Стаття "Соціально-педагогічна робота з деліквентними підлітками"

Про матеріал

У даній статті зазначено роль технології соціальної адаптації, які включають: передбачення результатів виховання; засоби діагностики, методи педагогічного впливу; критерії вибору методів при роботі з дітьми, що мають деліквентну поведінку.

Перегляд файлу

Соціально-педагогічна робота з деліквентними підлітками

Підлітковий вік, серед періодів життя людини, є одним із найважчих та найкритичніших періодів становлення людини як біологічного виду і як особистості. Цей вік нестабільний, ранимий, важкий, і виявляється, що він більше ніж інші періоди життя залежить від реальностей середовища. Цей вік характеризується численними соматичними, психічними та соціальними змінами.

Специфічним для підліткового віку є прагнення якнайшвидше завоювати статус дорослої людини, досягти самостійності та незалежності. Ця установка може реалізуватись як позитивним так і негативним чином. Підлітків приваблюють такі найпростіше засвоювані атрибути дорослості, як паління, вживання спиртних напоїв, нецензурна мова, бродяжництво, вживання наркотичних засобів. Швидко і легко підлітки вивчають "заборонені" прийоми психологічного захисту і нападок, які зустрічаються у дорослої людини: витіснення неприємних уявлень про наслідки своїх дій, хитрість, обман, відкритий негатив, демонстрація фізичної сили, агресивність, грубість, погрози, шантаж.

Відчуваючи себе дорослим і оцінюючи свої відносини з навколишнім світом, підліток не завжди може змиритися зі своїм залежним становищем тому психологічно зрозуміла у цьому плані негативна реакція на заборони й обмеження.

Головний зміст підліткового віку складає його перехід від дитинства до дорослості. Цей перехід підрозділяється на два етапи: підлітковий вік і юність, до досягнення повноліття (15-18 років).

Вікові завдання для підліткового віку:

  • – природно-культурні (завершення фізичного та статевого розвитку, гармонізація систем організму);
  • – соціально-культурні (оволодіння програмою навчального закладу, визначення ціннісних орієнтацій у професійній та позапрофесійній сферах, вибір подальшого життєвого шляху, подолання ставлення до людини як до засобу й формування ставлення до неї як до мети, оволодіння ефективною взаємодією з оточуючими особами своєї та іншої статі, іншого віку, самореалізація через самоствердження в сутнісному та зовнішньому планах);
  • – соціально-психологічні (гармонізація "образу Я", розвиток рефлексії, подолання маргінальності між підлітковим і дорослим станом, гармонізація прагнень "бути як усі" і "бути не як усі").

Провідні інститути й агенти соціалізації: родина, навчальні заклади, мікросоціум, суспільство однолітків, референтні групи, друг, подруга, відео і телебачення.

Особливості спілкування: предмет спілкування – людина як суб'єкт відносин: з дорослими – падіння інтенсивності й вірогідності поряд із прагненням до спілкування на рівних; з однолітками – сполучення широких приятельських стосунків, контактів із глибокими дружніми стосунками у вузьких групах, пошуки спілкування з особами іншої статі.

Небезпеки: антисоціальна родина, пияцтво, наркоманія, педагогічні помилки батьків і вчителів, убогість, проституція, згвалтування, самотність, суїцид, утрата перспективи, фізичні травми, маргінальність, цькування однолітків, залучення в злочинні групи [144].

Зважаючи на поширення в сучасному суспільстві багатьох з вищеназваних проблем, у наш час з'явилися такі поняття по відношенню до сучасних підлітків, як "діти групи ризику" та "важкі підлітки". До цих категорій відносять дітей з відхиленнями в моральному розвитку, акцентуаціями характеру, з порушеннями, відхиленнями в поведінці.

Ще з раннього дитинства можуть проявлятися негативні риси (жорстокість, агресивність, егоцентризм). З віком ознаки цих негативних рис змінюються, але стійкість зберігається. У підлітків з'являються специфічні поведінкові реакції, що складають специфічний підлітковий комплекс:

  • – реакція емансипації (крайній ступінь – бродяжництво);
  • – реакція групування з однолітками (формування власної субкультури);
  • – реакція захоплення (хобі).

Реакція емансипації. Ця реакція є типом поведінки, за допомогою якої підліток прагне вивільнятися з-під опіки дорослих, їх контролю, заступництва. Потреба вивільнятися пов'язана з боротьбою за самостійність, за ствердження себе як особи. Реакція може виявлятися у відмові від виконання загальноприйнятих норм, правил поведінки, знеціненні етичних і духовних ідеалів старшого покоління.

