Стаття «Саморегенерація та збереження особистості дитини у режимі формування психосоціальної стійкості до стресу в умовах критичних і кризових ситуацій»

Д.Ю. Москалюк

практичний психолог

Криворізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 65

САМОРЕГЕНЕРАЦІЯ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ

У РЕЖИМІ ФОРМУВАННЯ ПСИХОСОЦІАЛЬНОЇ СТІЙКОСТІ

ДО СТРЕСУ В УМОВАХ КРИТИЧНИХ І КРИЗОВИХ СИТУАЦІЙ

У статті обґрунтовуються шляхи пошуку ефективних стратегій формування стресостійкості у дітей в умовах соціогенної травматизації. Аналізується сутність кризової свідомості, її риси, варіанти виходу з кризи.  Перебіг і діагностика адаптивних можливостей розглядається з точки зору стану фізичного, емоційного і психічного потенціалу,  здатності до соціальної адаптації, забезпечення успішної самореалізації, досягнення життєвих цілей.

 Ключові слова: «саморегенерація особистості», «криза», «життєвий потенціал», «стресостійкість», «коупінг-стратегія».

In the article summarized ways to the exploration of the effective strategies of stress tolerance formation for children in sociogenic trauma is substantiated. The matter of the crisis consciousness, its characteristic features, the variants to outlet from the crisis are analyzed. The course of diagnosis and adaptive capacity is considered in terms of physical, emotional and mental capacity, ability for social adaptation, to ensure the successful fulfillment, achievement of life goals.

Keywords: «individual self-regeneration», «crisis», «life potential», «stress resistance», «coping-strategy».

Актуальність проблеми. До теми кризового суспільства неодноразово зверталися представники західноєвропейської філософії, зокрема К. Ясперс вказував на існуючу кризу людського буття, на необхідність подолання пересічності як пануючої ознаки особистості шляхом усвідомлення небезпеки та утрати справжнього буття [12]; Х. Ортега-і-Гассет виявив глибинну суть кризових процесів у новому феномені – «людині маси», котру не цікавлять культурні цінності, а власне життя вона будує за принципом легкості та ситості, без трагічних обмежень, бунт же людей маси не допускається активною діяльністю духовно багатої меншості [7]; Р. Гвардіні акцентував увагу на неможливості буття в індустріальному суспільстві вільної творчої особистості, що самореалізовується, вона вже не є ідеалом для розвитку індивіда, котрий прагне залишатись «анонімним», що породжує кризу, яка знімається його відмовою від свободи й автономності та концентрації на внутрішньому персональному ядрі [1]. Також описувані проблеми були предметом дослідження у працях Г. Зіммеля,  Е. Гусерля,     М. Бубера, Е. Муньє та інших.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Соціально-психологічні проблеми особистості у кризовому суспільстві є предметом вивчення філософських, соціологічних та психологічних наук, тому актуальною стала проблема виявлення різних аспектів буття індивіда в кризовому суспільстві. Це знайшло відображення в наукових дослідженнях життєвих криз особистості Л.В. Сохань, О.А. Донченко, особистості як суб’єкту соціальних змін, суспільних криз та життєвих стратегій особистості, адаптації особистості до суспільної нестабільності О.Г. Злобіної та В.О. Тихоновича, світоглядних орієнтацій особистості в умовах трансформації суспільства   Л.В. Кривеги, проблеми душевної гармонії особистості в умовах духовної кризи суспільства О.Г. Курбатова та інших.

Невирішені раніше частини загальної проблеми. Стаття присвячена спробам дослідити, як виглядає кризове суспільство з точки зору його інституційного дизайну, соціокультурних практик, структур та акторів, у якому напрямку рухаються кризові суспільства, в тому числі українське, в ситуації перманентних соціальних змін, які відповіді на виклики часу здатна запропонувати психологія і чи може психологічна наука реалізувати свою місію за умов суспільної кризи та кризового стану свого розвитку.

Метою цієї статті є дослідження соціально-психологічної детермінації структурних процесів збереження та саморегенерації  особистості дитини у кризовому соціумі.

