Стаття «Впровадження особистісно орієнтованого підходу на уроках української мови та літератури як засобу підвищення якості знань учнів із візуальними порушеннями»

ВПРОВАДЖЕННЯ ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНОГО ПІДХОДУ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ ЯК ЗАСОБУ ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ЗНАНЬ УЧНІВ ІЗ ВІЗУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ

Актуальність  проблеми впровадження  особистісно орієнтованого підходу  на уроках української мови та літератури полягає в тому, що сучасна мовна освіта знаходиться у пошуках нових шляхів ефективного й якісного навчання школярів загальноосвітніх шкіл, спеціальних загальноосвітніх закладів. Тож, найголовнішим сьогоднішнім завданням для педагогів-мовників  є «відродження й подальший розвиток української мови на всьому терені України, формування мовної особистості як гаранта збереження і подальшого розвитку національної культури та державності» [4].

Про необхідність  визначення шляхів вирішення вищезазначеної проблеми наголошено у нормативних документах.

У Національній доктрині розвитку освіти у ХХІ столітті зазначено: «Головна мета української системи освіти – створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості...»; Закон України «Про загальну середню освіту» стверджує: «Завдання загальної середньої освіти є формування особистості учня, розвиток його здібностей і обдарувань»; у Концепції 12-річної середньої загальноосвітньої школи наголошується на тому, що «…освіта України – це освіта для людини». Дані державні документи приділяють суттєву увагу питанню розвитку компетентної особистості [1, 2, 5].

Розв'язання цього завдання передбачає обґрунтування змісту й методів освітнього процесу, спрямованого на розвиток особистості. Особистісний підхід дедалі активніше утверджується як ключовий принцип організації навчально-виховного процесу, від якого багато в чому залежить ефективність переорієнтації системи освіти саме на розвиток особистості дитини.

 Сучасній Україні потрібні освічені, активні, творчі громадяни, що обумовлює актуальність впровадження особистісно орієнтованого підходу у систему освіти.

Зрозуміло, що людина стає особистістю поступово, на її формування впливає багато чинників. Серед них провідне місце належить рідній мові, тому що саме вона найглибше пронизує свідомість і підсвідомість людини, доносить інформацію про навколишній світ.

На думку вітчизняних і зарубіжних дослідників, особистісно орієнтоване навчання є дуже перспективним:  І.Д. Бех, М.К. Акімова, Т.В. Козлова, М.В. Антропова, Г.Г. Манке та інші бачать в особистісно орієнтованому навчанні реалізацію індивідуального підходу через організацію і викладання навчального матеріалу різного рівня складності.

Під особистісно орієнтованим навчанням спеціалісти-дидакти Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов, С.І. Подмазін,  О. Бондаревська,   В. Сєріков,  А.В.  Фурман,   І.С. Якиманська,   М.В. Кларін,   А.В.  Петровський    розуміють органічне сполучення  навчання (нормативно відповідного до діяльності суспільства) та учіння як індивідуально значущу діяльність окремого суб’єкта, у якій реалізується досвід його життєдіяльності. Особистісно орієнтоване навчання вони пов’язують з інноваційними процесами в освіті.

Одним із пріоритетних завдань реформування освіти в Україні згідно з державною національною програмою «Освіта» є формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров'я. Тлумачення вищезазначеного  завдання передбачає психолого-педагогічне обґрунтування змісту і методів освітнього  процесу, спрямованого саме на розвиток особистості учнів [2].

Педагоги і психологи все помітніше у наукових працях висвітлюють гостру потребу у створенні та реалізації особистісного підходу до учня як одного з принципів організації навчально-виховної роботи, що обґрунтовується сучасною психологією і педагогікою. Такий підхід має сприяти більш цілеспрямованому, гармонійному розвитку особистості школяра як громадянина і творчої особистості.

Згідно з цим завданням на сучасному етапі розвитку системи освіти відбувається перехід до особистісно зорієнтованого навчання, мета якого - створення максимально сприятливих умов для розвитку і саморозвитку особистості учня, виявлення та активного використання його індивідуальних особливостей у навчальній діяльності.

