Стаття "Ювілей автора дитячих бестселерів"

    Ювілей автора дитячих бестселерів

                                         Микола Носов був справжнім   казкарем:

                                         таємничим, схильним вірити у містику.

                                                                                          Богдан Чалий

                                         Ось це для дітей!

                                                                                            Юрій Олеша

                  Він родом із Сонячного міста

     Класиком роблять письменника час і люди. Ось уже майже вісім десятиліть читаються і перевидаються книги М.М.Носова. Вони жили з ним і пережили його. Він ─ розумний,  вдумливий художник слова, автор повістей і безлічі маленьких оповідань-шедеврів у дві-три сторінки, кожне з яких виблискує, як маленька перлина.

     Улюблений дитячий автор не одного покоління Микола Миколайович  Носов народився 23 листопада 1908 року в Києві в родині актора-естрадника Миколи Петровича Носова і Варвари Петрівни. «Я був щасливий хоча б тому, що мене ніколи не виховували за допомогою покарань. Мене ніхто ніколи не ставив у куток або на коліна, не залишав без обіду чи солодкого, не залишав сидіти у душній кімнаті, коли так хотілося побігати на свіжому повітрі, ─ згадував своє дитинство письменник. ─ Якщо мені іноді й перепадало, то це була випадковість, непередбачена ситуація на зразок паводку чи землетрусу, на що не можна сердитися, як не можна сердитися на кут столу, об який ударився».

     Микола ріс дуже рухливою дитиною, захоплювався театром, шахами, музикою, пробував писати. Дитинство провів у Ірпіні, на вулиці Перша лінія, де зростав серед квітів ( а їх було безліч: клумба з настурціями, маргаритками, резедою, за клумбою ─ галявина з польовими і луговими квітами, а далі ─ молодий березово-вільховий підлісок, де навесні пахнуть великі рожеві фіалки і конвалії. От звідки б’ють джерела Квіткового міста, де мешкав Незнайко!) і «гномиків», в існування яких свято вірив. Грамоті вчився у приватної вчительки Павли Аполінарівни. Це допомогло успішно витримати вступні іспити до підготовчого класу Київської приватної гімназії Стельмашенка. Через важке матеріальне становище родини працював різноробочим на заводі, косарем, газетним торговцем, землекопом тощо.

     Шкільні роки майбутнього письменника випали на Першу світову війну, а потім і громадянську. Родині Носових довелося пережити скруту сповна: і нестачу продуктів, і відсутність тепла й електрики холодною зимою, і хвороби (уся сім’я перехворіла тифом).

     У  1927 році саморобним фотоапаратом Микола зняв живописний куточок ірпінської природи, витримав творчий конкурс і разом із братом Петром вступив на фотофакультет Київського художнього інституту, а потім перевівся до Московського інституту кінематографії.

     Тривалий час, із 1932  до 1951 року, працював Носов режисером-постановником мультиплікаційних, науково-популярних і навчальних фільмів.

     Оповідання почав публікувати у 1938 році: «Витівники», «Живий капелюх», «Огірки», «Чудові штани», «Мишкова каша», «Городники», «Фантазери» та ін., вони були надруковані головним чином у «малюковому» журналі «Мурзилка» і склали основу першої збірки «Тук-тук-тук».

     Довготривалу популярність і любов читачів здобули казкові твори про Незнайка. Перший із них ─ «Гвинтик, Шпунтик і пилосос».

     Надалі герой з’явився у знаменитій трилогії: «Пригоди Незнайка і його товаришів», «Незнайко в Сонячному місті», «Незнайко на Місяці». М.Носов ввів у дитячу літературу нового героя ─ наївного і розсудливого, пустотливого і допитливого непосиду, одержимого жаданням діяльності; який постійно потрапляє в незвичайні, часто комічні ситуації.                        

     Пізніше Микола Миколайович зізнається, що писати для дітей почав випадково  (розповідав сину вигадані ним самим історії ), але швидко зрозумів, що це найцікавіша робота, яка вимагає від людини багато знань із різних тем.

     Письменник ставився до дітей із великою повагою і цікавився їх психологією: «Зізнаюся, чарівна ця країна  ( я маю на увазі  дитинство ) здивувала мене, а творчість, як сказав один розумний художник, починається з подиву. Я побачив у дитині те, чого не бачив раніше, і чого, мені здавалося, не помічали інші». Так, подив і любов ─ два почуття-лейтмотиви творів письменника.

     Але творчість М.Носова полягала не тільки в написанні казок. За своєю біографією письменник створив книги: «Повість про мого друга Ігоря», «Таємниця на дні колодязя», «Повість про дитинство».

                   Він володів «золотим ключиком»

                             до дитячих сердець.

                     Цікаві факти про письменника

     • Микола Миколайович Носов був невисоким на зріст, з короткою шиєю, хвилястим волоссям, із тихим глухуватим голосом, глибоко посадженими очима, зі спостережливим і живим поглядом, а посміхався частіше лише очима. Його характеризували як людину стриману, навіть замкнуту, відлюдькувату, дратівливу. Зовні наслідував класиків світової літератури з їхніми неодмінними атрибутами ─ жилетом, краваткою, капелюхом.

