Стаття "Спільна діяльність педагогів та батьків"

Наталія  Володимирівна Коваленко,

вчитель початкових класів 

Смілянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №6

Смілянської міської ради Черкаської області

СПІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ БАТЬКІВ І ПЕДАГОГІВ ЩОДО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Інклюзивне освітнє середовище стало вимогою часу. Тому батьки вже від народження дитини з певними вадами повинні розуміти, що її соціалізація у суспільстві необхідний етап для повної реабілітації. Проблема свідомого ставлення батьків до своєї особливої дитини і її майбутнього вже давно турбує педагогів, лікарів і реабілітологів. На жаль, тенденція до зростання кількості дітей, які потребують спеціальної освіти, залишається. Тому від експериментальної педагогіки шкільна освіта перейшла у фазу практичного спрямування всіх зусиль педагогів та батьків на роботу з дітьми, які потребують нових освітніх послуг.

Нормативно-правовою базою забезпечення освіти дітей з особливими потребами в Україні є Конституція України, закони України «Про освіту», «Про реабілітацію інвалідів», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», Указ Президента України від 01.06.2005 р. № 900 «Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов з життєдіяльності осіб з обмеженими

фізичними можливостями».

Інклюзивна освіта передбачає створення всіх необхідних умов для розвитку особливої дитини у школі. Над цим працюють шкільні психологи, соціальні педагоги, вчителі, вихователі, сурдопедагоги та інші фахівці. Але прийняти дитину з вадами до школи – це одна справа, а знайти спільну мову з нею, її батьками і опікунами – зовсім інша. Потрібно докласти немало зусиль, щоб батьки змінили своє ставлення до навчально-виховного процесу, частиною якого стає їхня особлива дитина.

В Україні вже створена законодавча та навчально – методична база з питань інклюзивної освіти та її окремої сторінки – роботи з батьками дітей з певними фізичними вадами.

Великої уваги заслуговують наукові дослідження з даного питання та науково-практичні розробки вчителів і вихователів, які безпосередньо впроваджують в освітню систему інклюзивне навчання. Проблема роботи з дітьми та батьками, які виховують дітей з особливими освітніми потребами, знаходиться в центрі уваги багатьох зарубіжних і вітчизняних науковців: В. Андрущенка, М. Ярмаченка, Е. Андрєєвої, В. Бондаря, Т. Ілляшенко, А. Колупаєвої, Н. Сабат, Є. Ярської-Смирнової, О. Акімової та зумовлює необхідність її практичного спрямування [6; 11].

Наприклад, І. Іванова, Л. Борщевська та Л. Зіброва вказували на те, що сім’я є основним середовищем формування людини, але вона не повинна бути єдиним агентом впливу, оскільки особлива дитина потребує спілкування з іншими членами суспільства і не повинна замикатися в домашньому оточенні [5].          Питанням соціальної адаптації батьківського контингенту, в основному, займаються вчителі і вихователі – практики, які зустрічаються з батьками щодня. Цікавими та дієвими є пропозиції Н. В. Заєркової, А. О. Трейтяк [3], А. А. Колупаєвої, О. М. Таранченко, І. О. Білозерської [6]. Діляться своїм досвідом роботи з батьками Леонід Торба, директор загальноосвітньої школи-інтернату № 15 для дітей з порушенням опорно-рухового апарату, Антоніна Обухівська, завідувач центру психолого-медико-педагогічної консультації (ЦПМПК), керівник експертної ERA Світлана Горна [2], учитель-логопед, дефектолог Подлісецька Л.В., соціальний педагог, асистент учителя Козяр–Кмітевич І.А., практичний психолог Пушкаренко В.П. Тальнівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів №3 Тальнівської районної ради Черкаської області [4].

Мета статті – пошук методів і шляхів контакту педагогів з батьками, які виховують дітей з обмеженими можливостями. Визначення необхідності проходження всіх етапів соціалізації сім’ї, де народились і підростають «особливі» діти. Розробка рекомендацій для батьків з метою забезпечення всебічної підтримки адаптації їх дітей в початковій школі.

Для забезпечення права на якісну освіту дітей з особливими потребами у Смілянській загальноосвітній школі І-ІІI ступенів №6 впроваджено індивідуальне та інклюзивне навчання. Багато років практикується індивідуальне навчання (щорічно навчалося 3-7 учнів), а з 2016 р. введено інклюзивне навчання в початковій школі (в 2017 – 2018 н.р. 2 клас, учениця з вадами слуху і мови).