Над проблемами особистісно орієнтованого навчання працюють провідні психологи і педагоги, зокрема, Г.О. Балл, І.Д. Бех,                                О.В. Бондаревська, С.В. Кульневич, О.М. Пєхота, С.І. Подмазін, В.В. Рибалка, В.В. Сєриков, А.В. Хуторський, І.С. Якиманська та інші.

Особистісно орієнтоване навчання передбачає створення умов, за яких освітній процес стає для учня особистісно значущим. Зрозуміло, що організація особистісно орієнтованого навчання потребує переорієнтації: від спрямованості на запам'ятовування готових знань необхідно перейти до формування особистісних досвід стосовно до потреб новоутворень, вміння творчо навчатись, застосовуючи нові знання на практиці.

Якиманська І.С. виокремлює три моделі особистісно орієнтованої педагогіки: соціально-педагогічну, предметно-дидактичну та психологічну.

Соціально педагогічна модель виховує з попередньо заданими якостями. Освітні інститути суспільства створюють структуру такої особистості. Завданням школи - наближення кожного учня до її параметрів як носія масової культури.

Предметно-дидактична модель особистісно орієнтованої педагогіки пов'язана з предметною диференціацією, яка забезпечує індивідуальний підхід у навчанні.

Технологія предметної диференціації будується на урахуванні складності та обсягу навчального матеріалу (завдання пониженої та підвищеної складності).

Психологічна модель особистісно орієнтованої педагогіки спочатку зводилась до визнання відмінностей у пізнавальних здібностях учнів, які в реальному освітньому процесі проявляються в здібності до навчання (індивідуальна здібність до засвоєння знань). При цьому метою освітнього процесу є корекція здатності до навчання як пізнавальної здібності.

Аналіз опрацьованих джерел свідчить, що науковці  роблять спроби побудови іншої особистісно орієнтованої системи навчання. Вона спирається на такі вихідні положення:

- пріоритет індивідуальності, самоцінності, самобутності дитини як активного носія суб'єктного досвіду, що склався задовго до впливу спеціально організованого навчання у школі;

- при конструюванні та реалізації освітнього процесу потрібна особлива робота вчителя для виявлення суб'єктивного досвіду учня;

- взаємодія двох видів досвіду учня повинна відбуватись не по лінії витіснення індивідуального, наповнення його суспільним досвідом, а шляхом їх постійного узгодження, використання всього того, що накопичене учнем у його власній життєдіяльності;

- розвиток учня як особистості (його соціалізація) відбувається не тільки шляхом оволодівання ним нормативною діяльністю, а й через постійне збагачення. Перетворення суб'єктивного досвіду як важливого джерела власного розвитку.

На думку І.С. Якиманської,  особистісно орієноване навчання - це таке навчання, центром якого є особистість дитини, її самобутність, самоцінність: об'єктивний досвід кожного спочатку розкивається, а потім узгоджується зі змістом освіти  [18; с. 50].

Метою особистісно орієнтованого навчання є процес психолого-педагогічної допомоги дитині в ставленні її суб'єктивності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні. Особистісно орієнтований підхід поєднує виховання та освіту в єдиний процес допомоги, підтримки, соціально-педагогічного захисту, розвитку дитини, підготовка її до життєтворчості [17; с. 31-32].

Як головні, можна виділити такі завдання:

- розвинути індивідуальні пізнавальні здібності кожного учня;

- максимально виявити, ініціювати, використати індивідуальний досвід учня;

- допомогти особистості пізнати себе, самовизначитись та самореалізуватись;

- сформувати в особистості культуру життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будувати своє повсякденне життя, правильно визначити лінії життя.

Формування культури життєдіяльності особистості є найвищою метою особистісно орієнтовного навчання та технологій.

Технологізація особистісно орієнтовного освітнього процесу передбачає спеціальне конструювання навчального тексту дидактичного матеріалу, методичних рекомендацій для його використання, типів навчального діалогу, форм контролю за особистісним розвитком учня в ході навчально-пізнавальної діяльності.

