Статтю на тему "ПОЗИЦІЇ ДИТИНИ ТА ПЕДАГОГА У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ Й ВИХОВАННЯ"

Атаманчук Олена Іванівна,

вчитель початкових класів

Вища категорія

Монастирищенської загальноосвітньої

школи І – ІІІ ступенів № 2

 

 

Гуманна педагогіка: позиції дитини та педагога у процесі навчання й виховання

 

Педагогіка - це наука, що вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості. Вона досліджує те, на яких загальнопедагогічних засадах, завдяки яким засобам виховної роботи потрібно будувати виховний процес, освіту і навчання людей різних вікових груп в освітніх закладах, в усіх типах установ, організацій і трудових колективів.

Педагогіка у своєму розвитку спирається на такі джерела:

    1. Педагогічну спадщину минулого.

    2. Сучасні педагогічні дослідження. Вони збагачують педагогічну думку новими ідеями.

    3. Передовий педагогічний досвід. Різнобічне вивчення та узагальнення педагогічного досвіду дає змогу визначити певні закономірності, закони, що живлять нові теорії, концепції, прогнози. Отже, здобуте в процесі вивчення педагогічного досвіду знання стає джерелом існування та розвитку педагогічних наук.

Найголовнішою умовою навчально-виховного процесу є його особистісна зорієнтованість, спрямована на те, щоб кожний вихованець став повноцінним, самодостатнім, творчим суб'єктом діяльності, пізнання, спілкування, вільною і самодіяльною особистістю. Саме в цьому і полягає гуманістична спрямованість навчально-виховного процесу, центром і метою якого є особистість вихованця.

Гуманістична педагогіка дає широкий простір для реалізації позиції дитини у процесі навчання й виховання. У контексті гуманістичної освітньої парадигми принципово іншою бачиться і позиція педагога, якому належить бути не засобом, а визначальним чинником навчального процесу, соратником і супутником дитини на шляхах пізнання. Вчитель, вихователь є провідною фігурою успішної педагогічної взаємодії з вихованцями, від нього залежить оперативність враховування їх особистісних якостей, які постійно змінюються під впливом зовнішніх обставин та індивідуального зростання.

Гуманна педагогіка осмислює взаємовідносини між вчителем та учнем, навколо яких відбувається весь освітній процес, як такі, що ґрунтуються на співпраці. Кожен із них прагне досягнення своїх цілей, однак ці цілі можна об’єднати одним словом – вдосконалення. Досягнення освітніх цілей залежить від взаємного бажання: вчителя – виховувати та навчати, учня – виховуватись та навчатись. Для дітей створюються умови для стимулювання та розвитку цього бажання. Вчитель враховує особистість та інтереси кожної дитини, думки учнів впливають на укладання та вдосконалення навчальних програм. Урок перетворюється в акумулятор життя Дитини та ведучу форму життя дітей, де вчитель та учень заглиблюються в таємничий процес співтворчості, який супроводжують взаємна любов та радість спілкування.

Вчитель, що здійснює гуманно-особистісний підхід до дітей, знаходиться в постійному процесі самовдосконалення, самовиховання, самопошуку. Самообмежуюча формула „навчити можна тільки тому, чому навчений сам” замінюється розширеним законом „навчаючи інших – навчаємось самі”. Успіх виховання та навчання ставиться в пряму залежність від ступеня духовності та моральності самого вчителя, від його розуміння вчительського обов’язку та відповідальності, рівня педагогічної майстерності, прагнення до олюднення середовища навколо Дитини, гуманізації соціуму та самого освітнього процесу, віри вчителя в необмеженість дитини, в свої педагогічні здібності та силу гуманної педагогіки.

Одним з положень гуманістичної педагогіки є положення про те, що кожен шкільний день, кожен урок повинен бути продуманим як подарунок дітям, кожне спілкування дитини зі своїм учителем повинно вселяти в неї радість і оптимізм.

Таким чином, головною метою гуманної педагогіки стає виховання Благородної Людини, Благородної Особистості, Благородного Громадянина. Школа Життя, наголошена в концепції гуманної педагогіки, веде дитину через осягнення цінностей свого народу, своєї нації, своєї країни, Батьківщини до осягнення загальнолюдських цінностей; через розвиток почуття громадянськості до відчуття планетарної співпричетності.

Навчально-пізнавальна діяльність школяра стимулюється не тільки за допомогою цікавої й різноманітної подачі учбового матеріалу, але й характером відносин, які затверджує педагог у процесі навчання. В атмосфері любові, доброзичливості, довіри, співпереживання та поваги дитина охоче й легко сприймає навчально-пізнавальну задачу, тобто якщо дитина відчуває, що цінується її гідність, її самостійна думка, творчий пошук, вона починає прагнути до рішення більш складних навчально-пізнавальних задач.

