Стаття " Рухливі ігри на уроках фізичної культури. Їх роль і значення"

 

 

 

 

 

 

 

 

Рухливі ігри на уроках

фізичної культури. Їх роль та значення

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вчителя фізичної культури 

Низівського ліцею Садівської сільської ради

Сумського району  Сумської області

                                                                                Артюха Олександра Анатолійовича

 

 

 

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………………………………….    3

РОЗДІЛ  1    РУХЛИВІ  ІГРИ У ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ ШКОЛЯРІВ …………    4

1.   Роль і значення рухливих ігор……………………………………………………………   4
2.   Рухливі ігри на уроках фізичної культури…………………………………………   6

РОЗДІЛ 2.  ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ РУХЛИВИХ ІГОР…….    8

2.1 Педагогічні вимоги до організації рухливих ігор……………………………….   8

2.2 Методика організації гравців……………………………………………………………..  11

2.3 Керівництво процесом гри…………………………………………………………………. 14

2.4 Підбиття підсумків гри………………………………………………………………………..  17

Висновки…………………………………………………………………………………………………..  20

Список використаних джерел………………………………………………………………….  22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

    Основне завдання, яке стоїть перед вчителями,  -  покращити всебічний розвиток школярів, формувати в них високі естетичні смаки, вміння розуміти та цінувати красу і багатство рідної природи, любов до своєї Батьківщини. Вітчизна вперше постає перед  дитиною в образах, звуках, фарбах, іграх. Веселі рухливі ігри – це наше дитинство. Гра входить у життя дитини з раннього віку. Граючись, діти глибше пізнають світ, набувають усіляких навичок та вмінь. І не дивно, що гра викликає такий інтерес і в непосидючих хлопчаків, і в сором’язливих дівчаток. Перевтілюючись у персонажі гри, вони стають сміливими і безстрашними, вольовими і кмітливими. Під час гри розвивається сила дитини, твердішою стає рука, гнучкішим тіло, несхибним окомір, розвивається винахідливість та ініціатива, формуються високі моральні якості школярів: доброта, чуйність, уміння поступитися своїми інтересами в ім’я колективу, переборювати труднощі, долати перешкоди.    Упродовж віків в Україні формувалися самобутні рухливі ігри, забави, естафети, у яких відображалися звичаї нашого народу, його побут та уява про світ. Час вносить зміни у зміст ігор, створює багато різних варіантів, лише їхня рухлива основа залишається незмінною. Дуже часто діти самі пропонують нові цікаві ігри. Такі ігри варто підтримувати, поширювати серед інших школярів, надаючи їм потрібного, з погляду виховних цілей, напряму.    Враховуючи те, що у школі учні тривалий час малорухомі ( дослідження доводять, що 85% часу школярі проводять у сидячому положенні ), деякі органи і системи життєдіяльності втрачають здатність правильно функціонувати. Тому потрібно частіше грати в рухливі ігри, які сприяють створенню гарного настрою і зміцненню здорв’я. Уроки фізичного виховання у школі мають бути цікавими, веселими, захоплюючими, а саме гра сприяє цій меті, і найскладніший матеріал учні засвоюють легко.

 

РОЗДІЛ  1.  РУХЛИВІ  ІГРИ У ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННЮ ШКОЛЯРІВ        

1. Роль  та  значення рухливих  ігор

    З давніх – давен в Україні будь-які зібрання дорослих і дітей супроводжу- вались Ігровою діяльністю, найбільш поширеними різновидами якої були біг, скачки, стрільба з лука, кулачні бої, метання спису, жінки та дівчата водили хороводи.Участь у грі дозволяла людині відійти від проблем повсякдення, запобігала виникненню сумніву й недовіри до своїх сил. Гра включає всі види природніх рухів: ходьбу, біг, стрибки, метання, лазіння,вправи із предметами, а тому є незамінним засобом фізичного виховання дітей. Світ ігор дуже різноманітний: рухливі, сюжетні, народні, рольові, спортивні, імітаційні, командні, групові, ігри-естафети, ігри-конкурси, ігри-забави, ігри-змагання тощо.

