Стаття "Сутність національної безпеки України в освітньому процесі"

Голікова Руслана Олексіївна,

заступник директора з виховної роботи Сонячненського ліцею

Чернеччинської сільської ради Охтирського району Сумської області

СУТНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ

Анотація. У статті висвітлюється проблема сутності національної безпеки України в освітньому процесі, оцінено загрози, які існують в освітній сфері та запропоновано шляхи їх подолання.

Ключові слова: освіта, національна безпека, загроза.

Вступ. Освіта виступає гарантією вихованості, духовності, патріотизму, національної ідентичності, свідомої поведінки у світі, де точаться інформаційні, гібридні війни. Рівень освіченості населення країни у сучасному світі значною мірою визначає власний інтелектуальний потенціал особистості, її конкурентоздатність на ринку праці, а також освіта сприяє нарощуванню інтелектуального, економічного та духовного потенціалу суспільства, країни, виступає ресурсом покращення добробуту населення, зростання авторитету країни на міжнародному рівні, її конкурентоспроможності, а загалом національної безпеки в усіх її проявах.

Актуальність дослідження обумовлена новими реаліями в яких опинилася Україна і безпосередньо освіта. Таким чином, освіту слід розглядати як зброю у справі зміцнення національної безпеки. Бо як зазначається у Аналітичній доповіді Національного інституту стратегічних досліджень «Безпекові виміри освітньої політики: світовий досвід та українські реалії»: «військова сила вже не є достатньою умовою для гарантування безпеки держави. Національна безпека нині тісно пов‘язана з людським капіталом, а сила чи слабкість людського капіталу країни визначається станом системи освіти».

      Мета  дослідження: розглянути особливості створення національної безпеки  в  освітньому процесі як неодмінну умову ствердження сучасної держави.​

Виклад змісту власного дослідження. Система освіти будь-якої держави є невід`ємною частиною загальної сукупності її соціально-економічних відносин. Реалізація адекватного аналізу функціонування та розвитку освітніх процесів і систем, організація ефективного управління ними, забезпечення відповідного рівня якості результатів діяльності фактично неможливі без урахування їх взаємодії з навколишнім середовищем, а також мінімізації ризиків виникнення конфліктів інтересів. Загальна безпека країни може бути забезпечена лише за рахунок одночасного вирішення цього питання в ряді різноманітних галузей, а саме: військовій, технічній, технологічній, економічній, фінансовій, політичній, екологічній, інформаційній тощо. Освітня сфера не може бути винятком із наведеного вище переліку, хоча б у зв`язку з тим, що першочерговим завдання її функціонування є підготовка висококваліфікованих фахівців для всіх без винятку перерахованих галузей. І в такому сенсі аспекти безпеки освіти є визначальними для всіх інших сфер соціально-економічного життя[1]. Однак сьогодні основні теоретичні основи формування безпеки системи освіти та управління нею є практично не розробленими, а кількість наукових публікацій дослідників освітян із цієї проблематики – досить незначною.

Однією з двох основних цілей, визначених у Стратегії національної безпеки України, що затверджена у травні 2015 р., є «…утвердження прав і свобод людини і громадянина, забезпечення нової якості економічного, соціального і гуманітарного розвитку, забезпечення інтеграції України до Європейського Союзу та формування умов для вступу в НАТО»[6]. Умовою реалізації зазначених положень, як і визначеного Стратегією завдання «зміцнення Української держави шляхом забезпечення поступального суспільно-політичного й соціально-економічного розвитку України», є зміцнення гуманітарної безпеки і надважлива складова частина цього процесу – розвиток вітчизняної системи освіти, що визначається недопущенням її руйнування, збереженням її досягнень та оновленням, необхідним для розвитку людського капіталу, поступу в економічній, соціальній, політичній, культурній сферах. У Стратегії національної безпеки України міститься також низка конкретизованих положень, дотичних до галузі освіти. Зокрема, визначено такі загрози національній безпеці, як «інформаційно-психологічна війна, приниження української мови і культури, фальшування української історії, формування російськими засобами масової комунікації альтернативної до дійсності викривленої інформаційної картини світу»; невідповідна вимогам часу економічна модель; недостатній рівень медіакультури суспільства.

Світовим трендом у сучасній освіті є прискорений розвиток таких напрямів, як освіта протягом життя, неформальна та інформальна освіта, дистанційна освіта – переважно в online форматах. 18 грудня 2006 р. Європейський парламент та Рада ЄС прийняли рекомендації 2006/962/ЄС «Про основні компетенції для навчання протягом усього життя» [7].

Основні компетенції тут визначаються як необхідні всім громадянам для особистої реалізації та розвитку активного громадянського життя, соціальної єдності та можливості працевлаштування.

Еталонні рамки визначають вісім основних компетенцій:

1) спілкування рідною мовою;

2) спілкування іноземними мовами;

3) знання математики та загальні знання у сфері науки і техніки;

4) навички роботи з цифровими носіями;

5) навчання задля здобуття знань;

6) соціальні та громадянські навички;

7) ініціативність і практичність;

8) обізнаність та самовираження у сфері культури.

