Сценарій виховного заходу

Сценарій  виховного заходу «Злочин проти нації: голодомор 32-33»

Мета заходу: донести до присутніх  матеріали дослідження, документи, факти на відзначення страхітливої історичної події – голодомору в Україні 1932 – 1933 років; висловити гірку правду, щоб знали юнаки і дівчата через які страждання пройшов наш народ.

Обладнання: плакати, мультимедійний проектор, відеокліпи

 

Звучить «Реквієм»

Голос за кадром: 85-роковинам голодомору українського народу присвячується.

Виходять ведучі

Ведуча1.Не звільняється пам’ять, відлунює знову роками.

 

 Я зітхну… Запалю обгорілу свічу.

 

 Помічаю: не замки – твердині, не храми –

 

 Скам’янілий чорнозем – потріскані стіни плачу.

 

 Піднялись, озиваються в десятиліттях

 

 З далини, аж немов з кам’яної гори

 

 Надійшли. Придивляюсь:

 

«Вкраїна, двадцяте століття»

 

 І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три»

 

Ведучий1. Не сьогодні це сказано:

Час народжувати і час помирати,

Час руйнувати і час будувати,

Час розкидати каміння і час збирати,

Час мовчати і час говорити.

На фоні музики

Ведуча2. Відкрийтесь, небеса!

Зійдіть на землю всі села, присілки та хутори

Повстаньте всі, кому сказали: вмри!

Ведучий2. Засяйте над планетою невинні душі!

Зійдіть на води й суші,

Збудуйте пам’яті невигасний собор!

Це двадцять другий рік!

Ведуча1. Це тридцять третій рік!

Ведучий1. Це сорок шостий рік!

Ведуча2. Голодомор!

Ведучий2. Голодомор!

Разом. Голодомор!

Буктрейлер «Страчені голодом»

Ведучий  1. Як ніде, може стогне від мертвих українська земля. Від кісток похованих без трун. Від зойків закопаних напівживих. Жоден убивця не повинен знайти місця ні на цьому світі ні на тому. Тому що, більшого злочину, як відібрати хліб у того, хто його вирощує і приректи на голод селянина життєдайної України, селянина, який ніколи не образив святого хліба,  який піднімав його із долівки, цілуючи.

Звучить музика Танець?

Ведуча 1. У 1933 році був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні потопу. А була зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав скільки  невинного люду лягло у могили – старих, молодих і дітей, і ще ненароджених у лонах матерів. Не віриться, що на всеплодющих просторах шанованої світом житниці раптово зник хліб і люди залишилися без зернини. Головною причиною Голодомору 1932-1933 років була спрямована злочинна політика більшовицького керівництва.

Ведучий 1 . Навіть Сталін визнавав, що загальний врожай зерна 1932 року перевищував урожай 1931 року. Тим більше, що закордон було вивезено 18 млн. центнерів зерна, якими можна було прогодувати  близько 7 млн осіб. За кілька місяців в рахунок хлібоздачі надзвичайні комісії викачали із селян всі фонди: продовольчий, фуражний, насіннєвий. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селянства.  Коли хліба вже не було забирали сухарі, картоплю, сало, соління, навіть зерно з динь і гарбузів – тобто всі запаси їжі.  Держава жорстко контролювала обмін селянами цінних речей на харчі, намагаючись як найбільше викачати із людей дорогоцінних металів Такий обмін був грабіжницьким, так пара золотих сережок коштувала чотири буханки хліба.

Кадр з фільму «Голод 32-33»

(забирають їжу)

 Ведучий 2. Голод охопив територію з населенням 60 мільйонів осіб. Найбільших втрат зазнала Дніпропетровська область. З усієї кількості зареєстрованих смертей в Україні 70 % припадала саме на неї. Далі йшла Вінницька область, яка мала 17 районів масової смертності та голодування, а за нею Донецька – 11 районів, Одеська – 14 районів, Харківська – 9 районів. Уряд свідомо приховував наслідки голодомору, переселяючи у спустошені села України селян із інших регіонів СРСР

Ведуча2 . Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу. Отож, озиратися треба, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти.

