Стаття " Сумщина в міфах і легендах."

Окрасою села була церква. Була вона п’ятиглава Золотий дзвін в центральному куполі . На одній з бокових башт була дзвіниця, від одного із дзвонів до самої землі спускалася мотузка, і перший, хто був поблизу і бачив якусь небезпеку для селян (наприклад, пожежу) зобов’язаний був дзвонити в цей дзвін. Поруч із церквою була каплиця, це була невеличка цегельна споруда над склепом, в якому було поховано якусь поважну людину за великі заслуги перед церквою. Казали, що там похована жінка із сім’ї царського генерала Ладанського, героя Кавказької війни. Виїжджаючи на поселення він заснував хутір Ладанський (неподалік віл села Ново-Петрівки) поруч з Перекопівкою.

На каплиці стояв хрест, а у відкритій ніші – ікона Божої матері, перед якою по святах горіла лампадка. Десь у 1934 -35 роках церкву закрили. Руйнування церкви почалося саме з каплиці. Хтось порадив голові колгоспу Підвальному розібрати каплицю, той дав команду і бригада колгоспників приступила до справи. Цегла була добротна, її розбирали, тут же складали на вози і вивозили. Із неї побудували Будинок культури і тротуар на Новоселівці.

За день - два наземну споруду каплиці розібрали, добравшись до замурованого склепу. Ті люди, які там працювали, що склеп відкриватимуть вранці, але на ранок було видно, що вночі до склепу хтось пробрався, був пробитий отвір, в який могла пролізти людина. Було видно поховану там людину з розкішною косою і частиною шовкового одягу.

Наступний етап руйнування церкви – це руйнування дзвіниці. Один із великих дзвонів не проходив у віконний пролом, тому довелося розбирати цегляну кладку. Скидали дзвони таким способом: один падав на інший, розбивав його і так до останнього. На землі валялася купа бронзових уламків.

Всі чотири бокових церковних споруди були поєднані між собою галереями, в яких зберігався церковний архів та стара церковна утворь. Більшість книг спалили.

Далі діло дійшло і до хрестів над куполами. Для цієї справи запросили людину з міста.

Зібрався великий натовп людей, але тиша стояла неймовірна, тільки хрестились старі баби й діди, призиваючи Бога покарати «безбожника».

Церква в селі Перекопівці  красива, п’ятиглава споруда і її центральний золотий купол, найвищий в селі, видно здалека. На одній з бокових башт була дзвіниця, від одного із дзвонів до самої землі спускалася мотузка, і перший, хто був поблизу і бачив яку-то небезпеку для селян (наприклад, пожежу) зобов’язаний був дзвонити в цей дзвін.

Інколи мій батько просив дзвонаря дозволу піднятися з нами, дітьми на башту дзвіниці. Довго, довго ми піднімалися по гвинтовим сходинкам і під кінець нам відкривалось небачене диво, від якого захватувало подих – вид села з пташиного польоту. Поруч з церквою була каплиця, це невеличка цегельна споруда над склепом, в якому було поховано якусь поважну людину за великі заслуги перед церквою. Казали, що там похована жінка із сім’ї царського генерала Ладанського, героя Кавказької війни. Виїжджаючи на поселення він заснував хутір Ладанський (неподалік від села Ново-Петрівки) поруч з  Перекопівкою. Генерал привіз з собою з Кавказу декілька сімей грузин, і зараз багато мешканців цього хутору носять прізвища Цинарадзе. На каплиці стояв хрест, а у відкритій ніші – ікона Божої матері, перед якою по святах горіла лампадка. Десь у 1934 -35 роках церкву закрили. Так ось, варварство і руйнування церкви почалося із цієї каплиці. Всьому цьому богохульству свідком був і я. Хтось порадив голові колгоспу розібрати каплицю, той дав команду і бригада колгоспників приступила до справи. Цегла була добротна, її розбирали, тут же складали на вози і вивозили. З вікна нашого класу все це добре було видно. Ми з нетерпінням чекали дзвінка і на кожній перерві бігали дивитись. Пройшло день чи два, наземну споруду каплиці розібрали, добравшись до замурованого склепу. Всіх цікавило що ж там. Було вже пізно, ті люди які там працювали, вирішили відкрити склеп вранці, розійшлися по домівках. Коли є ми на другий день прийшли до школи, рознеслась звістка, що хтось забрався вночі склеп! Всі кинулись туди. В підземеллі був пробитий отвір, в який могла пролізти людина. Було видно поховану там жінку, добре збереглись розкішна коса і частина шовкового одягу. Ясно, що грабіжників цікавило інше. Багате поховання могло мати цінності: золотий хрест, сережки, обручки. Хто були ці мародери і що вони там знайшли сказати важко. Може, ті селяни, хто там працював? Це  був перший наступ на церкву, наступний етап – руйнування дзвіниць. Один із великих дзвонів не проходив у віконний пройом, а тому довелося розбирати цегляну кладку. Скидали дзвони таким способом: один падав на одний, розбивав його і так до останнього. На землі утворилась купа бронзових уламків – готовий бронзовий металобрухт. Всі чотири бокових церковних споруди були поєднані між собою галереями, в яких зберігався церковний архів та стара церковна утварь. Під час руйнування багато рукописних книг розкидали по всьому церковному дворі. Тепер я розумію, що з них можна було узнати багато про історію і життя нашого села до революції та і в перші роки після неї, основні події в селі описувалися в церковних книгах. Можливо хтось із старших дещо і підібрав для себе, але більшість цих книг спалили. Далі дійшло діло і до хрестів над куполами. Для цієї справи запросили людину з міста, мабуть інструктора по стрибкам з парашутної вишки. Як таке видовище могло обійтися буз нас дітей, в тому числі і без мене. Присутній був і голова колгоспу Підвальний. Все було підготовлено раніш. В пройомі, під самим куполом однієї із дзвіниць з’явилася людина і по пристосованій дробині почала наближатися до Хреста. Добравшись, чоловік скинув до землі один кінець мотузки, до якого прив’язали рогача (ним з печі доставили горішки і чугунки), далі він притягнув рогач до себе вгору і знизу почав підіймати ним край Хреста. Це був кульмінаційний момент. Не дивлячись на величезний натовп селян, тиша стояла неймовірна, тільки хрестилися старі баби і діди і призивали Бога покарати «безбожника». В цій тиші, на самій горі купола, він все ж таки почув їхні прокльони і крикнув голові колгоспу Підвальному, щоб той прибрав, прогнав селян від церкви. Хрест «сидів» наш штифту, про це видно добре знав «безбожник», схоже це не перша його справа. Хрест піднявся, вийшов зі старого свого гнізда, загримів по покрівлі, а з неї впав додолу. З хрестом в центральному куполі було трохи складніше, він дуже масивний, а тому на куполі розібрали частину покрівлі, залізли в середину і з допомогою пилки та сокири зрубали дерев’яний стовп, на якому тримався Хрест, а далі за прив’язані мотузки завалили його на землю. Ось так і знищувалась церков– зняли покрівлю, потім почали розбирати кладку. Зразу поки були високі стіни, посилали стільчаків, а потім, коли розібрали до середини, по наряду – бригаду колгоспників. Є гріх і на нашій сім’ї. Мій батько, людина глибоко віруюча, відмовився від участі в цій справі. А бригаду, в якій працювала моя матір, посилали туди не раз. Брала вона і мене зі старшим братом із собою допомагати.