Гуманна педагогіка пускає своє коріння в класичну педагогічну спадщину. Своє каміння в її фундамент в свій час поклали Марк Фабій Квінтиліан, Ян Амос Коменський, Жан-Жак Руссо, Йоганн Генріх Песталоцці, Костянтин Дмитрович Ушинський, Лев Миколайович Толстой, Антон Семенович Макаренко, Януш Корчак, Василь Олександрович Сухомлинський та інші класики педагогічної думки. Творець і класик педагогіки Я.А. Коменський сказав, що педагогіка - універсальне мистецтво вчити всіх і всьому. А класик педагогіки К.Д. Ушинський, що педагогіка не є наукою, вона - найвище мистецтво, яка знає людство.

В.О.Сухомлинський особливу увагу надавав проблемам виховання дітей і молоді в дусі гуманізму . Він неодноразово підкреслював, що нема і не може бути виховання гуманіста без людської любові і поваги до вихованців, бо саме розумна любов і повага роблять дитину здатною піддаватись впливові педагога і колективу.

Методика гуманістичного виховання у Василя Сухомлинського являє собою систему органічно поєднаних різноманітних способів, методів, прийомів впливу на вихованців, що реалізувались засобами майстерного спілкування вчителя з учнями.

• Виховання словом: роз'яснення вчителем моральних понять, цінностей,

норм, правил гуманної поведінки; етичні бесіди; словесне виявлення довіри і недовіри; навіювання; переконання, роздуми; створення казкових образів гуманної поведінки і взаємовідносин тощо.

•  Виховання прикладом: відношення до людей, навколишнього світу,

природи, України, людства.

• Система методів організації діяльності і формування досвіду гуманної

поведінки дітей: вправлення (добрі справи); організація спеціальних педагогічних ситуацій; доручення; спонукання до творчо корисної діяльності; створення ситуації успіху тощо.

•          Стимулювання й оцінювання вчинків, поведінки, діяльності: похвала,

заохочення, примус, осудження, недовіра, нагляд, заборона, обмеження, моральна підтримка та інші.

 -     Самовиховання, саморозвиток учнів як вершина, мета виховання.

  В.Сухомлинським було розроблено гуманістичні принципи педагогіки:

1.Пізнання багатогранності дитини.

2.Віри в її неповторність і талановитість.

3.Визнання природного оптимізму дитини.

4.Обережного звернення до її душі й розуму.

5.Захисту багатства людської природи в дитячій душі.

6.Виховання в учнів самоповаги.

7.Утвердження краси в природі і в людині.

Після глибокого вивчення спадщини В.О.Сухомлинського його принцип гуманізму можна уявити як струнку систему. Ця система включає систему блоків, кожен з яких - це вимоги до діяльності вчителя:

1. Систематичне піклування про всебічний розвиток дитини.

2. Любов до дітей і кожної окремої дитини.

3. Повага до дитини, вміння бачити в кожній людині особистість.

4. Віра в дитину як запорука педагогічного успіху.

5. Глибоке знання дитини.

6. Розуміння дитини - педагогічна емпатія.

7. Бережливе ставлення до духовного світу і природи дитини.

8. Вміння розвивати у дитини почуття власної гідності.

9. Вміння включати дитину в коло інтересів, життя і турбот інших людей.

10. Бути другом, мудрим радником дитини

Значний внесок щодо обґрунтування особистісно-гуманного підходу до виховання дітей і підлітків вніс Ш. Амонашвілі.

Принципи гуманної педагогіки, розроблювальні Шалвой Олександровичем Амонашвілі, зрозумілі й близькі всім творчо працюючим педагогам, які хочуть позбутися у своїй роботі від рутини й шаблонів авторитарної педагогіки.

Найбільш повна відповідь на питання "Що таке гуманна педагогіка?" ми знаходимо в Шалви Олександровича: "Ця педагогіка приймає дитину такою, якою вона є, погоджується з її природою. Вона бачить у дитині її безмежність, усвідомлює її космічність і веде, готовить її до служіння людству протягом всього життя. Вона затверджує особистість у дитині шляхом виявлення її вільної волі й будує педагогічні системи, процесуальність яких визначають учительська любов, оптимізм, висока духовна моральність. Вона заохочує педагогічну творчість і призиває до педагогічного мистецтва. Гуманне педагогічне мислення прагне осягнути неосяжне, і в цьому сила утворювальних систем і процесів, породжених у її надрах". У традиційній педагогіці педагогічне мислення двумірне, усе будується на заохоченні й покаранні: поводиться дитина добре - заохочуємо, погано - караємо; учиться - добре, не вчиться - погано й т.п. А педагогічному процесу, по Амонашвілі, властивий "четвертий вимір у педагогічному мисленні" - духовна спрямованість нагору, прийняття дитини такою, якою вона є.

