Стаття "Управління емоційною складовою професійної здоров'язберігаючої компетентності педагога"

Управління емоційною складовою професійної здоров'язберігаючої компетентності педагога педагога

Робота педагога пов’язана з великим нервово-психічним навантаженням. Ідеться насамперед про психологічні й організаційні труднощі: необхідність бути постійно «у формі», надмір контактів упродовж робочого дня, брак часу, перевантаження, соціальна оцінка. Емоційні особливості педагогічної діяльності сприяють виникненню і розвитку синдрому «емоційного вигорання».

Довготривала стресова реакція, що виникає внаслідок впливу на особистість фахово-притаманних стресів у професіях «людина – людина», трактується як «емоційне вигорання». Відомо, що представники комунікативних професій взагалі і шкільні педагоги зокрема зазнають значного перевантаження під час своєї роботи.[1]

Спочатку цей термін визначався як стан знемоги, виснаження з відчуттям власної непотрібності, а кількість професіоналів, схильних до емоційного вигорання, була незначною: співробітники медичних установ і різноманітних суспільних доброчинних організацій. Р. Шваб у1982 році значно розширює групу фахового ризику: це, насамперед, учителі, поліцейські, політики, юристи, менеджери.

Керівник закладу може уважно спостерігати за діяльністю кожного члена колективу, вивчати, що негативно впливає на почуття і роботу кожного окремого педагога: діяльність керівництва, бесіди з батьками надмірний контроль, робота у старших (випускних) класах тощо.

При організації управління емоційною складовою педагогів керівник закладу може використовувати різні методи: спостереження, анкетування, тестування, ділові психологічні ігри, бесіди. За допомогою таких методів можна вивчати такі якості особистості, як ставлення педагогів до оточуючих, способи реагування в конфлікті, особливості професійної спрямованості, особливості прояву емпатії, особливості характеру, особливості мотиваційної сфери, рівень тривожності та агресивності. [2, с.55]

Керівник закладу повинен знати психологічні особливості осіб, з якими він працює, а тому важливою роботою є вивчення структури рис характеру кожного працівника. Визначити цю структуру рис можна за тим, як людина ставиться:

А) до інших людей, демонструючи уважність, принциповість, прихильність, комунікативність, миролюбність, лагідність, альтруїзм, дбайливість, тактовність, коректність чи протилежні риси;

Б) до справ, виявляючи сумлінність, допитливість, ініціативність, рішучість, ретельність, точність, серйозність, ентузіазм, зацікавленість або протилежні риси;

В) до речей, демонструючи бережливість, економність, акуратність, почуття смаку або протилежні риси;

Г) до себе, виявляючи розумний егоїзм, впевненість, нормальне самолюбство, почуття власної гідності або протилежні риси. [3]

Важливим напрямком роботи керівника, безперечно, є вирішення конфліктів у колективі. Конструктивний конфлікт – це протистояння суджень, думок, ідей, при якому кожний його учасник має на меті аргументовано та спокійно відстояти свою точку зору, не принижуючи опонента і поважаючи його точку зору. Поводження в умовах «конструктивного конфлікту» – це, перш за все, знання технік та вміння ними користуватися. Тому керівнику потрібно сприяти розвитку асертивності серед підлеглих, як важливої складової професійної здоров'язберігаючої компетентності педагога. Асертивна поведінка дозволяє людині безпосередньо, шанобливо і твердо виражати свої почуття, переконання, думки, погляди, побажання стосовно іншої особи, так само поважаючи її почуття, думки погляди та побажання. Асертивна поведінка може вміщувати такі почуття, як гнів, страх, заангажованість, надію, радість, розпач, обурення, стурбованість, зацікавленість, але ці почуття виражаються таким чином, що не порушуються права інших людей.

Таким чином, людина, яка чинить асертивно, не діє на шкоду комусь, поважає права інших, але при цьому не дозволяє чинити із собою, як заманеться. Вона вміє схилити інших до надання їй допомоги чи люб’язності. Не замикається у собі, отримуючи відмову стосовно чогось, на що, власне, і не має права розраховувати. При зіткненні інтересів вона здатна домовитись та знайти компромісне рішення, яке задовольнить обидві сторони. Асертивні люди демонструють іншим, як би вони хотіли, щоб інші чинили стосовно них.

Отже, важливим завданням адміністрації навчального закладу є допомога педагогам у розвитку професійної компетентності, зокрема її емоційної складової.

Список література:

1. Аландаренко Ю. Психологічна безпека вчителя / Ю. Аландаренко. // Психолог. – 2007. – №4.

2. Барабанова М. В. Вивчення психологічного змісту синдрому «емоційного вигорання»/М.В. Барабанова // Вісник МГУ. – сер. 14, Психологія. – 2010. - №1. – с. 54-58.

3. Карамушка Л.М. Психологія управління: Навчальний посібник/ Л.М. Карамушка– К.: Міленіум, 2003. – 344 с.