     Народна педагогіка вимагає, щоб батьки, вчителі, вихователі піклувались про фізичний розвиток дитини, всіляко заохочували її до рухів. Чим більше дитина рухається, тим краще росте і розвивається. Гіподинамія веде до порушення обміну речовин, діяльності серцеве-судинної та дихальної систем, негативного впливу на опорно-руховий апарат.

     Оздоровче значення ігор:

•                  сприяють гармонійному росту організму школяра;
•                  формують правильну поставу;
•                  загартовують організм;
•                  підвищують працездатність;
•                  зміцнюють здоров’я.

 Великий оздоровчий ефект має проведення ігор на свіжому повітрі незалежно від пори року. Це зміцнює мускулатуру, покращує діяльність

дихальної, серцево-судинної системи, збільшує рухливість суглобів і міцність

зв’язок, стимулює обмінні процеси, позитивно впливає на нервову систему, підвищує опірність організму до простудних захворювань.

    Освтнє значення ігор:   

•                  формують рухові вміння і навички з бігу, стрибків, метання тощо;
•                  розвивають фізичні якості: швидкість, силу, спритність, гнучкість і витривалість;
•                  дають основи знань з фізичної культури і спорту, народознавства, історії рідного краю.

    Під час проведення рухливих ігор учні повторюють, закріплюють, удосконалюють рухові вміння і навички, розвивають фізичні якості.

   Отже, правильно методично побудований урок із застосуванням ігор, естафет, дає можливість з великою ефективністю розв’язувати освітні завдання.

    Виховне значення ігор:

•              виховують моральні та вольові якості учнів;
•              виховують любов до рідного краю, звичаїв і традицій українського народу;
•              виховують любов до щоденних і систематичних занять фізичними вправами.               

     У народній та рухливій грі одночасно здійснюється фізичне, розумове, моральне, естетичне та трудове виховання. Активна рухова діяльність ігрового характеру, позитивні емоції підсилюють усі фізіологічні і психологічні процеси в організмі, поліпшують роботу всіх органів і систем. Правила ігор регулююь поведінку гравців, сприяють вихованню взаємодопомоги, чесності,

колективізму, дисциплінованості, відповідальності, витримки, вміння долати

 

труднощі, цілеспрямованості, рішучості і т.д. Ігри привчають долати психічні і фізичні навантаження, створюють у дітей бадьорий настрій.

2. Рухливі ігри на уроках фізичної культури

    Використання рухливих та українських народних ігор та естафет на уроках фізичної культури має важливе значення в розв’язанні оздоровчих, освітніх і виховних завдань, які ставляться до уроку.

     Важливо, щоб рухливі ігри на уроках відповідно поєднувалися з іншими вправами. Після бігу на короткі дистанції можна провести естафету. Але потрібно пам’ятати про дозування естафети для розвитку швидкості і спритності. При тривалому виконанні швидкісний ефект розвитку фізичних якостей перейде у розвиток витривалості. Також після бігу можна провести гру, яка б мала напрям на метання, передачу м’яча, силу рук і т.д. Після проведення вправ на метання – провести гру, естафету з бігом, стрибками.

    Ігри на уроці фізичної культури використовують в усіх трьох частинах: підготовчій, основній і заключній.

    У підготовчій частині уроку доцільно використовувати ігри, спрямовані на невелику рухливість і складність, на увагу, зосередженість, швидкість реакції, поступову психологічну і фізіологічну підготовку організму школяра до фізичного навантаження в основній частині уроку. Це ігри малої інтенсивності: «Клас, струнко!», «Світлофор», «Совонька», «Швидко по місцях», «Квач парами», «Вище землі», «Панас», «Подоляночка» та інші.

    В основній частині уроку застосовують рухливі ігри, естафети на швидкість, метання, стрибки, ігри, які сприяють закріпленню і удосконаленню тих чи інших рухових дій. У цій частині чергуються ігри з середньою і великою інтен-сивністю. Це українські народні ігри «Бузьки», «Діти і вовк», «Гопак», «Квочка», «Кіт і миші», «Фарби», рухливі ігри «Виклик номерів», «Львівський

трамвай», «Потяг», «Збір кавунів»; різні види естафет.     У заключній частині уроку використовують рухливі ігри длч зниження фізичного і психологічного навантаження учнів, ігри на увагу, з простими рухами на відновлення дихання. Це ігри «Слухай сигнал», «Карлик і велетні»,«Чий вінок кращий», «Жучок», «Стоп, стоп, музика», «Вітер і флюгер».    Коли складають конспект уроку, назву гри, опис її заносять у графу «Зміст навчального матеріалу. У графі «Дозування» зазначають тривалість гри. Креслення майданчика і графічне розміщення гравців заносять у графу «Організаційно-методичні вказівки».    Варіанти запису постановки завдань у графі конспекту «Зміст навчального матеріалу»:

•                  Вивчити рухливу гру «Панас».
•                  Повторити рухливу гру «Карасі і щука».
•                  Сприяти розвитку сили в грі «Гопак».
•                  Сприяти розвитку швидкості і спритності під час проведення естафет.
•                  Сприяти розвитку витривалості у грі «Потяг».

    Потім описують методику проведення даної гри:

    а) підготовка до гри;

    б) пояснення гри і її правил;

    в) проведення гри;

    г) підведення підсумків гри.

  Великою популярністю користуються у дітей урок-гра та урок-змагання. Вони проводяться як у молодших, так і старших класах. Вдало підібрані і правильно дозовані за фізичним навантаженням, ці уроки приносять великий оздоровчо-тренувальний ефект.  На таких уроках вчитель готує учнів до складання тестів і нормативів щорічного оцінювання фізичної підготовленості населення України:

    а) біг на короткі дистанції (естафети);

    б) біг на довгі дистанції (тривалий час проведення гри, естафети);

    в) сила рук, ніг (ігри, естафети з метаннями, стрибками);

    г) човниковий біг (естафети з малими м’ячами, кубиками);

    д) стрибки в довжину з місця (ігри, естафети зі стрибками).  

     На уроці фізичне навантаження чергується з відпочинком. Відпочинок – це фізкультурна освіта учнів: проведення бесід на спортивну, валеологічну, медичну тематику. Учитель фізичної культури повинен пам’ятати, що він є носієм фізичної культури, його мета – формувати фізично розвинену людину.Учитель веде з учнями бесіди про значення здорового способу життя

(шкідливість куріння і вживання алкоголю), режиму виконання фізичних вправ і впливу їх на органи і системи людини, режиму харчування, засоби відпочинку і відновлення сил організму після розумових і фізичних навантажень. Важливим є виховання учнів на прикладах занять фізичними вправами людей, відомих у світі, Україні, регіоні, де вони живуть.

 Слід нагадувати учням історію олімпійського руху, занять фізичними вправами запорозьких козаків, світові системи занять фізичними вправами.

РОЗДІЛ  2.  ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ РУХЛИВИХ ІГОР

    2.1. Педагогічні вимоги до організації рухливих ігор

            Підготовка до проведення гри

   Підготовка до проведення гри особливо важлива в тих випадках, коли гра пропонується вперше й педагог не в змозі передбачити всіх ситуацій, що зможуть виникнути в ході її проведення. Підготовка включає вибір гри, підготовку майданчика для проведення гри, підготовку інвентаря для гри, попередній аналіз гри.

    Вибір гри, насамперед, залежить від загальних завдань уроку, при постановці яких основними критеріями є вікові особливості дітей, їх розви-ток, фізична підготовленість, кількість учнів.

     Вибір гри безпосередньо залежить від місця її проведення. У невеликому вузькому залі або коридорі можна проводити ігри з лінійним шикуванням, іг-ри, у яких беруть участь по черзі. У великому спортивному залі або на май-данчику  добре проводити ігри з бігом, метанням великих і малих м’ячів, елементами спортивних ігор. Узимку на майданчику слід проводити ігри на лижах, ковзанах, санчатах, ігри зі снігом.

    При організації ігор на вулиці треба зважати на стан погоди(особливо взимку). Якщо температура повітря низька, гра передбачає активні дії учасників. Не можна використовувати ігри, у яких доводиться довго стояти,очікуючи на свою чергу. Малорухомі ігри, у яких учасники виконують ігрове завдання пр. черзі, доцільні в спекотну погоду. 

    Підготовка місця для гри

    Якщо рухлива гра проводиться на повітрі, треба підібрати рівний зелений майданчик. Форма майданчика переважно прямокутна, не менш, ніж 8м  завширшки й 12м завдовжки. Велике значення мають зелені насадження, які захищають  його від вітру й куряви, освіжають повітря, дають тінь. На відстані 2м від майданчика можна поставити кілька лав для відпочинку гравців, що виходять з гри. Майданчик обмежити лицьовими і бічними лініями, провести середню лінію, що ділить його навпіл.

    Майданчик для зимових ігор треба очистити від снігу, утрамбувати, а по краях спорудити сніжний вал. Для проведення деяких ігор його варто посипа-ти піском.

    Перед початком гри в приміщенні керівник має простежити, щоб у залі не було сторонніх предметів, що заважають рухам гравців. Спортивні снаряди (бруси, поперечину, коня, козла) треба забрати у підсобне приміщення. Якщо немає такої можливості, то їх варто поставити біля короткої стіни й відгороди-ти лавами, сіткою або іншими предметами. Приміщення завжди має бути провітрене, а підлога протерта вологою ганчіркою.

    Підготовка інвентарю та обладнання

    Рухлива гра має бути забезпечена відповідним інвентарем. Це прапорці, кольорові пов’язки або манішки, м’ячі різних розмірів, палиці, булави або кеглі, фішки, обручі, скакалки тощо. Інвентар має бути яскравим, помітним у грі, що особливо для молодших школярів, а його розмір і маса – посильними для гравців. Кількість інвентарю визначається заздалегідь.

    Попередній аналіз гри

    Перед  проведенням гри вчитель має продумати її процес і передбачити всі можливі ситуації, що виникають у ході гри. Особливо необхідно передбачити й запобігти можливим небажаним ситуаціям.

 При проведенні гри вчителю бажано продумати й узяти до уваги такі аспекти:

1.                Ознайомитися з вимогами й правилами гри, у яку грають учні. Приготу-вати необхідне устаткування й матеріали перед її початком.
2.                Узяти до уваги рівень розвитку учнів, їхні таланти, уміння й невміння.
3.                Пропонувати тільки доступні даній віковій групі ігри, ті, що відповідають

зросту дітей, їх силі, життєвому досвіду. Уміло виводити учасників зі складної для них гри.                                                                                                                         

4.                Уникати надмірного ентузіазму(збудження) у гравців.
5.                Бути готовим до участі в грі на позиції звичайного гравця, підкорятися всім правилам, включаючи й ті, що начебто принижують гідність дорослого.
6.                Допомогати учням, які не зовсім компетентні й не настільки координо-

вані, як їхні однолітки, доручаючи їм завдання або надаючи можливість виконувати вправи з урахуванням вправності, якою вони володіють. Учень з якимсь недоліком може одержувати задоволення, якщо буде

суддею-хронометристом, лічильником балів або суддею в грі, у якій

вона не зможе взяти участь.

7.                Пояснювати правила кожної гри вчасно й дозволити дітям один або більшу кількість разів потренуватися, перед початком активної гри. Мати про запас кілька альтернативних ігор і необхідне обладнання, приготовлене заздалегідь, якщо діти не схвалять першу запроповану гру.
8.                Давати учням відпочинок між іграми відповідно до їх віку й можливостей.
9.                Вибирати ігри з урахуванням можливості їх ускладнення: починаючи з найпростіших, тренуючи, поступово ускладнювати їх у міру поліпшення спритності учні.