Головні вимоги до особистісно орієнтованих технологій                          І.С. Якиманська сформулювала таким чином:

- навчальний матеріал повинен забезпечувати виявлення змісту суб’єктивного досвіду учня, включаючи досвід його попереднього навчання;

- виклад знань у підручнику (вчителем) повинен бути направленим не тільки на розширення їх обсягу, структурування, інтегрування, узагальненні предметного змісту;

- у процесі навчання необхідне постійне узгодження суб'єктного досвіду учнів з науковим змістом здобутих знань;

- активне стимулювання учня до самоосвітньої діяльності, зміст і форми якості повинні забезпечувати учневі можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження в ході оволодівання знаннями;

- контролювання та організація навчального матеріалу, який дає змогу учневі вибирати його зміст, вид та форму при виконанні завдань, розв'язуванні задач;

- виявлення та оцінка способів навчальної роботи, якими користується учень самостійно;

- необхідно забезпечувати контроль та оцінку не тільки результату, а й головним чином процесу навчання;

- освітній процес повинен забезпечувати побудову, реалізацію, оцінку навчання як суб'єктивної діяльності [17; c. 33].

Отже, особистісно орієнтоване навчання полягає в тому, щоб підтримувати та розвивати природні якості учня, його здоров'я, індивідуальні здібності, допомагати в становленні його суб'єктивності, соціальності, творчої самореалізації [Додаток 1].

Ідеї врахування властивостей особистості людини у процесі навчання і виховання належить і видатному вченому-психологу Л.С. Виготському, який вважав, що вчитель може цілеспрямовано навчати і виховувати дітей лише при постійному співробітництві з ними, з їх середовищем, з їх бажаннями і готовністю діяти самостійно разом із вчителем [12; с. 98-100].

Положення про неповторність кожної дитини є немовби наріжним каменем, на якому побудована вся система поглядів В. О. Сухомлинського на проблеми навчання й виховання. Таке ж важливе значення воно має і для концепції особистісно-орієнтованого підходу, оскільки саме з нього випливає положення про дитину як найвищу цінність і, відповідно, головного суб'єкта навчально-виховного процесу.

Поняття особистісного підходу передбачає послідовне ставлення сучасного педагога до вихованця як до особистості, самосвідомого і відповідального суб'єкта власного розвитку, як до суб'єкта виховної взаємодії. Це - базова орієнтація педагога, яка визначає його позицію у взаємодії із кожним учнем.

Розглянемо більш конкретно деякі ключові поняття сучасних досліджень, присвячених особистісно зорієнтованому навчанню.                  І.С. Якиманська вважає, що кожен учень дивиться на світ, спираючись на суб'єктний досвід. Дитина, пізнаючи світ користується знаннями, сформованими культурою, що її оточує. Тому важливо спочатку виявити суб'єктний досвід учня, а тоді вже, спираючись на нього, формувати наукові знання. Важливо також погоджувати нові поняття з суб'єктним досвідом учня. Традиційно, у процесі навчання особистісний досвід ігнорувався, адже він не є досконалим і науковим.

За традиційної системи освіти досвід учня сприймається як такий, що не відповідає вимогам шкільного навчання, тоді як за гуманізованої освіти він розглядається як контекст учіння. Наприклад, повинні заохочуватися ініціативність, фантазія, вираження почуттів, життєвих уявлень, нагромаджених поза школою [18, с. 150-151].

Основним завданням особистісно-орієнтованої педагогіки є надання сприяння людині у визначенні і корекції ставлення до самої себе, навколишнього світу, інших людей і до професійної діяльності. У цьому розумінні  сама педагогіка повинна розглядатись достатньо широко: як система наукових знань про людину, її розвиток і формування, а також як частина життєдіяльності людини, що має певний педагогічний аспект - взаємостосунки з дітьми, колегами тощо.

В умовах навчання відбувається становлення та розвиток таких важливих якостей особистості, як рефлективність, спонтанність, критичність мислення, вміння працювати з інформацією, спілкуватися та нести відповідальність за наслідки власних дій. Спрямованість навчання на особистість передбачає створення оптимальних умов використання різних джерел наукової інформації для кожного учня у процесі опанування знань. Освітній процес повинен бути побудований таким чином, щоб механізми навчання повністю збігалися з природними для будь-якої дитини механізмами пізнання навколишнього світу. Педагог повинен враховувати як розумові, так і поведінкові особливості кожного конкретного свого учня, а в основі особистісно орієнтованого навчання має бути поставлено співробітництво між учнем і вчителем, а також повна свобода вибору дитини.

На основі зазначеного вище та в контексті ідеї суб’єкт-суб’єктної взаємодії головних учасників навчально-виховного процесу як концептуальної умови реалізації особистісно орієнтованого навчання виокремлюються психолого-педагогічні та методичні умови реалізації особистісно орієнтованої системи навчання.

Психолого-педагогічні умови визначаються психологічними основами організації особистісно орієнтованого навчання та передбачають спеціальну підготовку вчителя до впровадження особистісно орієнтованих технологій, спрямованих на розвиток у суб’єктів освітнього процесу.

Методичні умови особистісно орієнтованого навчання покликані гармонізувати освітні запити, цілі, прагнення учня та вчителя з їх потенційними можливостями. Цей процес здійснюється шляхом створення методичної системи організації особистісно орієнтованого навчання, його навчально-методичного забезпечення, запровадження особистісно орієнтованого змісту освіти (орієнтація на комплекс цінностей -загальнолюдських, національних, регіональних, групових, етнічних, індивідуальних), що передбачає забезпечення особистісної значущості для кожного школяра засвоєних ним знань та самого процесу навчання.

Особистісно орієнтоване навчання - це таке навчання, центром якого є особистість дитини. її самобутність, самоцінність: суб'єктний досвід кожного спочатку розкривається, а потім узгоджується зі змістом освіти. Технологія особистісно орієнтованого навчання має не меті всебічний, вільний, творчий розвиток дитини, тому її доцільно застосовувати на уроках української мови та літератури. Вона дає можливість конструювати різні варіанти уроків із літератури та мови, де кожен учень організує свою діяльність у залежності від індивідуальних особливостей, орієнтує її на вивчення майбутнього матеріалу, на виховання певних духовних цінностей. Велике надбання такої роботи в тому, що жоден учень не залишається осторонь, лише слухачем чи спостерігачем, а стає активним учасником навчального процесу, його робота на заняттях має результат.

     Сучасна спеціальна школа - це освітній заклад з українською мовою навчання, діяльність якого ґрунтується на широкому використанні культурних здобутків та історичних традицій українського народу, нації й орієнтується на перспективу подальшого отримання освіти випускниками з особливими освітніми потребами, на постійний розвиток їх духовного та інтелектуального потенціалу.  Тому  необхідно створювати методику викладання української мови та літератури альтернативного типу, вільну від будь-яких ідеологічних та політичних впливів, побудовану на абсолютно нових методичних принципах, новому мисленні. Під принципами розуміємо ті вихідні положення, які покладено в основу наукової розробки методики викладання української мови та літератури у школі, а саме: з живого словесного спілкування нашого народу й народної практики прилучення дітей та молоді до багатств рідної мови, розвиток загальнолюдських духовних цінностей (доброти, порядності, чесності, любові до людини та рідного краї, бережливого ставлення до краси природи  тощо). 

Урок був і залишається основним елементом навчального процесу, але в системі особистісно орієнтованого навчання суттєво змінюється його функція, форма організації.   У цьому разі урок підпорядковано не повідомленню та перевірці рівня знань, а виявленню досвіду учнів за ставленням до змісту матеріалу, який викладає вчитель.

