Стаття"З досвіду роботи щодо підвищення рівня знань студентів при формуванні мовленнєвої компетентності"

В епоху масового поширення спілкування через електронні носії відбувається, на жаль, знецінення безпосередньо спілкування.

Отже, формуванню

комунікативної компетентності особливості

слід приділяти велику увагу.

Основна мета викладача української мови полягає у формуванні національної свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вмінням й навичкам вільно, комунікативно доцільно користуватися засобами мови – ії стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), тобто забезпечує належний рівень комунікативної компетенції.

Хочу поділитися методами і прийомами з власного досвіду, які сприяють розвитку комунікативної компетентності студентів.

Сучасні суспільно-економічні відносини змушують людину виявляти активну життєву творчість, мобільність, самостійність. Мова йде про постійне самовдосконалення особистості, яка може керувати швидко змінюваними процесами в навколишньому середовищі, а не залежатиме від них.

Сьогодні коледж має готувати не лише носія знань, а й творчу особистість, яка здатна використовувати здобуті знання для конкурентоспроможної діяльності у будь-якій сфері суспільного життя, тобто формувати компетентну особистість.

Комунікативна компетентність характеризується цілою низкою інших здібностей людини, що виявляються у швидкості, глибині та міцності оволодіння засобами і прийомами діяльності, такими як:

• умінням слухати, сприймати і відтворювати інформацію;
• вести діалог;
• брати участь у дискусіях;
• вести переговори;
• уміння переконувати і відстоювати свою точку зору, тобто спілкуватися.

На заняттях з української мови використовую проблемно-пошукові освітні технології:

•   діалог;
•   робота з деформованими висловлюваннями;
•   дослідження-моделювання;
•   конструювання;
•   реконструювання;
•   навчальне редагування;
•   творчі диктанти;
•   проектна методика;
•   ігрові форми.

Використання цікавих, ігрових мовних матеріалів винятково важливе з погляду розвитку мисливої особистості

По-перше, такі завдання здебільшого є пошуковими.

Вони сталять студента перед необхідністю самотужки знаходити шляхи розв’язання, а отже, розпізнавати, аналізувати мовні факти, зіставляти їх і формулювати висновки.

  По-друге, робота з цікавої мови створює позитивну мотивацію учіння, пробуджує бажання знати і нерідко стимулює прилучення до праці над словниками, науково-популярною мовознавчою літературою, що формує вміння учитися, виховує культуру праці.

По-третє, самостійно відкриваючи для себе певні мовні явища, студент дістає задоволення, впевненість у своїх здібностях, що зумовлює самореалізацію особистості.

Пізнавальні завдання і вправи комунікативного характеру на заняттях з української мови:

• доповнити речення, завершити висловлену думку;
• виділене слово замінити на фразеологізм;
• відредагувати неправильно побудовані речення;
• замінити в реченні одні мовні одиниці іншими;
• доповнити певну семантичну групу слів;
• описати предмет у різних стилях;
• робота зі словником.

Останнім часом на заняттях української мови і літератури я застосовую такий метод розвитку комунікативної компетентності, як інтерв’ювання.

Інтерв’ю - (англ. Interview- зустріч, бесіда)- метод збирання первинної інформації в педагогічних дослідженнях. В інтерв’ю одна людина (інтерв’юер) намагається отримати певну інформацію від іншої (вихованця або групи вихованців) в умовах мовної взаємодії. В основі інтерв’ю лежить власне бесіда. Проте, на відміну від неї, ролі учасників закріплені, нормовані, а цілі задані «ззовні» програмою та завданнями конкретного педагогічного дослідження. Специфіка інтерв’ю полягає в тому, що отримана інформація деякою мірою формується в процесі спілкування інтерв’юера (зазичай викладача) з опитуваним (студентом), і тому несе на собі відбиток цього спілкування. Від характеру останнього, тісноти контакту залежать успіх інтерв’ю, повнота і якість отриманої інформації.

Якщо традиційно зміст навчання української мови здається як сукупність знань, умінь та навичок, то, згідно з діяльнісною концепцією, у навчальному закладі мова як навчальний предмет має сформувати уміння і навички як здатність діяти, здійснювати операції в тій чи іншій предметній галузі, тобто залучати й розвивати ключові компетентності. Накопичення знань не становить остаточної мети навчання, а є лише проміжним етапом вироблення вмінь та навичок. Інтерв’ю як один з рецептивно-репродуктивних типів комунікації, саме доповнює належний рівень сприймання й продукування знань та вмінь використовувати мову на всіх її рівнях творення.