В основу організації інклюзивної освіти покладені індивідуальні здібності та обдарування, стан здоров'я дитини. В класі працює вчитель, а також асистент вчителя, який супроводжує дитину з обмеженими можливостями під час навчально-виховного процесу. Класний керівник, логопед, соціолог, шкільний психолог постійно контактують з батьками учениці, щоб прискорити адаптацію дитини в класному і шкільному колективі. Працюючи з батьками у рамках «Батьківського всеобучу», педагоги ставлять перед собою такі завдання:

• допомогти сформувати адекватні взаємостосунки між батьками, іншими членами сім’ї та дитиною з вадами психофізичного розвитку;
• допомогти дорослим створити комфортну для такої дитини сімейну атмосферу;
• інформувати батьків про потенційні можливості дитини, її перспективи у різних аспектах життя;
• створити умови для активної участі батьків у вихованні та навчанні дитини;
• навчити батьків прийомам організації навчальної діяльності дитини;
• підвищити рівень психічного здоров’я самих батьків.

Сім’ї, в яких виховуються діти з відхиленнями в розвитку, належать до особливої категорії, потребують постійної уваги з боку соціально-психологічної служби та педагогів. Не кожен батько чи мати виявляються здатними прийняти недугу дитини, адекватно реагувати на постійно виникаючі проблеми. Перші кроки дитини з особливими освітніми потребами у школі завжди стають важкими, як для учня, так і для батьків. Дошкільна освіта доступна для дітей з вадами зору, слуху, опорно-рухового апарату та інших природжених вад, але батьки оберігають своїх дітей від народження і не поспішають віддавати дитину в дитсадок чи на спеціальні заняття по інтересах. Завдяки такій надмірній чи вимушеній опіці, дитина має невеликий круг спілкування, який обмежується родичами (бабуся, дідусь, брат чи сестра) та ще представниками лікувальної установи. Добре, якщо у містах чи селищах створені дитячі реабілітаційні центри (як, наприклад, у м. Смілі «Барвінок»). Там дитина може одержати першу допомогу від фахівців і навчитися спілкуватися. А батьки дістають змогу передати свою дитину під нагляд кваліфікованих спеціалістів і зітхнути з полегкістю.

Бувають ситуації, коли батьки просто надламуються, не розуміючи, що від їхнього психологічного настрою залежить майбутнє дитини з особливими потребами. Важливо, коли у батьків в наявності така важлива якість, як стресостійкість, саме вона необхідна для підтримки дитини. Якщо цієї риси немає, це вказує на нездатність батьків здійснювати виховання та соціальний супровід власної дитини протягом всього життя, взаємодіяти з фахівцями різного рівня чи, навпаки, свідчить про можливість неправильного сприйняття допомоги з боку педагогів у школі та державних органів. Наша задача – прийти до спільної мети разом з батьками дитини, що потребує підвищеної соціальної уваги.

Сім’ї, де виховується дитина з особливими освітніми потребами, відводиться першочергова роль у процесі соціального інтегрування дитини.

Народження особливої дитини викликає різні почуття у батьків: страх, негативні емоції, агресію. Багато з них не можуть самостійно вирішити свої проблеми і потребують допомоги фахівців. Але роль сімейного виховання, домашнього затишку і тепла не можна відкидати. Сім’я повинна виконати всі, покладені на неї суспільством, функції [1].

Провідними функціями сім’ї є: відтворювальна, виховна, побутова:

1. Функція відтворення пов'язана з необхідністю збереження людського роду на землі. У багатьох країнах, і в Україні також, ця функція переживає кризу: зменшилась кількість шлюбів, знизилась народжуваність, підвищилась смертність (на жаль, серед дітей також). 
2. Виховна функція показує, як проходить процес виховання, які пріоритети йому надаються. Але в часи змін у суспільстві саме сім'я стає механізмом моральної, психологічної підтримкилюдини. 
3. Побутова функція тісно пов’язана з виховною. Саме з сім’ї дитина виносить свої перші навички і вміння виконувати певну роботу і поставлені перед нею завдання.

Погіршення соціально-економічного становища веде до проблемних ситуацій у сім’ях українців:

• Відчуження між батьками й дітьми;
• втрати сімейних традицій; 
• зниження або повної відсутності вміння виховувати дитину;
• неповаги і недовіри батьків до педагогів.

Особливої уваги потребують сім’ї, які мають дітей з особливими освітніми потребами, оскільки саме в таких сім’ях спостерігаються зміни на соціальному, психологічному та соматичному рівнях. Наявні у дитини психофізичні вади призводять до змін у всій сімейній системі. 

