Стежками рідного села Олександрівка

Про матеріал

МЕТА ТА ЗАВДАННЯ: вдосконалення патріотичного та громадянського виховання підростаючого покоління на традиціях і звичаях народу України, формування гармонійно розвиненої особистості шляхом залучення молоді до активної діяльності з вивчення історичної та культурної спадщини, історії рідного краю, ознайомлення з географічними, етнографічними, культурними та історичними заповідниками, пам'ятками.

Перегляд файлу

Наприкінці XVІІІ століття, близько 1763 року, на території, що належала запорізьким козакам, в долині річечки Рать, виникло поселення, яке отримало назву Ратьківка.

Хто були перші поселенці і в якому році вони заселили долину, встановити важко. Можливо це були втікачі від кріпосного гніту з інших українських земель, або, що не менш вірогідно, сім’ї січовиків, які селилися в межах запорізьких вольностей.

Матеріалів, що змогли б розповісти про перші сто років існування села, знайти не вдалося. Збереглися лише статистичні дані „Результатів подвірного перепису Олександрійського повіту 1886 року”, де вказується, що в 1839 році село було перейменоване в містечко, яке стало волосним центром. Скоріше всього, що в цей період воно й дістало назву Богоявленське

Постановою ВУЦВК від 7 березня 1923р. „Про адміністративно – територіальний поділ України”, був ліквідований поділ на повіти і волості. З цього періоду містечко Богоявленське було перейменовано в село Ворошилівку, а з 1957 року на честь Героя Радянського Союзу Жежері Олександра Юхимовича село було перейменовано в Олександрівку. Ця назва збереглася до нашого часу.

Пам'ятник загиблим воїнам

Автор Супруненко О., Білостоцький А., встановлений в сільському парку в 1956 році на місці братської могили, реставровано в 1989 році.

Визвольні бої за село розпочалися 20 листопада 1943 року. По даним розвідки 167-а піхотна дивізія противника, посилена танками і артилерією, займала оборону в районі с. Ворошилівка. Ворог дуже укріпив свої позиції.

22 листопада воїни 8 МАКу та 91 гаубичної бригади 5 –ої гвардійської Армії, Другого Українського фронту розпочали наступ. В ході жорстоких боїв село було звільнено, та при цьому загинуло 138 воїнів, яких було захоронено в братській могилі.

Пам'ятний знак

Встановлено на сільському кладовищі на могилі померлих від ран воїнів.

Під час боїв за м. Олександрію та вузлову станцію Користівка в нашому селі знаходився медсанбат де надавали першу допомогу пораненим, а потім відправляли до Червонокам'янського шпиталю. Померлих ховали на місцевому цвинтарі. В братській могилі 89 поховань. В 1956 році було встановлено пам'ятний знак, реставровано в 1995році з нагоди 50 – ти річчя Перемоги.

Солдатські могили

Могили загиблих під час звільнення села воїнів. Прізвища похованих невідомі. Сільське кладовище.

Бюст О.Ю.Жежері

Бюст Герою Радянського Союзу Олександру Юхимовичу Жежері відкритий в 1990 році з нагоди 80 – ти річчя з дня народження. Знаходиться в центрі села біля будинку культури.

Олександр Юхимович Жежеря добровольцем вступив до лав Радянської Армії в 1943 році після звільнення Олександрівки. Навідник станкового кулемета 289-го гвардійського стрілецького полку першим форсував р. Буг і кулеметним вогнем забезпечив переправу іншим, відбивши контратаку і знищивши більше 60 ворожих солдат. При форсуванні р. Дністер теж одним з перших переправився на інший берег, своїм вогнем знищив два ворожих кулемети, прикриваючи переправу полку. Проявивши мужність, велику стійкість і твердість, безстрашний кулеметник знищив більше 80-ти солдат і офіцерів противника. За період двохмісячних боїв був тричі поранений, але ніколи не покидав поля бою. 13 серпня 1944 року в бою на Сандомирському плацдармі О.Ю.Жежеря, відбиваючи атаки, був смертельно поранений, тут же і похоронений.

За свій останній бій удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Хрест

Встановлений в 2003 році при вході на місцевий цвинтар, як нагадування про страхітливі події голодомору 1932 – 1933 року. Голод поклав у сиру землю більше, як 500 наших земляків. Третина померлих – діти, які не дали нащадків. Наслідки голодомору – це великі духовні втрати, які цифрами не зміряти. В могилу голодомору зійшли найкращі. Гинули працьовиті самостійні хазяї, яким пришивали куркульські справи. Все здібне, талановите, здорове духом і тілом, що мислило і процвітало – все це винищувалось з корінням.

