Стаття "Теоретичні основи вивчення креативності молодших школярів"

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ КРЕАТИВНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Стаття

 Концепція Нової української школи наголошує на тому, що у 21 сторіччі майбутні випускники мають досконало володіти ключовими компетенціями. Ці компетенції складаються з певних, так званих, м’яких навичок, що є наскрізними в усіх сферах діяльності людини. Серед них, однією з провідних, вказана креативність, яка за підсумками світового економічного форуму, стоїть на третьому місці у списку найпопулярніших та найнеобхідніших умінь та  навичок.

 Суспільству потрібні люди,  які вміють і мають бажання вчитися протягом всього життя, не бояться брати на себе відповідальність, здатні створювати щось нове. Щоб створити такого випускника основи майбутніх компетенцій необхідно формувати з першого класу. Саме в початковій школі формуються основи творчої та креативної особистості.

 Розвиток креативності особистості як предмет наукового дослідження має свою специфіку: часто його ототожнюють з поняттям «творчість» та його похідними (передумови до творчості, загальні та спеціальні здібності, потенціал тощо)              , що не є правильним. Спочатку розділимо поняття «творчість» та «креативність». Якщо звернутись до Академічного тлумачного словника, то можемо вияснити, що творчість – це «1. Діяльність людини, спрямована на створення духовних і матеріальних цінностей;//  Діяльність, пройнята елементами нового, вдосконалення, збагачення, розвитку. 2. Те, що створено внаслідок такої діяльності, сукупність створеного кимось.» 

 Таким чином ми бачимо, що творчість – це створення чогось принципово нового, часто такого, що має художню цінність.

 Психолог Г.Ярощук вважає, що поняття творчості ширше, ніж креативність, але вони дуже схожі і мають багато спільного.

 Згідно концепції редукції творчості до інтелекту, рівнеь творчих здібностей визначається рівнем розвитку інтелекту (Л.Термен, К.Кокс). Такі спеціалісти у сфері інтелекту, як Д.Векслер, Г.Айзенк вважають, високий рівень інтелекту вимагає високий рівень розвитку творчих здібностей і навпаки. Вони не виділяють творчий процес в окрему специфічну форму психічної активності. Д.Б.Богоявленська говорить про творчість як нестимульовану активність (намагання вийти за межі заданої проблеми) та вводить поняття «креативна активність особистості», що притаманна творчому типу особистості.

 Термін «креативність», введений в сучасну науку минулому сторіччі, досі не має однозначного трактування. Одні вчені (в тому ж числі і засновники теорії креативності)   трактують  креативність як здібність особистості  (Е. П. Торренс, Д.Гілфорд, Д.Богоявленська, В.Дружинін та ін.). Інші – як рису особистості (К.Тейлор, А.Маслоу, К.Роджерс). Існує також думка, що креативність – своєрідний прояв обдарованості (А.Матюшин, Дж.Рензуллі) або творча діяльність (А.Хуторський). У зв’язку з таким неоднозначним підходом до визначення, досі практично не досліджені психологічні механізми розвитку креативності та її специфіка, а також відсутній інструментарій для одностайного з’ясування її рівня.

 Уперше термін «креативність» було вжито психологом Д.Сімпсоном у 1922  році. Учений  вважав,  що  «креативність» – це  здатність  людини відмовитися від  стереотипів   мислення, «здатність  до  руйнування загальноприйнятого, звичайного порядку походження ідей у процесі мислення».

 Одне з найперших визначень креативності дав американський учений, професор Д.Као, який вважав креативність цілісним процесом генерації ідей та перетворення їх у цінності. На його думку, цей процес поєднує у собі те, що називають новаторством.