Реалізація батьками виховної функції виявляється утрудненою і потребує допомоги та підтримки з боку різних фахівців. Є проблеми і родинного  виховання. Сучасна сім’я дитини з порушеннями психофізичного розвитку неспроможна підняти власний статус і вивести дитину на високий рівень розвитку. Основними причинами такої ситуації є:  

• обмежені економічні можливості багатьох сімей;
• відсутність дієвої підтримки з боку держави (в т.ч. просвітницької); 
• негативне ставлення до категорійних сімей у суспільстві.  

Родина з дітьми, що мають особливі освітні потреби – це категорія, яка належить до «групи ризику». Самі батьки в багатьох випадках створюють перешкоди у реабілітації дітей. Особливо, коли у сім’ї підростають здорові діти. Між ставленням до здорової і проблемної дитини з’являється просто прірва, що веде до неприязні між дітьми і навіть проявів насильства. Вийти зі складної життєвої ситуації не в змозі навіть дорослі, не те, що діти. Тому виникає необхідність у підтримці соціально-психологічної служби, вихователів та інших спеціалістів.

Якщо дитина з особливими потребами виховується в сім’ї одна, батьки зустрічаються з іншою проблемою – егоїстичних проявів, які переходять в неврастенічні розлади. Дитина починає вимагати все більше уваги, а батьки не завжди мають таку можливість або у них просто відсутні знання про вікові особливості та психічні зміни у поведінці дитини.

У нашому класі навчається дитина з порушеннями слуху і мови. Вона живе в своєму світі. Але батьки мають зробити все, щоб проникнути в її закрите середовище, допомогти ввійти в освітній простір для контакту з однолітками і педагогами. З цією метою використовуються технічні засоби (слуховий апарат), невербальне спілкування, тактильні контакти між батьками (опікунами) і дівчинкою.

Існує немало способів домашньої допомоги дитині, яка навчається в інклюзивному середовищі: обговорення шкільних подій, допомога у здобутті нових навичок, обговорення навчальних дисциплін та шкільних досягнень. При цьому батьки дають зрозуміти дитині, що їм важливо чути про її навчальні  здобутки, радощі й труднощі. Батьки повинні запитувати свою дитину про друзів, що вона робить на перервах, про успіхи тощо. Необхідно цікавитися  також планами на завтра та майбутніми подіями.

Для нашої сім’ї формою зв’язку зі школою стали записи у щоденнику. 

Батьки та вчителі обговорюють нюанси та щодня записують до щоденника дитини всі події і настанови, які мають знати батьки вдома. 

Таким чином, і батьки, і шкільний персонал поінформовані про всі шкільні події. Цю  інформацію  можна  використати  під  час спілкування з  дитиною,  попрацювати над уроками та з'ясувати інші труднощі. Батьківський всеобуч. Що повинні знати батьки про школу?

У початковій школі контакт вчителя – класовода з батьками дуже тісний. Тому є можливість передати необхідну інформацію в тому вигляді, в якому вона принесе найбільше користі і батькам, і дитині у загальноосвітньому навчальному просторі.

По-перше, батьки повинні знати, що буде вивчати їхня дитина за програмою, яка затверджена МОН України. Необхідну інформацію батьки одержують безпосередньо від вчителя, а також у спілкуванні з адміністрацією школи.

Якщо учні навчаються за спеціальними програмами (в нашому випадку за програмою для глухих дітей), то специфічні поняття та навички, над якими вони працюватимуть протягом навчального року, викладено в ІНП учня.

Послідовність тем можна обговорити з учителем. Знаючи, що вивчатиме дитина, батьки зможуть більше уваги приділяти цим темам вдома, аби вдосконалювати нові навички, краще засвоювати інформацію.

По-друге, потрібна тісна взаємодія батьків з класоводом і педагогом – вихователем, які спілкуються з дитиною і адаптують її у дитячому колективі. Тому що не тільки навчання, але й виховання дитини виходять на перший план. Сім’я може допомогти школі, якщо батьки проявлять толерантність, і виховуватимуть у дитини правильне ставлення до педагогів і однолітків.

На жаль, батьки «особливих» дітей досить прискіпливо або навіть вороже ставляться до школи. Для особливої дитини це може стати просто трагедією. Їх світ і так закритий для звичного спілкування. Тому педагоги роблять все можливе, щоб вплинути на характер взаємин батьків з дітьми. Перевиховувати дорослих людей ніхто не збирається, але відкоректувати процес соціальної адаптації сім’ї можливо шляхом:

• підбору педагогічних засобів регулювання;
• створення сприятливої атмосфери для контакту батьків і дітей шляхом організації спільної діяльності [7].