Реакція групування з однолітками. Підліткам властиве інстинктивне тяжіння до об'єднання, до групування з однолітками, де виробляються і випробовуються навики соціальної взаємодії, уміння підкорятися колективній дисципліні, уміння завойовувати авторитет і зайняти бажаний статус. У групі однолітків ефективніше відпрацьовується самооцінка підлітка. Він дорожить думкою однолітків, віддаючи перевагу їх суспільству, а не суспільству дорослих, критику яких він відкидає.

Реакція захоплення. Для підліткового віку захоплення (хобі) складає дуже характерну особливість. Захоплення необхідні для становлення особи підлітка, оскільки завдяки захопленням формуються схильності, інтереси, індивідуальні здібності підлітків.

Особливе місце в підліткових проблемах посідають явища дезадаптації та девіацій.

У дослідницькій літературі перераховується декілька чинників, що впливають на процес дезадаптації підлітків: спадковість (психофізична, соціальна, соціокультурна), психолого-педагогічний чинник (дефекти шкільного і сімейного виховання), соціальний чинник (соціальні і соціально-економічні умови функціонування суспільства), соціальна діяльність самого індивіда, тобто активно-виборче відношення до норм і цінностей свого оточення, його дії, а також особисті ціннісні орієнтації і здатність до саморегулювання свого оточення.

Девіації в підлітковому та юнацькому віці виникають і як відповідь на неспроможність особистості реалізувати свої особистісні тенденції до самоактуалізації. Тому профілактика та подолання девіацій можливі шляхом навчання людини способів самореалізації сприятиме психологічному благополуччю молодої людини. Соціалізація полягає у засвоєнні індивідом соціального досвіду у вигляді норм, видів діяльності, форм спілкування та переведення цього досвіду у внутрішні, власні регулятори активності. До цих регуляторів належать мотиви, звички, настанови, стереотипи. Метою соціалізації є забезпечення включення особистості у соціальне середовище, створення умов для реалізації її психологічного потенціалу, спонукання до саморозвитку. У процесі соціалізації неповнолітній проходить через життєві кризи, накопичення протиріч. Наслідком цього є виникнення несприятливих психологічних новоутворень, що оформлюються у риси, властивості особистості. Це жорстокість, цинізм, брутальність, нігілізм, зухвалість. Підлітки, які мають ці властивості називаються "важкими" [159].

"Важкі підлітки" (які не вміють вирішувати свої проблеми соціально прийнятним чином) поділяються на дві групи:

  • – фрустровані підлітки – їм властиві стійкість форми саморуйнівної поведінки небезпечної для їх здоров'я (алкоголізм, наркотики), духовного розвитку, факту існування (сексуальні стосунки, домашні крадіжки), схильність до суїциду, відсутність смислу життя тощо;
  • – підлітки-деліквенти, постійно балансуючі межі дозволеного і протиправного.

Для "важких підлітків" може бути характерна девіантна або деліквентна поведінка.

Девіантна поведінка – це система вчинків або окремі вчинки, протиставлені прийнятим в суспільстві правилам, моральним нормам. Серед неповнолітніх вона проявляється зловживанням спиртними напоями, наркоманією, агресивними проявами, суїцидальними тенденціями та психічними вадами.

Делінквентна поведінка визначається порушенням суспільних норм поведінки: хуліганством, крадіжками, дрібними правопорушеннями. На відміну від девіантної, делінквентна поведінка характеризується негативними проявами, що направлені більше на оточення, ніж на себе. Делінквентна поведінка в цілому охоплює більш широкий спектр учинків, ніж ті, що прямо переслідуються законом. Так, багато різних форм поведінки можуть зазнавати соціального осуду чи заперечення, навіть якщо поведінка не є специфічно протиправною – прикладами такого є нецензурна лайка, підтримка "поганої компанії", звичка не з'являтися в обумовлений час і безпробудне пияцтво [159].

У таких випадках потрібна допомога дитині з боку батьків, значущих дорослих, психологів, педагогів, соціальних працівників у розкритті особистісних можливостей, усвідомленні всіх проявів особистісного "Я", зняття настанов, що обмежують розвиток, дозволить дитині знайти своє місце в житті, зробити спілкування гуманнішим. Робити це треба не тільки закликами до цього (розповідь, бесіда, лекція), але й засобами практичної психології.