Спираючись на практичний досвід роботи, можна виділити такі істотні ознаки  особистісно орієнтованого уроку:

1. Урок у системі особистісно орієнтованого навчання    починається з повідомлення учням орієнтованих на конкретний результат цілей, у визначенні яких враховується не тільки  зміст навчального матеріалу, загальні вимоги до теми, а й суб’єктний досвід школяра з порушеннями зору, для якого ця мета має бути особистісно значущою.
2. На уроці необхідно створювати позитивний настрій, відповідну мотивацію, ситуацію успіху, взаємопідтримку,  діалогічну форму спілкування, індивідуальну, парну та групову роботи.
3. Забезпечувати участь школярів в організації навчальної діяльності через залучення до планування роботи, вибір рівня засвоєння виучуваного матеріалу та способів його виконання, варіантів завдань, оцінювання результатів.
4. Обов'язково повідомляти запитання та завдання, за якими перевірятиметься рівень знань, умінь і навичок учнів.
5. Стимулювати учнів до рефлексії над власною діяльністю: доцільність обраного шляху вирішення поставлених завдань, форм і методів роботи, досягнення чи не досягнення цілей тощо. Під час рефлексії аналізується й оцінюється досягнення цілі, результат зіставляється із запланованим. Особистісно орієнтоване навчання передбачає контроль не тільки рівня засвоєння зовнішнього змісту предмета, а й змісту внутрішнього (умінь, навичок, способів діяльності, особистісного розвитку учня). Іншими словами, зіставлення досягнутого результату із запланованим, досягнутого й початкового рівнів розвитку є основою для оцінки.
6. Оцінювання учня проводити в порівнянні з його попередніми успіхами.

Крім того, особистісно орієнтованому уроку притаманне використання засобів, що забезпечують підтримку всім учням і створюють для них необхідний емоційний фон доброзичливості, взаєморозуміння, співпраці (уважне, привітне ставлення до учнів, залучення кожного до планування занять, створення ситуацій взаємного навчання, позитивна оцінка досягнень, діалогічне спілкування). А створення «ситуацій успіху», підвищення статусу учня, значення його власного внеску у вирішення загальних проблем забезпечують індивідуальну (особистісну) підтримку учневі з особливими освітніми потребами. І сьогодні на уроці, можливо, він працював не у повну, то завтра - докладе зусиль.

Українська мова відіграє провідну роль в особистісному розвитку школярів, тому зміст навчання та технологія його засвоєння має базуватися передусім на прогресивному особистісно орієнтованому підході до навчально-виховного процесу.

Технологізація особистісно орієнтованого освітнього процесу передбачає спеціальне конструювання навчального дидактичного матеріалу, системи уроків, методичних рекомендацій до їх проведення. Це  знаходить прояв у змісті, способах, організаційних формах і методах здійснення цього процесу в основній ланці 12-річної спеціальної школи, зорієнтованих на формування й розвиток в учнів із візуальними порушеннями пізнавальної самостійності, мовного чуття, комунікативних умінь в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), відборі тематики роботи з розвитку усного і писемного мовлення учнів з урахуванням соціокультурної лінії змісту навчання, урахуванні індивідуальних особливостей учнів, їхніх пізнавальних потреб, інтересів, прагнень до самопізнання і саморозвитку.

Особистісно орієнтований підхід на уроках  української мови та літератури передбачає співпрацю та співтворчість учня та вчителя. Головною дійовою особою навчального процесу є учень. Моя задача як вчителя – простежити динаміку його розвитку, визначити особисті переваги у роботі з навчальним матеріалом, тобто пізнати учня як особистість, розкрити та розвинути його індивідуальні здібності.

Особистісно орієнтований урок для учнів із візуальними порушеннями будується за такими основними етапами: мотивація → визначення мети → проектування → організація → реалізація → контроль → корекція → оцінка, що забезпечує умови для розвитку креативної особистості дитини, сприяє  позитивній мотивації учнів до пізнавальної діяльності, потребі в самопізнанні, самореалізації та самовдосконаленні, здобуванню знань учнями самостійною роботою думки; диференціює та індивідуалізує процес навчання.