«Усі основні компетенції вважаються однаково важливими, оскільки кожна з них допомагає успішному життю в суспільстві, що будується на знаннях. Багато компетенцій є близькими та пов’язаними: аспекти, які є основними в одній області, допомагають іншій[4]. Загальні знання мов, освіченість, здібність до кількісного мислення та обізнаність у сфері інформаційних та комунікаційних технологій – це необхідна основа для навчання, а навчання заради здобуття знань включає всю навчальну діяльність. Еталонними рамками застосовується ряд пунктів: критичне мислення, творчість, ініціативність, вміння вирішувати проблеми, оцінка ризику, вміння приймати рішення та вміння конструктивно керувати емоціями. Усі вони важливі для всіх восьми основних компетенцій.

Проникнення інформаційних технологій і нових медіа в економіку, соціальне життя та оборонну сферу зумовлює значущість комп’ютерної грамотності й медіаосвіти як складових частин навчальних програм. З огляду на подальше зростання руйнівного потенціалу кібератак, із посиленням ролі різноманітних інформаційних систем та розвитком «Інтернету речей» актуальним завданням стає підготовка фахівців, здатних адекватно забезпечувати захист інформаційних систем об’єктів критичної інфраструктури (у т. ч. деяких найбільш соціально значущих приватних структур, зокрема операторів зв’язку, надавачів транспортних та банківських послуг тощо) і державних органів[5]. Для України важливою специфічною проблемою також є забезпечення належного рівня патріотизму та опірності ворожим впливам як самих фахівців з інформаційної безпеки, так і тих, хто безпосередньо визначає їхні завдання та загальну політику в цій сфері[2].

Специфічну вітчизняну проблему останнього часу становить загострення конкурентної боротьби за українського студента з боку ВНЗ зарубіжних країн, спричинене високою платою за навчання в частині українських ВНЗ, корупцією та відносно невисокою якістю освіти, як і, на жаль, дедалі більшою часткою молодих людей та їхніх батьків, що пов’язують надії на краще майбутнє з еміграцією. Для нашої держави, як і для будь-якої іншої країни світу, єдине розуміння національних цінностей може забезпечити належний рівень суспільної єдності та національної консолідації лише за умови відсутності значної соціальної нерівності і, як наслідок, нерівності в доступі до якісної освіти[3]. На жаль, в Україні через соціально-економічну кризу та повільність впровадження реформ негативний вплив критично значущого чинника соціально-економічної нерівності вже в найближчі роки загрожує стрімким погіршенням ситуації. Відповідно, зростає значення зміцнення  національної солідарності, прищеплення молодим громадянам духу взаємної довіри, поваги та допомоги.

Російська агресія проти України вплинула на систему освіти на трьох територіальних рівнях: 1) окуповані території; 2) прифронтові райони й території розселення біженців і переселенців; 3) загальнодержавний рівень (оскільки агресія рф стала реальністю для всієї держави, це вимагає відповідних змін у змісті, формах та організації освітнього процесу і в середній, і у вищій школах). Ефективна нейтралізація її наслідків у галузі освіти, а також вироблення дієвої стратегії захисту українського гуманітарного простору загалом можливі лише за умови реалізації комплексних узгоджених заходів на всіх зазначених територіальних рівнях.

Висновки. Для подолання недоліків у роботі системи освіти, пов’язаних із потенційними загрозами національній безпеці, може бути доцільним вжиття низки заходів з урахуванням вітчизняних реалій та особливостей. Так, реформування середньої освіти, що передбачає суттєве оновлення навчальних програм, дає змогу внесення до них відповідних змін у пріоритетних навчальних напрямах (природничі науки, технології, математика, іноземні мови, предмети суспільствознавчого циклу). Зовнішнє незалежне оцінювання та система державних підсумкових атестацій дозволяють оперативно й докладно визначати поточний стан і динаміку результатів навчального процесу за пріоритетними дисциплінами. Щодо можливостей вибору для учнів і батьків, то в нинішніх вітчизняних умовах оптимальним варіантом поліпшення становища є запровадження додаткових механізмів стимулювання навчання за пріоритетними напрямами, доступне для всіх здібних молодих людей, незалежно від майнового стану їхніх родин (у т. ч. дистанційне навчання, колективні проєкти, підтримка студентів, що навчаються за пріоритетними спеціальностями).

Список використаних джерел

1. Палехова В. Освіта: суспільне благо або товар? Наукові праці Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія». Серія «Економіка». 2010. Т. 133. Вип. 120.

2. Безпекові виміри освітньої політики: світовий досвід та українські реалії : аналіт. доп. / Іщенко А. Ю., Зубченко С. О., Карпенко М. М., Лозовий В. С., Черненко Т. В. К. : НІСД, 2017.

3. Михальченко М. І., Скотна Н. В. Роль освіти в цивілізаційному вихованні молоді. Вища освіта України як фактор цивілізаційного визначення молоді : монографія. Київ : Педагогічна думка, 2010.

4. Яблочніков С. Л. Теоретичні аспекти безпеки системи освіти. Проблеми інженерно-педагогічної освіти. 2012. Вип. 37.

5. Лузік Е. В., Хоменко Л. О. Модернізація вищої освіти України в контексті національної безпеки. Вісник Національного авіаційного університету. Серія Педагогіка. Психологія. 2017. В.1(10).

6. https://www.president.gov.ua/documents/2872015-19070

7. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_975#Text