Школа

( Колишнє приміщення школи – тепер контора фермерського господарства)

Попри все в селі була церква та школа. У списку шкіл церковно-приходських і грамоти Херсонської єпархії за 1896-1897 навчальний рік записано: “Ратьковская (Богоявленская) школа грамоты основана в 1891 году в церковной неудобной сторожке.

Сучасне приміщення школи було збудовано в 1980 році

Гість з храму предків

Потомок Скитів, засновник нової релігії, автор святого письма «Мага Віра» - Лев Силенко . Осяяний Святим Духом, він почув голос предків, які в ім’я спасіння нащадків покликали його засвітити РУНВіру (рідну українську національну віру) в єдиного господа з ім’ям Дажбог. В 1966 році в діаспорі була зареєстрована перша громада вірних РУНВіри. На початку 90-х років такі громади були зареєстровані в нашій державі. На сьогоднішній день в Україні їснує більше 40-ка громад.

Святиня різдва засновника РУНВіри Лева Силенка

Лелека

Весною на подвір’ї школи оселилися лелеки. За народним повір’ям вони селяться там де живе хороша родина.

Хай такою і буде наша шкільна родина.

Лелека білий (чорногуз) – великий птах з великими чорними крилами і довгими червоними ногами. Селяться вони на відкритому просторі, на підвищеннях , поблизу водойм і осель людей. Виводять навесні 2 – 3 пташенят. Полюють на різних дрібних тварин, стоячи у воді або повільно бродячи по мілководдю, здобич хапають довгим дзьобом.

Лелеки перелітні птахи. Зимують вони у Центральній і Південній Африці і деяких районах Південної Азії.

Лелека білий тварина рідкісна і потребує охорони.

Дуб

Старожили стверджують, що дубу в центрі села більше 100 років. Це не дивно – дуби живуть аж до 300 – 500 років. А під Запоріжжям стоїть 800 річний дуб Богдана Хмельницького. До 40 м. підноситься його стовбур утворюючи величезне шатро. Дуб з непохитністю протистоїть бурям завдяки могутньому корінню, яке проникає на велику глибину, досягає водоносних шарів грунту.

Дуб з родини букових. Це теплолюбні дерева. Взимку при сильних морозах дуб „стріляє” – раптом тріскається кора утворюючи глибоку рану вздовж стовбура. Вона довго не загоюється, а коли заростає залишається грубий рубець.

Дуб – піонер серед хлібних рослин! З нього давні люди пекли хліб.

Відпочинок під дубом - добрі ліки: його фітонциди цілющі для гіпертоніків і при безсонні.

Осокір

В Україні найпоширенішими тополями з родини вербових є тополя чорна – сокір, тополя біла, тополя пірамідальна.

Осокір росте по всій Україні, крім Карпат, по долинах, берегах у заплавах. За сприятливих умов він може досягати 45 метрів висоти і товщини 4 метри. А у нас в селі у балці Самілишина росте осокір товщиною 6м. 52 см

Зацвітають ці дерева на 10-12 рік. У березні - квітні, а в травні вже розлітається насіння на персональних парашутиках, утворюючи „пух”. Від нього маємо багато неприємностей позбутися цього природним шляхом саджати тільки чоловічі особини.

Тополі природні блискавковідводи. Їх ніколи не пошкоджує блискавка.

Тополі чи не найстійкіші проти пилу, диму, газів. Цей природний фільтр за літо затримує 30 кг. пилу і сажі. Кисню ж виділяє в 2 рази більше ніж дуб, і в 3 рази більше ніж липа.

Головна цінність тополь – деревина. З неї виробляють фанеру, картон, целюлозу, папір, штучний шовк роблять вулики, човни, сірники.

Джерельце

За селом, зліва по дорозі до Шульгіна сада, майже біля нього, у невеличкому ярку тихо хлюпоче природне джерельце, що дарує чисту кришталеву воду стільки, скільки пам’ятають себе старожили села. Раніше воно було впорядковане – з власної ініціативи за ним доглядав Авдєєв Василь Іванович. Після смерті людини і джерельце стало заростати терном та бур’яном.

Але ще живе і хоче жити! Негайно треба йому допомогти!

Це справа честі учнів нашої школи. Перші кроки групи розвідки вже зроблені.

З цього джерельця починається Рать

Село находиться в степовій частині України, по обидві сторони річки Рать, яка тягнеться з півночі на південь. В долині річки та її притоках міститься 8 зарибнених ставків