Провівши дослідження у рамках проекту «Обличчя Незалежності», у якій учні шкіл, студенти коледжів та університетів багатьох міст України брали інтерв’ю в осіб, що відстоювали незалежність України протягом 1990-х років, ми дійшли висновків, що:

• реалізація лінгводидактичних стратегій в аспекті інтерв’ювання передбачає вагомий рівень підготовки, планування та поетапного виконання дій з рефлексією результатів на кожному з етапів;
• учні мають бути готовими до власне продукування тих знань та теоретичного матеріалу в практиці (безпосередньо в  комунікації), які отримали на попередньому етапі підготовки та систематизували відповідно до обговорених попередньо критеріїв;
• важливою є як командна робота учнів одне з одним, так і учня й учителя, що створює позитивний пізнавальний простір для кожного учасника навчального процесу.

Важливим складником реалізації аспекту інтерв’ювання через лінгводидактичні  стратегії  є залучення ключових компетентностей, зокрема, таким, як громадянська компетентність вільного володіння державною мовою.

Набуті мовні та мовленнєві знання можуть прислужитися студентові (громадянину держави, майбутньому фахівцеві тощо) у таких формах діяльності:

• удосконалення свого загального інтелектуального рівня обізнаності, пошуку необхідної інформації;
• застосування знань у самостійному розв’язанні пізнавальних та практичних завдань;
• використання знань у формах іншої діяльності (ігрової, трудової тощо);
• порівняння, корекції, виявлення хибних думок, тобто як інструмент розвитку критичного мислення;
• уміння комунікувати з різнотипними членами суспільства.

Отож, інтерв’ювання як аспект лінгводидактичних стратегій передбачає використання таких методів: стимулювання когнітивної та соціальної мотивації (дискусія, створення ситуації успіху в навчанні, опора на особистий досвід студента). Метод мотивації підготовки до наукової діяльності та громадянської активності впливає на позитивне прогнозування студентів у майбутньому, які свідомо знають і розуміють, чого вони хочуть від суспільства, держави та що можуть взаємообумовлено дати від себе, самореалізовуючись.

Будуючи лінгводидактичну стратегію доцільно зважати, що на всіх етапах навчально-пізнавальної діяльності – безпосередньо у підготовці студентів, а також у їх власних інтерв’ю-рушійну мотиваційну роль відіграє питання (М. Кон, Дж. Мітчел). Безперечно, головною ознакою відсутності деструктивних чинників  навчання та наявності в студента мотивації є його бажання самостійно ставити запитання, тому інтерв’ю повною мірою реалізує цей аспект.

Отже, лінгводидактичні стратегії та інтерв’ювання як дієвий сегмент встановлює зв’язок між мотивацією діяльності та методами ії підтримки як проект цієї діяльності. Урахування обопільності процесу навчання, результатів дослідного навчання та діяльності учнів, свідоме використання знань та вмінь у практиці робити інтерв’ю дає змогу констатувати, що значним потенціалом є бажання майбутніх фахівців-філологів переглядати методики роботи, залучати інноваційні структури до змісту навчання, виховувати студентів як свідомих користувачів здобутих знань та втіленням їх у подальшій практичній і пізнавальній діяльності, в усіх сферах гармонійного розвитку.

Використана література

1. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества/ М. Бахтин. – М,: Искусство, 1986.- 444 с.
2. Гаузенблаз К. О характеристике и класификации речевых призведений / К. О. Гаузенблаз // Новое в зарубежной лингвистике. – Вып. VIII. Лингвистика текста / Под ред. Т.М. Николаевой. – М.: Прогресс, 1978. – 479 с.
3. Караман С. О. Методика навчання української мови в гімназії: навч. посіб. для студ. вищ. закладів освіти / С. О. Караман. – К.: Ленвіт, 2000.- 272 с.
4. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми: підручник. – Полтава: Довкілля. – К, 2008.- 712 с.
5. Шевченко Л.І. Медіалінгвістика: словник термінів і понять / Л.І. Шевченко, Д.В. Дергач,  Д.Ю. Сизонов / за ред. Л. І. Шевченко. – Вид. 2-ге, випр. і доп. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2014. – 380 с.
6. Ягупов В. В. Педагогіка: навч. посібник / В. Ягупов. – К.: Либіль, 2002.– 560 с.