  На заняттях, побудованих за принципами особистісно орієнтованого навчання (індивідуалізація навчання, максимальне наближення навчального матеріалу до реалій життя, постійна самооцінка учнями власної навчальної діяльності),  учні отримують більше самостійності, краще осмислюють мету та результати своєї праці, усвідомлюючи, що вони є не об’єктом, а суб’єктом навчальної  діяльності, а педагог  - доброзичливий помічник,  зацікавлений у набутті знань  кожного з них, завдяки чому відбувається переорієнтація учнів від навчання («нехай мене навчать») до учіння («прагну все знати»).

         Випускники спеціальної школи мають гідно підготуватись до ЗНО, що є важливою передумовою їх подальшого навчання та життєвого успіху, тому  педагогічна  діяльність у спеціальному закладі вимагає від мене як вчителя постійного пошуку інноваційних методів і шляхів викладання матеріалу. Саме таким інноваційним методом виступив для мене особистісно орієнтований підхід.       

Саме з метою підвищення якості знань учнів із візуальними порушеннями у практику проведення уроків української мови та літератури  впроваджується особистісно орієнтоване навчання, оскільки даний підхід дозволяє: 

• сприяти зацікавленості кожного учня в роботі класу за допомогою чітко, зрозуміло та доступно сформульованої мотиваційної  установки;

• використовувати різноманітні форми та методи організації  навчальної  діяльності, орієнтовані на конкретного учня з порушеннями зору;

•  стимулювати учнів до висловлювання, використання різних способів розв’язання ситуативних завдань без страху помилитися чи отримати неправильну відповідь;

•  створювати на уроці такі педагогічні ситуації, які дають можливість кожному учневі проявити ініціативу, самостійність, підтримувати прагнення учня знаходити власний спосіб роботи, аналізувати та оцінювати роботу інших;

•  використовувати різноманітні види пізнавальної діяльності, а також мотиваційний, змістовно-операційний та вольовий компоненти пізнавальної самостійності школярів із візуальними порушеннями;

•  розкривати і розвивати творчий потенціал через нестандартні форми і методи роботи (вікторини, рольові ігри, віртуальні подорожі, екскурсії тощо);

• цілеспрямовано використовувати інтерактивні засоби навчання, мультимедійні, комп’ютерні, інноваційні технології.

Із метою здійснення особистісно орієнтованого підходу на практиці у повній мірі на початку навчального року, особливо при вивченні індивідуальних особливостей учнів 5 класів, роботу розпочинається з наступного:

•  по-перше, щоб підійти індивідуально до кожного учня з візуальними порушеннями, вивчаю його психологічні, фізіологічні та соціальні особливості, можливості використання тифлотехнічних засобів навчання;
•  по-друге, корегую ці особливості за допомогою шкільного психолога, лікаря, вихователя класу, також активно залучаю до співпраці батьків учнів;

 -  по-третє, виявивши всі інтелектуальні, творчі особливості учня під час навчальних занять, регулярно даю індивідуальні завдання не лише на уроках, але й додому: довготривале домашнє завдання, підготовка до виступу, участь у проектній діяльності, складання тестових завдань, підготовка до участі у міських, регіональних конкурсах тощо.

Як свідчить практика, моніторинг результатів роботи з використанням особистісно орієнтовного підходу в навчанні полягає не тільки в кількості та якості оцінок, отриманих учнями, а  у виявленні їх інтелектуальних умінь, навичок, творчих здібностей, динаміці всебічного розвитку.

Для того, щоб прослідкувати рівень навчальних можливостей учнів (за чотирма рівнями успішності: низький рівень; середній рівень; достатній рівень; високий рівень) плануються завдання різного рівня складності і характером виконання завдання (схема, тези, ребус, складання асоціативного куща, інтерактивні вправи, тестові питання - за вибором учнів).

З метою створення умов для організації особистісно орієнтованого підходу в навчанні, підвищення об'єктивності оцінювання навчальних досягнень незрячих та слабозорих учнів, активізації їх пізнавальної і стимулювання самоосвітньої діяльності  у навчальний процес на уроках української мови та літератури активно впроваджуються інноваційні форми навчальної діяльності учнів:

- робота в малих групах: в парах, змінні трійки, перехресні групи, «карусель», «акваріум», проектна робота, «коло ідей» та ін.