 Однак, тривалий час цей термін не розглядався як окреме поняття. «Батьком» концепції креативності вважається американський психолог  Дж.Гілфорд, який у 1950р., у роботі, присвяченій універсальній творчій здібності запропонував колегам  звернути увагу на вивчення саме креативності. Він вказав на принципову відмінність таких мислительних операцій як конвергенція (пошук єдиного правильного розв’язання задачі із багатьох) та дивергенція (пошук багатьох рішень однієї й тієї ж задачі). При цьому він виділив дивергенцію, як основу креативності, так і загальної творчої здібності, бо саме такий тим мислення призводить до нестандартних висновків та несподіваним результатам. Дж. Гілфорд спочатку виділив 4 параметра креативності, пізніше додав ще два.    Параметрами,  за якими характеризується креативність    Дж. Гілфорд вважав:

1) здатність до виявлення і постановки проблем;

2) здатність до генерування великої кількості ідей;

3) семантична спонтанна гнучкість - здатність до продукування різноманітних ідей;

4) оригінальність - здатність продукувати ідеї, що відрізняються від загальноприйнятих поглядів у суспільстві, створювати віддалені асоціації, незвичайні відповіді, нестандартні рішення;

5) здатність удосконалити об'єкт, додаючи деталі;

6) здатність вирішувати нестандартні проблеми, проявляючи семантичну гнучкість - побачити в об'єкті нові ознаки, знайти нове використання.

На основі цього, Дж. Гілфорд та його команда розробили ряд тестів, для дослідження переважно дивергентної здібності. Інтелект в них не враховувався.

 Інший засновник концепції креативності Е.Торенс, під цим терміном розумів здатність до загостреного сприйняття недоліків, так званих прогалин у знаннях, дисгармонії, що заважають виконати певне завдання. На думку вченого, творчість – це процес, який можна розділити на такі етапи як: сприйняття проблеми, пошук рішення, виникнення та формулювання гіпотез, їх модифікація та знаходження результату. Він також розробляв тести для діагностики креативності, але вважав, що ідеальне дослідження повинно охоплювати всі названі ним компоненти. Однак, зважаючи на складність поставленої задачі, такий механізм не створив, а зміг тільки переробити та адаптувати під свою теорію методику Дж. Гілфорда.

 Послідовниками Дж. Гілфорда та Е.Торенса є М. Воллах і К. Коган, які вважали креативність та інтелект взаємопов’язаними, але у своїх моделях дослідження відмовились від часового обмеження, ситуації конкуренції та єдиної правильної відповіді

 Також послідовником Дж.Гілфорда є О.Савенков. Він виділив цілий ряд характеристик, які є у дійсно креативної особистості. Серед них:

 - допитливість (на думку вченого дитяча допитливість далеко не завжди переросте у справжню допитливість, що стане рухомою силою до пізнання, частіше залишаючись на тому ж рівні);

 - здатність дивуватися та бачити протиріччя там, де інші їх не помічають;

 - здатність не зупинятись на досягнутому, виявляючи при цьому високу концентрацію уваги та самостійність суджень;

 - високий рівень логічного мислення з підвищеною зацікавленістю дивергентними задачами;

 - оригінальність, продуктивність, гнучкість мислення;

 - почуття гумору, яке може маскувати підвищену емоційну вразливість тощо.

 Зовсім з іншого боку розглядав креативність А.Маслоу, який говорячи про самоактуалізацію особистості, виокремлює креативність суто з «демонстраційною метою», розуміючи її цілісність та неподільність з іншими характеристиками, що необхідні для реалізації «потенцій (тобто потреб) індивіда». На думку вченого креативність властива кожній людині від народження, але згодом, під впливом середовища, більшість людей втрачає її.                              

 На думку Д.Богоявленської, креативно активна особистість повинна мати певну психічну структуру, якою наділені усі новатори, незалежно від роду діяльності, тобто це не обов’язково буде людина мистецтва.

 Український вчений В.Моляко визначає креативність як здібність, що відображає глибинну можливість людей створювати оригінальні цінності, приймати нестандартні рішення. Ознаками креативності він вважає оригінальність, евристичність, фантазію, активність, сконцентрованість, чіткість, чуттєвість.

 О.Яковлева вважає, що креативність це не певний набір якостей, а реалізація людиною своєї індивідуальності.

 Таким чином, термін «креативність» в сучасній науці є поняття багатогранне та неоднозначне. В широкому значенні – це самостійний феномен, що є єдиною цілісною системою та існує у всіх сферах життя людини як результат творчого процесу чи окремої якості особистості.

 У вузькому значенні – це загальна універсальна здатність до творчості, властива різною мірою кожній людині, що виявляється тільки у діяльності при сприятливих умовах реалізації творчого потенціалу.

Креативність ґрунтується на сукупності природних задатків, схильностей та здібностей, а також завдяки сприятливому креативному середовищу, під впливом якого данні задатки та здібності знаходять шляхи для свого розвитку. Як вважають деякі вчені (М. Воллах і К. Коган) рівень підвищення творчого потенціалу залежить від рівня розвитку інтелекту і креативності. Вони виявили 4 групи дітей: Причому діти з високим рівнем інтелекту і креативності не завжди показували високий рівень навченості. Наприклад, при дослідженні, було виявлено, що найскладнішим завданням для таких високоінтелектуальних дітей було розв’язання простих шаблонних завдань на репродуктивне мислення.

 Альтернативним тестом на креативність є методика креативного поля, яка була розроблена Д.Богоявленською. Вона базується на відмові від спонукання та запобігання появі внутрішніх оціночних стимулів. За результатами цього дослідження діти були поділені на три групи за рівнем інтелектуальної активності: стимульно-продуктивний рівень, евристичний та креативний.  Частіше креативного рівня досягали діти, які за словами вчителів самостійні у своїх висловлюваннях та критично ставляться до будь-якої інформації, навіть якщо їх думка йде врозбіч з тим, що подається на уроці.

 Також дослідження показали, що вплив середовища значно вищий ніж генетичні впливи. Це є ще одним доказом, що кожна дитина може підвищити свій потенціал, за умови сприятливого зовнішнього середовища, незалежно від генетичних задатків.

 Цікаву залежність рівня інтелекту від рівня творчості виявила психолог М.Єгорова. Її дослідження показали, що чим вищий рівень творчості був у людини в дитинстві, тим вищий рівень інтелекту у неї буде в старшому віці. Але творчість у старшому віці не залежить від інтелекту в молодшому.

 Психологи довели, що дитина на різних етапах свого життя розвивається та змінюється нерівномірно, скачкоподібно. Вчені вважають вік 6-9 років найбільш сенситивним для розвитку творчого потенціалу, відповідно, найбільш плідним для розвитку таких якостей особистості, як креативність. Причому пік її розвитку припадає на 8 років. Також психологи довели, що загальна здатність дитини до творчості формується до 6-7 років під впливом сприятливих факторів зовнішнього середовища. Дійсно, саме у дитинстві нестандартність мислення є домінуючою. Лише згодом ми сковуємо себе рамками, загальноприйнятими нормами, правилами, аксіомами та стереотипами. Наприклад, психолог Г.Ярощук, досліджуючи біографії 64 видатних вчених помітив одну спільну рису – всі ці люди ще в дитинстві долучилися до різних видів творчості, самостійності суджень та нестандартності мислення. Тому можна погодитись з А.Маслоу, який стверджував, що креативність наявна у всіх дітей у різній мірі. А відповідно її можна розвинути. Звичайно це не зробить з кожної дитини генія, але покращити природні задатки людини, активізувати її творчий потенціал – задача цілком реальна.

 Діти молодшого шкільного віку є найбільш сприятливими для розвитку креативності, бо саме в цей період проходить становлення тих мислительних новоутворень, від яких залежатиме творчий успіх або невдачі дорослої людини. Саме в цей час відбувається інтенсивний розвиток мислення, яке починає займати провідну роль серед пізнавальних процесів. Розширюються межі знайомства з навколишнім світом, змінюється рівень пізнавально-дослідницької активності. Так, наприклад, дитина починає не тільки ставити питання, а й хоче самостійно шукати відповіді на них. В цей час важливо не загасити цей вогник зацікавленості репродуктивними питаннями чи вправами. Дитині цікаво все, що навколо. Але вона не може охопити, «помацати руками» все. І тут на допомогу приходить фантазія. Якщо спрямувати цю творчу активність в потрібне русло можна розвинути не тільки креативність, а й вмотивувати для подальшого навчання, та не загасити пізнавальних інтересів.

