Стаття " Використання ігор та цікавих вправ у процесі вивчення самостійних частин мови в початкових класах."

Використання ігор та цікавих вправ у процесі вивчення самостійних частин мови в початкових класах

Мовна ситуація в Україні значною мірою залежить від вивчення української мови як базової дисципліни в загальноосвітній школі. Нові мотиви опанування державної мови вимагають оновлення методики викладання української мови, диференційованого підходу до визначення мінімальних, достатніх і спеціальних ґрунтовних знань та умінь з української мови. Вивчення української мови молодшими школярами є початковим етапом у вихованні мовної особистості. Важливу роль в цьому процесі відіграє знайомство з частинами мови.

Вивчення самостійних частин мови в початкових класах має на меті:

— ознайомлення учнів з такими самостійними части­нами мови, як іменник, прикметник, дієслово, числівник, особові займенники, прислівник  (без уживання терміну  «самостійна»  частина мови);

— усвідомлення того, що кожне слово є назвою предмета, ознаки чи дії і відповідає на питання хто? що? який? яка? яке? що робить? скільки? котрий? тощо.

— засвоєння форм словозміни передбачених програмою частин мови;

— засвоєння орфографічних правил, таких, як право­пис відмінкових закінчень іменників і прикметників, осо­бових закінчень дієслів тощо;

— розвиток усного і писемного мовлення учнів шля­хом збагачення їх словника новими іменниками, прикмет­никами чи дієсловами, уточнення змісту окремих слів, роз­витку уміння добирати слова для передачі своїх думок;

— з'ясування синтаксичної функції того чи іншого сло­ва (частини мови).  [4, с.194].

Для вивчення самостійних частин мови  недостатньо є використання завдань з підручників для початкової школи.  В сучасному світі дітей важко чимось здивувати, тому більш доцільним  буде використання ігор та цікавих вправ. [1, с.59].

З власного досвіду можу стверджувати, що найефективнішими є ті уроки української мови, на яких використовують різноманітні форми роботи, збагачують їх знахідками своїх творчих шукань.

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися. самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.

Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи урок, учитель має зважати на всіх учнів, добирати ігри, які були б цікаві й зрозумілі.

Доцільним на уроках є викорис­тання дидактичних ігор, організа­ція яких не забирає багато часу й не потребує спеціального обладнання. Вводячи елементи гри в структуру уроку, учитель має подбати про те, щоб гра відповідала темі уроку, не була надто складною або легкою й нецікавою для учнів. Гра не повин­на відвертати увагу від навчального матеріалу. її зміст має передбачати швидкі відповіді.

Необхідно також обміркувати й поетапний розподіл ігор: на по­чатку уроку гра має зацікавити, ор­ганізувати дитину; у середині уро­ку – націлити на засвоєння теми; наприкінці уроку вона може мати пошуковий характер .

Гра – найактивніша форма людської діяльності. Гнучка та розмаїта система навчальних ігор дозволяє зробити навчання цікавим.

Гра дозволяє учням самостійно обирати шлях розвитку, можливо, роблячи це несвідомо, інтуїтивно, а вчитель виконує роль каталізатора; його вміння й знання допомагають учням розвиватися швидше.

Ігрові уроки істотно підвищують інтерес учнів до предмета, дозволяють їм краще опановувати навчальний матеріал, запам'ятовувати формули, визначення, правила тощо.

Якщо спочатку учень зацікавиться лише грою, то дуже швидко його вже цікавитиме пов’язаний з нею матеріал, в нього виникне потреба вивчити, зрозуміти, запам’ятати цей матеріал, тобто він почне готуватися до участі в грі. Гра дає змогу легко привернути увагу й тривалий час підтримувати в учнів інтерес до тих важливих і складних предметів, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається. [2, с.81-83].

Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати, необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:

1. Готовність учнів до участі в грі. (Кожен учень повинен засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі у грі).

2. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.

3. Чітка постановка завдання гри. Пояснення гри – зрозуміле, чітке.