- фронтальна робота: «коло знань», «мікрофон», «мозковий штурм», «навчаючи - вчусь» та ін.

- дискусійне навчання: «піраміда», ток-шоу, дебати, «незакінчене речення», «прес», «обери позицію» і т. д.

- ігрове навчання: рольова гра, урок-мандрівка, урок-екскурсія, урок-вікторина, - «аукціон», - квест тощо.

Уроки української літератури, побудовані на засадах особистісно орієнтованого підходу,  націлюють учнів на ретельне опрацювання текстів (що не дозволяє їм переглянути в інтернеті зміст художнього твору стислому варіанті), на пошук смислів і літературних тропів у тексті, на власну позицію щодо прочитаного (зазвичай великі за обсягом художні твори діти вивчають шляхом прослуховування аудіозаписів). А це, звичайно,  підвищує якість здобутих знань і визначає провідну роль аналізу твору у процесі викладання літератури. Для досягнення цієї мети пропоную учням завдання такого типу: підготувати цікаві факти з життя письменника під час написання твору (М Коцюбинський «Intermezzo», Т. Шевченко «Заповіт», Л. Українка «Лісова пісня» тощо), фрази якого героя стали крилатими (чи навпаки), виконати завдання на відповідність, складання асоціативного куща і т.п.

Також на уроках і мови, і літератури активно використовуються комп'ютерні технології, що надає кожному школяреві, спираючись на його інтереси, здібності, особисті цінності та досвід, можливість самореалізації в пізнавальній та інших видах діяльності, створюють комфортні умови для самовизначення особистості в інформаційному суспільстві. 

Комп’ютери використовуються для організації моніторингу якості знань учнів: різнорівневі тестові завдання, тести-онлайн, елементи пробного тестування.

Завдяки використання вищезазначених методів роботи суттєво підвищується розуміння твору і вчинків його героїв, підвищується мотивація до ознайомлення з оригіналом твору, а  не його скорочений варіант.

  З метою створення умов для організації особистісно орієнтованого підходу в навчанні, підвищення об'єктивності оцінювання навчальних досягнень учнів, активізації пізнавальної і стимулювання самоосвітньої діяльності учнів у навчальний процес активно впроваджується метод проєкту.

     Реалізація різних типів проєктів (творчо-продуктивних, навчальних, інформаційних, пошукових, інтегрованих: «Мій Шевченко», «Голосні малята», «Цікаво знати про рідну мову», «Як досягти успіху у навчанні», «Портфоліо літературного героя»  тощо) через самостійну роботу і роботу в групі дають змогу навчити дітей вести дискусію, висловлюватися, переконувати,  змагатися, співпрацювати, правильно будувати діалоги, складати вірші,  казки, притчі; долати окремі вади: замкненість, розгубленість, скутість; не пасувати перед труднощами.

Під час впровадження основних методів особистісно орієнтованого підходу на уроках можна дійти висновку, що  подання варіативності у виборі способів навчальної діяльності (письмового або усного; індивідуального або в групі; переказ опорних положень або розгорнута відповідь; в узагальнюючому  вигляді або на конкретних прикладах тощо); вибір учнями способів фіксації пояснення нового матеріалу  (конспект, схема, таблиця, опора,   план, тези, висновки, тощо); варіативність домашнього   завдання (диференціація за рівнями складності та способами виконання) сприяють підвищенню якості знань учнів.