Суть  гуманістичної педагогіки Ш.О. Амонашвілі становлять такі положення:

· дитина є вищим творінням Природи і Космосу і несе у собі їх риси - могутність і безмежність;

· цілісна психіка дитини включає три пристрасті: пристрасть до розвитку, бажання стати дорослішим і бажання до свободи дій;

· виховання чесних і благородних почуттів у серцях дітей - потрібніше і дорожче, ніж збагачення різними знаннями.

Сам Шалва Олександрович постійно підкреслює, що не лише методикою тримається поняття Гуманної педагогіки: якщо її світоглядні настанови не стануть сутністю вчителя, якщо він не перетворить спочатку сам себе, то ніякі методики, конспекти уроків тощо, не зможуть зробити його "Лицарем гуманної педагогіки" (таке почесне звання вже кілька років вручається педагогам, які успішно користуються у своїй роботі засадами руху Гуманної педагогіки).

З точки зору гуманної педагогіки, якщо педагог, не розібравшись у реальних причинах освітянської невдачі учня, спрямовує на нього свій гнів та обвинувачення, то це є негуманним і несправедливим. У цьому випадку навчання йде з позицій педагогічного егоцентризму, а не з позиції дитини. У таких умовах учень буде прагнути скоріше вийти з поля педагогічного впливу, ніж прагнути до нього. Тільки віра педагога в сили дитини, доброзичлива його підтримка ("я знаю, що ти зможеш"), а також критичне ставлення педагога до самого себе, постійне самовиховання й самовдосконалення нададуть виховному процесу діючої сили й допоможуть постійно знаходити шляхи виховання дитячого розуму й серця. У разі такого ставлення до себе дитина стає повноправним співучасником виховного процесу, тобто певною мірою сам собі методист, учитель, учений, винахідник.

Гуманна педагогіка:

   -  пропонує творчий пошук системи співробітництва;

   -  звернена в першу чергу на облагородження душі дитини, а знання мислиться як необхідна умова творчості, творення блага;

   -  приймає й вбирає дитину цілком такою, як вона є;

   -  виховує дітей самим життям;

   -  діалогічна;

   -  йде шляхом творчості й інновацій, тому далека від консерватизму;

   -  вважає основою духовну субстанцію.

З цих характеристик гуманної педагогіки виводимо особистісні якості характеру, необхідні педагогу, який працює в системі особистісно-орієнтованого навчання: доброзичливість, щира зацікавленість дітьми, повага до учнів, ввічливість; культура спілкування; толерантність; привітність; коректність; компетентність, ерудованість, різнобічні інтереси; уміння створювати навколо себе миролюбиву атмосферу; усвідомлення і врахування власних помилок; гнучкість, вміння слухати, вміння виправляти власні помилки.

Гуманна педагогіка - це велика мудрість, у якій стверджується педагогіка світла. Гуманна педагогіка - це та, яка може наблизити дитину до пізнання самих себе. Обов'язок учителя дати дитині радість пізнання. Учитель - творець, який дозволяє дитині відкрити самого себе. Він віддається безкорисливо, щоб продовжити себе у своїх виконавцях, дати їм крила для польоту у життя.

Учитель - носій Світла. Народна мудрість говорить, що у справжнього вчителя уроки не для дітей, а з дітьми. Це вони, справжні вчителі - доторкаючись душі маленької людини, намагаються не поранити, не образити, обережно виростити, допомогти реалізувати себе у житті, війти у нього якомога чеснішими, добрішими, впевненішими.

Гуманна педагогіка визначає характер учителя у трьох якостях: доброта, щирість, відданість.

В основі гуманної педагогіки є тези: „Вищий духовний світ - це реальність. Душа кожної людини є безсмертна і спрямована до вдосконалення. Земне життя - це лише відрізок шляху вдосконалення. Звідси і принцип, який є стрижнем освітнього процесу в школі Життя: розвивати і виховувати в дитині життя за допомогою самого життя. Педагогіка стоїть вище всіх наук і творить рівень життя.

Частиною гуманної педагогіки є „посмішка”

 Посмішка вчителя має бути особлива, яка живе в серці, і для кожної дитини особлива тільки для неї. Щира, добра, тепла, світла, спокійна, йде від серця і  проникнена любов'ю.

