноосвітні школи. Екологічне виховання вже перестало бути новим елементом для школи. Загрозлива екологічна ситуація, що склалася, зробила його одним з найпріоритетніших напрямків в галузі освіти та виховання, все більше освітян схиляються до необхідності екологізації всіх навчальних предметів. Перед освітянами сьогодні постає проблема викладання на уроках складних екологічних тем, взятих з реального життя, якими цікавляться допитливі учні та висвітленні яких є потребою сьогодення.  Проблеми довкілля розкриваються при вивченні таких предметів як географія, біологія, хімія та фізика, проте, ряд важливих питань часто залишається поза увагою.

        Аналіз наукової літератури показав, що екологічна освіта молодого покоління була об’єктом дослідження багатьох учених. Великий внесок в розвиток теорії виховання в процесі спілкування з природою зробили відомі діячі педагогічної науки та освіти - К.Д. Ушинський, В.Г. Городників, В.А. Сухомлинський. Сучасні концепції екологічної освіти в середній школі представлено в наукових роботах С. Н. Глазачова, А. Н. Захлєбного, І. Д. Звєрева, Н. К. Мамедова, І.Н.Пономарьової, І. Т. Суравегіної та ін. Теорія й практика екологічного виховання учнів стали об’єктом вивчення таких дослідників, як В. В. Коваль, М. О. Колесник, О. В. Лабенко, В. Г. Меліксетян, Я. В. Полякова, Л. М. Резнік, І. В. Удовиченко, Д. І. Мельник, Л. Г. Аванесян, С. В. Шалей та ін.  Проте, багато питань щодо організації природозберигаючого виховання в школі потребують подальшого вивчення. Це положення обумовило актуальність обраної теми роботи. 

       Мета роботи – розглянути особливості планування та організації вивчення проблем довкілля в школі

      Вирішенню мети роботи сприяють наступні завдання:

   -  Вивчити наукову літературу з теми роботи;

   -  З’ясувати шляхи та зміст екологічного виховання учнів у сучасній школі;

   -  Висвітлити  питання  організації   діяльності  з  розв’язання  екологічних

     проблем на уроках.

Розділ 1. Основні напрями екологічного виховання учнів у сучасній школі

1.           Поняття про екологічне виховання, його напрямки та завдання

Екологічна свідомість та культура є необхідними умовами для подолання глобальної екологічної кризи і відвернення глобальної екологічної катастрофи, яка загрожує підривом самих основ біологічного існування людини. Виникнення екосвідомості та екокультури є реакцією на виклик сучасної ситуації в системі «суспільство-природа», що породжена всією попередньою господарською діяльністю людства. Однак розраховувати на їх еволюційне, тривале в часі формування суспільству не доводиться. Негативні зміни в природному середовищі під впливом зрослої сукупної виробничої потужності людства набули в другій половині XX ст. значного прискорення, а отже, відповідь на них також має бути адекватною не лише за змістом, а й у часі. Збереження планети залежить і від якості, і від темпів формування екологічної свідомості та екологічної культури, що відбувається в процесі екологічного виховання [1].

Екологічне виховання - це цілеспрямований вплив на особистість на всіх етапах ЇЇ життя за допомогою розгорнутої системи засобів та методів, що має на меті формування екологічної свідомості, екологічної культури, екологічної поведінки, екологічної відповідальності. Необхідність виховання у членів суспільства певних установок поведінки по відношенню до природи виникла у людства ще на найдавніших етапах його розвитку. Як приклад можна згадати і системи табу у первісних народів, які, забороняючи полювання на певні види тварин в період їх розмноження, сприяли збереженню видової багатоманітності природного простору. Пізніше, коли проблема формування членів суспільства стала об'єктом зацікавлення науки, створювались концепції «натуралістичного» (Я.А. Коменський, Ж.-Ж.Руссо, М.Ушинський) чи «природозгідного» виховання (Ш.Фур'є) [5]. Великий німецький гуманіст Й.-В. Гете зазначав, що немає нічого страшнішого за діяльнісне невігластво. Саме відсутність необхідних знань, їх невідповідність реальній ситуації, що породжує неспроможність передбачити всі, і в тому числі и негативні, наслідки втручання людини в природні процеси, а не зла воля, є головною причиною екологічної кризи [4].

Одним з найважливіших завдань екологічного виховання є формування у природокористувачів, кожного громадянина і у суспільства в цілому стійких установок на раціональне природокористування, вміння бачити за вирішенням окремих проблем віддалені екологічні наслідки втручання в природні процеси, почуття відповідальності перед нинішніми та майбутніми поколіннями за вплив власних дій на здатність природи бути середовищем існування людини. 

Екологічне виховання - це неперервний процес навчання, виховання, самоосвіти, накопичення досвіду і розвитку особистості, спрямований на формування ціннісних орієнтацій, норм поведінки і спеціальних знань щодо збереження навколишнього середовища і природокористування, реалізованих в екологічно грамотній діяльності [1]. Дуже важливим для розуміння специфіки екологічного виховання є теза про те, що воно не повинно виступати лише системою заборон на ті чи інші дії. Крім закликів, що природу слід любити і берегти, необхідно вчитися грамотному і професійно-комплексному природокористуванню.

При детальнішому розгляді в процесі екологічного виховання можна виділити три відносно самостійних, як за методами так і за цілями, напрямків: екологічне просвітництво, екологічна освіта та власне екологічне виховання. Вони являють собою певні етапи в процесі неперервного екологічного виховання в широкому розумінні.