Висновки  

Отримані результати дослідження теми «Впровадження особистісно орієнтованого підходу на уроках української мови та літератури в умовах  спеціального загальноосвітнього навчального закладу» надали можливість зробити наступні висновки:

1. Сучасна система мовної освіти утверджує переорієнтацію процесу навчання на формування всебічно розвиненої, комунікативно активної, висококультурної особистості, яка володіє засобами рідної мови, активно і правильно здійснює мовленнєву діяльність.
2. Нині однією з перспективних технологій, що забезпечує ефективність освітнього процесу у спеціальному навчальному закладі з метою досягнення означених цілей, є особистісно орієнтований підхід.
3. Аналіз методики впровадження особистісно орієнтованого підходу на уроках української мови та літератури  й представлені методичні рекомендації підтверджують тезу про те. що особистісно зорієнтоване навчання є сучасною гуманітарною технологією відкритого типу: ця технологія проектується для роботи зі свідомістю учня й процесами його індивідуально-особистісного розвитку Метою реалізації особистісно орієнтованого навчання на уроках української мови й літератури є підвищення якості знань учнів та розвитку особистості в цілому.
4. Методичні рекомендації щодо реалізації особистісно орієнтованого навчання на уроках української мови й літератури вказують на те, що саме в умовах особистісно орієнтованого навчання відбувається спонукання учнів до активної діяльності, стимулювання розвитку мислення, уяви, формування позитивного ставлення до навчання.

Література:

1. Закон України «Про освіту» (зі змінами № 10-р/2019 від 16.07.2019).
2. Державна національна програма «Освіта»  («Україна XXI століття») від 3 листопада 1993 р. № 896.
3. Національна доктрина розвитку освіти у ХХІ ст. № 347/2002 від 17 квітня 2002.
4. Концепція розвитку освіти України на період 2015-2025 років.
5. Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) № 12/5-2         від   22 листопада 2001 року.
6. Концепція національно-патріотичного виховання дітей і молоді  (Наказ МОН № 641 від 16.06.15 року).
7. Алексєєва В.І. Особистісно орієнтований підхід до дитини в умовах гуманізації освіти / Алексєєва В.І.// Виховна робота в школі.- 2009.- № 8.- С. 2-5.
8.  Бех І.Д. Школа особистісно орієнтованої педагогіки / Бех І.Д. // Позакласний час.- 2010.- № 1.- С. 17-32.
9. Варзацька Л. Особистісно-зорієнтована модель мовленнєвого розвитку особистості / Л. Варзацька, О. Ярчук // Українська мова і література в школі - 2007. - №2. - С. 13-18; №3. - С. 15 - 17.
10. Волобуєва Т.Б. Сучасні освітні моделі. Інноваційні освітні системи: Методичний посібник. – Донецьк,  2007, С.33 - 69.
11. Галіцина Л. Банк інноваційних педагогічних технологій. - Київ: Шкільний світ, 2012, С.41 - 73.
12. Зарецький В.К. Зона найближчого розвитку: що не встиг написати Виготський… // Культурно-історична психологія. 2007. Том 3. №3. С. 96-104.
13.  Зубаль Н. Психологічні показники особистісно орієнтованого уроку / Н. Зубаль // Відкритий урок. - 2004. - № 21/24. -  С.77-79.
14.  Літовченко В.О. Методична робота. Особистісно-зорієнтований підхід у навчанні і вихованні /  Літовченко В.О. // Все для вчителя. - 2009.- № 21-22.- С. 49-51.
15. Підмазін С.І. Технологія особистісно зорієнтованого уроку/ С.І. Підмазін// Завуч. - №20 - 21. - С 29-32.
16.  Рубан С.А. Системне впровадження технологій особистісно орієнтованого навчання в роботі з обдарованими дітьми / Рубан С.А.// Вивчаємо українську мову та літературу.- 2010.- № 1.- С. 2-5.
17.  Якиманська І.С. Розробка технології особистісно-орієнтованого навчання/І.С. Якиманська// Питання психології. – 1995. – № 2. – С.31-34.
18.  Якіманська І. С. Технологія особистісно-орієнтованої освіти. // Вересень, 2001. - 176 с.
19. Ярошенко О. Диференціація навчання / О. Ярошенко // Енциклопедія освіти / АПН України; голов. ред. В. Г. Кремень; [заст. голов. ред.:      О. Я. Савченко, В. П. Андрущенко ; відп. наук. секр. С. О. Сисоєва]. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - С. 210-211.