Студентка. Ти кажеш не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерна вимели до тла?

Як навіть вариво виймали із печі

І забирали прямо із горшків.

Окрайці виривали з рук малечі,

та з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чого ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору,-

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам оту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще вони стоять мені в очах...

А кажеш - не було голодомору?

Ведучий 2. Пам'ять про голод намагалися стерти. Але вона жила, бо чудом уціліла жменька людей, які зберегли її. Ось свідчення про страшну трагедію 33-го тих, які вижили із книги пам’яті «Голод 33-го»

Виходять студенти -свідки

Свідок 1. Петро Макарович Соловищук з Вінниччини: «Батько кладе на тачку моїх два брати і сестру, везе на цвинтар. Розгріб лопатою мамину могилу, розгорнув рядно, поклав їх туди ж, до мами. Батько почав лопатою кидати землю в яму, а я собі руками. А тоді помер і батько… І так від моєї родини ніякого сліду – ні могили, ні хреста. Тільки імена.»

 

 

Свідок 2. За п’ять кілометрів від нас була шахта, там тоді вугілля возили кіньми. І коли якусь коняку вбивало чи калічило, її вивозили на кар’єр і обливали карболкою. Що ж там робилося, біля тієї коняки, страшно навіть згадати. Хто що урве – то його щастя. Батько біля тієї здохлятини подавав нам, ми їх у мішки і гайда до дому. У дома їх довго вимочували, а потім солили в діжечці і так виживали.

Свідок 3. Були тато, мама,бабуся, повмирали за два тижні троє. А зосталась у хаті сама, дванадцять років мені було. Потім заслабла, лежу сама це було в липні. Черешні доспіли, а я не годна встати до дерева дістатись. Жінка прийшла черешень принесла очі б їли, а в роті гіркота, як полин. Не можу нічого їсти. Та сама жінка принесла мені меду, і меду зразу не могла їсти. Потім знов жінка прийшла меду принесла – я вже почула в роті солод. Жінка сказала це добре, що ти вже почула на смак мед, будеш видужувати. Вона  спасла мене від смерті. Я завжди їй була вдячна.

Свідок 4. Голод виснажив батька і чотирьох моїх братів, а матір не знаю де й поділася. Приїхали два дядьки до нашої хати за трупами – п’ять мерців з одної сім’ї. Закидають їх на воза. Чую кажуть про мене: «Заберімо й цього завеземо заодно в кагати». Я прихопив з собою піввідра гарбузового насіння і втік у берег. Їв насіння, пасся на люцерні, переховувався у кущах. Якось натрапила на мене напівживого тітка Ганна, підібрала не дала вмерти.

Ведучий 1. Щоб вижити люди їли абсолютно все: траву, землю, собак, їжаків,  мишей, горобців, розривали скотомогильники, варили цвіт акації, зелену лободу. Від такої їжі пухли ноги, тріскалася шкіра.   В той час як від голоду вмирали мільйони українців, влада продовжувала вивозити зерно закордон.

Ведуча 1. Вмирали цілими сім’ями, родинами, вулицями, селами. У світі немає іншої такої країни, де кожен метр землі покритий безіменними могилами. Хрестів над ними не ставили – не встигали. До цвинтарних книг імен не вносили – у живих не було сил.

Кадр з фільму «Жовтий князь» (везуть померлих на поїзді)

Виходять студенти.

Читець 1. Ні труни, ні хрестів, ні тризни!

Прямо в яму. Навіки-віків!

Чорна сповідь моєї Вітчизни.

І її затамований гнів

Ні віночка, ні навіть барвінку…

Наче падалиць під вітрюган!

То причастя твоє, українко,

Українцю, то твій талісман!

 

Читець 2. Пекельні цифри та слова

У серце б’ють, неначе молот,

Немов прокляття ожива

Рік тридцять третій

Голод, голод…

У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала по стінах…

Семи мільйонів, Боже мій,

Недолічилась Україна.

 

Читець 3. В руках, що виростили хліб,

Не залишилось і зернини

Ні, рід наш в горі не осліп –

Ти все згадаєш Україно

 

Читець 4. Згадай усе ти, щоб воздать

Близьким і дальним людомором…

Хоч радість легше пам’ятать,

Та треба пам’ятать і горе.

Кліп

Ведучий 2. Голод поклав у сиру землю від 7 до 10 мільйонів селян. Третина померлих - діти, які не дали нащадків.

Ведуча 2. Найстрашніше було дивитися на малих дітей, висохлі, як у скелета, кінцівки яких звисали з роздутого живота. Голод стер з їхніх облич усі сліди дитинства, перетворивши їх на замордованих примар.

Ведучий 1.Маленькі рученьки протягнуті до Бога, вмираючи, просять …

Посилюється музика, виходить дитина. Музика стихає говорить дитина

Звучить Аве Марія

Дитина.

Бозю! Що там у тебе в руці?!

Дай мені, Бозю, хоч соломинку…

Щоб не втонути в Голодній Ріці.

Бачиш, мій Бозю, я ще дитинка.

Таж підрости хоч би трохи бодай.

Світу не бачила білого, Бозю.

Я – пташенятко, прибите в дорозі.

Хоч би одненьку пір’їночку дай.

Тато і мама – холодні мерці.

Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!

Холодно, Бозю.

Сніг дуже білий.

Бозю, що там у тебе в руці.?

 

Ведуча 1. А он там, під тином, вмирає голодна дитина…

Дитина:

Я ще не вмер…

 

 Ще промінь в оці грає.

 

 В четвер мені пішов десятий рік.

 

 Хіба в такому віці помирають?!

 

 Ви тільки поверніть мене на бік.

 

 До вишеньки.

 

 В колиску ясночолу…

 

 Я чую запах квітів. Я не вмер…

 

 А небо стрімко падає додолу.

 

 Тримайте хтось,

 

 Хоча б за коси верб.

 

 Куди ж ви, люди, людоньки, куди?!

 

 Окраєць ласки.

 

 Чи хоч з печі диму?

 

 В клітинці кожній – озеро води.

 

 Я ще не вмер.

 

 …Усі проходять мимо.

 

 …А житечко моє таке густе.

 

 …А мамина рука іще гаряча.

 

Вам стане соромно колись за те.

 

 Та я вже цього не побачу.

Музика посилюється, дитина сходить зі сцени

Ведучий 2 . На краю чорної могили на смертельному своєму прузі селянська Україна возносила до неба молитву-благання: «Хліб наш насущний дай нам, Господи, сьогодні!..» Сьогодні, бо завтра  буде вже пізно.

Читці виходять зі свічками

Читець1. Господи Вседержителю наш! Чи ж ти осліп від горя і людських гріхів? Сину Божий! Ісусе Христе! Спасителю наш! Порятуй від голодної смерті народ мій, у якого дика саранча забрала все до зернини!

Читець 2. Богородице! Матір наша небесна! Свята Покрово, покровителько роду святоруського! Чого ж ви залишили мою землю і нарід мій на поталу червоних дияволів? Чи ж бо не бачите, що вони доточують кров із могутнього українського дерева? Чи ж не бачите криниці повної українських сліз? Чи ж не бачите, що то не Україна вже, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні? Народе небесний неоплаканий!

Читець 3. Прости, народе Божий! Прости цю прокляту землю, цей милий рай на якому оселився диявол усіх нас грішних прости, які мовчали, за упокій твій молебнів не справляли, поминальних свічок не ставили. Прости ж нас,  роде наш замордований, лише сирою землею зігрітий. Царствіє небесне волі, душі убієнні!

Читець 4. Господи страждання, муки й горе мого народу до всевишньої скорботи зарахуй і біди й погибель від землі і народу сущого відведи. Нині прісно і навіки відведи! Амінь!

Ведуча 2. Те, що відбувалося в Україні в 1932-1933 роках, ніде в документах не зафіксовано, бо Сталін наказав ставитися до голодомору як до неіснуючого явища. До загибелі мільйонів селян привело холоднокровне рішення Сталін відібрати в українських селян їстівні припаси, а потім оповити голодуючих завісою мовчання, заборонити будь-яку допомогу їм з боку міжнародної або радянської громадськості(тобто милостиню нещасним прохачам давати було заборонено).

Ведуча 1.  За радянської влади тема Голодомору була заборонена, але це не означає, що про неї не писали. Так, нещодавно були розшукані ненадруковані вірші Андрія Малишка, написані ще в 1964 році, в яких згадується Голодомор.

Ведучий2. Тож пом’янімо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії. Пом’янімо і знайдімо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

Ведуча 2. Хай хвилина вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932-1933 років стане актом поминальним, актом покаяння і перестороги для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі і чистої совісті.

Ведучий 1. Хай у кожному місті і селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим.  Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла. Тож вшануємо їх пам'ять хвилиною мовчання. Прошу всіх встати.

Звуки метронома. Хвилина мовчання

Ведуча 1. Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу. За масштабом, жорстокістю, цинізмом та організованістю з боку влади і наслідками для майбутніх поколінь він не має аналогів в історії людства

Ведучий 1. У зверненні Верховної Ради України до українського народу від 15 травня 2003 року йдеться, що українська національна катастрофа 1932-1933 років стала першим випадком, коли конфіскацію продовольства держава застосувала як зброю масового знищення її власного населення з політичною  метою.

Ведуча 2. Віримо, що недалеко той час, коли Голодомор в Україні засудить міжнародне товариство як один із найбільших за кількістю жертв у світовій історії факт геноциду. Багато держав світу на сьогоднішній день визнали Голодомор в Україні злочином проти людства. Кажуть, що історії властиво повторюватися. Наше завдання зробити так, щоб таких трагедій більше не було

Дівчина з хлібом в руках.

Коли ніхто не бачитиме, я цілуватиму шорстку хлібну скоринку. І молитимуся за тих, у кого її не було на столі у голодному тридцять другому і тридцять третьому. За те, щоб простили матері, яка з’їла свою дитину. За розстріляного діда, що вкрав кілька колосків пшениці. За трирічного хлопчика, який тамував голод тілом ще живого батька… від імені мільйонів українців, яких ми називаємо «жертви голодомору» і яких я ніколи не знала,  цілуватиму хліб. За те, що його маю.

Ведучий 2. Сьогодні - час очищення і ми починаємо осмислювати самі себе: що з нами сталося?  Сміливішає пам’ять, мужніє душа, розковується свідомість, звільнена від страху. На десятиліття можна засекретити архіви, приховати викривальні документи, замести сліди злочинів, переписувати історію на догоду диктаторові чи скороминущому ідеологічному божкові. Але з пам’яттю народу нічого не вдієш.

Вчитель: У запізнілій жалобі схилимо голови в каятті перед світлою пам'яттю тих, хто загинув. Вони згасли як зорі.

(Запалюється свічка.)

Нехай у ваших душах залишиться цей маленький вогник свічечки, як спомин про тих, кого сьогодні немає серед нас, які померли страшною смертю, дай, Боже, щоб це ніколи більше не повторилось!

Хай світло від свічки у небо летить,

Хоча б одну душу зігріє в цю мить.

Щоб душа ця загублена спокій знайшла

Й у вічність до Бога вона відійшла.

Пісня «Господи, помилуй нас» (з репертуару Т.Петриненка)