Процес соціальної трансформації в Україні пов’язаний з наявністю суперечливих явищ кризи і прогресу, сплеску традиціоналізму і модернізації, соціального протесту і підтримки. Зрозуміло, що у такому нестабільному суспільстві всі зміни мають непередбачуваний результат, не існує відпрацьованих способів передбачення і стійких закономірностей співвідношення між компонентами системи, що постійно змінюється. Тому надзвичайної актуальності набуває проблема напрацювання методологічних підходів до аналізу кризової свідомості та можливостей її подолання в українському суспільстві.

Однією з ознак кризи, що переживається українським суспільством, є відсутність змін на тлі хаотичного безплідного динамізму. Проте, криза не вичерпує визначення суспільства, що трансформується, а є тільки однією з його істотних характеристик.

Криза виявляється: по-перше, у відсутності успіхів у процесі діяльності; по-друге, у некерованості соціальної системи; по-третє, у регресії до більш ранніх форм існування системи, коли люди починають керуватися достатньо примітивними засобами для досягнення цілей. Але паралельно з хаосу вибудовується новий порядок, формуються нові утворення зі складною структурою, виробляється нова знакова система, інша парадигма, яка прагне переструктурувати ситуацію. Більш складні системи, перейшовши на спрощені способи дії, зберігають в знятому вигляді свої потенції. Труднощі визначення цих процесів полягають у тому, що вони охоплюють не все суспільство, і це кризове суспільство продовжує жити за різними парадигмами  [9, С. 28-31].

Сьогодні, коли трансформаційні процеси в українському суспільстві набули кризового характеру та супроводжуються гострими конфліктами у всіх сферах життєдіяльності, інтерес до формування й розвитку наступних поколінь набуває особливого значення. Культивуючи дитинство суспільство намагається спроектувати своє майбутнє, а тому бере на себе відповідальність щодо забезпечення належних умов для життєдіяльності дітей, здійснюючи вплив на них або безпосередньо через інститути виховання та освіти, або опосередковано через інститути сім’ї, держави, права. На сучасному етапі розвитку українського суспільства створюються нові – європейські орієнтири, які впливають на перегляд законодавчих норм захисту прав дітей та соціальних стандартів їх забезпечення, в основу яких покладено свободу особистості, пріоритет сімейних форм виховання, первинність інтересів дитини в освітніх процесах [2].

Виклад основного матеріалу дослідження. У науковій літературі відсутнє єдине трактування терміна «стресостійкість», тому більшість дослідників уживають його як синонім поняття «емоційна стійкість». Одним із важливих психологічних чинників ефективності та надійності діяльності в напружених обставинах є емоційна стійкість. Вона зменшує негативний вплив сильних емоцій, сприяє готовності до дій, запобігає крайнім проявам стресу. Емоційну стійкість значною мірою детермінують змістові та динамічні характеристики емоційного процесу. Важливим чинником розвитку емоційної стійкості в дітей молодшого шкільного і підліткового віку є зміст і рівень їхніх емоцій, почуттів та переживань під час напруженої ситуації.

Стресостійкість – це таке поєднання особистісних якостей людини, що дає їй змогу витримувати стресові ситуації, уникаючи негативних наслідків як для життєдіяльності, так і для оточення.

Життєвий потенціал особистості дитини включає в себе низку структурних складових, а саме: розширення інтервалів стійкості, мобільність, автономність і саморегенерація. Саморегенерація особистості – здатність відновлювати свій життєвий потенціал, які б руйнівні впливи не надходили із середовища. Саме процесам збереження і саморегенерації життєвого потенціалу особистості дитини присвячена дана розвідка.

Вразливими групами населення у ситуації військових дій («зона ризику») є сім’ї, члени яких загинули, сім’ї, члени яких поранені, сім’ї, члени яких зникли безвісти, внутрішньо переміщені особи (переселенці), сім’ї військовослужбовців, особи та члени їх сімей. Особливо вразливою і багаточисленною групою є діти-переселенці.