     2.2  Методика організації гравців

    Розміщення гравців і місце вчителя при поясненні гри

    Перш ніж почати пояснення гри, необхідно розмістити учнів так, щоб вони добре бачили вчителя й чули його розповідь. Найкраще вишикувати учнів у вихідне положення, з якого почнуть гру.                                                                                                                                                                    Якщо гра буде проводитися в колі, то пояснення відбувається в тому ж ко-ловому розташуванні. Вчитель займає місце не в центрі, а посередині гравців або, за великою кількістю гравців, трохи попереду них. Не можна ставати в центр кола, тому що тоді половина гравців виявиться за спиною вчителя. Якщо гравці об’єднані в дві команди й вишикувані одна напроти одної на великій відстані, то для пояснення треба зблизити команди, а потім дати ко-манду відійти. У такому разі вчитель, пояснюючи гру, стає між гравцями в се-редині майданчика, біля бічної лінії, і звертається то до однієї, то до іншої команди. Якщо гра починається з руху врозсип, можна вишикувати гравців у шеренгу, коли їх небагато, або згрупувати біля себе, але так, щоб усі добре бачили й чули керівника. При поясненні гри не можна ставити учнів облич-чям до сонця(вони будуть погано бачити вчителя) або до вікон(вони можуть дивитися у вікно й відволікатися). Вчитель має стояти на видному місці боком або, в крайньому разі, обличчям до світла, але так, щоб бачити всіх учнів і контролювати їхню поведінку.

     Пояснення гри

    Правильне пояснення гри значною мірою впливає на її успіх. Отже, перш ніж почати гру, вчитель зобов’язаний ясно уявити собі її зміст, попередньо проаналізувати її й тільки після цього приступати до пояснення.

     Розповідь має бути коротка(затягнуте пояснення може перешкодити сприйняттю гри). Виключення становлять ігри в молодших класах, які можна

пояснити в казковій, захопливій формі. Розповідь має бути логічна і послідовна. Кожну гру варто пояснювати приблизно за такою схемою:

    а) назва гри(можна сказати, з якою метою гра проводиться);

    б) ролі гравців і їх розташування на майданчику;

    в) зміст гри;

    г) значення гри;

    д) правила гри.

    Завершується пояснення гри відповідями на запитання учнів. Відповідати треба голосно, звертаючись при цьому до всіх. Розповідаючи про хід гри, вчи-тель, безперечно, торкнеться правил, але наприкінці розповіді необхідно ще раз звернути на них увагу, щоб діти краще їх запам’ятали. Розповідь має бути жвава, а не монотонна, бажано виділяти голосом важливі моменти гри. У розповіді не слід уживати складних термінів, а нові поняття необхідно пояснювати.

     Вчитель має звертати увагу на настрій учнів: якщо вони відволікаються, треба скоротити пояснення або пожвавити його.

    Зміст гри докладно слід пояснювати тільки тоді, коли учні грають у неї вперше. При повтореннях гри варто тільки нагадати основний зміст і пояснити додаткові правила та прийоми.      

     Визначення ведучих і об’єднання в команди

    Ведучий - важлива постать у багатьох іграх. Цю роль не завжди можна довірити будь-якому з учнів. Адже від ведучого нерідко залежить, наскільки цікавою та жвавою буде гра. Існує кілька способів вибору ведучого, які потрібно знати й чергувати, співвідносячи їх із характером ігор. Ведучого може іноді призначати сам учитель. При цьому він має коротко обґрунтувати свій вибір і докладно пояснити ведучому його завдання.

   Ведучий може бути також обраний за бажанням самих учнів. Цей спосіб потрібно частіше застосовувати, тому що він заснований на ініціативі дітей, і, крім того, ведучий, висунутий колективом, завжди намагається якнайкраще впоратися із завданням гри.

    Іноді у своїх іграх учні вибирають ведучих за допомогою жеребкування. Цей спосіб сам по собі дуже цікавий для школярів.

    Організовуючи ігри з класом, важливо вміло об’єднати учнів в команди.   Можна використовувати для комплектування команд різні способи. Якщо вчитель добре знає учнів, із якими проводяться ігри, він сам об’єднує їх в команди, викликаючи по одному й розташовуючи праворуч або ліворуч від себе.   

    Можна розрахувати гравців на «перший-другий». Однак, щоб команди вийшли однакові за силою, потрібно попередньо вишикувати учнів за зростом, до того ж хлопчиків і дівчаток на різних флангах.                                                                                                                                                             

    Часто діти самі створюють команди. Вони обирають капітанів, а самі об’єд-нуються в пари за домовленістю. Причому кожен у парі бере собі назву якогось предмета. Пари по черзі підходять до капітанів, які набирають собі гравців, називаючи той або інший предмет.

