Стаття "ПРОВІДНІ ГУМАНІСТИЧНІ ІДЕЇ ЯНУША КОРЧАКА"

І. В. Витрикуш

ПРОВІДНІ ГУМАНІСТИЧНІ ІДЕЇ ЯНУША КОРЧАКА

У статті розглядаються основні педагогічні ідеї польського педагога – Януша Корчака, зокрема ідеї гуманізму в навчально-виховному процесі.

Входження України до європейського освітнього простору, демократизація суспільних відносин обумовлюють якісно нові вимоги до освіти: сучасність, доступність, модернізація і конкурентоспроможність. Попереду ґрунтовна і тривала робота: закріплення вже здобутих результатів, подальше впровадження особистісно орієнтованого і компетентнісного підходів до навчання і виховання, справжнє реформування освітньої галузі.

Провідним принципом реалізації державної політики є “гуманізація освіти, що полягає в утвердженні людини як найвищої соціальної цінності, у найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітніх потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків людини і навколишнього середовища, суспільства і природи” [1, с. 9].

Януш Корчак – відомий польський діяч, письменник, лікар, педагог, який зробив визначний внесок у розвиток світової педагогічної думки. Міжнародною організацією ЮНЕСКО Я. Корчака визнано одним із найвидатніших педагогів XX століття. Його педагогічні ідеї досліджувались у Великобританії, Німеччині, Польщі, Росії, Україні, Швейцарії, Японії та інших країнах [4].

Все життя свої сили, невичерпну снагу і благородство душі Януш Корчак присвятив дітям, прагнучи виховати їх у дусі морального прогресу й гуманізму.

“Педагогіка серця” Я. Корчака є надзвичайно актуальною і справляє значний вплив на формування гуманістичних педагогічних переконань у нинішніх вітчизняних умовах.

У науковій літературі відзначається, що гуманізм – це система ідей і поглядів на людину як на найбільшу соціальну цінність, створення сприятливих обставин для повноцінного життя і фізичного та духовного розвитку дитини, допомога їй у життєвому самовизначенні, в інтеграції у суспільство і самореалізації у ньому. Гуманізм, тобто людяність, є системою світогляду, основу якого складає захист гідності самоцінності людини, її свободи і права на щастя [4; 5]. Зазначається, що завдання педагога полягає не лише у тому, щоб самому любити дітей, а й у тому, щоб навчити їх любити: щоб розуміти і бути зрозумілим, щоб співробітничати, любити, творити добро [5].

Гуманізм – обов’язкова умова досягнення особистісно розвивальної мети виховання. Визначальною при цьому є орієнтація сучасної педагогіки на особливості дитини – дитиноцентризм, – утвердження її як найвищої цінності, відповідне ставлення дорослого до неї. Особистісно розвивальний напрям виховання, чуйне ставлення до дитини забезпечується завдяки основним позиціям вихователя стосовно неї (І. Бех): розуміння – здатність сприймати, правильно інтерпретувати, оцінювати поведінку дитини; визнання дитини як особистості, індивідуальності, її право на свободу; прийняття – позитивне, терпляче ставлення до дитини незалежно від її сьогоднішніх успіхів чи невдач.

В основу педагогічних концепцій Я. Корчака покладена ідея гуманістичного виховання – визнання самоцінності дитячого життя. Період дитинства – унікальний, особливий, початковий етап становлення особистості. Януш Корчак засуджує помилкову позицію дорослих, пов’язану з очікуванням майбутнього життя дитини, нехтування тим, що “дитину радує, засмучує, дивує, гніває, втішає сьогодні” [3, с. 37]. Педагог виокремлює специфічність внутрішнього світу дитини, відмінність від дорослих, але не меншовартість, висуває вимогу створення умов для повноцінної самореалізації в дитинстві: “Діти не відрізняються від дорослих: в їхньому житті чогось не вистачає, а чогось більше, ніж у нашому, але та відміна від нашого саме і є дійсністю, а не привидом” [2; с. 112].