Екологічне просвітництво - це перший ступінь в екологічному вихованні. Воно покликане сформувати перші, елементарні знання про особливості взаємовідносин суспільства та природи, про придатність оточуючого середовища для проживання людини, про вплив людської виробничої діяльності на оточуючий світ. Екологічне просвітництво покликане формувати базові світоглядні установки і побутовий рівень екологічної свідомості. Хоча на цьому рівні знання провзаємовідносини суспільства та природи мають, як правило, уривчастий, несистематизований характер, можуть бути логічно неузгодженими і навіть суперечливими, без його наявності неможливо приступати до формування екологічно культурної людини [11]. У 1977 р. Всесвітня міжурядова конференція з проблем природоохоронного просвітництва, що проходила в Тбілісі, визначила основні принципи природоохоронного просвітництва:

- виходити з багатоманітності завдань в області охорони оточуючого середовища, враховуючи економічні, санітарно-оздоровчі, гуманістичні, естетичні та патріотичні мотиви природоохоронної роботи;

- здійснювати взаємодоповненість та наступність різних рівнів природоохоронного просвітництва, передбачаючи просвітництво та освіту всіх вікових та соціальних груп населення, кожної особистості протягом усього їх життя;

- тісно пов'язувати просвітництво в області оточуючого середовища з конкретними природоохоронними завданнями регіону, краю, населеного пункту, підприємства та організації;

- стимулювати активність кожного громадянина остільки, оскільки вирішення завдань охорони природи неможливе без участі широких верств населення;

- підвищити освіченість в області охорони природи з тим, щоб вона випереджала прогнозоване збільшення експлуатації природних ресурсів та зміни в оточуючому середовищі, в результаті чого спеціалісти могли б передбачати появу небажаних ситуацій в природі [7].

Наступним щаблем у формуванні екологічної культури є екологічна освіта - один з елементів природоохоронної політики і важливий фактор її самореалізації, що слугує інструментом впливу на суспільну свідомість та формування внутрішньої і міжнародної політики в області природокористування [1]. Екологічна освіта - це психолого-педагогічний процес впливу на людину, метою якого є формування теоретичного рівня екологічної свідомості, що в систематизованому вигляді відображає різноманітні сторони єдності світу, закономірності діалектичної єдності суспільства та природи, певних знань та практичних навичок раціонального природокористування. Як наголошує О.А.Васюта, екологічна освіта - це система цілеспрямованого постійного впливу на свідомість і поведінку об'єкта (населення) з метою формування у нього суспільно значущих розумних потреб і закріплення раціональних форм стійкої поведінки по відношенню до природи відповідно до норм світової екологічної моралі та принципів екологічного світогляду [2].

Екологічна освіта як чільний момент екологічної політики повинна набути тривалого і неперервного характеру, супроводжуючи людину протягом всього періоду її активної діяльності, включаючи дошкільну підготовку, загальну освіту, професійну підготовку спеціалістів. Специфіка екологічної освіти полягає в тому, що вона повинна базуватися на принципі «випереджаючого відображення». В свідомості людини повинна відбуватись постійна оцінка можливих наслідків, як безпосередніх так і майбутніх з позиції не тільки добробуту людини, а й гармонізації відносин у системі «суспільство-природа». Метою екологічної освіти є озброїти людину знаннями з області природничих, технічних та суспільних наук, про особливості взаємодії суспільства та природи, розвинути в ній здатність розуміти і оцінювати конкретні дії та ситуації [3].

Вищим щаблем є екологічне виховання – психолого-педагогічний процес, метою якого є формування у індивіда не лише наукових знань, а й певних переконань, моральних принципів, що визначають його життєву позицію та поведінку в області охорони оточуючого середовища та раціонального використання природних ресурсів, екологічної культури окремих громадян та всього суспільства в цілому. В процесі екологічного виховання формується певна система екологічних цінностей, що визначатимуть бережливе ставлення людини до природи, спонукатимуть її до розв'язання проблеми глобальної екологічної кризи. Воно по-перше, передбачає не тільки передачу знань, але і формування переконань, готовності особистості до конкретних дій, по-друге, включає в себе знання та вміння здійснювати поряд з охороною природи також і раціональне природокористування. Специфіка екологічного виховання полягає у виробленні світоглядного ставлення до комплексної, цілісної системи «суспільство-природа", ставлення особистості до якої неможливе без діяльнісної, безпосередньої та опосередкованої участі в її функціонуванні. Комплексний характер екологічного виховання випливає з специфіки об'єкта відображення екологічної свідомості на рівні як суспільного, так і особистісного її функціонування. На думку відомого соціолога Д.Марковича, як методологічну основу виховання в області захисту і поліпшення середовища можна прийняти п'ять фаз:

- перша - світ є матеріальний і являє собою складну систему зв'язків і взаємовідносин, так що зміна його елементів взаємно обумовлена;

- друга - захист природи представляє застосування закону відносин і взаємних дій, що існують у матеріальному світі;

- третя - людина і суспільство - результат еволюції живої природи і тому невіддільні від природи (суспільство і природа складають неподільне і суперечливе ціле);

- четверта - зміни в біосфері, шкідливі для людини і суспільства, обумовлені відсутністю або недостатністю заходів у регулюванні взаємодії суспільства і природи, а не науково-технічним прогресом;

- п'ята - існує вплив природи на темп розвитку суспільства, але немає дії природи на характер суспільних відносин [1].