    А можна сформувати команди й так: призначити капітанів, які самі підберуть гравців для своєї команди. Капітани по черзі викликають їх із зага-лу, і гравці вишиковуються колонами позаду своїх капітанів.

    При організації ігор на уроці варто чергувати способи комплектації команд, зважаючи на характер ігор і різні умови їх проведення.

    2.3  Керівництво процесом гри

    Керівництво  має винятково важливе значення для розв’язання постав-лених вчителем оздоровчих, освітніх і виховних завдань. Засвоєння дітьми гри й поведінка гравців залежать від правильного керівництва.

    Гра має починатися організовано і вчасно, за умовним сигналом(коман- дою, свистком, оплеском у долоні, змахом руки або прапорцем). Умовні сигнали й команди краще чергувати з метою тренування в учнів точності й швидкості рухової реакції. Вчитель заздалегідь попереджає учнів про обра-ний ним сигнал і дає його тільки після того, як переконається, що всі гравці зрозуміли зміст гри і зайняли свої місця.

    Після того, як гра почалася, вчитель уважно стежить за її ходом, за поведін-кою учнів, робить виправлення й зауваження, не зупиняючи загального ходу гри. Якщо більшість учнів допускають однакові помилки, він може призупи-нити гру й зробити вказівки, як правильно виконувати прийоми гри, звертає увагу на тактику.

     Дуже тактовно вчитель має спілкуватися з маленькими, слабкими учнями й не вимагати виконання таких правил, які зможуть призвести до почуття пригніченості або заподіяти шкоду; особливо багато уваги треба приділяти дітям, які не звикли грати в колективі. Від тих, хто відстає в іграх, а також від менш спритних учнів не слід вимагати негайних успішних дій. Треба терпляче й наполегливо прагнути, щоб такі учні поступово наближалися до загального рівня ігрової підготовленості колективу.

Якщо рухлива гра вирізняється складністю, вчитель спочатку ознайомлює дітей з основними правилами, а потім по ходу гри поступово доповнює їх.

    Давати сигнал про завершення гри найкраще тоді, коли всі учасники одер-жали від неї задоволення, але не перевтомилися. Гру не можна зупиняти

криком, різкою командою, тому що таке несподіване, непередбачене для учнів завершення гри може викликати негативну реакцію, незадоволення.

    Найчастіше в ході гри дітей доводиться стримувати. На межі їх можливос-тей виникає своєрідний «самозавідний» механізм, основа якого базується на ігровому задоволенні. Вчителю важливо стежити за психологічним кліматом рухливої гри, її процес має бути приємнй дітям.

    Дуже важливим є вміння вчителя зацікавити, захопити дітей грою. Щоб гра стала цікавою, вона має відповідати інтересам і можливостям учнів. Треба звертати увагу на бажання дітей, їх настрій.

    Одне з найважливіших завдань вчителя – зуміти ввійти в дитячий колектив, включитися в сферу ігрових дій. Іноді він може безпосередньо грати з учня-ми. Беручи участь у грі, він не тільки піднімає інтерес у гравців, а й показує їм, як краще використовувати окремі прийоми, певні тактичні комбінації.

    В іграх не місце негативним емоціям, треба, щоб ігри позитивно впливали на нервову систему, самопочуття й поведінку учнів. Для цього необхідно уникати вияву в іграх образи, озлоблення або страху, що сприяють вихован-ню  небажаних якостей.

    Вчитель має привчати дітей до дисциплінованої поведінки під час гри.

Дуже часто дисципліну порушують нестримані учні. Щоб уникнути цього, можна доручити їм відповідальні ролі ведучого, судді, а в деяких випадках, навпаки, відсторонити від гри.

    Об’єктивне й неупереджене суддівство – обов’язкова умова кожної рухли-вої гри. Якщо учасники не дотримуються її правил, гра втрачає свою педагог-гічну цінність. Об’єктивне й точне суддівство має особливе значення в іграх із поділом на команди, де яскраво виражено змагальний принцип і кожна

команда зацікавлена у виграші. Строге суддівство в рухливих іграх сприяє ви-хованню в учнів чесності, поваги до судді й правил. Зауваження й роз’яснен-ня, що стосується суддівства, треба робити після завершення гри.