Враховуючи характер загальних закономірностей процесу соціальної роботи з підлітками, вікові ознаки розвитку підлітків, А.Й. Капська зазначає принципи, які диктують стратегію використання різних форм, методів і засобів соціальної роботи із неповнолітніми:

  • – принцип інтеграції – у процесі стимулювання фактора саморегуляції життєдіяльності індивіда реалізується ідея єдності та взаємної оптимізації, кожний крок у розвитку підлітка повинен бути опосередкованим навчанням, вихованням, які здійснюються відносно до природно-соціологічних і соціально-психологічних закономірностей розвитку особистості;
  • – принцип системності – проектування педагогічного процесу відбувається таким чином, що дає можливість своєчасно виявити потенційні конфлікти "збою" у розвитку педагогічних процесів;
  • – принцип об'єктивної позиції у взаємодії з підлітками;
  • – принцип активності – створення розвиваючо-виховного середовища;
  • – принцип стабільності – динамічності розвиваючо-виховного середовища сприяє створенню умов, що змінюють навколишнє середовище.
  • – принцип позитивної емоційності середовища.

Ключовим і першочерговим в роботі з підлітками є проведення соціальним працівником діагностики з метою виявлення проблемного поля і визначення напрямків соціальної роботи.

Основні діагностичні методи, які вживаються соціальними працівниками в роботі з підлітками, це:

  • – спостереження;
  • – бесіда;
  • – тестування;
  • – проектування методики;
  • – опитувальники на виявлення особистісних особливостей.

Після проведення діагностики соціальний працівник визначає, наскільки сильно поведінка підлітка відхиляється від норми.

Соціальний працівник використовує таку технологічну схему соціальної реабілітації підлітка, схильного до девіантної поведінки [159, 44]:

  • 1. Встановлення контакту з "важким підлітком", виведення його зі стресового стану.
  • 2. Дослідження особистісних рис підлітка, особливостей його фізичного та психічного розвитку, причин девіантної поведінки й соціальної дезадаптації та чинники соціального середовища, що сприяють формуванню девіантної поведінки й заважають соціальній адаптації.
  • 3. Спільне планування реабілітаційних заходів.
  • 4. Координація спільних дій з навчально-виховними закладами, правоохоронними установами, громадськими організаціями.
  • 5. Корекція особистісних рис, які обумовлюють девіантну поведінку й сприяють соціальній дезадаптації; набуття навичок подолання проблем, позитивної соціальної поведінки.
  • 6. Організація індивідуального педагогічного підходу до дитини.
  • 7. Корекція негативного впливу соціального оточення (сім'ї, неформальних груп однолітків, усунення таврування з боку оточуючих).
  • 8. Створення умов для повноцінного задоволення потреб дитини, розвитку її творчих здібностей, самореалізації у творчій діяльності, праці, змістовного відпочинку; включення до соціальних груп однолітків соціально-позитивної спрямованості.
  • 9. Психологічна підтримка і зворотний зв'язок.

Використовуючи детальну інформацію про девіантну поведінку підлітків, соціальний працівник може використовувати педагогічні технології (вмотивована діяльність, яка забезпечує ефективність, надійність результатів). Важливу роль відіграють технології соціальної адаптації, які включають: передбачення результатів виховання; засоби діагностики, методи педагогічного впливу; критерії вибору методів. Ці технології передбачають ситуації розвитку, саморозвитку, самовдосконалення, самореалізації; пропонують групи методів виховання: переконання, заборону, вказівки, обмеження; бесіду, співбесіду; інтерактивні, комунікативні, ігрові та інші ситуації.

Формами соціально-психологічної допомоги в роботі з девіантними підлітками є профілактика й корекція когнітивних розладів у формі вправ і ігор; психокорекційна робота, яка проводиться разом зі шкільним психологом – спрямована на подолання негативної поведінки та формування адекватної самооцінки і позитивних міжособистісних взаємин з однолітками. Соціальним працівником повинні використовуватись методи музико-терапії, лялько-терапії, малювальна терапія, а також родинна психотерапія (бесіди з батьками, релаксаційний тренінг).

Діяльність соціального працівника в Бериславському медичному коледжі з підлітком реалізується у вигляді комплексу профілактичних, реабілітаційних заходів, а також шляхом організації різних сфер життєдіяльності дітей і спирається на наступні принципи:

  • – індивідуально-особистісний підхід до підлітка;
  • – опора на позитивні сторони особистості підлітка;
  • – об'єктивність підходу до підлітка;
  • – конфіденційність.

До найбільш поширених методів роботи соціального працівника з підлітками можна віднести наступні групи методів:

  • – анкетування, тестування, опитування;
  • – лекції, бесіди, диспути, зустрічі, конференції, семінари, телефонне інформування;
  • – організації й проведення клубних об'єднань;
  • – патронажне обслуговування, рейди-перевірки;
  • – волонтерський рух;
  • – підготовка і розповсюдження інформаційних листівок, методичних розробок; робота із засобами масової інформації.