Головною метою екологічного виховання є формування екологічної культури, що повинна включати в себе систему екологічних цінностей та екологічну відповідальність. Підвищенню ефективності екологічного виховання сприяє вміле використання засобів. До них, насамперед, необхідно віднести:

- сім'ю, в якій відбувається первинна соціалізація індивіда, формуються основні риси особистості, тип світосприйняття і світоставлення;

- засоби масової інформації, що впливають на масову свідомість суспільства, дають актуальну екологічну інформацію, первинну інтерпретацію подій чи прийнятих рішень і тим самим формують громадську думку;

- неспеціалізовану освіту всіх щаблів - від дитячих садків до вищих навчальних закладів - де при викладанні практично всіх навчальних дисциплін повинна бути природоохоронна тематика, повинні формуватися основи знань природничих, технічних та соціальних знань, важливих в соціально-екологічному відношенні;

- спеціалізовану освіту, спрямовану на формування кадрів спеціалістів, що професійно займатимуться питаннями, пов'язаними з проблемами оптимізації та гармонізації взаємодії в системі «суспільство-природа»;

- систему екологічного законодавства, покликану вказувати на загальні орієнтири держави як виразника суспільних інтересів у галузі використання природних ресурсів, охорони природи, збереження придатного для життя і здоров'я людини природного середовища [2].

Екологічна освіта стала одним з ключових елементів програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» (МАВ), у здійсненні якої Україна бере активну участь з 1981 р. У ній в різний час, брали участь понад 40 установ АН України, 50 вузів, 125 галузевих науково-дослідних установ, було задіяно великий науковий потенціал - близько 5 тис. фахівців, майже 200 докторів та 600 кандидатів наук [2]. Соціально-політичні та економічні зміни в Україні останніх років, значне погіршення економічної ситуації та викликане ним скорочення фінансування науки та освіти значно знизили темпи виконання досліджень в рамках програми «Людина та біосфера», але є надія, що вже в найближчому майбутньому до вирішення проблем екологічної освіти та екологічного виховання в нашій державі буде залучено нові сили та засоби. Крім того, позитивним фактом є розширення міжнародного співробітництва в цій галузі з індустріально розвинутими країнами на двосторонній основі. З 1989 р., за рішенням державних органів у вузах нашої держави було впроваджено читання навчальних курсів з предмета «Соціальна екологія» та інших галузей екологічного знання [2].

На сучасному етапі розвитку людської цивілізації роль екологічного виховання суттєво підвищується. Воно відіграє роль інтегратора в сучасному виховному процесі, поєднує в єдину функціональну систему всі традиційні види виховання, базується на них і є фактором подолання відомчості у цій сфері людської діяльності. Дієвість екологічного виховання залежить від узгодження всіх його напрямків, елементів та засобів, комплексності, неперервності та охоплення ним всіх членів суспільства протягом усього їх життя. 

1.2. Стратегія та зміст екологічної освіти

Одним із дискусійних питань є проблема методичної організації екологічної освіти. В цьому відношенні існують дві тенденції. Одні спеціалісти вважають за необхідне розробляти окремий предмет "екологія", який потрібно вводити в зміст освіти на різних рівнях, оскільки екологічна освіта не еквівалентна біологічній, хоча вони й знаходяться в тісній взаємодії. Інші стверджують, що більш ефективною є "екологізація" всіх навчальних предметів, оскільки екологічні проблеми мають глобальний, між-предметний характер [5]. Останнім часом все більше підтримки отримує саме цей підхід, що й знайшло своє відображення в матеріалах відповідних міжнародних конференцій. Але найбільш суттєвими є дискусії навколо питання орієнтації екологічної освіти — що повинно знаходитись в центрі уваги: "природне середовище " або "світ природи". Базою для такої дискусії є об'єктивно подвійне положення, в якому виступають природні об'єкти. З однієї сторони, вони є елементами оточуючого людину середовища, з яким вона взаємодіє як з єдиним, нерозчленованим цілим. При сприйнятті природи як "середовища" кожний окремий природний об'єкт не має самостійної цінності, є взаємозамінним іншими аналогічними природними об'єктами. А з іншої сторони, кожний природний об'єкт може бути для людини уявленням світу природи. При такому сприйнятті природи кожний окремий природний об'єкт є принципово неповторним та унікальним [1].

В першому випадку, сприйняття природи як "середовища", екологічна освіта повинна бути спрямована на формування, по-перше, системи уявлень про оточуюче середовище як цілісну нерозчленовану систему, що забезпечує життєдіяльність людини як біологічного виду, по-друге, відповідного свідомого відповідального відношення до нього і, по-третє, стратегій та технологій раціонального природокористування. Саме така орієнтація в екологічній освіті отримала найбільший розвиток в світі й підтримку на міжнародному рівні. Однак, останнім часом все більше спеціалістів починають усвідомлювати те, що без акцентування екологічної освіти на "світ природи" неможливе комплексне вирішення проблеми екологічної кризи. [1].