    Обов’язок вчителя – не тільки правильно вибрати й почати рухливу гру, а й розумно її дозувати та вчасно завершити. Навантаження в грі слід дозувати зменшенням або збільшенням загальної рухливості учасників. Інтенсивні ігри варто чергувати зі спокійними. З підвищенням емоційного напруження учнів зростає й навантаження. Захоплені грою, діти втрачають почуття міри, бажаючи перевершити один одного, не розраховують своїх можливостей і перевтомлюються. Іноді доцільно припиняти гру, хоча учні ще не відчули потреби у відпочинку. Бажано, щоб всі діти одержували приблизно однакове навантаження.

     2.4.  Підбиття підсумків гри

    Підбиття підсумків гри, визначення її результатів, виявлення помилок, неправильних дій мають велике значення. Перед оголошенням результатів гри вчитель створює спокійну обстановку, якщо потрібно, збирає відомості в помічників і тих, хто лічив бали, та голосно повідомляє результати. У жодно-му разі не можна допускати дискусій і суперечок гравців із суддею. Рішення судді не піддається обговоренню. Повідомляти результат гри треб коротко, нікому не роблячи потурань, щоб привчати учнів до правильної оцінки їхніх дій і вчинків. Об’єктивний аналіз гри привчає учнів до правильної самооцін-ки. Якщо гра проводиться вперше, можна розтлумачити її докладніше, щоб при повторному проведенні уникнути повторення помилок.

    При визначенні результатів гри береться до уваги не тільки швидкість, а й якість виконання того чи іншого завдання, про що учасників слід попередити заздалегідь. Учитель також оцінює знання правил і їх дотримання, уміння доцільно й узгоджено діяти в грі, використовувати знайомі рухорі дії в певних ігрових ситуаціях.

    При оцінці дій учнів вчитель бере до уваги допущені помилки, які можна умовно поділити на дрібні й суттєві. До дрібних належать помилки, пов’язані з незначними відхиленнями від правильного використання ігрових прийомів, але які не роблять вирішального впливу на хід гри(неточні передачі, вихід за межі майданчика тощо). Суттєвою помилкою може вважатися недоцільне застосування вивчених раніше рухових дій, які впливають на хід гри або не відповідають вимогам ігрової етики. У силових іграх – надмірні різкі поштов-хи, що викликають падіння, а в іграх із м’ячем – неправомірне затримування м’яча в себе на шкоду колективній грі, а також незнання або порушення основних правил.

    Підбиття підсумків гри має педагогічну цінність і для самого вчителя: спостереження й висновки, зроблені в процесі гри, якими вчитель може не ділитися з дітьми, мають велике значення для роботи з дитячим колективом загалом і кожним учнем зокрема.

    Крім безпосередньої оцінки виконання прийомів і правил гри вчитель може здійснити такі спостереження за поведінкою учнів, щоб уточнити особливості їх фізичного розвитку, темпераменту й характеру:

•                  оцінити загальний фізичний розвиток учня;
•                  ступінь розвитку окремих фізичних якостей;
•                  здатність поєднувати у грі ці рухові якості;
•                  здатність концентрувати увагу;
•                  виявлення учнем ініціативи й наполегливості;
•                  вияв боягузтва й нерішучості;
•                  ставлення до суперників по грі;
•                  ставлення до партнерів по команді;
•                  ставлення до власних помилок та їх виправлення під час повторної гри;
•                  загальну дисциплінованість, вимогливість до себе;
•                  ставлення до перемоги, поразки.

    У сучасних дітей досить розвинений дух змагання, їх не треба підштовхува-ти до успіху. Змагальний принцип лежить і в основі ігор. Але не можна допускати, щоб виграш став єдиним сенсом гри. Для уникнення таких ситуа-цій, вчитель може не нагороджувати команду, що перемогла, і не штрафува-ти та не карати тих, хто програв. Справедливо здобута перемога має бути гід-ною нагородою, а програш – не приводити до розвитку почуття поразки. Нав-паки, він має стимулювати прагнення до виграшу в наступній грі.

