Стаття "ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ МОТИВАЦІЇ ДО НАВЧАННЯ УЧНІВ ПТНЗ"

 Варьєва М.В.

викладач Бердянського економіко-гуманітарного

коледжу Бердянського державного педагогічного

        університету

м. Бердянськ

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ МОТИВАЦІЇ ДО НАВЧАННЯ УЧНІВ ПТНЗ

З МЕТОЮ ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТКУ

КОНКУРЕНТОЗДАТНОГО ФАХІВЦЯ

Анотація. В статті розглянуто актуальну проблему демотивації учнів закладів професійної освіти внаслідок духовної, інформаційної, мотиваційної  кризи та запропоновано декілька шляхів вирішення проблеми мотивації до навчання в системі ПТО.

Ключові слова: заклад професійної освіти (ПТНЗ), мотивація до навчання, ЗНО з української мови й літератури, освітня реформа, метод навчання - експеримент.

Основний виклад матеріалу. Чому сучасні учні системи ПТО не вміють вчитися, не вміють чекати і насилу витримують монотонні завдання. Стаття про виховання підлітків і подолання основних проблем у вихованні / навчанні. Зазначені як основні проблеми, так і шляхи їх вирішення. Я вчитель з багаторічним досвідом роботи з підлітками, батьками та викладачами. Вважаю, що наші діти стають слабкішими в багатьох аспектах, бачу зниження соціальної, емоційної та академічної активності у сучасної молоді. Завдяки навколишньому середовищу ми можемо зробити наш мозок «сильнішим» або «слабкішим». Я думаю, що, незважаючи на всі наші найкращі спонукання, ми, на жаль, розвиваємо мозок наших учнів у неправильному напрямку.

Сьогодні той час, коли багато підлітків категорично заявляють, що не хочуть вчитися зовсім, не люблять навчальний заклад – чи то школу, чи коледж. І це не тільки в нашій країні! Хто винний? Сім’я? Школа? Суспільство? Держава? Міністерство освіти і суспільство, педагоги і батьки бурхливо обговорюють зміни, що відбуваються в середній і старшій школі, профтехосвіті, вишах, нову реформу освіти, нові освітні перспективи, що витікають з цієї реформи.

Теперішнім випускникам ПТНЗ (другокурсникам чи третьокурсникам) потрібно писати ЗНО. Через ЗНО всі почали психувати, казати, що вони не здадуть, бо важко, скаржитися, що в них не вистачає часу… Але ми не повинні забувати, що всі у цьому світі проходять крізь випробування. І ми, і наші батьки колись проходили. Ми всі говоримо, що колись було легше здавати і вчитися, бо не було ЗНО. Але насправді їм колись було важче, тому що у них були і випускні, і вступні іспити. А ще раніше не було Інтернету. Учні не могли вибігти під час контрольної в туалет, аби пошукати в неті потрібну інфу. Для того, щоб написати реферат, вони годинами сиділи в бібліотеці, відчували холод і голод. А ще їм потрібно було переписувати і переписувати, писати і писати. Колись вчилися. Хоча… Може, тому і вчилися, що не було у них смартфонів і ніщо не забирало їхній час: ні соцмережі, ні інстаграми, ні один канал на ТВ. А тепер? Важко. Вконтакті, Інстаграм, Телеграм та інше. Підлітки не можуть уявити життя без прямокутника в кишені, нашпигованого різними додатками. Вони стали залежні. Підлітки переходять дорогу в навушниках і ще й тримають перед собою телефон і нічого не чують. Думаєте, готуються до ЗНО? Ні, там не тести. «Іграшки». Або ж звичайний приклад, коли підліток сидить в автобусі і слухає музику замість того, щоб повторити домашнє завдання або пройтись пішки. Хто йому не дає вчитися? Батьки? Вчителі? Соціум? Ні, прямокутничок. А потім нарікатиме, що тести були складні. А в житті все складно, якщо ти не готуєшся. Коли ж підготовлений, то не все так сумно. І ЗНО це також стосується. Для сучасної молоді вже настільки звичною справою є товктися до ночі в телефонах, що чого ж дивуватися, що немає часу на навчання. Нічне сидіння – то небезпечна річ. Бо коли ти вдень і маєш начебто час повчити тести, то хочеш спати. І ти знову стогнеш, що тобі важко готуватися до тестів. Але телефон – це також і хороша річ, якщо мудро її застосовувати. Наприклад, можна зателефонувати у будь-яку точку світу і не писати листи, щоб потім довго-предовго чекати відповіді. Цього в нас не було. Або сфоткати підручник. Або закачати якісь формули чи таблицю хімічних елементів. У нас не було такої можливості. Телефон може бути і одним із засобів підготовки до ЗНО – аби лиш ви його для цього використовували. Повернемося до ЗНО. Воно не страшне. Ви його здасте. Але… Якби підлітки трошки менше уваги приділяли телефонам і більше навчанню, то ми би не мали таких низьких результатів, як маємо, не слухали, що діти не хочуть вчитися, а хочуть гратися. В 17 років треба усвідомити, що ігри закінчилися. Адже ЗНО – це не якась там контрольна робота, до якої не підготувався, бо не мав часу – переписувався в чаті. ЗНО – це половина шляху до університету, від нього залежить подальше майбутнє дитини. Тому треба вийти з танчиків і почати долати життєві левели. В чому причина такого явища? Нові фактори впливу – доступність знань, багато розваг та інших відволікаючих видів діяльності, швидкі зміни всіх дискурсів, і як наслідок – поява покоління «дітей одного кліку». Причин, насправді, декілька:

1. Щось не те в інституті сім'ї – відсутність прикладу для наслідування в сім'ї, батьки проектують на своїх дітей свої негативні очікування по відношенню до школи.
2. У суспільстві немає такої цінності – відсутність в громадській думці зв'язку Вчення – Успіх – Щастя.
3. Криза системи освіти.
4. Загальна цивілізаційна, тобто мотиваційна криза в світі.
5. Щось ще.          [3, с.235]

По-перше, дітям має бути цікаво, і ключовим фактором тут є якість підготовки вчителів. Безумовно, сім’я є рушійним фактором. Якщо дитину та її освітні досягнення не підтримують в сім’ї, то у дитини може скластися уявлення, що це не є важливим. Звичайно кількість розваг поза школою, яких немає в школі, так само може впливати на бажання чи небажання вчитися. Щодо суспільства, – так. У нашому суспільстві немає такої цінності. Якщо, наприклад, в європейській спільноті або в Америці, або в Австралії – є прямий зв’язок між рівнем освіти людини й успіхом у її професії, її матеріальним станом, то у нас в Україні такого прямого зв’язку немає. Що потрібно робити для того, щоб змінити цю ситуацію? Ключовим фактором тут є якість підготовки вчителів. Вчитель повинен бути носієм цієї цікавості для учня. [4, с.10] У хлопчика чи дівчинки нестійкий тип характеру. Такі підлітки залежні, йдуть за оточенням. Інтересів, окрім як «потусуватися», у них немає. До того ж вони точно переживають кризу мотивації – стан, що у підлітків відзначається часто, але, на жаль, мало вивчено. Дитина зазвичай хоче того, чого хочуть і чекають від нього батьки. Йому важливо отримати схвалення мами і тата. У підлітковому віці ця мотивація замінюється власною. Тепер він повинен реалізувати те, що хоче сам. Але якщо батьківська мотивація вже відкинута, а власна ще не дозріла, підлітку нічого не хочеться, він робить те, що робить його найближче оточення: «Слідом за тим, хто покличе, живе», за компанію. [1, с.38]

Друга і основна причина, на мою думку, це те, що зміст навчання, як воно зараз є, не потрібний дітям. Те, що діти вивчають у школі чи ПТНЗ, – не має ніякого стосунку до їхнього реального життя. В основному підлітки займаються тим, що, можливо, їм було б потрібно для життя ще 100 років тому, але не зараз. Тут, мабуть, варто розглянути кілька аспектів. Перший – чи є для них актуальним те, що ми їм пропонуємо? Чи відповідає це їхнім інтересам, нахилам, потребам? Чи говорить вчитель про те, що є реально актуальним у світі, актуальному для них? Чи має сам викладач для себе відповідь на питання – навіщо він взагалі навчає тим чи іншим речам? Отже, молодому поколінню не підходить суть навчання. Очевидно, що як всі здорові особистості, вони пручаються процесу роботи над речами, які не мають для них сенсу.

Третя причина – їм так само не підходить форма роботи, – класно-урочна система і фіксований розклад з 6-8 уроків по 45 хвилин. Весь підлітковий організм опирається проти даного формату роботи. Якщо їм щось цікаве, то вони не мають можливості займатися цим довше. А якщо їм нецікаво, то вони знову ж таки, не мають можливості займатися цим менше, думаю, що методологічною основою нової школи повинен стати метод навчання через експеримент. Плюс право на помилку. Я експериментую і роблю якісь дії, які допомагають мені досліджувати цю проблему з різних сторін. А коли я помиляюся, я ставлю новий експеримент. Кажуть, у Едісона до того, як у нього вийшла діюча лампочка, була величезна кількість невдалих спроб. Але він йшов до своєї мети. Тому що йому було цікаво. Школа просто не може задовільняти нові потреби. Можливо, 200 років тому, коли школа була з 1 по 5 класи, і основною задачею школи була грамотність, щоб люди могли навчитись читати, писати, рахувати, вимірювати землю, зважувати, продавати, тобто отримати базові навики, – школа мала сенс. А зараз, коли так чи інакше, ми ці навики можемо здобувати незалежно від школи, вона просто стала непотрібною, як апендикс. Вона просто поступово відмирає, бо з якихось причин школа не може змінитися. Чому до неї немає достатньої уваги з точки зору політики, держави, щоб її знищити або радикально видозмінити?

Ще важливий аспект – 15-16-ти річні діти не будуть хотіти вчитися, якщо головне, що вони отримують – це чергова порція стресу. Одна з причин цього стресу – сама модель відносин, яка є авторитарною. Є викладач – дорослий, і є майже підлеглий – дитина. А діти зараз живуть вже в новому соціокультурному середовищі, де авторитарні відносини в цілому не дуже прийняті. Коли діти раптом потрапляють в таке авторитарне середовище, вони його заперечують набагато сильніше, ніж це було років 30 чи 50 років тому. Модель суспільних відносин змінилася, а навчальний заклад залишився музеєм, який законсервував модель ще 60-х – 70-х років XX століття. Ще один фактор стресу – той спосіб, в який впроваджується система оцінювання. Один з найбільш деструктивних факторів для мотивації учня — загроза стереотипного мислення. За цим стоїть страх неправильної відповіді. Стереотипне мислення — це уявлення, ніби є одна правильна відповідь, і я маю в неї влучити. [2, с.163] Придивіться уважно — дитина вже з найменшого віку дивиться на вас, коли ви ставите питання, і шукає, а яка відповідь вам підійде, потішить вас. Так відбувається тому, що приймаються тільки правильні відповіді. Не суб’єктивні, не будь-які відповіді, а тільки правильні.

Я би ще раз повернулася до питання сенсу освіти. Це питання адресувала б вчителю, навчальному закладу, системі освіти. Яка мета – навіщо ви навчаєте дітей тим чи іншим речам? Доки ми не матимемо досить якісної відповіді на це питання, завжди будемо сперечатися про способи навчання, більш чи менш вдалі, про методики, про підручники, обладнання і так далі. Але поки ми не можемо дати якісну відповідь, яка створить якісну мотивацію – довгострокову мотивацію в учнів. У складному інформаційно насиченому світі завдання вчителя — навчити дитину відсівати, фільтрувати інформацію, відрізняти брехню від істини, аналізувати, систематизувати, шукати, націлювати увагу в потрібному напрямку. Інакше пересичена інформаційним потоком дитина пізнавати нове не захоче, так само, як дитина, наївшись цукерок, не їстиме супу. І це ще одна причина браку мотивації до навчання. Ситу дитину неможливо нагодувати навіть смачною і корисною їжею. Критика з боку дорослих — іще одна причина падіння мотивації. Зазвичай вона супроводжується ще й бажанням дорослих зробити все не разом із учнем, а замість нього. Для дитини це сигнал: ти сам не впораєшся, ти не здатен, кинь це діло! Де тут узятися здоровій мотивації? Тому треба заохочувати в дитині самостійність, допомагати тільки тоді, коли вона сама про це попросить, хвалити за успіхи. Хвалити теж треба вміти правильно. Недостатньо просто сказати: "Молодець!" Коли ви хвалите роботу, учень має відчути, що ви не просто дивитеся на неї, а й бачите те, що зображено. Важливо зазначити деталі, які ви розглянули, розпитати, що там намальовано, зроблено, тоді йому буде очевидна ваша зацікавленість, і він бажатиме повторити цей приємний досвід. Ще одна улюблена фішка батьків — це бажання клонувати себе в дитині, нав'язуючи чаду свої уявлення про його майбутнє, часто реалізуючи свої незбутні мрії і сподівання. Але ж дитина не ваша поліпшена копія, а окрема особистість з іншими потребами, талантами й бажаннями, і ваші спроби зліпити з неї «свою мрію» можуть стати якщо не трагічними, то цілком реальними розчаруваннями. Ніщо так не демотивує людину, як виконання чужої мрії. У ситуації пошуку покликання молодій людині важливо надати свободу, дозволяючи їй змінювати свої уподобання, шукати себе в різних формах і різновидах діяльності, не забороняючи змінювати свої захоплення, довіряючи її вибору. Саме так простіше надалі визначитися з професією, ніж, закінчивши музичну школу, навіки забути про піаніно і викреслити з пам'яті нотну грамоту. Часто батьки в останній розпачливій спробі мотивувати дитину вчитися вдаються до грошової винагороди. Зізнаюся, всі такі випадки, які мені знайомі з практики, закінчилися повним провалом. Гроші — справді сильний і потужний мотиватор, але тільки тоді, коли людина вміє ними розпоряджатися. До того ж критерії плати за оцінки дуже сумнівні. В одній сім'ї мати сформувала дитині домашній «банківський рахунок»: виділяла на нього гроші за високі оцінки й знімала за низькі. Через якийсь час дитина зайшла в «глибокий мінус» і геть втратила інтерес до цієї гри, як, утім, і до навчання, адже віддавати борг їй просто було нічим. І батькам мотивувати теж уже було нічим. Вибір платити чи не платити — за вами, але чи робитиме потім ваша дитина щось для вас безплатно, якщо вона вчиться для вас за гроші? Сподіваюся, бити дитину за оцінки вам не спаде на думку… Важливо знати, що порівняння дитини з іншими дітьми, висміювання, некоректні висловлення на її адресу і на адресу її діяльності, придушення особистості, звинувачення, погрози, побої — погані помічники в мотивації дитини вчитися. Отже, що ж мотивує дитину до навчання?

Висновки. Своєчасний початок навчального процесу, відповідно до фізичного й психологічного віку. Адекватні навчальні навантаження і вимоги до дитини. Адекватна оцінка її успіхів і промахів. Фіксація на успіхах. Навчання дитини як навчатися, даючи їй правильні схеми й методи здобування знань, відповідність методів її віку й потребам. Повага до навчального закладу, вчителя, навчального процесу. Своєчасне заохочення і похвала в разі удачі, підтримка й допомога при невдачі. Сприятлива обстановка в сім'ї, однакові вимоги й методи виховання, довірча атмосфера в родині. Контроль і режим дня, привчання до самоконтролю. Якщо ви бачите в дитині особистість, вірите в її сили й підтримуєте у важкі хвилини, це завжди принесе свої плоди, і ви будете нею пишатися. Насамкінець, декілька порад:

1. Не бійтеся встановлювати рамки. Діти потребують них, щоб вирости щасливими і здоровими. Складіть розклад прийому їжі, часу сну і часу для ґаджетів. Думайте про те, що добре для дітей, а не про те, чого вони хочуть або не хочуть. Пізніше вони скажуть вам спасибі за це. Виховання – важка робота. Ви повинні бути креативним, щоб змусити їх робити те, що добре для них, хоча більшу частину часу це буде повна протилежність тому, чого їм хочеться. Підліткам потрібні сніданок і поживна їжа. Їм необхідно гуляти на вулиці і лягати спати вчасно, щоб на наступний день прийти готовими вчитися. Перетворіть те, що їм не подобається робити, в веселощі, в емоційно-стимулюючу гру.

2. Обмежте доступ до ґаджетів і відновіть емоційну близькість з дітьми. Подаруйте їм квіти, посміхніться, залоскочіть їх, покладіть записку в рюкзак або під подушку, здивуйте, витягнувши на обід зі школи, танцюйте разом, плазуйте разом, бийтеся на подушках. Влаштовуйте сімейні вечері, грайте в настільні ігри, вирушайте на прогулянку разом на велосипедах і гуляйте з ліхтариком ввечері.

3. Навчіть їх чекати! Нудьгувати – це нормально, це перший крок до творчості. Поступово збільшуйте час очікування між «я хочу» і «я отримую». Намагайтеся не використовувати ґаджети в машині і ресторанах і навчіть дітей чекати, розмовляючи або граючи. Обмежте постійні перекуси.

4. Вчителі й батьки, навчіть своїх учнів виконувати монотонну роботу, оскільки це основа для майбутньої працездатності. Складати речі, прибирати, вішати одяг, розпаковувати продукти, заправляти ліжко. Будьте креативними. Зробіть ці обов'язки веселими, щоб мозок асоціював їх з чимось позитивним.

5. Навчіть їх соціальним навичкам: ділитися, вміти програвати і вигравати, хвалити інших, говорити «спасибі» і «будь ласка».

Виходячи з мого досвіду роботи вчителем, можу сказати, що учні міняються в той момент, коли батьки змінюють свої підходи до виховання. Допоможіть своїм дітям досягти успіху в житті, бути конкурентоздатними на ринку праці шляхом навчання і тренування їх мозку, поки не стало пізно.

ЛІТЕРАТУРА

1. Мартиненко Ю. Пізнай себе/ Ю.Мартиненко// Шкільний психолог. – 2009. №4. – с.36-40
2. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — Київ: Ірпінь: Перун, 2005. — 172 с
3. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2005. – 448 с. (Альма-матер)

4. Стойчик Т.І. Конкурентоздатність фахівців: результати експериментальної роботи / Т. І. Стойчик // Професійно-технічна освіта. — 2017. — № 1. 1