З іншого боку, існують різні тенденції в орієнтації екологічної освіти в аспекті пріоритету формування тих чи інших підструктур екологічної свідомості. Перша тенденція характеризується орієнтацією на формування, в першу чергу, системи екологічних уявлень. Прихильники цього підходу вважають, що саме через екологічне освічення населення, через засвоєння екологічних знань, формування здатності бачити комплексні проблеми в сфері середовища можливе подолання екологічної кризи. Таке розуміння цілей екологічної освіти викладено, наприклад, в матеріалах конференції Організації американських держав по освіті та середовищу в Північній та Південній Америці (1971) та ін. Саме воно є домінуючим в сучасних освітніх стратегіях. Друга тенденція характеризується орієнтацією на формування, в першу чергу, підструктури відношень. Прихильники цього підходу вважають, що без впливу на відношення людей до природи вирішення екологічних проблем неможливе [4]. Третя тенденція характеризується орієнтацією на формування, в першу чергу, підструктури стратегій та технологій. Прибічники цього підходу вважають, що без оволодіння відповідними стратегіями та технологіями взаємодії з природою наявність навіть адекватних екологічних уявлень та сформованого відношення до природи неспроможна вирішити екологічні проблеми, оскільки людина виявиться безпорадною при реалізації своїх знань та відношення в практичній діяльності [4].

У відповідності до зазначених трьох стратегічних орієнтацій в екологічній освіті існують три основні підходи до проблеми змісту екологічної освіти. Перша тенденція в екологічній освіті пов'язана з акцентуванням уваги на формування, в першу чергу, системи екологічних уявлень. Друга тенденція в екологічній освіті пов'язана з акцентуванням уваги на формування, в першу чергу, відношення до природи .В цьому випадку орієнтуються на відбір такої екологічної інформації, включення особистості в такі види діяльності, спеціальне створення таких педагогічних ситуацій, які мають найбільший вплив на суб'єктивне відношення до природи. Третя тенденція в екологічній освіті пов'язана з акцентуванням уваги на формування, в першу чергу, стратегій й технологій взаємодій з природою. В цьому випадку орієнтуються на включення особистості в таку взаємодію з природою, яка в найбільшому ступені надає можливість освоєння адекватних екологічних стратегій, придбання необхідних для їх реалізації вмінь та навичок (технологій) [5].

Останнім часом приходить розуміння того, що комплексне розв'язання проблем екологічної освіти потребує синтезу зазначених трьох тенденцій в єдиній цілісній системі. Таким чином, ми можемо зробити висновок, що стратегічним напрямком вирішення екологічних проблем вважається створення мережі освіти, яка передбачає постановку екологічних питань в центр всіх навчальних програм, починаючи з дошкільних закладів і закінчуючи вищими навчальними закладами, підготовкою вчителів. 

Розділ 2. Організація діяльності з розв’язання екологічних проблем на уроках

2.1. Проблеми довкілля в процесі викладання навчальних предметів в школі

Підвищення екологічної свідомості і культури громадян України в умовах надзвичайно складного економічною та екологічного становища має важливе загальнодержавне значення. Аналіз тенденцій глобальних, регіональних і локальних зміну природних екосистемах та біосфер загалом свідчить про нагальну потребу формування у молоді ґрунтовий екологічних знань, культури спілкування з природою, необхідних навичок раціонального природокористування. Україна в подальші розбудові своєї державності орієнтується на основні принципи сталого розвитку, декларовані міжнародним співтовариством на Конференції ООН з питань навколишнього середовища та розвитку, які передбачають збалансування потреб суспільства й можливостей природи. Тому зрозуміло, що визначальним фактором формування світогляду, орієнтованого на безпечний для довкілля розвиток, є природоохоронна освіта з залученням усіх наявних можливостей [16].

Серед екологів, науковців, педагогів України утвердилася цілком справедлива думка: екологічна освіта і виховання — єдиний послідовний процес, він має здійснюватися протягом усього життя людини на комплексній основі. Уже сьогодні для досягнення цієї мети використовують і офіційні установи освіти (дошкільні заклади, школи, технікуми, ВНЗ, курси підвищення кваліфікації фахівців), й інформаційні засоби (преса, радіо, телебачення, кіно, лекційна і виставкова діяльність тощо). У школах України природоохоронна освіта і виховання здійснюються насамперед у процесі вивчення основ наук, предметів природознавчого і гуманітарного профілів — біології, географії, хімії, історії. Це дає змогу учням ознайомитись з різними підходами й аспектами природоохоронної справи.

У цілому в кожному розділі курсів географії, біології, хімії послідовність вивчення взаємодії суспільства і природи включає п'ять етапів. На першому етапі у школярів формуються мотиви необхідності і бажання, прагнення та інтерес до пізнання об'єктів, явищ живої природи і людини як природної істоти. На другому етапі формуються екологічні проблеми як наслідок реальних протиріч між людським суспільством і живою природою. Пізнавальний інтерес на цьому етапі розвивається на основі дослідження діяльності людини як екологічного фактора, економічної і позаекономічної оцінок, початкової характеристики екологічних проблем і уявлень про прогнозування можливих змін у природних системах. На третьому етапі розкриваються наукові основи оптимізації взаємодії людини і суспільства з екологічними системами на базі ідей охорони природи, керованої еволюції і перетворення біосфери у ноосферу. На четвертому етапі досягається усвідомлення школярами історичних причин виникнення сучасних екологічних проблем, розглядаються шляхи їх розв'язання на основі міжнародного співробітництва. П'ятий етап - практичний - є важливим у формуванні відповідального ставлення учнів до природи. На цьому етапі забезпечується реальний внесок школяра у справу охорони навколишньої природи, оволодіння нормами і правилами поведінки в природному середовищі. Запропонована послідовність вивчення взаємозв'язків людини та природи дає можливість поглибити знання учнів за допомогою встановлення залежності між біосистемами і людською діяльністю, і, відповідно, сприяє розвитку екологічної культури особистості, мотивів охорони здоров'я людини, середовища його існування, зростання інтересу до екологічних проблем і потреб особистості, участі у їх розв'язанні [16].

При формуванні екологічної культури у школярів дуже важливо враховувати виховання національної свідомості, етнічно-екологічних аспектів природних особливостей рідного краю, роз'яснення ідей системності всіх природних явищ, тісних зв'язків локальних і глобальних процесів, взаємозв'язків екосистем усіх рангів, важливої ролі законів збалансованості гармонії в природі. Сучасна екологія — велика методологічна та світоглядна проблема, проблема виживання в умовах виснаження природних ресурсів, забруднення та прогресуючої деградації навколишнього середовища. За збереження існуючих тенденцій уже через 35-40 років може наступити масове вимирання землян (середня тривалість життя в Україні 70 років, в тому числі для чоловіків - 63,9, для жінок - 73,8 року). Формування екологічної культури особистості виступає і метою, і результатом екологічної освіти. І хоча остання здійснюється протягом усього життя людини, саме шкільній екологічній освіті на цьому шляху відводиться одна з провідних ролей. Адже саме у школі учням пропонується найбільший обсяг відомостей з екологічних проблем (деякі з них у ході навчання стають знаннями), так і спектр виховних впливів різної ефективності з метою формування загальнолюдської культури, зокрема й екологічної.

Екологічна культура особистості складається з трьох взаємопов'язаних складових: екологічних знань, екологічних переконань, екологічної діяльності. Це визначає форми і методи діяльності, спрямовані на накопичення екологічних знань, формування екологічних переконань та необхідних умінь в умовах ігрової, пропагандиської й трудової діяльності [16]. Перша складова - накопичення екологічних знань - передбачає:

- дослідження учнями досвіду природоохоронної роботи (анкети, інтерв'ю, бесіди, випуск екологічних газет);

- оволодіння знаннями про екологічну обстановку в Україні (бесіди, екскурсії, відео-, телефільми);

- ознайомлення з традиціями культури, природокористування нашого народу;

- оволодіння знаннями про охорону рослин та тварин міста, району (екопрогулянки, участь у роботі гуртків, фітодизайн, екопоходи по околицях);

- зустрічі з ученими - екологами, діячами літератури, мистецтва, екологічні вечори.

Друга складова - становлення екологічних переконань. Через диспути, обговорення, дискусії, конференції, утвердження власної позиції у класі, школі, за допомогою конкретних справ, пов'язаних з екологією, формується переконання в тому, що до природи треба ставитися відповідально, берегти все живе; розв’язувати екологічні проблеми можна тільки спільними зусиллями, на основі знань законів природи.

Третя складова - екологічна діяльність - включає: 

- природоохоронну діяльність (ведення щоденників спостереження за природою, догляд за кімнатними рослинами, клумбами біля школи, конкретна трудова діяльність під час екодесантів - розчищення парків, скверів мікрорайону);

- екологічна розвідка околиць, оформлення Червоної книги школи, прокладання та оформлення екологічних стежок, польові ігри на природі «Як посадити сад», «Як розбити квітник»;

- пропагандистська діяльність: розповіді про природу рідного краю, проведення бесід з молодшими школярами про те, що конкретно і як треба охороняти в природі; складання пам'яток, екологічних анкет, газет, інформаційних листівок, ведення екологічного щоденника;

- ігрові форми діяльності: конкурси і турніри на зразок КВК, конкурси-аукціони (на знання якої-небудь теми, пов'язаної з природою); науково-фантастичні проекти з охорони навколишнього середовища; турнір знавців природи; конкурс розповідей про рослини, тварини; вікторини, ігри-екскурсії, пізнавальні екскурсії з іграми, наприклад, «Лісова стежинка» — гра на природі з зупинками «Змішаний ліс», «Мурашники», «Пташині голоси», «Як поводитися в лісі», пізнавальна гра «Лісові загадки», рольові ігри; прес-конференція - гра-бесіда знавців природи; свята «Лісовий карнавал», екомасовки [15].

Практика свідчить, що екологічне навчання та виховання на уроках не забезпечує становлення у школярів бережливого ставлення до природи. Недостатнє знання природних компонентів і їх взаємозв'язків робить школярів байдужими і безвідповідальними щодо навколишнього середовища, рослинного і тваринного світу. Вихід із такого становища можливий за умови, якщо діти вивчатимуть природу не тільки за підручниками, а й шляхом безпосереднього контакту з навколишнім середовищем. Тому велика роль у вирішенні цього питання належить навчальним екскурсіям. Підсумки екологічної роботи можуть бути підбиті на екологічному конгресі школи: захист учнями наукових проектів, конкурс на кращу екологічну газету [16].

