СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІСТОРИЧНОЇ ЛЕКСИКИ ПОВІСТІ І.ФРАНКА «ЗАХАР БЕРКУТ»

СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІСТОРИЧНОЇ ЛЕКСИКИ

ПОВІСТІ І.ФРАНКА «ЗАХАР БЕРКУТ»

Застаріла лексика як елемент мови художнього твору моє значні стилістичні можливості. Наявність застарілих слів у тканині художнього твору, взаємодія та співвіднесення їх з іншими словами на різних рівнях художнього тексту є виявом стилістичного функціонування застарілої лексики в контексті творів письменників.

Відтворюючи колорит давньоруської доби, змальовуючи історичні обставини та історичних осіб, І.Франко, природно, вдається до відповідної лексики, яка надає оповіді особливого тону, наголошуючи саме на особливостях української мови, її неповторної самобутності, на всьому її оригінальному ладі – своєрідній інтонації, притаманній лише українській вдачі, своєрідному баченні властивому українському окові.

Що ж до визначення особливостей лексичних засобів у творчості І.Франка, зокрема в його повісті «Захар Беркут», то тут все ще залишається широке поле для дослідження. Повість була написана у 1882 році, проте на сьогодні, на жаль, не має досліджень, що синтезовано визначили б особливості лексики у творі І.Франка, хоча ця тема надзвичайно актуальна в науковому плані. Це могло б дати відповідь на цілий ряд складних нерозв’язаних питань, що неминуче виникають при ознайомлені з цими проблемами. Саме цим зумовлена актуальність нашого дослідження.

Проаналізувавши використання історичної лексики в повісті «Захар Беркут», ми змогли переконатися, що історизми та архаїзми в художньому творі І.Франка вживаються для стилізації мови під відповідну епоху. Автор вводить в площину художнього тексту історичні «Тугар зі своїми гістьми вибирався на лови, мов на війну, з запасом стріл і рогатин, зі слугами й запасами живності, навіть з досвідним знахарем, що вмів замовляти рани» [І.Ф.18] та архаїчні «Над шумним  гірським потоком, на зеленій поляні серед ліса стояли шатри ловців, курилися раз у раз величезні огнища, де висіли на гаках кітли, оберталися рожни» [І.Ф.2] елементи, що відтворюють історичну епоху, надають оповіді певного колориту. Письменник дорожив застарілою лексикою, з пильністю ставився до її уживання і вміло вводив її в текст свого твору: «Князі понасаджували здовж дуклянської дороги своїх бояр, понаварювали їм із громадських земель просторі грунти й осідища і вложили на них обов’язок».

ВТССУМ подає таке значення слова князь: «голова роду, племені або союзу племен, що звичайно стояв на чолі військової дружини». Саме з таким значенням це слово вживається в повісті І.Франка.

Як синонім до слова князь письменник вживає слово владика «той, кому належить яка-небудь власність, майно; той,хто стоїть на чолі держави, краю» (ВТССУМ,156).

Часто вживаною в творі є лексема боярин. У ВТССУМ це слово подається в декількох значеннях: 1) «у Росії до Петра І – особа, що мала найвищий стан, звання серед службовців; 2) у Київській Русі – великий землевласник, що належав до князівського двору і входив до складу військової дружини князя» (ВТССУМ,61). Зрозуміло, що саме у другому значенні лексему використовує письменник у повісті «Захар Беркут»

 Розглянуту лексику ми поділили на такі підгрупи:

1.                лексико-семантична група, що означає адміністративні посади, звання та вказує на належність до певного стану: князь, владика, боярин, воєвода, дружинник – «член дружини, у давній Русі – збройний загін, що становить постійну військову силу князя» (ВТССУМ,249), смерд, слуга, мужичка;
2.                група слів, пов’язаних з певним видом суспільної діяльності, професією: рубач,трач – «той, хто пиляє що-небудь пилкою» (ВТССУМ,1264), ловець, стрілець, знахар або знахар, ворожбит;
3.                назви або різновиди зброї : лук, меч, копіє, топор, тесак, ратище, що вживається « у значенні спис» (ВТССУМ,1072), рогатина, панцир, шолом;
4.                слова на позначення символів влади: корогва, бунчук;
5.                група слів, що характеризують рельєф або місцевість: летовище – «заглиблення, або інше місце в землі, де живе тварина» (ВТССУМ,489), дебрі, кашиця – «дерев’яна або кам’яна загата на берегах гірської річки для захисту берегів від розмивання» (ВТССУМ,11), плай; 
6.                інші назви: огнище, постоли – застаріла назва «м’якого селянського взуття з цілого шматка шкіри без пришивної підошви, яке звичайно носили з онучами, прив’язуючи до ніг мотузками (волокнами)» (ВТССУМ,973).

Досліджуючи архаїзми та історизми в тексті повісті І.Франка «Захар Беркут», ми виявили, що вживання такої лексики в художній літературі зумовлене намаганням автора відтворити колорит зображуваної епохи, сприяє емоційному виділенню психологічно важливих моментів повісті, надає мові художнього твору певної стилізації. Крім того, я ми вже відзначали, вживаючи слова подібного роду, письменник віддавав данину літературній традиції.

Література

1. Іванишин В., Радевич-Винницький. Я. Мова і нація. – Дрогобич,1994.
2. Кадомцева Л., Білодід О. Мова, екологія, етнодидактика//Мова і духовність нації: Тези доповідей регіональної наукової конференції. – Львів, 1989. – С. 4.
3. Мовчан П. Мова – явище космічне. – К.,1989.
4. Великий тлумачний словник сучасної української мови в 3-х томах. – К.:Аконіт, 2006. –Т.1.
5. Франко І. Захар Беркут: Повість. – К.,1987.