Стаття "Соціалізація шляхом трудової реабілітації"

Стаття

«Соціалізація шляхом трудової реабілітації»

Олена Анатоліївна Сосонна, вихователь        КЗ «Богодухівський СНВК» Харківської обласної ради

Значна частина дітей  з особливостями психофізичного розвитку, розумово відсталих (в тому числі і дітей сиріт), після закінчення спеціального закладу, виявляється непідготовленою до інтеграції у сучасне соціально-економічне життя. Разом з тим, результати педагогічних спостережень та практика свідчать про те, що дитина, яка має дефект розвитку, може при відповідних умовах стати самостійним членом суспільства і самодостатньою особистістю.

Поняття «Соціалізація» - це цілеспрямована активність фахівців з метою підготовки дітей з особливими потребами до продуктивного і повноцінного життя шляхом спеціально організованого навчання, виховання та створення для цього оптимальних умов. Названий вид діяльності вимагає від фахівців глибоких професійних знань, високих морально-етичних якостей і, обов’язково, упевненості в тому, що дитина, обтяжена дефектом розвитку, може стати повноцінним членом суспільства.

Соціальна реабілітація передбачає зміни, які б дали можливості дитині для повноцінного функціонування у суспільстві. Важливо, що такі підходи торкаються не лише окремо індивіда або суспільства, а характеризують їх взаємозв’язок.

Суттєва роль у процесі соціалізації дітей сиріт з особливими потребами психофізичного розвитку шляхом трудової реабілітації в умовах шкіл-інтернатів належить трудовому вихованню. Воно являє собою систему виховного виливу, що передбачає залучення розумово відсталих дітей у процес трудової діяльності з метою формування у них позитивного ставлення до праці, до людей праці, здійснення корекції, компенсації порушень розумового та фізичного розвитку, вироблення навичок загальної трудової культури, озброєння трудовими уміннями та навичками, готовністю виконувати повсякденну працю, утримування в належному стані робочих місць та інструменту, вироблення навичок попередньої підготовки до виконання трудових завдань, бережливого відношення до різного роду матеріалів, їх економії.

Завдання трудової реабілітації у дітей з особливими потребами в умовах школи інтернату полягає у формуванні позитивного ставлення до праці, виконання суспільно корисних справ, виховання відповідальності за виконану роботу, бережливості, уміння працювати у колективі.

Метою соціалізації дітей у процесі трудової реабілітації є підготовка їх до самостійного виконання доступної кваліфікованої праці в умовах сучасного виробництва, участі у суспільно корисній, обслуговуючій, продуктивній праці, готовності включатися у трудову діяльність. Робота вихователя з дітьми у школі інтернаті охоплює різні види трудової діяльності: певні сторони виробничого навчання, вся побутова сфера, суспільно корисна праця. Всі ці види праці тісно пов’язані між собою, але кожен з них має свої відмінності.

Так, у процесі виробничого навчання вихованці реалізують знання на практиці, вчяться планувати і організовувати власну діяльність, бути самостійними і відповідальними, що необхідно їм для саморозвитку і подальшої трудової діяльності.

Побутова праця є однією з найбільш простих, обов’язкових але дуже важливих видів, з яким діти і вихователі стикаються щоденно (особиста гігієна, одяг та взуття, культура поведінки у різних сферах, самообслуговування у побуті, прибирання житлових приміщень та прилеглих територій, зв’язок, медична допомога, планування власного бюджету, самостійна закупівля продуктів і необхідних товарів, приготування їжі і здорове харчування, профорієнтаційне спрямування у праці). Перераховані напрямки роботи сприяють підвищенню загального розвитку дітей, формуванню у них знань, умінь та навичок, які допомагають соціальній адаптації, практичній підготовці до самостійного життя та праці в умовах сучасного виробництва.

Організація суспільно корисної праці має враховувати раціональний розподіл фізичних навантажень та особливості розвитку вихованців. Різнобічний зміст суспільно корисної праці дає вихованцям можливість набути позитивних морально-вольових якостей, які допоможуть їм бути впевненими і стабільними у самостійному житті:

• спостережливості - уміння підмічати суттєве;
• настирливості - подолання труднощів;
• посидючості уміння та намагання доводити почату справу до кінця;
• допитливості - бажання пізнавати щось нове;
• вимогливості до себе - добросовісне виконання поставлених завдань, бажання знайти раціональні засоби їх виконання;
• вміння орієнтуватись у складних ситуаціях і обов’язково знаходити вихід;
• вміння максимально швидко продуктивно і самостійно адаптуватись на нових робочих місцях, мати орієнтир у соціумі;

Чим глибше наші вихованці розуміють та усвідомлюють необхідність і корисність своєї праці, тим стійкішими будуть їхні переконання про необхідність працювати у сфері сільськогосподарського виробництва. А чіткість і сформованість навичок виконання побутових моментів самообслуговування і ведення побуту в цілому (особливо для груп училища) є індикатором їх майбутньої соціалізації шляхом трудової реабілітації.

Сам процес трудової реабілітації має бути усвідомленим, відповідно регульованим. Здійснення будь-якої праці передбачає такі етапи: аналіз, планування, організацію, практичне виконання, контроль, оцінку. Наскільки важлива поетапність у будь-якій роботі, наші діти і ми усвідомлюємо під час перебування їх у кімнаті самостійного проживання. Це ніби дуже просто, але водночас дуже важливо. Планування і організація господарсько-побутової праці у наших дітей викликає значні труднощі, тому цього їх треба обов’язково спеціально вчити. Планування враховує поетапність роботи, про яку говорилось раніше. І де, насамперед, вміння визначати раціональний спосіб діяльності, передбачувати ситуацію на крок вперед, вміння по думки виділити головне і першочергове, прорахувати всі моменти процесу, орієнтуватись на зразок, мати уявлення кінцевого результату, тощо... Правильне планування та змістовний аналіз - основа ефективності виконання поставленого завдання. Організація діяльності передбачає створення відповідних умов, підбір необхідних засобів, інструментів, обладнання тощо.

Наприклад, під час такого виховного спрямування як «Прання особистих речей» вихованці не просто мають попрати свої речі, а посортувати їх, визначитись з температурою води, правильно і економно використовувати роду, дібрати пральні засоби, правильно полоскати, розвішувати, бо саме чітка послідовність роботи готує їх до самостійного життя. Після закінчення будь - якої практичної роботи кожен вихованець має проаналізувати її, порівняти реальний результат з очікуваним і дати оцінку своїй роботі.

Якщо в деяких дітей певні ситуації викликають труднощі, то не можна забирати у них надію на позивний результат, ображати їх, бо це може спричинити негативне ставлення до виконання будь-якої праці, відбити бажання працювати над власними помилками. Доцільно повертатись до проблемних моментів кілька разів, підбадьорювати, давати надію на позитив, залучити до допомоги учнівський колектив і обов’язково допомогти особисто.

У своїй практиці використовую такі методи, якими можна розвивати ініціативи в дітей, бажання самостійно надавати допомогу, приносити користь і бути потрібними. Під час практичного виконання завдань намагаюсь, щоб кожен вихованець виконав завдання до кінця. При необхідності обов’язково надаю індивідуальну допомогу: виконуємо певну операцію чи вид робіт разом, а вербальну допомогу надаю у вигляді повторення інструкції, пояснення, запитань різної міри узагальнення, підказки, вказівки.

Визнано, що особистий вид допомоги на певному етапі роботи для дітей із вадами розумового розвитку є необхідною умовою виконання практичного завдання, його завершення. Цей вид допомоги найрезультативніший, найдоступніший і зрозумілий для них, але недостатній для формування повноцінної діяльності.

У дітей, що приходять до шкіл-інтернаті в, відсутні потреби в акуратному і точному виконанні завдання. У цієї категорії дітей немає адекватної самооцінки власної праці, сформованих і стійких навичок самообслуговування, практики ведення побуту... З огляду на це, необхідно привчати їх до контролю своєї діяльності від початку до закінчення. Вчити давати оцінку не лише кінцевому результату роботи, але й виконанню кожної операції, вмінню помічати свої помилки і аналізувати їх. Але основою адекватної самооцінки дітей є оцінка результатів якості трудової діяльності педагогом - за критеріями та вимогами, зрозумілими дитині. Особливу увагу звертайте на затрачений час. Самоконтроль - це один із аспектів діяльності, спрямованої на виявлення та усунення помилок у діях.

Вищесказане доводить, щоб досягти успіхів у соціалізації дітей сиріт з особливостями психофізичного розвитку шляхом трудової реабілітації, необхідно в процесі їхньої діяльності створювати оптимальні умови для розвитку зазначених якостей. Доцільно проводити цілеспрямовану роботу по організації різнопланової діяльності (виробниче навчання, суспільно корисна праця, соціально побутові види робіт), через усвідомлення мети й характеру праці та умов її виконання. Працювати у напрямку підвищення морально - етичних показників, розвивати емоційно-вольову сферу, напрацьовувати навички свідомого і самостійного орієнтування у соціумі; дотримуватись правил свідомої безпечної поведінки.

Організовуючи різноманітні види діяльності, необхідно формувати  у вихованців позитивне ставлення до будь-якої праці за допомогою переконань, мотивації,   корекційно  спрямованих завдань, створюючи умови для  виховання колективізму, працьовитості, сумлінності, цілеспрямованості, дисциплінованості.

В кінцевому результаті соціалізація шляхом трудової реабілітації, особливо в плані корекції недоліків якостей особистості розумово відсталих дітей, направлена на те, щоб підготувати вихованців до самостійного життя, усвідомленої праці, адаптації у соціумі. І звершити хочу словами видатного українського педагога Василя Олексійовича Сухомлинського, який зазначив, що «дитина повинна на власному досвіді зрозуміти, що без праці неможливе життя, що праця має нести суспільне значення». Це одна із передумов трудової діяльності, від якої в значній мірі залежить життєва компетентність вихованців допоміжної школи.