На необхідності формування в молодого покоління нового природо-центристського світогляду, екологічної культури, екологічно доцільного ставлення до природи багато уваги акцентується у педагогічних джерелах, законодавчих документах. Зміст предметів природничого циклу певною мірою екологізовано, школи проводять чимало екологічних заходів, громадські екологічні організації залучають учнів до різних природоохоронних акцій. Проте, значна частина учнів не усвідомлює особистої причетності до виникнення та розв'язання екологічних проблем, вони не пов'язують ці проблеми зі своєю життєдіяльністю. Така ситуація спричинена наявністю суперечностей у взаємодії учнів із природою. А саме між:

- усвідомленням учнями необхідності розв'язувати екологічні проблеми і нерозумінням особистої ролі у цьому процесі;

- авторитетом інших (батьків, учителів, друзів), вчинки яких не завжди екологічно доцільні, та особистою екологічною позицією;

- усвідомленням школярами необхідності збереження природи та негативним ставленням до окремих об'єктів та явищ природи;

- бажанням здійснювати практичні екологічні заходи та недостатньою підтримкою друзів, дорослих, місцевої влади.

Викликає тривогу недостатнє усвідомлення вчителями механізмів формування екологічної культури, формалізм в організації екологічних заходів. Він виявляється у таких найпоширеніших мінусах екологічного виховання школярів, як:

- алармізм, як засіб екологічного виховання - наслідки екологічних проблем подаються як жахливе майбутнє людства. Такий підхід визнано-науковцями безперспективним, адже дитина втрачає впевненість у своєму щасливому майбутньому, що позбавляє ініціативи, навіює страх;

- недостатньо чітка орієнтація вчителя на кінцевий результат при організації екологічних заходів. Для формування природоохоронної мотивації та усвідомлення школярами призначення подібних заходів ефективним буде якомога ширше залучення учнів до їх підготовки та організації, а не тільки до участі;

- авторитарний стиль учителя у проведенні позакласних виховних заходів: надмірний контроль діяльності учнів, нав'язування своєї думки.

Екологічна освіта учнів здійснюється на трьох рівнях - глобальному (планетарному), державному (національному, регіональному), та місцевому (локальному, краєзнавчому). Місцеве, сприйняте через почуття, стає основним засобом виховання екологічної культури учнів, коли учні усвідомлюють прояв загальних закономірностей розвитку-природи і господарства у рідному краї, коли розуміють, що історія краю і суспільства в цілому є наслідком історії розвитку природи, що природа рідного краю становить першооснову існування не абстрактних людей, а їх самих, їхніх близьких і рідних, товаришів. Внутрішня потреба любити свій край, зберігати і відстоювати його природу формується в учнів тільки через пізнання конкретних екологічних проблем рідного краю і посильної участі учнів у їх розв'язанні. Усвідомлена з дитинства краса природи рідного краю підсвідомо переноситься учнями й на своє навчання, на стосунки з товаришами, відбивається на майбутній діяльності. Найефективнішим буде таке екологічне виховання учнів, яке максимально наближатиметься до їхньої життєдіяльності. Коли учні зможуть користуватися здобутими екологічними знаннями в господарчій діяльності, побуті [20].

Сучасні школярі, на жаль, не навчені в повсякденній діяльності належно поводитися з позицій екологічної доцільності. Вони більше знаються в екологічних проблемах глобального характеру та їх наслідках для довкілля, але не пов'язують виникнення екологічних проблем зі своїм побутом, не знають, які відходи є побутовими, як зменшити їх кількість та як вони розкладаються у природі. Учні не усвідомлюють тієї шкоди, яку завдає кожен, хто викидає сміття, де заманеться. Серед джерел забруднення навколишнього середовища мало згадують куріння, використання парфумів, пожежі тощо.

Дуже важливо наблизити екологічне виховання до повсякденного життя - сприяти усвідомленню школярами того, що розв'язання екологічних проблем залежить практично від поведінки та вчинків кожного там, де він живе, вчиться, працює. При цьому дуже важливо враховувати виховання національної свідомості, етнічно-екологічні аспекти і природні особливості рідного краю, роз'яснювати Ідеї системності всіх природних явищ, тісних зв'язків локальних і глобальних процесів, взаємозв'язків екосистем усіх рангів, важливої ролі законів збалансованості і гармонії в природі. Також важливо враховувати емоційно-психологічні, інтелектуальні, соціально-етнічні та вікові особливості школярів. Водночас процес формування екологічної культури особистості має бути поступовим, безперервним і всеосяжним. 

2.2. Досвід роботи школи з екологічного виховання учнів

Екологічне світорозуміння включає в себе і свідоме ставлення до всього сущого, і його активний захист. Формуванню такого світорозуміння сприяє екологічне виховання, яке  у школі слід починати з молодшого шкільного віку. Спочатку діти вчаться помічати прекрасне та незвичне навколо себе, учаться спостерігати, милуватись природою, посильно охороняти природу, не шкодити їй, робити довкілля чистішим. Важливий аспект психологічної підготовки підростаючого покоління у сфері екологічного виховання - формування почуття співпричетності, відповідальності; розуміння необхідності піклування про природу; готовність жити у злагоді з природою й у відповідності до її законів. Коли ці риси стануть характерними для більшості молодших школярів, то на наступних етапах (5-9-і, 9-12-і класи) результативність роботи з екологічного виховання, маючи міцне підґрунтя, проводитиметься значно ефективніше.

У середніх і старших класах метою такого виховання є усвідомлення учнями масштабів екологічної кризи, знання й розуміння причин і наслідків негативного впливу людства на природне середовище, формування нового типу мислення, вироблення нових ідей зі збереження довкілля, посильна практична діяльність, спрямована на виявлення нагальних проблем і покращення стану природного середовища.

Метою роботи школи з екологічного виховання учнів є:

      виховувати любов і повагу до природи;

      спонукати до збереження неповторної краси рідного краю;

      формувати почуття відповідальності за стан природного середовища;

      сприяти розвитку творчих здібностей учнів;

      учити самостійно мислити, знаходити раціоналізаторські рішення поставленої проблеми;

      навчати бачити красу навколо себе, розвивати почуття прекрасного;

      формувати почуття дбайливого ставлення до навколишнього середовища;

      формувати активну життєву позицію [21].

Нажаль, у навчальних програмах на вивчення тем екологічного спрямування відводиться досить мало часу, отож, більше уваги даним темам можна приділити в позакласній роботі:

-  створення молодіжної організації чи груп, котрі проводитимуть діяльність із метою поліпшення екологічного стану навколишнього середовища;

-  проведення годин спілкування з природою;

-  написання віршів про красу рідного краю;

-  проведення інтегрованих занять екологічного змісту («Подорож у зачарований ліс» тощо);

-  проведення ігор для малюків (наприклад, «Формування екологічної культури»);

-  святкування Всесвітнього Дня Землі (22 квітня);

-  участь у конкурсах «Пізнай свій рідний край», «Екологічними стежинами» тощо (виставки робіт учнів із неживого природного матеріалу, конкурси творів про природу та її збереження, поетичні конкурси на кращий вірш чи пісню про природу, конкурси малюнків чи фотогравій, захист творчих звітів, розробки сценаріїв свят, уроків чи інших заходів, анкетування; складання рефератів тощо);

-  проведення рейдів з очищення русла річки Південний Буг, джерела, що протікає неподалік від школи;

-  проведення агітаційно-роз'яснювальної роботи (про шкідливість спалювання опалого листя, неприпустимість винищування первоцвітів тощо);

-  проведення анкетування населення з питань покращення екологічного стану довкілля;

-  проведення уроків і бесід з екологічного виховання;

-  вивчення правил поведінки на природі;

-  проведення екологічних ігор, захистів рефератів і проектів покращення стану природного середовища;

-  організація виставок учнівських робіт, малюнків, творів, віршів, пісень [18].

Щоб екологічне виховання дало належний результат, воно має бути організоване належним чином, відповідати певним вимогам. Робота повинна бути цілеспрямованою, учні мають розуміти, для чого вони виконують певне завдання та яким має бути результат. Важливість і потрібність виконуваної діяльності дає учням відчуття потреби діяти, задоволення кінцевим результатом, причетності до вирішення глобальних проблем, готує до продуктивної праці в різних галузях виробництва, до свідомого самостійного життя у злагоді з природою.

Виховна ефективність екологічної діяльності зростає за тієї умови, коли учні є не лише виконавцями, а й її організаторами. Саме тому треба давати більше творчих завдань, котрі вирішуються колегіально, у співпраці, спонукають до пошуку об'єктів впливу, до раціоналізаторських ідей і розв'язання проблем.

Виховні можливості участі школярів у різноманітних заходах, націлених на екологічне виховання, виявляються в таких напрямах:

 працюючи поруч із наставниками, учні долучаються до життя суспільства, відчувають причетність до справи глобального масштабу, набувають практичного досвіду з вирішення проблем власними зусиллями, набувають досвіду спілкування в колективі та спілкування з природою;

 власноруч допомагаючи природі, школярі відчувають власну значущість, потрібність, упевненість у своїх можливостях, емоційне піднесення, моральне задоволення та естетичну насолоду;

 усвідомлення позитивного результату роботи переконує школярів у значущості та потрібності їхньої діяльності; учить бережливого ставлення до природних багатств, господарського підходу до організації власного життя;

 учні привчаються правильно поводитись на лоні природи, розумно відпочивати та задовольняти власні потреби, не зашкоджуючи довкіллю. Виховуються дисциплінованість, відповідальність, ініціативність;

 учні ростуть небайдужими, у них є бажання допомогти природі, оздоровити довкілля. У школярів формуються почуття господарського ставлення до навколишнього середовища, активна життєва позиція.

Висновки

Дуже важливим є те, щоб усвідомлення значимості природи стало внутрішнім надбанням особистості. Тому потрібно формувати екологічну свідомість школярів, що проходить найбільш ефективно, якщо педагогічний процес екологічного виховання враховує психологічні особливості учнів та процеси формування екологічної свідомості.

Розв'язання проблем охорони природи і раціонального природокористування неможливе без формування високого рівня екологічної культури кожного члена сучасного суспільства, особливо молоді. Тому в умовах державного становлення України одним із пріоритетних завдань національної школи є прищеплення майбутнім господарям країни загальнолюдських цінностей у ставленні до природи, забезпечення їх науковими знаннями про взаємозв'язок природи і суспільства, залучення до активної діяльності з охорони і поліпшення природного довкілля. Враховуючи те, що шкільний вік — це період активного інтелектуального і соціального розвитку особистості, а молоді властиві підвищена емоційна чутливість, допитливість і активно-дійове ставлення до дійсності, школа стає важливою ланкою в системі неперервної екологічної освіти.

Розпочинати  екологічне виховання треба з раннього дитинства. Адже, екологічна освіта і виховання покликані забезпечити підростаюче покоління науковими знаннями про взаємозв'язок природи і суспільства, допомогти зрозуміти багатогранне значення природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема, сформувати прагнення і вміння брати активну участь в охороні й поліпшенні навколишнього середовища. У зв'язку з цим виникає необхідність суттєвого удосконалення змісту навчального процесу, створення відповідних педагогічних умов для екологічного виховання школярів, відбору оптимальних форм, методів і прийомів навчання екологічних знань.