У рамках «Батьківського всеобучу» з батьками дитини з обмеженими можливостями педагоги, які відповідають за організацію інклюзивного навчання в початковій школі, проводять бесіди:

• Як навчити дитину спілкуватися?
• Як навчити дитину розуміти своїх однолітків чи старших людей?
• Виховання в дитини чуйності і поваги.
• Етичні взаємовідносини у сімейному колі.
• Роль спілкування в колективі.

Основні форми роботи з батьками – проведення індивідуальних консультацій та бесід. Дуже важливо, що в організації корекційно-виховного процесу, задіяні працівники соціально-психологічної служби.

Робота з батьками в рамках інклюзивної освіти організовується у двох напрямках:

1. Робота з усіма батьками дітей, що навчаються у класі;
2. Психологічна підтримка батьків дітей з особливими потребами.

Висновки

Батьків дитини необхідно знайомити з особливостями її поведінки серед однолітків. Адже в домашніх умовах вона може поводити себе зовсім по-іншому. Розвиток і становлення дитини з особливими потребами у суспільстві, вимагає від батьків глибоких знань про особливості захворювання та його можливі наслідки. Їм потрібні роз’яснення фахівців про потенційні можливості дитини та шляхи розвитку.

Дуже важливо, щоб батьки дістали змогу спілкуватися з тими сім’ями, де є подібні проблеми, але вже на етапі вирішення.

Вчитель і його помічник працюють над тим, щоб не виникло протистояння всього батьківського колективу з батьками дитини з інвалідністю. Урегульовують відносини і дитячому колективі, навчаючи дітей милосердю, добру і толерантності. Маленькі школярі часто повторюють слова своїх батьків, не усвідомлюючи до кінця їх значення. Тому вчитель з асистентом вже з першого класу займаються просвітницькою роботою з батьками у колективі, де виховується дитина з особливими освітніми потребами.

Не дивлячись на всі зусилля щодо виконання вимог інклюзивного навчання, питання роботи з батьками «особливих» учнів залишається актуальним. Потребує постійної корекції вісь «сім’я - школа», яка залежить від прямого налагодження контактів педагогів з батьками і дитиною. Виховний процес охоплює велику кількість людей в загальноосвітній школі і в цілому в суспільстві, яке формує правильне ставлення до дітей з обмеженими можливостями. Тільки разом з педагогами батьки можуть досягти успіху. Результатом буде прийняття дитини в соціум та її розвиток, як повноцінного члена суспільства.

Список літератури

1. Ашиток Н. Проблеми інклюзивної освіти в Україні. – Людинознавчі студії. Серія «Педагогіка», випуск 1/33, 2015 – Режим доступу: http://lssp.ddpu.drohobych.net
2. Виртосу І. Експеримент з дітьми. Центр інформації про права людини, спеціально для УП.Життя – Режим доступу: https://life.pravda.com.ua/
3. Інклюзивна освіта від А до Я: порадник для педагогів і батьків / Укладачі Н. В. Заєркова, А. О. Трейтяк. – Київ, 2016. – 68 с.
4. Матеріали обласної конференції «Досвід психолого- педагогічної взаємодії навчального закладу та сім'ї: організація співпраці педагогів, батьків дітей»/ Полісецька Л.В., Козяр – Кмітевич І.А., Пушкаренко В.П. - http://www.talne-rpmpk.ck.
5. На допомогу батькам, що мають дітей з особливими потребами / Л.В. Борщевська, Л.В. Зіброва, І.Б. Іванова. – Київ : Укр. Ін-т соціальних досліджень, 1999. – 79 с.
6. Основи інклюзивної освіти: навч.-метод. посібник / А.А. Колупаєва, О. М. Таранченко, І. О. Білозерська та ін.; за заг. ред. А. А. Колупаєвої. – Київ: А. С. К., 2012. – 308 с.
7. Поради для вчителів початкової школи, які працюють з дітьми з особливими потребами. Купянський СНВК Харківської обл. – Режим доступу: http://parostok.com.ua/navchalna-robota
8. Путівник для батьків дітей з особливими освітніми потребами: Навчально-методичний посібник / За заг. ред. Колупаєвої А.А. Книга 3. Дитина із порушенням слуху.– Київ: – ТОВ ВПЦ «Літопис –ХХ» - 2010.