Зазвичай можна помітити, що у підлітків з девіантною поведінкою, що є основним об'єктом соціальної роботи, порушена здатність до нормального людського спілкування. Вони втратили довіру до дорослих, грубі і зарозумілі з однолітками. Тому виховання здатності спілкування – один з найважливіших напрямів їх соціалізації. Відчуженість підлітків часто виникає внаслідок їх закомплексованості, низької самооцінки. То важливо у них відчуття власної гідності, а для цього проявляти до них підвищену турботу, повірити в них, у виховній роботі з ними спиратися на позитивні якості їх особи.

Найважливіший шлях реабілітації дітей, що мають 100-відсоткову дезадаптацію, – організація систематичного виховного і навчального процесу, усунення наявної педагогічної занедбаності, корекція порушень поведінки. На відміну від дітей молодшого віку, при роботі з якими потрібні виховання, відшкодування дефіциту тепла, навичок, знань, які вони недоотримали від свого оточення (батьків, родичів і так далі), то підлітків доводиться перевиховувати, усувати вже набуту девіантну поведінку, спотворені уявлення про взаємовідносини між людьми. Підліток прагне бути самостійним і хворобливо реагує на спроби дорослих керувати його життям і виховувати його, він претендує на роль дорослого, на шанобливе ставлення до себе.

Існує декілька способів формування у підлітків самоповаги і самосвідомості. Один з них – орієнтація на зразок, гідний наслідування (родич, знайомий). Велику допомогу в реабілітації підлітка надає і індивідуальна психотерапія: бесіди, розмови, обговорення різних проблем. Соціальний працівник допомагає "важкому" підліткові пізнати самого себе, знатися на стосунках з оточуючими, отримати необхідні знання, соціальні і професійні якості, досягти нормальних стосунків з батьками, вчителями, однолітками, сформувати творчі захоплення. Соціальному працівнику слід пам'ятати, що групи "важких" підлітків часто характеризують ворожість, агресивність, замкнутість по відношенню до зовнішнього світу [178, с. 285].

Для попередження відхилень у поведінці підлітків у коледжі проводится профілактика. Сукупність попереджувальних форм і методів роботи, направлених на збереження та укріплення нормального стану людини. Вона поділяється на первинну, вторинну і третинну.

Первинна профілактика: вивчення механізмів формування материнської і батьківської поведінки, типу сім'ї і виховання; вивчення та корекція порушення материнсько-дитячих відносин, які слугують причиною зниження емоційного благополуччя дитини і відхилень у її оптимальному психічному розвитку в дитячому, ранньому та дошкільному віці.

Вторинна профілактика: раннє втручання в корекцію клініко- біологічних порушень у дитини; корекція сімейних відносин, фізичних та емоційних зв'язків, визначення дитячо-батьківських меж; наявність чітких сімейних ролей.

Третинна профілактика проводиться стосовно підлітків, які вчинили правопорушення, і її метою є корекція поведінки підлітка та його розвиток, а не сам злочин.

Серед технологій впливу можна виділити насамперед інформаційний метод. Він грунтується на широко поширеному уявленні; відхилення від соціальних норм у поведінці людей відбувається тому, що вони їх не знають.

Другий метод це бесіди, семінари, консультації в школах з учнями, виробничо-технічних училищах та інших навчальних закладах, що проводять спеціалісти жіночих консультацій, поліклінік, дільничні лікарі, представники різні спеціалізованих об'єднань і безпосередньо спеціалісти з соціальної роботи.

Неоціненну допомогу у роботі з підлітками надають випуски рекламних роликів, радіопередач, науково-пропагандистських друкованих видань.

Соціально-профілактичний підхід може бути в цілому ефективним тільки тоді, коли профілактичні заходи будуть носити загальнодержавний характер.

Все частіше в  Бериславському медичному коледжі використовуються технології групової та індивідуальної роботи.

Загалом, діяльність з профілактики та корекції відхилень у поведінці підлітків та вирішенні інших проблем, що стосуються підлітків, буде найбільш ефективною, якщо заходи, що вживаються для цього, будуть носити комплексний характер, поєднувати методи соціальної роботи, соціально-психологічні, соціально-медичні та ін., включати профілактику відхилень поведінки, враховувати індивідуально- особистісні особливості, будуть орієнтовані на усунення причини відхилень у поведінці, включати роботу з мікросоціальним оточенням підлітків. Усі методи повинні бути спрямовані на усвідомлення підростаючого покоління себе як повноцінного здорового члена сучасного суспільства.

 

docx
Додано
11 січня 2019
Переглядів
611
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку