Стаття "У полоні дитячого страху" (для батьків, педагогів та психологів)

У полоні дитячого страху

Ось і закінчується літечко. Разом з ним і сезон відпочинку дітей у дитячих оздоровчих таборах. У когось із дітлахів залишаться приємні спогади про час проведений у таборі, у когось ні, а в когось з’являться страхи, тривога, тривожність.  Хто з дорослих хоча б раз був у таборі, мабуть пам’ятає, як вечорами  у кімнаті з вимкненим світлом друзі по-черзі розповідали страшні історії та легенди. Після цього дехто голосно реготав, хтось тремтів, як полохливий зайчик, хтось боявся спати, а були й такі, які накривалися з головою простирадлом і удавали, що міцно сплять.  Згадуючи своє дитинство, пам’ятаю, як  друзі теж розповідали  дитячі страхітливі історії. Повірити в них тоді здавалося реальністю. Але уже в дорослому віці стає зрозумілим, що це лише вигадки, плід дитячої фантазії та уяви, пустощі. Та йти до кімнати із вимкненим світлом все-таки лячно.

Молодший шкільний вік (7-10 років) є найбільш сприятливим віковим періодом, коли страхи з’являються найчастіше. У цьому віці мислення набуває наочно-образного характеру, що допомагає розвитку уяви та фантазії.  Вигадані образи та сюжети діти поєднують з реальністю. Коли у житті з’являється якась проблемна ситуація, яка характеризується невизначеністю, вони створюють нові образи, перетворюють якості й окремі характеристики предметів і персонажів. 

Розказані у темряві дуже тихо «страшні» історії з гострим емоційним завершенням, як правило, супроводжуються криками, сміхом і вивільненням психічної енергії, спрямованої на руйнування енергії. Якщо організм дитини таким чином відреагував на стрес, то можна говорити що  вивільнення енергії відбулося. Але бувають і випадки, коли  енергія не вивільняється і такі дитячі розваги досить часто стають однією із причин появи різноманітних дитячих страхів і не тільки. Можуть розвиватися різноманітні фобії, патологічні страхи, енурез, енкопрез, тремтіння рук, ніг, заїкання та ін. 

Чи варто відразу бити на сполох коли дитина чогось  боїться?  Чи означає це, що у неї з’явився страх? Чи варто батькам передчасно хвилюватися і впадати в паніку? Ні. Страх—це звичне явище для дитячого розвитку. Вони мають важливе значення для розвитку дитини. Кожний страх або вид страхів проявляється тільки в певному віці. Тобто для кожного віку притаманні свої страхи, які при нормальному розвитку зникають. Подібно до того як організму потрібні сіль, цукор, так і психіці необхідні неприємні, навіть “гострі” емоції.   Коли стан стаху заважає життєдіяльності дитини, виконанню її соціальної функції: трудитися, любити, гратися, бути життєрадісною тощо, варто розглядати страх, як патологічне явище, тобто хворобливе.  Як патологічний страх відрізнити від звичайного? Якщо у  дитини виникають труднощі у спілкуванні з однолітками,знижується інтерес до навчання чи ігор, дитина стає зосередженою в своїх переживаннях, відходить від реального світу (не путати з аутизмом), тоді батькам варто звернути увагу, адже це може бути проявом патологічного страху. Чому вони  з’являються? Основними факторами є: засоби масової інформації, які дають дозу страху кінськими порціями” (вампіри, убивства, знищення, зникнення), як наслідок сильного переляку (зустріч з собакою, напад хулігана, ледве не потонув, пожежа у будинку та ін.),  сімейні конфлікти, сварки, скандали (тривожність у родині породжує емоційне відкидання дитини: байдужість із боку батьків і відверте відштовхування дитини, нелюбимі і небажані діти, яким дають зрозуміти, що вони тягар, виростають тривожними), несприятливий психологічний клімат у класі, школі, висміювання.