Януш Корчак дійсно був гуманістом, адже він стверджував високі людські цінності, які сам утілював у своє життя і діяльність та власним прикладом надихав учнів на людяність, творчість, добро і любов, відповідальність перед власною совістю. Педагог писав: “Коли я з дітьми, я їхній супутник, а вони мої супутники. Ми розмовляємо або ж мовчимо. (...) На годиннику мій час і їхній час, коли ми разом; наше спільне щасливе життя – моє і їхнє. Воно не повернеться...” [2; с. 126]. Я. Корчак шанував і беріг право дитини на щастя і мав за власний обов’язок розділити час, що лишився йому, зі своїми вихованцями.

Януш Корчак глибоко вірив, що в зміненому суспільстві дорослі і діти поводитимуться інакше, що недоліки виховної роботи обумовлені недосконалістю соціального життя. Виховання він вважав надзвичайно серйозною функцією суспільства, що потребує поглибленої уваги дорослих “виховання дитини – це не мила забава, а справа, в яку слід вкласти зусилля безсонних ночей, капітал важких переживань і багато думок...” [3, с. 31].

З погляду Я. Корчака, педагогіка не відповідала запитам і вимогам практики, потребувала тіснішого зв’язку з живим виховним процесом. Він виступає творцем оригінальної, наукової педагогічної системи. Працюючи в будинку сиріт, педагог виявляв гаряче співчуття до бідних дітей, всебічно розвивав їхні сили і здібності, формував життєздатність, активність та самодіяльність.

Сьогодні очевидним є визнання нових орієнтирів виховання в педагогічній теорії і практиці роботи освітніх закладів. Їх завдання полягає у сприянні соціалізації особистості, створенні умов для задоволення потреб саморозвитку дитини: потреби у самореалізації (виявлення та ствердження себе серед інших людей), потреби у самовизначенні у соціокультурному просторі (знайти своє місце у світі соціальних зв’язків). Водночас, вагомого значення набуває індивідуалізація навчання і виховання – збереження у процесі засвоєння соціального досвіду власного “Я”, розвиток та збагачення свого внутрішнього світу.

Митець  неодноразово писав про те, що дорослі повинні любити дітей, що всі діти потребують прихильності й любові батьків і вихователів: “Ми любимо дітей. Незважаючи ні на що, вони наша втіха, опора, надія, радість, відпочинок, світоч життя. Не лякаємо, не обтяжуємо, не пригнічуємо; вони почувають себе вільними й щасливими” [3, с. 90].

Педагог своєрідно, досить оригінально відстоює право дитини на повагу: “Поважаймо її незнання!.. Поважаймо працю пізнання! Поважаймо невдачі й сльози! Поважаймо таємниці й відхилення тяжкої праці росту! Як дитина зуміє жити далі, якщо ми не даємо жити їй сьогодні свідомим, відповідальним життям?” [3, с. 98–99]. “Що ж ми зробили, щоб пізнати дитину і створити умови, в яких вона могла б існувати і дозрівати?” [4, с. 36–37]. Пізнати дітей досить складно, адже вони не такі вже прості й наївні: “Дитина – це сто масок, сто ролей здібного актора. З матір’ю вона така, з батьком, бабусею, дідусем інша, ще інша із суворим чи лагідним учителем, інша на кухні, серед однолітків, інша з багатими, бідними, інша в буденному і в святковому одязі” [2, с. 52].

Я. Корчак був передвісником боротьби за пра­ва дитини, а його виховна концепція брала до уваги потреби і сподіван­ня дитини, водночас заохочувала їх до праці над собою, активності та самостійності [5].

Януш Корчак рішуче виступає протии педагогіки заборон і покарань. Він роз’яснює батькам і вихователям, як важливо для нормального розвитку дітей і спокою дорослих довіряти дитині, поважати її право бути такою, якою вона є. Все досягнуте муштрою, насильством, заборонами – нетривке і ненадійне, проблеми насильства та покарань. Януш Корчак рішуче виступає проти педагогіки заборон і покарань. Він роз’яснює батькам і вихователям, як важливо для нормального розвитку дітей і спокою дорослих довіряти дитині, поважати її право бути такою, якою вона є. Все досягнуте муштрою, насильством, заборонами – нетривке і ненадійне.

Із-поміж кардинальних цінностей – біо­тичних, пізнавальних, моральних та естетичних – митець висунув моральні цінності. Цей гуманіст усіх часів цінував зокрема любов, дружбу, повагу, шляхетність, людяність, істину, доброту, вірність дитині – людині, гідність, чес­ність, відповідальність за свої слова і вчинки, до­цільність дій, розсудливість і мужність, солідарність, самовиховання, самокритику, надійність, вірність, силу волі, наполегливість, вдячність, ретельність, порядність, толерантність, велико­душність, перфекціонізм [4].

Згадані моральні цінності, які визнавав Корчак, однозначно доводять його людяність, а також опосередковано всіх тих, для кого життя і багатостороння діяльність були, є і будуть близькими.

У своїх роботах Корчак неодноразово висловлював переконан­ня, що видатні, непересічні люди, добрі духи людства, з’являються як наслідок розвитку багатьох поколінь. На думку Януша Корчака, баланс чийогось життя має таке значення для світу, яку суспільну цінність мало це життя і що від нього залишилося для людства. Інакше – навіщо нам життєписи? – запитує він.

Януш Корчак вимагав від дорослих:

а) поваги до неосвіченості дитини;

б) поваги до його невдачі і сліз;

в) поваги до власності дитини і її бюджету;

г) поваги до таємниць дітей;

д) поваги до поточного моменту;

е) поваги до життя свідомого і відповідального.

Педагогічні ідеї Корчака зараз вже належать до історії освіти, але все ще живе в сьогоденні пе­дагогіка віри в універсальні цінності людства, се­ред яких можна назвати насамперед дитинство і юність; педагогіка невід’ємних прав кожної дитини на розумний, всебічний розвиток і ви­ховання; педагогіка серця і довіри, яких очікує кожна дитина як особистість, а також педагогіка такого вихователя, якому дитина може цілком довіритися, оскільки він не розчарує і буде опо­рою навіть у найважчих обставинах. Ці істини посвідчив Януш Корчак власним життям [2; с. 167].

Януш Корчак постійно вчить нас радості пізнання, потреби творення, дає взірець безкорисливого служіння знедо­леним і нужденним людям, особливо дітям та молоді. Його творчість, як учителя практично­го гуманізму, випромінює силу натхнення. Не­хай доробок Корчака стане джерелом натхнен­ня для українських освітян.

Відтепер, ми дійшли висновку: педагогічні погляди Януша Корчака

прогресивні, гуманістичні та демократичні. Він щиро заповідали нащадкам поважати дітей, зігрівати їх душу ласкою та любов’ю, виховувати в них творчу, цілеспрямовану, самодіяльну особистість. Заклики педагогів до розуміння дитини, проникнення в її душу, глибокого аналізу її поведінки на ґрунті наукового знання та педагогічної спостережливості, любові та поваги до дитини, зважання на її природні особливості, потреби, власну гідність повинні знайти резонанс у системі національної освіти нашої держави. Без цього неможливий індивідуальний підхід до дітей, особистісно орієнтована модель спілкування з ними.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Державна національна програма “Освіта. Україна ХХІ століття”. – К.,1994.
2. Вишневський О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки Видання 3-тє, доопрацьоване: доповнене. К.: Знання, 2008. – 568 с.
3. Гайда И. Проблеми гуманістичного виховання особистості в педагогічній спадщині Януша Корчака та Антона Макаренка: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка й історія педагогіки / Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, Київ, 2004. – 206 с.
4.  Денисюк С. Проблема формування особистості у педагогічній спадщині педагога-гуманіста Я. Корчака: автореф. дис.  канд. пед. наук: спец. 13.00.01. К., 2000. – 22 с.
5. Діденко А. М. Педагогічна спадщина Януша Корчака: історико-ретроспективний аспект // Наукові праці [Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу “Києво-Могилянська академія”]. Сер.: Педагогіка. 2012. – Т. 209. Вип. 197. – С. 133-136.
6. Принцип гуманизма. [Електронний ресурс]. Режим доступу: ІШр:// studme.org/2008021528558/pedagogika/printsip_guшanizma.