4. Складну гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.

5. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямовувати, оцінювати.

6. Не можна допускати приниження гідності дитини (образливі порівняння, оцінка за поразку в грі, глузування тощо).

7. Дидактичні принципи організації ігор: доступність, посильність, систематичність.

У грі повинні брати участь всі учні класу. Тому завдання треба добирати короткі, посильні, розраховуючи на відповіді всіх учнів класу.

Слід уникати одноманітності завдань, організовуючи їх так, щоб дітям не доводилося довго чекати включення в гру, бо це знижує їхній інтерес.

Добираючи ту чи іншу дидактичну гру, вчитель має пам’ятати, що процес створення гри містить ряд станів:

а) вибір теми гри;

б) визначення мети й завдань гри;

в) підготовка і проведення гри (повідомлення учням теми гри, підготовка унаочнень, проведення гри, підбиття підсумків).

Успіх проведення гри залежить від дотримання вимог:

а) ігри мають відповідати навчальній програмі;

б) ігрові завдання мають бути не надто легкими, проте й не дуже складними;

в) відповідність гри віковим особливостям учнів;

г) різноманітність ігор;

д) залучення до ігор учнів усього класу. [4, с.44-46].

Критерії ефективної ігрової взаємодії:

1. Висока емоційність. Ступінь включеності й емоційності учасників гри залежатиме від емоційності педагога. Постійно підтримуючи свої емоції на високому рівні, учитель «емоційно надихає» клас та сприяє ефективній ігровій взаємодії.

2. Відповідність до віку, місця, часу, ситуації. Обов'язково необ­хідно зважати як на пору доби (зранку проводять одні гри, увечері – інші), так і на тривалість гри, вік учасників та місце проведення. Та сама гра залежно від названих вище умов і си­туації відбуватиметься по-різному.
3. Контакт очима. Під час гри вчитель зустрічається поглядом з очима учасників, фіксуючи погляд приблизно на 1-2 с. З одного боку, це дозволяє побачити ступінь включеності учас­ників у те, що відбувається, з другого – сприяє встановленню тіснішого контакту.
4. Інтрига гри. Додаючи перед ознайомленням з інструкцією еле­менти таємничості в те, що відбувається, учитель умотивовує учасників.
5. Темп мовлення. Якщо темп мовлення вчителя буде занадто швидким, учасники гри не встигнуть зрозуміти того, що від них вимагають умови гри. Якщо ж мовлення буде занадто повільним, група почне нервувати. Темп мовлення повинен приблизно відповідати темпу читання.
6. Відкрита поза. Відкрита поза означає відсутність так званих верхнього й нижнього «замків» (верхній – схрещені руки; нижній – схрещені ноги), що стереотипно сприймаються як закритість людини. Крім того, є необхідними жвава міміка, нескуті жести, що підкріплюють слова.