Посмішка - прояв життя, і яка це буде школа, якщо вона не визнає посмішку.

Усміхається Космос - Вічністю

Усміхається Небо - зірками і Веселкою

Усміхається Сонце - Пломенями і Світлом

Усміхається Земля - Життям великим

Усміхається Христос - Благословенням

Усміхається поле - квітами

Усміхається людина - вірою

Усміхається Дитина - сьогоднішнім і минулим.

Хто усміхається - той живе.

Потрібно, щоб усміхалася школа.

Усмішка школи - учитель

Усмішка вчителя - його серце.

    Ось, наприклад, три принципи гуманної педагогіки:

   -  Одухотворення середовища навколо дитини;

   -   Утвердження у дитині її особистості;

   -   Вияв творчого терпіння, допомагаючи дитині у самопізнанні.

    Крім принципівШ.О. Амонашвілі визначає  три закони гуманної педагогіки:

    -  Любити кожну дитину;

    -  Розуміти і приймати її такою, якою вона є;

    -  Озброїтись оптимізмом по відношенню до будь-якої дитини.

Гуманна педагогіка заснована на Вірі. А звідси і три заповіді педагогіки:

    -  Віра у безмежність дитини;

    -  Віра у свою іскру Божу;

    -  Віра у силу гуманної педагогіки.

Гуманний учитель перетворює кожну зустріч з дитиною на радість відкриття світу і себе. Дуже важлива атмосфера радості та любові на уроках.

Зрозуміти багатогранний світ гуманної педагогіки під силу кожному, хто цього з учителів забажає, іти до істини Добра і Краси.

Всупереч існуючій педагогіці, практиці, педагог звертається до педагогіки серця, розмірковує про добро і зло, біль і радість, совість і безсердечність і т.д.

У школі має бути вчитель, в якого можна черпати знання, як воду з криниці, який уміє дослідити душу дитини і серцем дійти висновку: добро має панувати у школі і ніякої байдужості.

Справжній педагог має бути насамперед людиною, яка повинна прищеплювати у своїх вихованців любов до інших людей, до високих прагнень та ідеалів, життєвої мети.

Оскільки у житті людини свідомість та ідеї, що в ній народжуються, визначають дії та вчинки, гуманна педагогіка розглядає духовність та моральність як основу освітнього процесу. Будь-які знання та вміння повинні бути засвоєні дитиною на ґрунті духовності та моральності, які застережуть дитину від спокус, а в дорослому житті убезпечать від використання знань для вчинення злих та користолюбних вчинків.

Таким чином, навколо дитини створюється атмосфера культури, любові, краси, духовності, благородства, в якій особистість дитини вбирає у себе всі найкращі якості та образи, опановує знання, а вчитель не ліпить образ дитини за своїм образом і подобою, а допомагає їй виявити закладний в ній самій власний духовний образ. Гуманний педагогічний процес спрямований на виявлення, розкриття та утвердження всіх найкращих якостей, талантів, здібностей дитини, її особистості, допомагає зрозуміти своє призначення  в  житті.

Основною ціллю гуманного виховання та освіти є допомагати становленню, розвитку, вихованню в Дитині Культурної і Благородної Людини шляхом виявлення і розкриття її особистісних якостей.

 

Список використаної літератури

 

1. Амонашвили Ш.А. Размышления о гуманной педагогике. - М., 2001.9.

2. Амонашвили Ш.А. Обучение. Оценка. Отметка. - М.: Знание, 1980 

3.  http://serdcevedenie. narod.ru/pedagog/amon. htm

4. Сухомлинський В.О. Сто порад вчителю // Вибр. твори: у 5-ти т.- т.2 - К., 1976.

5. Зязюн И.А., Родчанин Е.Г. Гуманист. Мыслитель. Педагог: Об ідеалах В.А.Сухомлинского // М., 1991.

6. Амонашвілі Ш.О. Школа життя / Пер. з рос. - Хмельницький: Подільський культурно-просвітницький центр ім. М.К. Реріха, 2002

7. Амонашвили Ш.А. Образ и образование // Три ключа. Педагогический вестник. ? М.: Изд. дом Шалвы Амонашвили, 2001. ? Вып.5.

8. Ш.О. Амонашвілі, С.М. Лисенкова, І.П. Волков, В.Ф. Шаталов. "Педагогічний пошук". - Київ.: "Радянська школа", 1989.

9. Амонашвили Ш.А. Педагогическая симфония. - Екатеринбург, 1993. Т. 3.