Стаття "Система логопедичного дослідження стану усного мовлення молодших школярів із дисграфією".

СИСТЕМА ЛОГОПЕДИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ УСНОГО МОВЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ІЗ ДИСГРАФІЄЮ

Симптоматика недорозвитку усного мовлення в учнів молодших класів вивчається, насамперед, у процесі індивідуального обстеження дітей і співвідноситься з якістю їх писемного мовлення на предмет наявності чи відсутності дисграфії з наступною кваліфікацією її виду.

Дисграфія розглядається з точки зору сформованості в дитини тих операцій, якінеобхідні для оволодіння грамотою, тобто фонетичним принципом письма[1].

Аналіз теоретико – методичної літератури з досліджуваної проблеми з даної теми дав змогу провести змістову та організаційну складові, відповідно до етапів експериментального дослідження, мета якого полягає у виявленні порушень усногомовлення в учнів 2–3–х класів та ретельному аналізі патологічних механізмів, що лежать в їх основі;  у дослідженні якості сформованості навичок писемного мовлення у дітей експериментальної групи з порушеннями усного мовлення, категоризації допущених дисграфічних помилок, їх кількісного та якісного аналізу; в проведенні логопедичної корекції усного мовлення дітей експериментальної групи та усунення дисграфічних помилок, обумовлених первинним дефектом, наданні методичних рекомендацій вчителям початкових класів та батькам для досягнення позитивної динаміки й підвищення ефективності подолання порушень письма у молодших школярів на основі узагальнень за результатами експерименту.

В процесі виявлення порушень усного мовлення в учнів 2 – 3 х класів використовуються методики обстеження звуковимовита методики обстеження усного мовлення при відтворенні та самостійному складанні речень, текстів (Ф. Ф. Рау, М. Ф. Фомічова, Т. Б. Філічева, Г. В. Чиркіна, Р. Є. Левіна, Е. М. Мастюкова, Т. А. Ткаченко та ін.)[2].

Методичні прийоми, методики обстеження звуковимови, дають змогу проаналізувати правильність чи порушення вимови звуку: відсутність, заміна, спотворення, визначає кількість і характер порушених груп звуків, визначає стабільність чи відсутність стабільності порушення звуковимови.

Методичні прийоми, методики обстеження усного мовлення при відтворенні та самостійному складанні речень, дають змогу детальнопроаналізувати обсяг висловлювання, здатності учня до планування висловлювання, змістову цілісність висловлювання, характер мовного оформлення, аналіз  розуміння усного мовлення.

Здійснивши аналіз діагностування мовленнєвих порушень, логопед перевіряє стан сформованості усного мовлення учнів: вимову голосних і приголосних звуків, звертає особливу увагу на заміну і плутання звуків, складову структуру слова, правильність наголошення слова.

Для детального логопедичногоо бстеження розглядається стан фонематичного слуху, обстеженняз вукового аналізу і обстеження стану фонематичного сприйманнята уявлення, стан звуковимови[3].

В процесі обстеження фонематичного слуху молодших школярів детально досліджується сприймання опозиційних фонем (шиплячих і свистячих, дзвінких і глухих, Р і Л) на слух, потім диференціація звуків серед звукового ряду, у складах та у словах.

В процесі обстеження звукового аналізу і синтезу молодших школярів досліджується здатність дитини аналізувати і синтезувати звуки в словах, досліджується, чи чує дитина звуки в слові, чи аналізує їх, чи визначає складові слова, спільний звук условах, порядок звуків, складів, слів.

Обстеження стану фонематичного сприймання та уявлення передбачає визначання здатності учня диференціювати звуки на предмет: м'які – тверді, дзвінкі – глухі, свистячі – шиплячі та інші.

Обстеження звуковимови передбачає визначення стану оволодіння навичками вимовляння голосних та приголосних звуків в різних позиціях складу слів, що мають різноманітну складову структуру.

Розкривши та обґрунтувавши зміст та послідовність експериментального дослідження особливостей усного мовлення молодших школярів, проводиться дослідження якості сформованості навичок писемного мовлення у дітей експериментальної групи з порушеннями усного мовленняза методикоюІншакової О. Б. й за допомогою слухового диктанту[2].

Порушення писемного мовлення є проявом недорозвинення фонематичного сприйняття – зниженою здібністю дітей з нормальним фізіологічним слухом сприймати звуки, що становлять систему фонем рідної мови. Недорозвиненість фонетико – фонематичного компоненту усного мовлення призводить надалі до специфічної несформованості процесів писемного мовлення. Для дітей з фонетико – фонематичним недорозвитком характерні порушення вимови та сприймання мовлення.

Діагностування стану усного та писемного мовлення учнів, в дітей експериментальної групи, дало змогу  виявитинесформованість здатності до фонематичного аналізу і синтезу, просторових уявлень, слухової і артикуляторної диференціації звуків мовлення, порушення уваги, пам'яті, емоційно – вольової сфери. Це призводить, в свою чергу, до порушень окремих операцій письма і писемного мовлення взагалі, до дисграфії.

Класифікація дисграфій, виявлених у дітей здійснюється на основі різних критеріїв: з урахуванням порушення роботи аналізаторів, розладу (несформованості) психічних функцій, несформованості операцій письма, за О. А. Токаревою, яка виділяє 3 види дисграфії: акустичну, моторну, оптичну[8].

Основна увага приділяється акустичній дисграфії, для якої характерна недиференційованність слухового сприйняття, недостатній розвиток звукового аналізу й синтезу. Частими є змішування й пропуски, заміналітер, щопозначають звуки, подібні за артикуляцією та звучанням, а такожвідображення на письмінеправильноївимовизвуків.

Симптомами дисграфії прийнято вважати стійкі помилки в письмових роботах дітей шкільного віку, які не пов’язані з незнанням або невмінням застосовувати орфографічні правила. Характеризуючи помилки при дисграфії, в нашому дослідженні було виявлено, що вони безпосередньо повязані з несформованістю лексико – граматичної сторони мовлення, неповноцінною здатністю дітей диференціювати фонеми на слух, аналізувати речення, здійснювати складовий і фонематичний аналіз та синтез[4].

Дослідження за даною темою виявило поєднання різних видів дисграфії. Найчастіше в учнів експериментальної групи зустрічається поєднання дисграфії на грунті порушення мовного аналізу і синтезу з аграматичноюдисграфією. Ці види дисграфії обумовлені недорозвиненням мовного аналізу і синтезу, лексико –граматичної будови мови, стану звуко– буквених асоціацій і графічних образів букв, а також недорозвиненням фонематичного сприйняття. Діти відчували труднощі при визначенні кількості звуків і складів у слові, при визначенні кількості, послідовності і місця слова в реченні.

Дослідження дозволило визначити, що писемне мовлення тісно пов'язане з усним мовленням і здійснюється лише на основі достатньо високого рівня його розвитку.

Узагальнюючи опрацьований матеріал з даної проблеми, нами було узагальнено і запропоновано наступні напрями корекційно– логопедичної роботи:

1. При корекції дисграфії на ґрунті порушення фонемного розпізнавання, або акустичного – удосконалення фонематичної диференціації звуків мови і засвоєння правильного буквеного позначення на письмі;

2. При корекції акустико – артикуляторноїдисграфії– корекція дефектів звуковимови і вдосконалення фонематичної диференціації звуків, засвоєння їх правильного буквеного позначення на письмі;

3. При корекції дисграфії на ґрунті несформованості мовного аналізу і синтезу – вдосконалення досвіду довільного мовного аналізу і синтезу, здатності відтворювати на письмі складову структуру слів і структуру речень;

4. При корекції аграматичноїдисграфії– вдосконалення синтаксичних і морфологічних узагальнень, морфологічного аналізу складу слова;

5. При корекції оптичної дисграфії– вдосконалення зорового сприйняття, пам'яті; просторових уявлень; зорового аналізу і синтезу; уточнення мовного позначення просторових співвідношень.

В результаті проведення корекційної логопедичної роботи з усуненнядисграфії та роботи над усним мовленням учнів, виявлено позитивну тенденцію до покращення мовлення учнів та значне зменшення допущених помилок на контрольному етапі дослідження. Це дає змогу стверджувати, що розроблена і апробована система вправ та завдань є ефективною та має позитивний результат.

Література

1. Шеремет М. К. Логопедія : підручник / М. К. Шеремет, В. В. Тарасун, С. Ю. Конопляста, В. О. Кондратенко, Н. В. Чередніченко, І. С. Марченко, В. В. Тищенко, І. В. Мартиненко, О. Ю. Ромась. – 2-ге вид., переробл. та доповн. – К. : Слово, 2010. – 665 c.2. Левченко И. М. Психолого–педагогическая діагностика / И. М. Левченко, С. Д. Забрамная. – М., 2005.3. Марченко І. С. Спеціальна методика розвитку мовлення: логопед.робота з корекції порушень мовлення у дошкільників: навч. посіб. для студ. вищ. пед. навч. закл. / І. С.Марченко.– 3-є вид., перероб. і допов. – Київ: Слово, 2015. – 307 с.  4.Онуфрієнко О. П. Попередження дисграфії в учнів загальноосвітньої школи / О.П. Онуфрієнко // Логопед. – 2013. – № 1. – 47 с.