7. Високий ступінь мобілізації. Мобілізація – це своєрід­ний індикатор спілкування (показник готовності партнерів до взаємодії).
8. Позиція (спілкування) «як рівні». Це індикатор ставлення до іншої людини або групи людей. Позиція «як рівні» свідчить про готовність і бажання співпрацювати, повагу одне до одного й до того, що відбувається. її характеризують гарний настрій, посмішка, відкрита поза, «легка вага» та адекватна мобілізація.
9. Чіткість інструкції. Інструкція буде зрозумілою учасникам гри, якщо її логічно побудовано, а також зрозуміло пояснено.
10.                    Висока динаміка. Процес будь-якої ігрової взаємодії необхід­но контролювати від самого початку, підтримуючи необхідну динаміку гри. Зазвичай для більшості ігор ця динаміка є висо­кою. Гра вимагає від усіх учасників постійної включеності.
11.                    Відповідність гри простору. Важливо враховувати доцільність проведення ігор у конкретному просторі.
12.                    Відповідність міміки й жестів тексту. Усе, що говорить учи­тель, підкріплюючи слова жестами, не має викликати підозри в учасників гри. Важливо бути щирим.
13.                    Доведення гри до логічного розв'язання. Необхідно намагати­ся не обривати ігрової взаємодії, а доводити її до логічного розв'язання: щоб усі учасники зрозуміли, що гру завершено. Завдяки цьому ми зберігаємо не тільки цілісність гри, але й цілісність вражень від неї. І звісно ж, не забуваємо у фіналі гри поставити вагому емоційну крапку.
14.                    Настанова на дію. Настанова на дію підвищує мотивацію на ігрову взаємодію. Інструктуючи учасників перед початком гри, необхідно частіше використовувати слова: «Зараз ми...», «А тепер...», «Підводимося...» та ін. (замість: «А давайте зараз ми...», «Є пропозиція підвестися...»). У першому випадку наста­нова надію виражена яскраво, у другому – є вибір: робити чи ні.
15.                    Оформлення, інструментарій. Багато ігор потребують проду­маного й підготовленого інструментарію, про який слід подбати заздалегідь.
16.                    Ігрова ситуація «ми» (почуття причетності). Гра об'єднує. Кожний учасник гри здатний відчути почуття причетності до того, що відбувається. Саме тому, ознайомлюючи з інструкцією, необхідно говорити «ми», домагаючись ефекту об’єднання учасників групи під час ігрової взаємодії не тільки на словах [3, с.157-159].

Отже, освіта XXI століття ставить своїм завданням не просто дати дітям знання з навчальних предметів. Вона покликана розвинути творчу, яскраву, гармонійну осо­бистість. Тому з перших днів перебування дітей у школі їх треба навчати вчитися – спостерігати, міркувати, аналізувати, зіставляти.

Широкі можливості для реалізації цих вимог за­кладені в уроках української мови, під час виконання завдань творчого характеру.

Творчі завдання викликають у школярів інтерес до навчання, вчать самостійно аналізувати інформацію, створюють ситуацію успіху, вводять в уроки ігровий елемент, дають можливість висловлювати свою точку зору, а не повторювати думку вчителя.

Такі вправи стимулюють розвиток активності й самостійності учнів. Кожна дитина має змогу розкрити свої творчі здібності, нахили, подолати невпевненість. Виконання творчих вправ робить процес навчання цікавим і невимушеним.

З метою розвитку творчих здібностей кожної дитини вчителеві необхідно на уроці застосовува­ти пізнавальні (творчі) завдання. Такі завдання ма­ють складати систему, яка дасть змогу сформувати і розвинути все розмаїття інтелектуальної й твор­чої діяльності учнів та забезпечити перехід від ре­продуктивних, формально-логічних дій до творчих. Кожен учитель має пам'ятати, що творчі здібнос­ті забезпечують швидке набуття знань та умінь, за­кріплення й ефективне застосування їх на практиці. А це означає, що для формування творчих здібностей велике значення має розвиток психічних процесів – пам'яті, уваги, уяви тощо.

Отже, на кожному уроці необхідно відійти від стандартних і одноманітних завдань які сучасним дітям є не цікавими. Потрібно розвивати творчі здібності учня на основі спеціально розробле­них цікавих вправ та завдань. А також важливим моментом є використання дидактичних ігор, які дають великий позитивний результат в процесі вивчення самостійних частин мови.

Список використаних джерел

1. Артемова Л.В. Вчися граючись. – К.: Знання, 2000. – 257 с.

2. Вашуленко М.С. Удосконалення змісту і методики навчання української мови в 1-4 класах. – К.: Знання, 2001. – 112 с.

3. Ворожейкіна О.М. 100 цікавих ідей для проведення уроку / Олена Миколаївна Ворожейкіна. – Х.: Вид. група «Основа», 2012. – 3-тє вид. – 255 с.
4. Медодика навчання української мови  в початковій школі : навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За наук.ред. М.С.Вашуленка.-К. : Літера ЛТД, 2011. -  364 с.

5. Чумак Т. Ігрові елементи на уроках мови// Дивослово. – 2001. – №7. – С. 44-46.