Разом із тим слід пам’ятати, що будь-яка надзвичайна ситуація приховує в собі як небезпеку, так і приховані можливості. Вона може стимулювати оволодіння новими стратегіями розв’язання конфліктів, розвивати впевненість завдяки новим установкам, новим способам поведінки і стратегіям рішення, забезпечувати особистісне зростання і розвиток самості, посилення ідентичності. Тому дуже важливо допомоги дитині знайти внутрішні резерви організму впоратися з надзвичайною ситуацією і спробувати знайти позитивні сторони у цьому [8].

Складні події останніх років в Україні накладають відбиток на особистість кожного свідомого громадянина, не розгалужуючи нас за віком, статтю, освітою чи професією. Психологи кваліфікують їх (відбитки) як екстремальні, а емоційну відповідь на них «травматичним стресом». Нічого ненормального в цьому немає, адже це нормальні реакції на ненормальні події (тобто такі, що виходять за рамки звичного людського досвіду). Страждають від стресу не тільки безпосередні учасники подій, а й ті, хто постійно живе в тривозі, напрузі, спостерігаючи за подіями у ЗМІ або переживаючи за близьких, які можуть бути у небезпеці.

Навіть не розуміючи деталей того, що відбувається навколо, діти бачать напруженість і страх батьків, чують тривожні висловлювання.

Незважаючи на різні адаптаційні ресурси дітей у зв’язку з мікросоціальними та нейрофізіологічними чинниками, важливим є рівень розвитку конструктивних коупінг-стратегій, навичок саморегуляції для превенції психологічної травматизації. Згідно з когнітивно-поведінковим підходом – найбільш науково дослідженим та доказово-ефективним в галузі психотерапії емоційних та адаптаційних розладів – чинниками саморегуляції є стійкий позитивний Я-образ (система конструктивних глибинних атрибуцій) та навички об’єктивного сприйняття та реалістичного трактування реальності [6, С. 569-571].

Збереження або підвищення стресостійкості особистості пов’язано з пошуком ресурсів, що допомагають їй в подоланні негативних наслідків стресових ситуацій. Під ресурсами маються на увазі внутрішні і зовнішні змінні, що сприяють психологічній стійкості у стресогенних ситуаціях.

Саме тому Криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 65 з 2016 року запроваджує у практику психологічного супроводу учасників навчально-виховного процесу проект Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) разом з НаУКМА та за сприяння Міністерства освіти і науки України «Підвищення психосоціальної відповіді дітей та сімей у східних та центральних областях України». Експерти проекту розробили програму «Навички кризового консультування та розвитку психосоціальної стійкості до стресу у дітей», вміщену у серію тренінгів, яку і використовує психологічна служба в режимі корекційно-реабілітаційного напрямку роботи.

За короткий проміжок часу, в умовах шкільного процесу і без психотерапевтичних форм втручання, вдалось знизити рівень стресу і позитивно вплинути на всі без винятку поведінкові показники.

Результати практичного впровадження доводять, що соціальна поведінка дітей поліпшилась: вони наразі більше зацікавлені у спілкуванні з однолітками і менше в усамітненні. Виріз відсоток дітей, які налаштовані на активну соціальну взаємодію. Із зменшенням гіперактивності та інших ознак стресу, дитячий емоційний стан також став спокійнішим. Програма дала змогу виявити психосоціальні ресурси дітей та їхніх родин для подолання стресових факторів та сформувати ефективні стратегії боротьби за стресом.

Програма психосоціальної допомоги, запропонована експертами НаУКМА, є комплексною та передбачає допомогу дитині на рівні сім’ї, спільноти, психологічного консультування та спеціалізованої психотерапевтичної допомоги.

Досвід роботи в умовах кризи – це досвід, який вимагає відкритості. Новий досвід у таких умовах сповнений знахідок, сумнівів і помилок. Ми не можемо навчитися працювати в кризі по книжках або посібниках, але ми можемо співвідносити своє переживання досвіду з тим, як це було в інших, знаходячи, можливо, додаткову точку опори в осмисленні того, що відбувається, в обміні досвідом із колегами. Текст стає місцем додаткового контейнера для тривоги і допомагає нам потроху рухатися далі [10].

Висновки. Обґрунтовані показники інформаційного та емоційного насилля в умовах соціогенної травматизації дозволяють із достатньою точністю виявити ризики та загрози для особистісної безпеки дитини, її психічного здоров’я, а отже актуальність пошуку ефективних стратегій формування стресостійкості. Стрес, якого нині зазнають діти, спричинений складними соціальними обставинами та подіями. Однак стрес – багатогранне явище, відповідно, і його наслідки також непередбачувані. Він може минути безслідно, а може стати причиною тривожного стану, нервового зриву, депресії, нервових розладів. Професійна психологічна підтримка фахівця психологічної служби дасть змогу розв’язати проблему, уникнувши її можливих негативних наслідків у майбутньому. Адекватність оцінки ситуації та власних ресурсів визначає інтенсивність реакцій, спрямованих особистістю на зміну компонентів стресової ситуації, зміну когнітивної репрезентації, ставлення, мотиваційної, вольової орієнтації, коупінгової поведінки, які здійснюються через провідну її функцію – когнітивно-феноменологічної перспективи та функції її окремих структурних компонентів, що зумовлюють рівень стресостійкості під час і після травматичних подій.

Питання стресостійкості та ефективних коупінг-стратегій є чи не найголовнішим чинником особистісного самовідновлення і самозбереження. Його значущість зростає в умовах травматичних історичних подій, та вимагає пошуку шляхів і форм фокусної та ефективної превентивної допомоги особливо дітям, в яких психічна травма може вплинути на весь подальший процес психічного розвитку.

Список використаної літератури:

1. Гвардини Р. Конец Нового времени // Вопросы философии.                      – 1990. – № 4. – С. 127-163.
2. Клименко О.Ю. Інституціоналізація соціального захисту дітей у кризових ситуаціях в українському суспільстві / О. Ю. Клименко : монографія. – Харків : ХДАК, 2015. – 400 с.
3. Корольчук М.С.,  Крайнюк В.М. Соціально-психологічне забезпечення діяльності в звичайних та екстремальних  умовах: Навчальний посібник для студентів ВНЗ. – К.: Ніка-Центр, 2009. – 580 с.
4. «КПТ не вчить людей «позитивно» думати // [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://neuronews.com.ua/page/kpt. – Назва з титул. екрану
5. Крайнюк В.М. Психогенні розлади як наслідок дії екстремальних умов на особистість В.М. Крайнюк // Актуальні проблеми психології : зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / за ред. С.Д. Максименка. – К., 2004. – Т. V. – Вип. 3. – С. 105–111.
6. Миколайчук М. Формування стресостійкості у дітей як превенція травматизації в ситуації емоційного та інформаційного насилля // Дитинство без насилля: суспільство, школа і сім’я на захисті прав дітей. Збірник матеріалів міжнародної конференції.                                                   – Тернопіль, 29-30.04.2014. – 802 с.
7. Ортега-і-Гассет Х. Бунт мас // Вибрані твори. – К.: Основи,                1994. – 420 с.
8. Особистість у кризових умовах та критичних ситуаціях життя: матеріали І Міжнародної науково-практичної  конференції (Суми, 19-20 лютого 2015 р.) / [за ред. : Кузікової С.Б., Щербакової  І.М. та ін.]. – Суми : Вид-во СумДПУ  імені А.С. Макаренка, 2015. – 300 с.
9. Подольська Є.А. Кризова свідомість: категоріальний аналіз та проблемне поле / Є.А. Подольська // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. – 12/2008. – N844: Соціологічні дослідження сучасного суспільства… . – С. 28-31.
10. Профілактика посттравматичних стресових розладів: психологічні аспекти. Методичний посібник / Упор. : Д.Д. Романовська, О.В. Ілащук. – Чернівці : Технодрук, 2014. – 133 с.
11. Silverman W. K. Evidence-based psychosocial treatments for children and adolescents exposed to traumatic events / Silverman W. K., Ortiz C. D., Viswesvaran C., Burns B. J., Kolko D. J., Putnam, F. W., Amaya-Jackson L. // Journal of Clinical Child and Adolescent Psychology,                                № 37, 2008, р.156 –183.
12.  Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М.: Политиздат,               1991. – 527 с.