 Як вже було зазначено, основою креативності є мислительні процеси, то систематичне використання методів та прийомів для розвитку гнучкості та оригінальності мислення, вчити розмірковувати самостійно, шукати інші шляхи розв’язання задач – сприяє розвитку креативності. Цей процес довгий, тому щоб досягнути результатів необхідно починати його в ранньому віці. Сучасна педагогіка визначає такі методи навчання, залежно від характера взаємодії учителя та учня:

1. Пасивні – по типу «учитель-учень». Домінуюча роль належить вчителю, який є ініціатором всієї діяльності. Учень лише відтворює набуті знання. Це найменш ефективний метод. При цьому розвиток креативності унеможливлюється.

2.  Активні – по типу «учитель-учень-учитель», тобто коли учні є активними учасниками навчального процесу, а вчитель є не домінантом, а рівноправним партнером. Розвиток креативності на низькому рівні внаслідок обмеженості діяльності учня.

3. Інтерактивні – коли учні активно взаємодіють не тільки з учителем, але й один з один. При цьому принцип рівноправності зберігається.

 Саме інтерактивні методи є основою навчання в Новій українській школі, що дозволяє активно застосовувати прийоми для розвитку креативності, активізуючи учнівську діяльність. Тому що креативність, як будь який процес розвивається виключно в діяльності.

 Таким чином можна зазначити важливість ролі вчителя у розвитку креативності учнів початкових класів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамова М.В. Развитие креативности младших школьников в процессе внеурочной деятельности // Актуальные проблемы гуманитарных и естественных наук. – 2015. - № 2-3. -  С. 33-36.

2. Антонова О.Є. Сутність поняття креативності: проблеми та пошуки / О.Є. Антонова // Теоретичні та прикладні аспекти розвитку креативної освіти у вищій школі: [монографія] / за ред. О.А. Дубасенюк. – Житомир: Вид-во ім. І.Франка, 2012. – С.14-41

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови 4-е видання: 170 000 слів і словосполучень / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004. — 1440 с.

4. Енциклопедія освіти / за ред. В. Кременя. – К.: Юніком Інтер, 2008. – 1040 с.

5. Інноваційне  підприємництво:  креативність,  комерціалізація, екосистема: навч. посіб. для ВНЗ / [Ю. Бажал та ін.]; за ред. Ю. М. Бажала. – Київ : Пульсари, 2015. – 278 с.             

6. Курочкина А.Ю. Исследования креативности: постановка проблемы экономики / А.Ю.Курочкина // сб. научных статей по итогам Международной научной конференции. С.-Петербург, 19-20 мая 2009г. / под общ. Ред. Проф. Н.А. Горелова, проф. О.Н. Мельникова. – М.: Изд-во «Креативная экономика», 2009. – С. 630-639

7. Моляко В.О. Психологічна готовність до творчої праці / В.О. Моляко. – К.: Знання УРСР, 1989. – 36с. – С.25

8. Павленко В.В. Креативність: сутнісна характеристика поняття / В.В. Павленко //  Креативна  педагогіка: [наук.-метод.  журнал]/ академія  міжнародного співробітництва з креативної педагогіки «Полісся». –Житомир, 2016. –Вип. 11. –154 с. –С.120–131.

9. Педагогічний словник / за ред. М.Ярмаченка. К.: Педагогічна думка, 2001. – 516 с.

10. Психологічна енциклопедія / автор-упоряд. О.Степанов. – Київ: «Академвидав», 2006. – 424 с.

11. Столяренко Л. Д. Психология и педагогика / Л. Д. Столяренко. – Ростов-на-Дону: Юрайт, 2004. – 512 с. – (2-е).

12. Шумакова Н.Б., Щебланова Е.И., Щербо Н.П. Исследование творческой одаренности с использованием тестов Е.П. Торренса у младших школьников // Вопросы психологии. - 1991. - № 1. - С. 27-32.