    При оголошенні результатів необхідно обговорити гру разом з учнями,

виявити їхні помилки і вказати на позитивні моменти, відзначити тих, хто добре виконував окремі ролі, а також тих, хто дотримувався правил гри і виявляв творчу ініціативу. При такому обговоренні краще засвоюються пра-вила, уточнюються деталі гри, улагоджуються конфлікти. Аналіз допомагає вчителю усвідомити, наскільки засвоєно гру, що гравцям сподобалося, а над чим треба буде попрацювати надалі.  

 

 

 

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   ВИСНОВКИ   

   Доведено, що включення в уроки фізкультури рухливих ігор широкого спрямування в обсязі 25% від загального урочного часу призводить до підвищення темпів розвитку різних фізичних якостей учнів приблизно

 на 8-9%.    Фізичні якості людини – це ії рухові задатки, розвинуті у процесі виховання і цілеспрямованої підготовки. До них належать сила, швидкість, витривалість, спритність, гнучкість. Сучасна педагогічна практика вказує на те, що фізичні якості найбільш успішно розвиваються за умови їх комплексного тренування, коли на заняттях застосовуються різні засоби ( вправи та ігри ), що передбачають одночасно розвиток швидкості, сили, витривалості, спритності, а не лише одного з цих компонентів. І навпаки, відсутність різнобічної роботи над розвитком однієї з якостей або вузької групи навичок значно знижує руховий діапазон, послаблює розвиток координаційних здібностей учнів. У цьому контексті рухливі ігри є ефективним засобом комплексного вдосконалення рухової діяльності. Вони більшою мірою дають змогу вдосконалювати такі якості, як спритність, швидкість рухової реакції, витривалість, сила. Безпосередньо рухливими іграми можливо впливати не тільки на якість виконаних вправ, а й на такі кількісні показники, як швидкість і витривалість при виконанні бігу, відстань і висота у стрибках тощо, незважаючи на те, що деякі ігри часто включають дії, переважно спрямовані на вдосконалення однієї з рухливих якостей, їх потрібно розглядати як вправи загального фізичного впливу.

    Навантаження в грі регулюється зменшенням або збільшенням загальної рухливості учасників. Існують різні методичні прийоми для зміни навантаження в грі: слід влаштовувати короткочасні перерви, використовуючи їх для обговорення помилок, підрахування балів, уточнення дистанції для пробіжок, зменшення кількості повтор тощо. Можна також

 

посилювати рухливість учасників гри, збільшуючи кількість перешкод, довжину дистанції і перебіжок тощо. Навнтаження в грі можна також дозувати за рахунок таких нюансів: збільшення або зменшення майданчика для гри; зміна характеру вправ; зміна деяких правил гри, збільшення або зменшення часу на гру, а також кількості повторів; зниження або прискорення темпу гри.

    « У грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі можливості особистості», - говорив великий український педагог В. Сухомлинський.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.  Фломбойм А.   Рухливі ігри для учнів: 5-9 класи – К.: Шкільний світ, 2011.-

      112с.

2.  Андрощук Н. В.  Рухливі ігри та естафети у фізичному вихованні школярів.

      Методичний посібник. – Тернопіль: підручники і посібники, 2001. – 144 с.

3.  Кругляк О. Я., Кругляк Н. П.  Рухливі та українські народні ігри, естафети

      на уроках фізичної культури. Методичний посібник. – Тернопіль: Підруч-

      ники і посібники, 2000. – 80 с.

4.   Дубовис М. С.  Абетка здоров’я. – К.: Просвіта, 1996. – 75с.

5.   Литвин Я. С.  Сюжетні ігри та імітаційні вправи для дітей, - К.: Здоров’я,

      1980. -94с.

6.    Демчишин А. П., Демчишин В. А., Артюх З. М.  Рухливі та спортивні ігри

       в  школі: Посібник для вчителя. – К.: Освіта, 1992. – 130с.

7.    Столітенко В. В., Воробей Г. В.  Фізичне виховання молодших школярів. –

        К., 1997 – 141с.