Якщо дитина говорить вам, що чогось боїться, не варто відразу думати, що у вашої дитини з’явився страх. Необхідно уважно вислухати дитину. Можливо у вашої дитини тривога чи тривожність. Тривога – це епізодичні прояви занепокояння, хвилювання дитини. Наприклад, трапляється, що дитина хвилюється перед виступом на святі або відповідаючи біля дошки. Але це занепокоєння проявляється не завжди, іноді в тих самих ситуаціях вона залишається спокійною. А  тривожність — це стійкий емоційний стан, індивідуальна психологічна особливість, що полягає в підвищеній схильності відчувати занепокоєння в усіляких життєвих ситуаціях, в тому числі в таких, які не є загрозливими. Наприклад, якщо стан тривоги повторюється часто й у найрізноманітніших ситуаціях (під час відповіді біля дошки, спілкування з незнайомими дорослими тощо). Коли ж дитина   боїться чогось конкретного, то я говорю про прояв страху. Страх—це емоційно насичене відчуття занепокоєння у відповідь на реальну загрозу для життя й благополуччя. Тривога—це комбінація емоцій, а страх—лише одна із них.

Як самостійно можна виявити тривожність і страхи у дітей? Спостерігайте за поведінкою дітей під час ігор, забав, виконання різних завдань. У їхній поведінці можна побачити бажання за когось заховатись або взагалі відсторонитися;  зверніть увагу на дитячі малюнки. Якщо в них переважають темні, сірі, коричневі, фіолетові кольори, це свідчить про тривожний, некомфортний стан дитини у момент виконання малюнку. Пам’ятайте, що дитячі страхи — це серйозна проблема й не треба сприймати їх тільки як “вікові” труднощі.  Не іронізуйте, дитина зрозуміє, що захисту чекати не від кого, й остаточно закриється.  Спрямовуйте та контролюйте перегляд дитячих мультфільмів, намагайтеся щоб діти дивилися передачі з позитивними героями, орієнтовані на добро, тепло. Прагніть до того, щоб у родині була спокійна, доброзичлива атмосфера, уникайте конфліктів, сварок, особливо в присутності дітей.. Не залякуйте дитину: “Не будеш спати—покличу вовка” тощо. Більше заохочуйте, хваліть, схвалюйте й морально підтримуйте дитину.  Малюйте з дитиною страх і все чого вона боїться. Тему смерті краще виключити. Саме заняття має тривати не більше 30 хвилин. Малюйте страх фарбами, у кілька прийомів. Грайте за ролями, посмійтеся зі страху разом з дитиною, розігруйте ситуації. В роботі зі срахами з власного досвіду раджу використовувати варіанти казок Л.В Строганова «Хоробрий кораблик», «Смішні страхи», «Як маленький кажан перестав боятися темряви» та ін. Прочитайте казку разом з дитиною та обговоріть її, запропонуйте свої варіанти поведінки героїв казки. Корисним у подоланні страхів є  ліплення. Теми для ліплення я використовую різні: «Веселий страх», «Нестрашний страх». Після роботи обов’язково проводжу бесіду про те що зліпила дитина, опис об’єкту, його якості та властивості та ін..  Можна запропонувати дитині  знищити її «продукт творчості». Дуже подобається дітям  маніпулювати предметом свого страху. При цьому можна вирізати з кардону чи паперу неживий предмет страху дитини, чи придбати недогору іграшку і дати дитині виконати якісь дії (наприклад, поскубти, пом’яти). Деяким дітям подобаються вправи на  анатомування страхів (при цьому пояснюю, що собою являє предмет, який її лякає, як він улаштований, звідки береться). Та найефективнішим способом у боротьбі зі страхами у моїй практиці виявилося  висміювання страхів. Разом з дітьми ми вигадуємо якусь історію, у якій страх стає смішним або над предметом страху можна поглузувати. Наприклад, якщо дитина боїться собаки, то можна запропонувати їй уявити, що при зустрічі з нею, на собаку з неба падає величезний кремовий торт, який повністю накриває собаку. Можна запропонувати дитині домалювати до предмету страху якісь кумедні деталі.  Наприклад, прикрасити змію чи заплутати павука  у  його власній павутині. Пофантазуте разом з дитиною як можна посміятися над власними страхами.  І пам’ятайте—дитина має право на помилку! Проте,  які б методи і способи боротьби зі страхом Ви не використовували, вони  не дадуть позитивного результату, якщо дитина перебуватиме в атмосфері несправедливості, крику, критики, конфліктів і сварок. Включайте наочно-образне мислення і уяву дітей у подоланні їх страхів, не бійтеся фантазувати разом з дітьми.

 Практичний психолог Диканської гімназі ї імені М.В Гоголя

Рокотянська І.О