Від того, наскільки глибоко усвідомлять учні потребу дбайливого, бережливого ставлення до природи як національного суспільного багатства, вмітимуть передбачати наслідки своєї поведінки, а також дій інших людей у природі, спиратися на глибоко наукові знання при виборі рішень стосовно природи у процесі своєї трудової діяльності, істотною мірою залежатиме майбутнє людства. Ставлення школяра до природи свідчить про рівень його культури, його позицію як громадянина незалежної України. 

        Отже,   для  формування  екологічної   культури   учнів   необхідно здійснювати  екологічну  освіту й виховання в умовах школи, позашкільних закладів,   використовуючи   комплексний  підхід   до  екологічної  освіти   й виховання   школярів.  Саме  це   дозволить  реалізувати   основні   завдання екологічної    освіти   й   отримати   екологічно   компетентне   покоління   зі сформованим   світоглядом   й   активною   екологічною   позицією.

Список використаних джерел:

1. Асламова Я., Векслярський Р., Комарський К., Пшеничний С. Проблеми та концептуальні ідеї екологічної освіти і виховання в Україні // Ойкумена. — 1994. — №1—2. — С.87—91.
2.  Бабіна, Тетяна.  Практичні аспекти формування екологічного світогляду     учнів [Текст] / Тетяна Бабіна, Наталя Цвіркун, Олександр Бабін. — Х. : Основа, 2013. — 80 с.
3. Білоус С. Уроки екологічного виховання. // Рідна школа. – 1997 - № 6. – С. 70 – 72.
4. Буджак Т.В. Екологічне виховання учнів середньої школи / Т.В Буджак // Біологія і хімія в школі. - 2001. - №1. – 34 с.
5. Вишневська, С. М. Виховання екологічного способу мислення [Текст] / С.М. Вишневська // Біологія : Науково-методичний журнал. - 2014. - N 16/18. - С. 28-40.
6. Водько О. Л. Екологічне виховання учнів під час вивчення біології [Текст] : 10-11 кл. / О. Л. Водько // Біологія : наук.-метод. журн. - 2014. - № 22/24. - С.10-18
7. Вороненко Т. Екологічні знання як компонент екологічної освіти і виховання [Текст] / Тетяна Вороненко // Рідна шк. : наук.-пед. журн. - 2012. - № 3. - С. 21-24.
8. Дармограй, О.    Підготовка еколого-краєзнавчої екскурсії для учнів старших класів [Текст] / О. Дармограй // Біологія. Позакласна робота : науково-методичний журнал. — Х. : Тріада Принт, 2014. — 11. — С. 7-13.
9. Екологічна освіта і виховання: досвід та перспективи. - Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Київ: Центр екологічної освіти та інформації, 2001. - 248 с.
10. Зубакіна, В. І.    Формування екологічних знань у процесі викладання біології [Текст] / В.І. Зубакіна // Біологія : науково-методичний журнал. — Х. : Основа, 2011. — № 16—18. — С. 6–17.
11. Ковальчук Т. Завдання, форми і методи екологічного виховання // Вісник Львівського університету. Серія географічна. Львів, 2003. – Вип.29. Част. 2. – С.33-42.
12. Концепція екологічної освіти України // Директор школи. - 2002. - №16 (208).  - С.20-29.
13. Левків С.П. Формування екологічної компетентності учнів на уроках біології // Модернізація вищої освіти в Україні та за кордоном : збірник наукових праць / за заг. ред. д.п.н., проф. С. С. Вітвицької, к.п.н., доц. Н. М. Мирончук. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014.
14. Онищук Л. М. Узагальнювальні дії щодо формування екологічної свідомості на уроках біології у випускних класах / Л. М. Онищук // Таврійський вісник освіти. - 2015. - № 1. - С. 150-158.
15. Оноприч, М.    Формування екологічної компетентності учнів на уроках та позаурочних заходах в умовах глобалізації суспільства [Текст] / М. Оноприч // Біологія : Науково - методичний журнал. — Х. : "Основа", 2017. — 7-8. — С. 10-16.
16. Прокопенко О., Демидова Т. Екологічне виховання у процесі вивчення біології. // Рідна школа. – 2005. - № 3. – С. 72 -75.
17. Прохоренко О.В. Позакласна робота з екологічного виховання. // Шкільний світ – 2001. - № 18. – С. 4.
18. Пустовіт Г. П. Теоретико-методичні основи екологічної освіти і виховання учнів 1 - 9 класів у позашкільних навчальних закладах : монографія. / Г. П. Пустовіт. - К. - Луганськ : Альма-матер, 2004. - 540 с. 
19.   Чайківська, А. Ю. Впровадження елементів екологічного виховання й освіти учнів у структуру сучасного уроку біології [Текст] / А. Ю. Чайківська // Біологія. - 2017. - N 30. - С. 2-7.
20. Шапавал П.В. Екологічне виховання молодших школярів у процесі вивчення природознавчих предметів: Автореф. канд. пед. наук. - К., 1999. - 19 с.
21. Ясинська А. Психолого-педагогічні умови організації екологічного виховання старших школярів // рідна школа. – 2001. - № 3. - С 13 – 15.