     • До 100-річчя письменника випущена срібна монета із зображенням його самого і героїв його книг.

     • У творах М.Носова багато наукових відомостей.

     • Тварини у творах автора ─ добрі, кумедні персонажі.

     • Брат письменника Петро Носов став кінохудожником, стояв біля витоків вітчизняної мультиплікації.

     • Сам письменник любив читати повісті та оповідання М.Гоголя, А.Чехова, романи М.Твена, Ч.Діккенса, Л.Толстого.

     • Герої його творів ─ не веселуни, не блазні. Вони діловиті, швидко діють і в грі, і в справах своїх. Природно, що часто потрапляють у смішні ситуації, закономірно хочуть більшого, ніж можуть; бачать себе героями й у маленькій справі, бо постійно життєрадісні. Навіть якщо персонажі ледарі або двієчники, вони все одно викликають симпатію. Микола Миколайович показав прекрасний, щасливий світ дитинства.

     • У Святошинському районі м.Києва  у 2018 році нова вулиця отримала назву на честь письменника.

     • Про життя і творчість митця знято документальний фільм «Микола Носов та його Київ» (2016 р.).

     • Книги М.Носова подобаються і дітям, і дорослим. Вони створені талановитим письменником і знаходяться поза часом, адже завжди актуальні, цікаві та корисні. Захоплюючі історії занурюють читача в дивовижний світ фантазії, а устами своїх персонажів автор дає дітям мудрі поради і настанови:

     ! «Ставитися до інших треба так, як хочеш, щоб ставилися до тебе.»

     ! «Коли хочеш про що-небудь подумати, то обов’язково про це і думаєш.”

     ! «Це часто трапляється у країні коротунів. Якийсь коротун наобіцяє, запевнить, що зробить і це і те, навіть гори переверне і вверх ногами поставить, а насправді попрацює декілька днів на повну силу, а потім знову починає ухилятися.»

     ! « ─ А якщо на когось не вплине книга? ─ запитав Картатенький.

              ─ Цього не може статися, ─ відповів чарівник. ─ На коротунів книги завжди мають гарний вплив. Вони тільки не впливають на справжніх … так би мовити, вроджених віслюків.»

     ! «Водія не можна нервувати, коли він за кермом сидить, а то трапиться аварія.»

     ! «Це, мабуть, не місяць перевернувся, а ми самі перевернулися.»

     ! «І чому завжди так буває: вигадаєш яку-небудь нісенітницю ─ і тобі повірять, а спробуй і скажи чисту правду ─ тобі дадуть по шиї.»

     ! «Хіба дружба може нашкодити? Дружба ніколи не нашкодить.»

     ! «Це завжди так буває: коли поспішаєш, то все, як на зло, робиться повільно.»

     ! «Навіщо мені вигадувати правду? Правду вигадувати не треба, вона і так існує.»

     ! «Кожен любить покепкувати над іншим, але ніхто не любить, коли кепкують над ним.»

                      Спогади про письменника

                       його  онука Ігоря Носова

     Дід постійно працював. Скрізь, де міг. Не тільки за своїм письмовим столом, а й за кухонним, за маленьким складним столиком. Він завжди сам друкував, не довіряв друкаркам. Відмовлявся від будь-яких посад у редакціях і Спілці письменників, які йому часто пропонували, бо його цікавила в першу чергу літературна діяльність.

     Дійсно, встиг зробити дуже багато. Написав романи, повісті, казки, оповідання, п’єси, вірші, сценарії, статті для журналів і газет і навіть серйозний літературознавчий трактат «Кванти сміху».

     Дід зі мною багато займався. Для нього було важливо пізнання через гру. Власноруч зробив абетку з літерами і малюнками до них. Ми ліпили з пластилину, грали в солдатики, машинки; а на подвір’ї ─ в хованки, квача.

     Він писав зі мною диктанти. Знову ж через гру вивчали географію, хімію, математику; з командою м’яких іграшок плавали на уявному кораблі-дивані по морях, вивчаючи атлас; навіть створили власне «Королівське хімічне товариство».

     Із подарунків дід цінував книги. Читаючи, завжди робив багато позначок ─ кольоровими олівцями, чорнильними та кульковими ручками. Наприклад: «забавно», « а так ли это», «не доказано». Всі ці книги у мене збереглися.

     Книги у нього були всюди: не тільки у шафі, а й на шафі, на столі і під ним. Навіть під ліжком! Адже проживав у квартирі площею сорок чотири квадратних метри.

    Дід умів робити все: повісити картину, відремонтувати велосипед, гарно розумівся на техніці. Якщо чогось не знав, завжди відкривав енциклопедію і вивчав. До речі, дачі не мав, тому помідори, огірки, кабачки вирощував на … балконі.